Вирок № 136214142, 24.04.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №650/729/23

н/п 1-кп/766/2382/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області колегіально у складі:

головуючої судді: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря: ОСОБА_4 ,

прокурора: ОСОБА_5 ,

захисника: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Херсона в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 26.06.2023 під № 12023230000001167 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Єнакієво Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , стрільця 113 стрілецького полку мобрезерву 1 армійського корпусу «днр», документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 21.05.2009 Єнакіївським МВ ГУМВС України в Донецькій області, раніше не судимий,

- у вчиненні кримінальних правопорушень,

передбачених ч.2 ст.111, ч. 2 ст. 260, ч.2 ст.28-ч.1 ст.438 КК України,

в с т а н о в и в:

I. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

В умовах збройного конфлікту, а саме повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, у період воєнного стану, введеного 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 на всій території України, умисно здійснив державну зраду, тобто діяння, умисно вчиненим громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці Україні, а саме перейшов на бік ворога. Так, після 09.03.2022 (більш точної дати та часу під час досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , було направлено на тимчасово окуповану російською федерацією територію України Бериславський район Херсонської області, де він будучи військовослужбовцем 113 стрілецького полку мобрезерву 1 армійського корпусу «днр», яке входить до складу збройних формувань російської федерації надавав безпосередню допомогу російській федерації шляхом забезпечування безпеки контрольних пропускних пунктів, перевірки документів мешканців населених пунктів, які захоплені збройними силами російської федерації під час повномасштабного вторгнення.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в умовах воєнного стану.

Крім того, громадянин України ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, у складі 113 стрілецького полку мобрезерву 1 армійського корпусу «днр», не передбаченого законом збройного формування - «народної міліції «днр», яке входить до складу збройних формувань рф, не пізніше другої половини березня 2022 року з метою виконання загального плану захоплення території України у складі збройних сил рф, із закріпленою вогнепальною автоматичною зброєю, керуючись статутами збройних сил рф та «народної міліції «днр», забезпечував чергування в місцях перебування збройних сил рф, «народної міліції «днр» та контрольних пропускних пунктів в населених пунктах, які ними захоплені під час повномасштабного вторгнення.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 260 КК України, як участь у діяльності не передбачених законом збройних формувань.

Також, ОСОБА_7 , перебуваючи на території тимчасово окупованого с. Томарине Бериславського району Херсонської області 21.03.2022 близько 10-11 год. (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) в порушення вимог ст. ст. 51, 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 08.06.1977 та ст. ст. 3, 27, 32 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12.08.1949 про захист жертв війни» від 03.07.1954,діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки, переслідуючи прямий єдиний умисел, спрямований на незаконне позбавлення волі особи та подальше її незаконне утримання, із застосуванням катування (тортур), під час проведення фільтраційних заходів на створеному членами незаконного збройного формування «днр» блок-посту на напрямку дороги з смт Велика Олександрівка до м. Берислав поблизу с. Томарине Бериславського району Херсонської області, за попередньою змовою та спільно з іншими членами незаконного збройного формування «днр», за відсутності будь-яких підстав, зупинили ОСОБА_8 , який рухався на автомобілі марки «HYUNDAI SANTA FE» разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , погрожуючи вогнепальною автоматичною зброєю, із застосуванням заходів фізичного впливу, створивши загрозу життя та здоров`я, незаконно затримали потерпілих та доставили до будівлі насосної станції, яка знаходиться поблизу блок-поста, де утримували їх у технологічному колодязі до 24.03.2022 в умовах, які відповідають критеріям образливого принизливого поводження з особами.

До того ж, ОСОБА_7 , за попередньою змовою та спільно з іншими членами незаконного збройного формування «днр» застосував до ОСОБА_8 заходи фізичного впливу, а саме удари руками та ногами, прикладом автоматичної вогнепальної зброї по всьому тілу. Також, ОСОБА_7 з метою імітації розстрілу зробив не менше 5 пострілів у землю з вогнепальної автоматичної зброї біля голови ОСОБА_8 , який лежав на землі та не чинив спротив.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 28, ч.1 ст.438 КК України, як жорстоке поводження з цивільним населенням та інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

ІI. Застосовані судом правові процедури.

Спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia)

З урахуванням того, що судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого, дотримання процедур, встановлених процесуальним законом для такого розгляду, суд вважає за необхідне мотивувати окремо.

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч. 2 ст. 260, ч.2 ст.28-ч.1 ст.438 КК України, надійшов до Херсонського міського суду Херсонської області для розгляду по суті.

Ухвалою суду від 05.10.2023 було призначено підготовче судове засідання.

Судом від призначення обвинувального акту до ухвалення рішення про проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого та до підготовчого судового засідання, було проведено судові засідання: 01.11.2023, 18.12.2023, 06.02.2024, 21.02.2024, 18.03.2024, 23.04.2024, 13.05.2024, 12.06.2024, 19.08.2024, 27.08.2024.

Про всі зазначені вище судові засідання обвинувачений повідомлявся про судовий розгляд кримінального провадження стосовно нього та мав можливість прибути до суду та скористатись своїм правом на вільний вибір захисника, користуватись своїми правами та подати до суду будь-які клопотання чи заяви. Зазначеною можливістю, наданою судом, обвинувачений ОСОБА_7 не скористався.

Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.

АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до рф, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території з 24.02.2022 року .

Відповідно до ч.4 ст.548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення АТ «Укрпошта» приймання всіх видів поштових відправлень призначенням до рф та поштових відправлень до тимчасово окупованої території, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території рф та тимчасово окупованої території немає можливості.

Процедура заочного судового розгляду не є деталізованою процесуальним законом, не має тривалої історії застосування у судовій практиці, а тому суд виходив із загальних засад кримінального провадження.

До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відноситься: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження доказів.

При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.

Так, змістом абз. 1 ч. 3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Згідно положень ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається, що серед переліку злочинів, щодо яких може здійснюватися спеціальне досудове розслідування, наявне посилання на ст.ст. 111, 438 КК України, за якими пред`явлено обвинувачення ОСОБА_7 .

Щодо пред`явленого обвинувачення за ст.260 КК України, слід зазначити наступне. Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

У відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

На виконання зазначених положень процесуального закону, повідомлення про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 до призначених судових засідань здійснювались шляхом опублікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора. Також, відповідні повідомлення про виклик до суду були завчасно опубліковані на офіційному веб-сайті Херсонського міського суду Херсонської області щодо всіх судових засідань, які призначались у кримінальному провадженні.

Водночас, не зважаючи на наявні у матеріалах провадження докази відсутності ОСОБА_7 на території України, у органу досудового слідства, прокурора та суду відсутні будь-які відомості щодо адреси можливого проживання або перебування останнього за кордоном для направлення судового повідомлення про виклик в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України.

З огляду на наявні матеріали провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченого, водночас є мотивовані підстави стверджувати, що обвинувачений був обізнаний щодо судового провадження ще на стадії проведення судом підготовчих дій.

ІІІ. Щодо забезпечення права на захист.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КПК України захисник зобов`язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов`язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.49 КПК України суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника. У цьому провадженні участь захисника є обов`язковою з огляду на положення ч. 1 ст. 52 КПК України, оскільки висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Разом з цим, стосовно ОСОБА_7 здійснювалось спеціальне досудове розслідування, тому відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час підготовчого судового засідання та проведення подальшого спеціального судового провадження даного кримінального провадження, судом у повному обсязі було забезпечено участь захисника в захисті інтересів обвинуваченого.

З урахуванням зазначеного, ухвалою суду від 23.04.2024 клопотання прокурора про здійснення спеціального судового розгляду було задоволено, оскільки наявними у матеріалах справи доказами належним чином доведено, що обвинувачення ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12023230000001167 від 26.06.2023 висунуте щодо злочинів, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.28-ч.1 ст. 438 КК України, тобто тих, які входить до переліку злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Щодо пред`явленого обвинувачення за ст.260 КК України, слід зазначити наступне. Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Ухвалою суду від 27.08.2024 був призначений судовий розгляд з вирішенням питань, передбачених ч. 3 ст. 31, 314-316 КПК України.

Разом з цим, за період часу з 05.10.2023 (ухвали про призначення підготовчого судового засідання) та до виходу суду до нарадчої кімнати 23.04.2026, інформація, яка стосувалася всіх призначених судових засідань, своєчасно публікувалася та була доступною через офіційний веб-сайт суду та публікацій у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження.

Захисник обвинуваченого здійснювала захист обвинуваченого: приймала участь у дослідженні доказів під час судового розгляду, виступала у дебатах.

За час судового розгляду обвинувачений міг визначитися з провадженням проти нього, та усвідомлюючи, що у нього виник юридичний обов`язок постати перед судом, однак не змінив свою процесуальну поведінку та продовжив подальше ухилення від виконання своїх процесуальних обов`язків.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був проінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_7 про розпочате кримінальне провадження та його відмову від здійснення свого права постати перед Українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, і захищати себе безпосередньо в суді, що свідчить про наявність у нього наміру ухилитись від кримінальної відповідальності. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Враховуючи порядок, визначений вимогами КПК України, здійснення спеціального судового провадження, яке проводиться за відсутністю обвинуваченого, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду. При цьому судом забезпечено застосування до обвинуваченого належної правової процедури в контексті приписів вимог ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а тому поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.

Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Підсумовуючи, суд констатує, що всі передбачені КПК України умови для проведення судового за спеціальною процедурою «in absentia», судом виконані та дотримані у повному обсязі.

IV. Позиція сторін кримінального провадження.

Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію, щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_7 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.111, ч. 2 ст. 260, ч.2 ст.28-ч.1 ст.438 КК України та призначити йому остаточне покарання із застосуванням ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Стягнути судові витрати.

Захисник просила суд призначити обвинуваченому мінімальне покарання передбачене санкціями статей, враховуючи позитивні дані, що його характеризують і оскільки, неможливо заслухати версію подій, що відбувалися, від обвинуваченого та з`ясувати, що його спонукало до вказаних дій.

V. Докази, досліджені судом на підтвердження вини та обставин вчинених кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.06.2023 (справа №487/3868/23, н/п №1-кс/487/2022/23), по даному кримінальному провадженню здійснювалося спеціальне досудове розслідування.

Так вина ОСОБА_7 у вчиненні поставлених йому у провину кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч. 2 ст. 260, ч.2 ст.28-ч.1 ст.438 КК України, за вказаних вище обставин, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, достовірності та допустимості, а саме:

-протоколом огляду інтернет ресурсу від 16.06.2022 з додатком у виді диску та роздруківок, відповідно до якого, оглянуто відеозапис викладений 03.06.2022 на сторінці соцмережі «Фейсбук» з назвою «Мобилизированые «ДНР» пожаловались президенту россии ОСОБА_11 и просят их вывести из Херсонкой области. Они записали видеообращение, которое было выложено в сеть». В ході огляду відеозапису зафіксовано осіб, які повідомили, що є військовослужбовцями 1 роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону НОМЕР_3 стрілецького полку мобілізаційного резерву ДНР, котрі звертаються до офіцерського корпусу РФ та вказують , що практично весь період проведення т.з СВО військовослужбовці, зазначеного військового підрозділу, перебували на лінії бойового зіткнення на території Херсонської області;

- відповіддю МОУ від 02.05.2023 №2/520, станом на березень 2022 перебував підрозділ рф 113 сп імовірно 5сб Мала Олександрівка;

- відповіддю ДПСУ від 10.05.2023 №15/1/877з, наступ на Херсонському напрямку здійснювало угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » куди входить 1 армійський корпус в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_1 ;

- відповіддю від 17.03.2023, з СБУ на доручення прокурора № 17/7/7/1-2410, згідно якої ОСОБА_7 використовує сторінку в соцмережі «Вконтакте», надано паспортні дані, місце проживання, родинні зв`язки, є діючим учасником НЗФ днр/лнр, займав посаду стрільця 113 стрілецького полку мобрезерву 1 армійського корпусу днр та у складі зазначеного підрозділу в березні-квітні 2022 перебував на одному з блок-постів н.п. Томарине Бериславського району, Херсонської області де здійснював перевірку мешканців;

- протоколом огляду інтернет ресурсу від 03.05.2023 з додатком у виді диску та роздруківок, відповідно до якого, оглянуто сторінку соцмережі «Вконтакте» користувача» «Viktor Gaynulin». В ході огляду особистої сторінки користувача « ОСОБА_12 » (знімок екрана №2) виявлено фото останнього у військовій формі з характерним для армії рф кольором та візерунком, з розпізнавальним знаком у вигляді літери «Z» (знімок екрана №3), камуфляжних штанах темно-зеленого кольору (знімок екрану №4), день народження 4 вересня місто Єнакієве;

- протоколом огляду інтернет ресурсу від 03.05.2023 з додатком у виді диску та роздруківок, відповідно до якого, оглянуто сторінку соцмережі «Однокласники» користувача « ОСОБА_13 ». В ході огляду особистої сторінки користувача « ОСОБА_13 » (фото з екрана №2 )відкрилась інформація щодо дати його народження 04 вересня 1992 рік. На фото профілю встановлена пропагандистська символіка у виді літери «z» у кольорах прапора рф;

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_10 від 16.05.2023, який впізнав ОСОБА_7 як особу, яка його незаконно затримала, утримувала у нелюдських умовах у період з 21.03.2022 по 24.03.2022;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_8 від 17.05.2023, який впізнав ОСОБА_7 як особу, яка його незаконно затримала, катувала, утримувала у нелюдських умовах у період з 21.03.2022 по 24.03.2022;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_9 від 16.05.2023, який впізнав ОСОБА_7 як особу, яка його незаконно затримала, утримував у нелюдських умовах у період з 21.03.2022 по 24.03.2022;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.06.2023, відповідно до якого ОСОБА_14 впізнав особу, зображену на фото №1, як особу, яка під час окупації Бериславського району у чергуваннях підрозділів незаконних збройних формувань на блок-посту поблизу с.Томарине упродовж березня-травня 2022, а саме перевіряв транспортні засоби та цивільне населення;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.06.2023, відповідно до якого ОСОБА_15 впізнав особу, зображену на фото №1, як особу, яка під час окупації Бериславського району у чергуваннях підрозділів незаконних збройних формувань на блок-посту поблизу с.Томарине упродовж березня-травня 2022, а саме перевіряв транспортні засоби та цивільне населення;

- висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 12.05.2023 № 043/05.2023, згідно із яким ОСОБА_16 за своїм психічним станом, міг правильно сприймати й запам`ятовувати факти, що мають доказове значення по справі, може давати відносно них правильні свідчення. Для потерпілого ОСОБА_10 дій військових РФ (незаконне утримання, приниження, знущання та нанесення тілесних ушкоджень) 21.03.2022, та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 носили психотравмувальний характер (супроводжувались впливом різних фізіологічних та психологічних травмувальних чинників). Дії військових РФ (незаконне утримання, приниження, знущання та нанесення тілесних ушкоджень) 21.03.2022, та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 спричинили потерпілому ОСОБА_10 страждання (моральну шкоду) викликали у потерпілого стан гострого стресу. Страждання потерпілого ОСОБА_10 21.10.2022 та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 носили характер гострого стресу, мали помірний ступень прояву, були короткочасними (негативні емоції та переживання тривалістю до 1 місяця);

- висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 08.05.2023 № 042/05.2023, згідно із яким ОСОБА_8 за своїм психічним станом, міг правильно сприймати й запам`ятовувати факти, що мають доказове значення по справі, може давати відносно них правильні свідчення. Для потерпілого ОСОБА_8 дій військових РФ (незаконне утримання, катування, приниження, знущання та нанесення тілесних ушкоджень) 21.03.2022, та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 носили психотравмувальний характер (супроводжувались впливом різних фізіологічних та психологічних травмувальних чинників).Дії військових РФ (незаконне утримання, катування, приниження, знущання та нанесення тілесних ушкоджень) 21.03.2022, та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 спричинили потерпілому ОСОБА_8 страждання (моральну шкоду) викликали у потерпілого стан гострого стресу. Страждання потерпілого ОСОБА_8 21.10.2022 та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 носили характер гострого стресу, мали помірний ступень прояву, були короткочасними (негативні емоції та переживання тривалістю до 1 місяця);

-висновком судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/109-22/6302-АВ від 07.07.2022, згідно якого ринкова вартість б/у мобільного телефона «Хуавей» станом на 21.03.2022 могла становити 2 833 грн.;

-висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи № СЕ-19/109-22/3886-АВ від 19.05.2022, згідно якого середня ринкова ціна досліджуваного автомобіля Хюндай Санта Фе станом на 21.03.2022 становила 478 317 грн.;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 16.05.2023, відповідно до якого вилучені: копія паспорта громадянина України ОСОБА_7 , довідка про залишок коштів на рахунку, анкета клієнта АТКБ «ПРИВАТБАНК»;

- іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності, а саме непрямих доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Показаннями потерпілих, які суду пояснили наступне:

- показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який пояснив, що особисто обвинуваченого не знав до подій. 21.03.2022 біля 10 години ранку, він зі своїми знайомими: ОСОБА_17 і ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , на авто його дружини Хюндай санта фе, виїхали з населеного пункту Велика Олександрівка Бериславського району до м.Берислав, це було під час повномаштабного вторгнення рф на територію України, шли військові дії. На шляху зустріли багато військових рф, кожні півтора кілометра дороги вони зупиняли їх і перевіряли документи. За декілька кілометрів від м.Берислав, на повороті до с.Томарине Бериславського району, побачили групу військових рф з автоматичною зброєю в руках, які зупиняли транспортні засоби, їх авто зупинили наставляючи зброю, вимагали документи, що посвідчують особу і вони надали їм паспорти. Під час перевірки, один з незнайомих потерпілому військових, сказав заїжджати на насосну станцію, яка була на цьому перехресті, з метою повної перевірки і не виконати його команду не було можливості. В той момент, по іншому автомобілю, який проїхав і не зупинився, військові почали стріляти, тому потерпілий зрозумів, якщо чинити опір, їх можуть позбавити життя. Один з військових, сів за кермо його авто і заїхав на територію насосної станції, а їх вчотирьох, під автоматичною зброєю, завели в якійсь зал з трубами, схожий на машинне відділення і тримали до вечора, забравши телефони, тому повідомити про затримання можливості не було. Ввечері їм повідомили, що приїхав командир, в званні майор, якого вони не знали і потерпілого з ОСОБА_20 залишили в машинному відділенні, а ОСОБА_21 з ОСОБА_22 кудись увели, наказали повністю роздягнутися для огляду наявності татуювань, не знайшовши дозволили одягнутися. Після цього, той командир, начебто уїхав на авто дружини потерпілого, а потерпілий почув постріли автоматичної зброї на вулиці, було вже темно і військові сказали, що їх знайомих в живих вже немає.

Потім, потерпілому, під погрозою застосування автоматичної зброї, наказали вийти на вулицю, коли вийшов, люди, які його затримували, збили його з ніг і почали наносити тілесні ушкодження руками і ногами по різним частинам тіла: тулубу, голові, а один з військових наносив удари прикладом по голові та різним частинам тіла, в результаті чого розсікли брів, почала виділятися кров, яка залила обличчя. Під час нанесення тілесних ушкоджень, агресивно запитували: позивні, задачі, ціль перебування і казали, що потерпілий з диверсійної групи. Потерпілий відповідав, що не є військовим і ніяких функцій не виконує, але вони цього не хотіли чути і один з військових сказав, що толку з нього не буде і він розстріляє потерпілого. Тоді інші військові одійшли, а той зробив над головою декілька пострілів, потім продовжили побиття, коли один з військових зробив жест щодо зупинення, його підняли і підвели до відкритого каналізаційного люку біля насосної станції, в якому, був колектор всередині труба, тоді він побачив, що там перебувають всі троє його знайомих. Місця в колодязі було приблизно два на два метри. Один з військових наказав, щоб потерпілий зняв смарт годинник, золотий ланцюжок з ладанкою та обручку, зазначивши, що йому вже не знадобиться, а їм буде в нагоді. Забравши речі, наказали залазити до вказаного колектору, який знаходився під землею, а видно було лише кришку люку, потерпілий виконав команду. Військові забороняли їм спілкуватися між собою і перебували постійно поряд, чергові мінялися, умови були нелюдські, на підлозі була сира земля, а на вулиці був мороз, випускали по одному лише до вбиральні, їжу не давали. Лише одного разу, за кошти, які випадково не забрали у іншого потерпілого, їм дали половину сухпайку на всіх.

Все майно, яке було в автомобілі забрали військові рф. Їх телефонами, військові почали користуватися одразу, коли потерпілого звільнили він заблокував свою сім-карту, а ОСОБА_23 йому повідомив, що в нього, в одному з месенджерів підтягнуло світлину особи, яка їх утримувала та катувала, а саме з косоокістю і це фото було передано слідству, як і інформацію з соціальних мереж про цю особу та інших військового рф, з числа тих хто там був, в тому числі і щодо ОСОБА_24 . Всього там було приблизно 10 осіб, дії яких були ідентичними: незаконне утримання, нанесення тілесних ушкоджень. З приводу нанесення тілесних ушкоджень іншим потерпілим йому нічого невідомо. Військових рф потерпілий запам`ятав добре, оскільки бачив їх протягом трьох діб.

З потерпілим проводилась слідча дія впізнання ОСОБА_24 , та він його впізнав. Дії ОСОБА_24 , були ідентичними діям іншим військовим, всі були зі зброєю, всі зупинили та доставили до колектора, потім всі наносили потерпілому тілесні ушкодження, в тому числі обвинувачений.

При спілкуванні з ними стало зрозуміло, що це громадяни України, чи колишні громадяни України з м.Донецька, які перейшли на бік ворога і служили в російській армії, а потерпілих називали українськими нацистами і казали, що їх заберуть до фсб і там їх життя закінчиться. Військові рф комусь телефонували, однак потерпілих ніхто не забирав і три доби їх тримали у вказаному колекторі.

Через три доби, зранку, військові рф наказали одягати мішки на голову та вивели до різних автомобілів і увезли в невідомому напрямку, в один момент стало зрозуміло, по звукам води та техніки, що їдуть через ГЕС в сторону Нової Каховки. Їхали хвилин двадцять. Зупинившись, по одному вивели з автомобілів до гаражного приміщення, в якому вже дозволили зняти мішки з голови і розв`язали руки, тоді потерпілий побачив, що там перебувало ще біля 25 осіб. Як потім вже встановили, це була територія Служби безпеки України в Новій Каховці, а ті особи поранені військовослужбовці ЗСУ, прикордонники та цивільні, всі були з тілесними ушкодженнями від побоїв. Потерпілого, в перший день, коли привезли, через годину чи дві, вивели на допит двома особами в балаклавах, без складання процесуальних документів і протримали там ще три доби. Після цього, знов з мішками на голові, в кузові вантажного військового автомобіля, їх чотирьох вивезли до ОСОБА_25 і відпустили.

Потерпілий в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в подальшому подав заяву про залишення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди без розгляду, в решті вимоги підтримав та просив задовольнити.

- показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що особисто обвинуваченого не знав до подій. Станом на 24.02.2022 року працював начальником чергової частини поліції ВП№1 Каховського РВП ГУНП в Херсонській області. 24-го числа о 5-й ранку у них був збір по тривозі, прийшли на робочі місця для евакуації зброї, майна та цінних паперів, в подальшому з підрозділом виїхали до смт Велика Олександрівка, оскільки палива далі їхати не вистачило б, де і розмістились. Війська рф туди зайшли 10.03.22 року та вони вирішили, що треба повертатись і забирати родини, першими поїхали два колеги, а вони виїхали до м.Берислав 20 числа, це був понеділок, на автомобілі ОСОБА_26 . По дорозі було дуже багато блокпостів, зупиняли автомобілі, перевіряли авто та телефони. Доїхавши до дороги на с.Томарине, був блокпост, на якому було все перегороджене і просто проїхати було неможливо. Як пізніше з`ясувалось, по впізнанню за фотознімками, одним з тих хто зупинив, був обвинувачений. Після зупинення авто, вони вийшли, їм наказали покласти телефони на капот та відійти від автомобіля, що вони і зробили, тоді почали перевіряти їх телефони, ноутбуки, флешки. В той час, в сторону м.Берислава проїхало авто з причепом та не зупинилось, тоді військові рф, серед яких був обвинувачений, відкрили по ньому чергу з автомата. При перевірці, ОСОБА_24 , у багажнику автомобіля знайшов відомість по роздачі паливно-мастильних матеріалів і наказав снайперу на приціл, а потерпілий почув позаду, як загнали патрон в патронник і сказали: «руки за голову, відійти від автомобіля», спитали чия відомість і автомобіль, потерпілий повідомив, що ОСОБА_26 і їх повели на насосну станцію, яка була метрах в 70 від блокпосту, а авто загнали на територію. Потім, в автомобілі, ще знайшли посвідчення поліцейського. Коли йшли, потерпілий був останнім і його пхав автоматом обвинувачений декілька разів, оскільки потерпілий вимушено зупинявся з-за поганої дороги.

Коли завели на насосну станцію, перевірили речі, розділили, роздягали на вулиці в березні, для огляду на наявність татуювань, потім, коли хтось ще приїжджав знов роздягали декілька разів, обзивали, біля 11 годин тримали на насосній станції. Коли потемніло, першим вивели ОСОБА_27 для допиту на вулицю, а потерпілий чув, що його там били і були постріли, і один крикнув: «один есть», тобто імітували розстріл. Потім вивели ОСОБА_26 , начебто на розстріл, було чутно, як його б`ють, кажуть: «біжи» і автоматна черга. Тоді потерпілий вирішив, що обох розстріляли і зараз прийдуть за ними. Він з ОСОБА_28 назвалися будівельниками, які зупинили це авто по дорозі, тому їх телефони просто забрали, а ОСОБА_26 та ОСОБА_20 передали до їх поліції для перевірки. Їм казали, що просто не пощастило, що вони з ними опинилися і зараз відпустять, а повели в яму. Коли їх вивели на вулицю, він побачив, що ОСОБА_29 живий і у нього розсічена брів, а ОСОБА_30 подумав, що дійсно застрелили, однак коли потрапили в яму, він був там. Серед тих хто їх виводив, був ОСОБА_24 та це один косоокий, решту не пам`ятає, вони казали, що з «днр» та «лнр». ОСОБА_24 був одягнений у військову форму рф, був зі зброєю, в них були білі пов`язки, знаки «z», «v» та на деякій техніці були знаки «о».

Потерпілий з ОСОБА_28 попросили до ями взяти з насосної ганчірку та шмат дерев`яного лотка, щоб було на землі легше сидіти, оскільки вона була колодязна, це бетонна огорожа в ямі, а по середині труба приблизно 1,8м*2м, знизу мокра земля, тобто вчотирьох навіть сидіти немає де, ні те щоб лягти, частина залита знизу бетоном однак не рівно. Там їх протримали три доби, в нелюдських умовах, крім того в морозі, замерзали так, що не могли навіть розмовляти. З їжі, дали в перший день трохи каші на чотирьох, на другий день, каші з водою чимось розведеною, а на пляшці було написано отрута. Потерпілому вдалося приховати півтори тисячі гривень, які він віддав косоокому і їм дали сухпай на третій день. Одного разу, коли ОСОБА_24 та косоокий вивели його до вбиральні, під час справляння природних потреб, вони почали стріляти автоматною чергою зі словами: «не попал в мишень», інші чергові взагалі не випускали з ями до вбиральні. Чергові змінювались кожні чотири години.

Через повних три доби, вранці, їм повідомили, що будуть перевозити, вивели з ями по одному, надівши мішки на голову та зв`язавши руки за спиною. Мішок був з невеликими дірочками, через які вдалось побачити, що посадили в авто та повезли в сторону м.Берислава до Нової Каховки, під час переїзду стояли і чекали коли рф техніка йшла, їх везли втрьох, а одного везли окремо. В ОСОБА_31 потерпілий зорієнтувався, що під`їхали до райвідділу ОСОБА_32 , їх вивели з автомобіля і почали питати анкетні дані, поставивши біля воріт. На насосній вони не зізнавались, що є поліцейськими, а тут вирішили зізнатись, оскільки розуміли що в них є бази. Їх завели в бокс, розв`язали руки, там було біля сорока осіб. Коли виводили з боксу треба було одягати шапку на голову, а руки за спину і так переводили в інше місце. Протримавши їх там до 27 числа, посадили в вантажний автомобіль, вивезли і відпустили.

Потерпілим подано позовну заяву про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в подальшому подав заяву про залишення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди без розгляду, в решті вимоги підтримав та просив задовольнити.

- показаннями потерпілого ОСОБА_10 , який пояснив, що особисто обвинуваченого не знав до подій. Станом на 24.02.2022 потерпілий працював черговим в поліції. Виїхавши з Олександрівки, перед м.Берислав на розвилці до с.Томарине їх автомобіль зупинили. Він з ОСОБА_22 стояли попереду авто, а ОСОБА_26 з ОСОБА_20 позаду де був і ОСОБА_24 та перевіряв у них ноутбуки, особисті речі та багажник, а косоокий перевіряв їх паспорти і телефони, вони йому сказали, що вони будівельники, оскільки вигадали цю історію, і тут прозвучало: «знайдено поліцейську відомість, снайперу на приціл, всі руки за голову, відійти далі від авто». ОСОБА_26 почав пояснювати, що жив у орендованому житлі і може ті документи випадково взяв там, однак їх повели на насосну, авто загнали туди ж, почали повністю роздягати, потерпілий нервував, оскільки посвідчення поліцейського було приховано у взутті. Його перевіряли з ОСОБА_22 окремо, а ОСОБА_26 з ОСОБА_20 окремо. Потім завели в середину насосної, охороняли їх з автоматичною зброєю і серед них був ОСОБА_24 , вони мінялися. Далі почали виводити по одному, спочатку ОСОБА_20 , потім ОСОБА_26 , а їм сказали, що хоча вони будівельники, однак їм не пощастило і їх також помістять в яму. Все було так, як розповідав ОСОБА_22 . Потерпілий подумав, що ОСОБА_26 та ОСОБА_20 застрелили, а коли їх вивели, то він побачив ОСОБА_26 всього в крові. І коли їх посадили в яму, він побачив, що ОСОБА_20 живий. Утримували їх в ямі в нелюдських умовах, в холоді і голоді. В автомобілі ОСОБА_26 знайшли його посвідчення поліцейського, а їм сказали, якщо обманюють, то їх вб`ють. Тримали їх там три дні, в четвер біля 10 години ранку почали по одному виводити всіх, одягали мішки на голову та зв`язували руки ззаду, потерпілого везли окремо від інших, коли виїхали, він зрозумів, що їдуть в сторону м.Берислава. Затримали в понеділок, а звільнили у неділю 27 числа.

З потерпілим проводилось впізнання обвинуваченого.

Потерпілим подано позовну заяву про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в подальшому подав заяву про залишення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди без розгляду, в решті вимоги підтримав та просив задовольнити.

VІ. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення.

Керуючись вимогами ст. 22 КПК України, норми якої визначають, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, з огляду на те, що суд не може перебирати на себе функцію обвинувачення та захисту, а стороною захисту в спростування не належності досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення, суду надано не було.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Підстав для визнання доказів недопустимими судом не встановлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.

При цьому, слід зауважити, що колегія Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 в справі №753/11828/13-к вказала, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У даному кримінальному провадженні порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, дотриманий.

Як наслідок суд сприймає письмові докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст. 81 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.

Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й здійснюється висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 у справі №728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17).

При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Вирішуючи питання щодо винуватості ОСОБА_7 за ч.1 ст.438 КК України, врахуванню з метою подальшої оцінки протиправності дій останнього, підлягають наступні норми міжнародного права.

Відповідно до ст. ст. 43, 44 Протоколу І Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів. Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу, про який ідеться у статті 33 Третьої конвенції, є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. Щоразу, коли сторона, яка перебуває в конфлікті, включає у свої збройні сили напіввоєнну організацію або озброєну організацію, що забезпечує охорону порядку, вона повідомляє про це інші сторони, що перебувають у конфлікті.

Будь-який комбатант, як це визначено у ст. 43, який потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополоненим. Хоча всі комбатанти зобов`язані додержувати норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, порушення цих норм не позбавляє комбатанта його права вважатися комбатантом або, якщо він підпадає під владу супротивної сторони, його права вважатися військовополоненим, за винятком випадків, передбачених у пунктах 3 і 4. Для сприяння посиленню захисту цивільного населення від наслідків воєнних дій комбатанти зобов`язані відрізняти себе від цивільного населення в той час, коли вони беруть участь у нападі або у воєнній операції, що є підготовкою до нападу.

Однак у зв`язку з тим, що під час збройних конфліктів бувають такі ситуації, коли через характер воєнних дій озброєний комбатант не може відрізнити себе від цивільного населення, він зберігає свій статус комбатанта за умови, що в таких ситуаціях він відкрито носить свою зброю: a) під час кожного воєнного зіткнення, і b) в той час, коли він перебуває на виду у противника в ході розгортання в бойові порядки, що передують початку нападу, в якому він повинен взяти участь. Дії, що відповідають вимогам цього пункту, не розглядаються як віроломні в значенні статті 37, пункт 1 b. Комбатант, який підпадає під владу супротивної сторони в той час, коли він не виконує вимог, викладених у другій фразі пункту 3, позбавляється права вважатися військовополоненим, проте йому надається захист, рівноцінний у всіх відношеннях тому, який надається військовополоненим згідно з Третьою конвенцією і цим Протоколом. Такий захист включає захист, рівноцінний тому, який надається військовополоненим згідно з Третьою конвенцією, в разі якщо така особа передається до суду й несе покарання за будь-які правопорушення, які вона вчинила. Будь-який комбатант, який потрапляє під владу супротивної сторони, якщо він не бере участі в нападі або у воєнній операції, що є підготовкою до нападу, не втрачає свого права вважатися комбатантом і військовополоненим через вчинені ним раніше дії. Дана стаття не завдає шкоди праву будь-якої особи вважатися військовополоненим відповідно до статті 4 Третьої конвенції. Дана стаття не має на меті змінити загальноприйняту практику держав щодо носіння форменого одягу комбатантами, включеними до складу одягнених у форму озброєних підрозділів регулярних військ сторони, що перебуває в конфлікті. На доповнення до категорій осіб, зазначених у ст. 13 Першої і Другої конвенцій, всі особи із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, як це визначено у ст. 43 цього Протоколу, мають право на захист згідно з цими Конвенціями, якщо вони поранені або хворі, або стосовно до Другої конвенції, якщо вони зазнали корабельної аварії на морі або в інших водах.

За правилами ст. 11 Протоколу І Фізичному і психічному стану здоров`я і недоторканності осіб, що перебувають під владою супротивної сторони, або інтернованих, затриманих чи яким-небудь іншим чином позбавлених свободи в результаті ситуації, зазначеної у статті 1, не повинно завдаватися шкоди шляхом якоїсь невиправданої дії або бездіяльності. Відповідно забороняється піддавати осіб, зазначених у цій статті, жодній медичній процедурі, яка не вимагається за станом здоров`я зазначеної особи й не відповідає загальноприйнятим медичним нормам, що застосовуються за аналогічних, з медичної точки зору, обставин до громадян сторони, що проводить цю процедуру, які не позбавлені свободи в якій би то не було формі.

Зокрема, забороняється піддавати таких осіб, навіть за їх згодою: a) фізичним каліцтвам; b) медичним чи науковим експериментам; c) видаленню тканин чи органів для пересадки; за винятком тих випадків, коли такі дії є виправданими згідно з

умовами, передбаченими пунктом 1.

Цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи

загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.

Цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. Напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об`єкти й цивільних осіб або цивільні об`єкти, не розрізняючи їх.

Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об`єкт розглядається ряд явно пов`язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об`єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об`єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду та шкоду цивільним об`єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти. Заборонено напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій. Присутність або пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб не повинні використовуватись для захисту певних пунктів або районів від воєнних дій, зокрема у спробах захистити воєнні об`єкти від нападу або прикрити воєнні дії, сприяти чи перешкодити їм. Сторони, що перебувають у конфлікті, не повинні направляти пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб з метою спробувати захистити воєнні об`єкти від нападу чи прикрити воєнні операції. Будь-яке порушення цих заборон не звільняє сторони, що перебувають у воєнному конфлікті, від їх правових зобов`язань щодо цивільного населення й цивільних осіб, у тому числі від зобов`язань вживати запобіжних заходів, передбачених у статті 57.

За правилами ст. 75 Протоколу І тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів такихж осіб. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: a.1) вбивство; a.2) катування всіх видів фізичні чи психічні; a.3) тілесні покарання; a.4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; c) взяття заручників; d) колективне покарання; і e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

Будь-яка особа, що піддається арешту, затриманню або інтернуванню за дії, пов`язані зі збройним конфліктом, має бути невідкладно проінформована зрозумілою їй мовою про причини вжиття таких заходів, за винятком випадків арешту або затримання за кримінальні правопорушення. Такі особи повинні бути звільнені у найкоротший строк і в будь-якому разі, як тільки обставини, що виправдовують арешт, затримання чи інтернування, стали недійсними. Жінки, свобода яких обмежується з причин, пов`язаних із збройним конфліктом, утримуються в приміщеннях, відокремлених від приміщень для чоловіків. Вони перебувають під безпосереднім наглядом жінок. Однак у випадках, коли затримуються чи інтернуються сім`ї, їх, за можливості, розміщують в одному й тому самому місці й утримують як окремі сім`ї.

Особи, які піддаються арешту, затриманню чи інтернуванню з причин, пов`язаних зі збройним конфліктом, користуються захистом, передбаченим цією статтею, до їх остаточного звільнення, репатріації чи влаштування навіть після закінчення збройного конфлікту. Щоб уникнути будь-якого сумніву щодо переслідування осіб, які звинувачуються у вчиненні воєнних злочинів або у злочинах проти людства, та суду над ними, застосовуються такі принципи: a) особи, які звинувачуються в таких злочинах, повинні переслідуватися й передаватися до суду згідно із чинними нормами міжнародного права; і b) будь-які особи, які не користуються сприятливим обходженням згідно з Конвенціями і цим Протоколом, користуються обходженням, передбаченим цією статтею, незалежно від того, є чи не є злочини, в яких їх звинувачують, серйозним порушенням Конвенцій і цього Протоколу.

Жодне з положень цієї статті не може бути використане як таке, що обмежує будь-яке інше сприятливіше положення, що надає особам, про які йдеться в пункті 1, більший захист згідно з будь-якими застосовуваними нормами міжнародного права.

Відповідно до ст. 3 Конвенції у разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення: 1. З особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Статтею 27 Конвенції визначено, що особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу. Жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, і, зокрема, захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність. З урахуванням положень стосовно здоров`я, віку та статі, сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, має право поводитися з усіма ними однаково, без жодної дискримінації, зокрема стосовно раси, релігії або політичних переконань. Проте сторони конфлікту повинні застосовувати до осіб, що перебувають під захистом, таких заходів контролю чи безпеки, які будуть визнані за необхідні під час ведення війни.

Жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей. Високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей (ст. ст. 31, 32 Конвенції). Сторони конфлікту можуть інтернувати осіб, що перебувають під захистом, лише згідно з положеннями статей 41, 42, 43, 68 та 78 (ст. 79 Конвенції). Серйозні порушення, про які йдеться в попередній статті, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно (ст. 147 Конвенції).

При кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст. 260 КК України, суд виходив з наступного.

Частиною 2 ст. 260 КК встановлена відповідальність за участь у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, виконання певних зобов`язань по здійсненню діяльності такого формування, при цьому, обсяг та зміст виконуваних завдань на кваліфікацію дій особи за цією статтею не впливають.

Як убачається з матеріалів провадження та встановлено судом, громадянин України ОСОБА_7 , вступаючи до підрозділу незаконного збройного формування - «народної міліції «днр», яке входить до складу збройних формувань рф, розумів й усвідомлював мету його діяльності на території України, зокрема: заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, виконання загального плану захоплення території України у складі збройних сил рф. А саме, ОСОБА_7 із закріпленою вогнепальною автоматичною зброєю, керуючись статутами збройних сил рф та «народної міліції «днр», забезпечував чергування в місцях перебування збройних сил рф, «народної міліції «днр» та контрольних пропускних пунктів в населених пунктах, які ними захоплені під час повномасштабного вторгнення, тобто фактично брав участь у діяльності вказаного незаконного збройного формування та безпосередньо виконував ряд завдань щодо здійснення його діяльності.

Разом з цим, при кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст. 111 КК України, суд також виходив з наступного.

ОСОБА_7 інкримінована державна зрада, зокрема і у такій її формі як - перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Отже, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Поняття підривної діяльності відноситься до прихованих та неявних методів руйнування основ того чи іншого суспільства, таким як підбурювання різних груп населення між собою.

Підривна діяльність - це різновид боротьби, здійснюваної проти України державами, їх спеціальними службами, партіями, закордонними антиукраїнськими організаціями, окремими ворожими елементами, що знаходяться на території України, з метою підриву чи ослаблення конституційного ладу України, нанесення шкоди суверенітету територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

При цьому підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов`язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України.

При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи.

Такий спосіб вчинення державної зради, як надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, сформульовано таким чином, що протиправним визнається не безпосереднє здійснення громадянином України підривної діяльності проти України, а лише надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Надання допомоги можна витлумачити шляхом з`ясування значення слів, що утворюють цей термінологічний зворот. Так, в українській мові «допомога» - це сприяння, підтримка в чому-небудь, а «надання» - це дія за значенням «надавати», що має такий зміст: 1) дати що-небудь у якійсь кількості або в кілька заходів; 2) давати можливість мати щось, користуватися чимось і т. ін. Ураховуючи етимологію термінологічного звороту «надання допомоги», що за значенням близький до фізичного пособництва, яким визнається сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод (ч. 3 ст. 27 КК України).

Таким чином, надання допомоги як складова способу вчинення державної зради полягає в активних діях громадянина України, який сприяє іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України шляхом надання порад, вказівок, засобів чи знарядь або усуненням перешкод тощо.

Водночас змістом злочинної діяльності громадянина України, який сприяє цим організаціям або їх представникам, є надання допомоги у проведенні ними підривної діяльності проти України. З такого формулювання вбачається, що громадянин України лише сприяє у цьому іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, однак сам підривної діяльності може не здійснювати, оскільки її реалізують названі суб`єкти.

Підривна діяльність як одна з форм державної зради у цьому випадку була передбачуваною для обвинуваченого, тому висунуте йому обвинувачення не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаний термін застосовний в міжнародному праві, а саме Декларацією Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, Декларацією Генеральної Асамблеї ООН про зміцнення міжнародної безпеки від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), Декларацією Генеральної Асамблеї ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), де встановлено, що ні одна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Суб`єкт злочину спеціальний - ним може бути лише громадянин України.

З суб`єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом.

Конкретні мотиви і мета не є обов`язковими ознаками державної зради і можуть бути різними.

Склад цього злочину побудований як формальний, тому законодавцем для притягнення до кримінальної відповідальності не передбачено настання певних наслідків у разі вчинення державної зради, оскільки надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності, є закінченим з моменту, коли громадянин України почав надавати конкретну допомогу зазначеним вище суб`єктам у проведенні цієї діяльності.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (ст. ст. 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, ОСОБА_25 , заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями потерпілих, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими та недостовірними. Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Під час судового розгляду не встановлено жодних фактів, які б свідчили, що обвинувачений діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу рф.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду (стороною обвинувачення), є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винним у пред`явленому йому обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011.

Судом також встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Також судом у повному обсязі було забезпечено змагальність процесу.

Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 в інкримінованих йому злочинах, кваліфікація його дій, доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі, як серед іншого знайшло своє підтвердження, що останній діяв не самостійно.

VIІ. Призначення покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також характер, мотиви, обставини вчинених злочинів, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.

Відповідно до ч.4 ст. 67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

З огляду на ту обставину, що дії обвинуваченого кваліфіковано в тому числі і за ознакою попередньої змови, відповідна обставина не може бути врахована як така, що обтяжує покарання останнього.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам. Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчинених обвинуваченим злочинів проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в умовах воєнного стану, які посягають на захист в першу чергу життєво важливих інтересів суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, суд дійшов висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого, дають підстави для призначення ОСОБА_7 за ч.2 ст.111, ч.2 ст.260, ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, покарання у верхніх межах санкцій зазначених статей, обмежень для призначення якого з огляду на вимоги ст. 63 КК України згідно матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого та буде достатнім для попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Санкцією частини 2 статті 111 КК України передбачено застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Призначаючи остаточне покарання, за сукупністю вчинених злочинів, суд керується положеннями частини 1 та 3 ст. 70 КК України.

VІІI. Цивільні позови.

Потерпілими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , подано цивільні позови про стягнення матеріальної та моральної шкоди з обвинуваченого. В подальшому подали заяви про залишення їх позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди без розгляду, в решті вимоги підтримали та просили задовольнити і стягнути з обвинуваченого на їх користь по 300 000 гривень кожному.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити заяви цивільних позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та залишити подані ними позовні заяву без розгляду в частині стягнення матеріальної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

В частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позови мотивовані тим, що за результатами злочинних дій обвинуваченого, потерпілим спричинено моральну шкоду, у виді стану гострого стресу.

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 12.05.2023 № 043/05.2023, встановлено, що для ОСОБА_10 дії військових РФ (незаконне утримання, приниження, знущання та нанесення тілесних ушкоджень) 21.03.2022, та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 носили психотравмувальний характер (супроводжувались впливом різних фізіологічних та психологічних травмувальних чинників); спричинили потерпілому ОСОБА_10 страждання (моральну шкоду) викликали у потерпілого стан гострого стресу; страждання носили характер гострого стресу, мали помірний ступень прояву, були короткочасними (негативні емоції та переживання тривалістю до 1 місяця).

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 08.05.2023 № 042/05.2023, встановлено, що для ОСОБА_8 дій військових РФ (незаконне утримання, катування, приниження, знущання та нанесення тілесних ушкоджень) 21.03.2022, та в період з 21.03.2022 по 27.03.2022 носили психотравмувальний характер (супроводжувались впливом різних фізіологічних та психологічних травмувальних чинників); спричинили потерпілому ОСОБА_8 страждання (моральну шкоду) викликали у потерпілого стан гострого стресу; страждання носили характер гострого стресу, мали помірний ступень прояву, були короткочасними (негативні емоції та переживання тривалістю до 1 місяця).

Згідно із ст. 4 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності із положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними (ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до положень п. 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995р., відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з послідуючими змінами: «... у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується».

Згідно п. 9 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з врахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода - це прямий наслідок внаслідок заподіяння протиправної дії.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками.

Встановлення факту заподіяння моральної шкоди суд вважає беззаперечним.

Під час розгляду справи встановлено, враховуючи, в тому числі і висновки амбулаторних судово-психіатричних експертиз, що потерпілим спричинено моральну шкоду. Так, суд дійшов висновку, що потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 внаслідок злочинних дій ОСОБА_7 заподіяно моральну шкоду, і сума визначена в цивільних позовах, а саме 300 000,00 грн. є справедливою компенсацією за моральні страждання. Тому цивільні позови в частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню в повному об`ємі.

ІХ.Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.

Заходи забезпечення у виді арештів майна по даному кримінальному провадженню не застосовувались.

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується; гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. п. 3, 4 ч. 9 ст. 100 КПК України).

Частиною 2 ст. 122 КПК України визначено, що залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України. При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Таким чином із ОСОБА_7 на користь держави підлягають стягненню судові витрати на залучення експерта.

У зв`язку з наявністю повітряних загроз, з метою забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, відвідувачів та співробітників суду, а також з урахуванням великого обсягу вироку, що потребує значного часу для проголошення, суд вважає за необхідне застосувати п. 15 ст. 615 КПК України, та обмежитись проголошенням резолютивної частини вироку з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту в день його проголошення.

Керуючись ст. ст. 100, 124, 297-1, 323, 369-371, 373, 374, 376, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст. 260, ч.2 ст.28-ч.1 ст.438 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.2 ст.111 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- ч.2 ст.260 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини всього майна;

ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 438 КК України у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 та ч.3 ст.70 КК України, при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Строк відбування призначеного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання рахувати з моменту затримання в порядку приведення даного вироку до виконання.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.06.2023 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_7 в частині стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду, а в частині стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.

Позовну заяву ОСОБА_9 до ОСОБА_7 в частині стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду, а в частині стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.

Позовну заяву ОСОБА_10 до ОСОБА_7 в частині стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду, а в частині стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 1081 (однієї тисячі вісімдесят однієї) гривні 20 (двадцяти) копійок.

Речові докази:

- транспортний засіб марки HYUNDAI модель SANTA FE реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі НОМЕР_6 у разі встановлення його місцезнаходження, повернути законному власнику ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області з урахуванням обмежень.

Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачена та захисник мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику обвинуваченої, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Головуючий суддяОСОБА_1

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_2