Рішення № 136211289, 04.05.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/11127/24

Провадження № 2/369/1557/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

04.05.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

при секретарі Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року до суду надійшла вищевказана позовна заява. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі з листопада 2019 року. Проживають разом та виховують спільного сина ОСОБА_7 , 2022 року народження, та доньку дружини ОСОБА_8 , 2012 року народження. Батько доньки ОСОБА_9 не бере часті у вихованні дитини, не провідує її, не цікавиться її здоров`ям, успіхами в навчанні, морально та матеріально не підтримує доньку. Жодних перепон у спілкування з донькою відповідач не має. Тому його слід позбавити батьківських прав.

Просила суд:

позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

06 серпня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача щодо усунення недоліків.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати останню за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено учасникам процесу строки на подачу до суду заяв по суті справи.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2024 року витребувано у служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

08 травня 2025 року до суду від служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області надійшов висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

При розгляді справи представник позивача та позивач не з`явивсь, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись. Подав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримав та не заперечував щодо заочного розгляду справи.

У судове засідання третя особа не з`явилась. Подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.

У судове засідання відповідач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвалу про відкриття провадження по справі, позов з додатками, судові повістки направлялись судом за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . Конверти повертались з відмітками «закінчення терміну зберігання», «адресат відсутній», що відповідно до ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням. На час вирішення справи, будь-яких заперечень, відзиву, пояснень, доказів на спростування доводів позивної заяви, відповідач суду не надав, не повідомив про причини не можливості їх подати, не заявив клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. З врахуванням наведеного та у відсутність заперечень позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У судове засідання представник служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області не з`явились. Надали суду заяву про розгляд справи у відсутність їхнього представника відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням поданого висновку.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (статті 51 Конституції України).

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання у сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Статтею 12 вищезгаданого Закону визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Відповідно до статті 14 указаного Закону, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2011 року по 23 листопада 2018 року.

Батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_10 . Відповідно до матеріалів справи, після припинення спільного проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_2 , малолітня дитина ОСОБА_12 , 2012 року народження, залишилась проживати з матір`ю.

23 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у виконавчому комітеті Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Мають спільного малолітнього сина: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З пояснень сторін, поданих матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом в АДРЕСА_2 . Разом з ними проживають діти: ОСОБА_12 , 2012 року народження, та ОСОБА_7 , 2022 року народження.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ст. 164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в постанові за № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зокрема п.п. 15, 16, роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

З акту, складеного службою у справах дітей Боярської міської ради Київської області вбачається, що ОСОБА_2 проживає разом з донькою ОСОБА_14 , 2012 року народження; для дитини створені всі умови для проживання, навчання, розвитку; між матір`ю та донькою склались дружні та теплі відносини.

Також позивачка надала суду позитивні характеристики за місцем проживання.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Конвенція) є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення цього пункту свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Відповідач до суду не з`явився, будь-яких заяв по суті справи не надав. На підтвердження своїх вимог, суду надано висновок служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області, яким служба вважала за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи подану заяву та відсутність заперечень відповідача суд приходить до висновку, що відповідач ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїм обов`язком, не бажає виконувати його. Будь яких доказів того, що відповідач виявляв бажання спілкуватися із дитиною та налагодити з нею відносини до подання позову до нього про позбавлення батьківських прав матеріали справи не містять. Також відсутні докази будь-якої фінансової допомоги на утримання дитини з боку відповідача. Відповідач не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться його станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини.

Суд враховує те, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Однак, також суд зауважує, що наявність або відсутність підстав для застосування статті 164 СК України має розглядатися перш за все крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, яка є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

У процесі розгляду цього сімейного спору вирішуються не просто спірні питання між батьками, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є насамперед способом захисту прав та інтересів дитини, а також санкцією (відповідальністю) за протиправну винну поведінку матері або батька.

З урахуванням обставин цієї справи, факт відсутності заперечень відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав, з урахуванням його поведінки, свідчить про відсутність його інтересу до дитини та відсутність реального бажання змінити поведінку. Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд дійшов висновку, що відповідач свідомо та умисно ухилявся від виконання батьківських обов`язків, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із донькою, матеріально її не забезпечував. Відповідач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Суд, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, враховує, що відповідач не спілкується з дитиною, що розцінюється судом як виключні обставини із якими закон пов`язує позбавлення батьківських прав. Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач фактично не виконував та не виконує свої батьківські обов`язки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 12-13, 81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні задовольнити.

Позбавити ОСОБА_4 (рнкопп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 04 травня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ