Рішення № 136207784, 04.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2026 року м. Ужгород№ 260/104/26 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі; 2) стягнути із НОМЕР_1 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 06.11.2024 по 06.05.2025 року (за шість місяців), в розмірі 199525,35 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та наказом від 06.11.2024 №1502-ос його було виключено зі списків особового складу військової частини. Однак при цьому повний остаточний розрахунок при звільненні було проведено тільки 12 грудня 2025 року. З огляду на що, враховуючи положення ст. 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

09 лютого 2026 року відповідач подав до суду через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зокрема, вважає, що спеціальні законодавчі норми не містять положень щодо компенсації затримки виплати військовослужбовцю компенсаційних виплат. Окрім того, повідомив, що позивача було звільнено з військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто на момент звільнення у ОСОБА_1 не було трудових відносин з НОМЕР_1 прикордонним загоном, а тому у відповідача не було ні обов`язку, ні повноважень проводити розрахунок з позивачем у зв`язку з його звільненням. З огляду на що вважає, що підстави для стягнення середнього заробітку з НОМЕР_1 прикордонного загону відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що майстер-сержант ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, в тому числі до 16 березня 2022 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі НОМЕР_1 прикордонний загін).

Так, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону «По особовому складу» від 16 березня 2022 року №171-ОС, майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону з 16 березня 2022 року у зв`язку з зарахуванням у розпорядження НОМЕР_3 прикордонного загону.

Вважаючи протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону та НОМЕР_3 прикордонного загону щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні, а саме в частині невиплати в повному розмірі грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з позов до суду.

Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року №260/8499/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2025, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону, які полягають у застосуванні у період із 19 січня 2020 року по 30 березня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 19 січня 2020 року по 30 березня 2022 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року із врахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону, які полягають у застосуванні у період із 31 березня 2022 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань. Зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 31 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум.

12 грудня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року №260/8499/24 НОМЕР_1 прикордонний загін перерахував ОСОБА_1 невиплачену раніше суму грошового забезпечення у розмірі 87736,26 грн, що підтверджується випискою про безготівкове зарахування коштів на картковий рахунок.

З метою отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232), звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №2232, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення).

Пунктом 265 розділу XII Положення встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із виключенням з військового обліку.

В свою чергу згідно з п. 46 розділу I Положення, у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.

Вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі (п. 121 Положення).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 вказав, що приписи ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції ч .1 ст. 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка вказує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до ст. 116, ст. 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX.

Проте виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Однак, лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Суд встановив, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону «По особовому складу» від 16 березня 2022 року №171-ОС, майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону з 16 березня 2022 року у зв`язку з зарахуванням у розпорядження НОМЕР_3 прикордонного загону.

Отже, в даному випадку, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Як наслідок, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених обставин справи, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін