Рішення № 136207759, 04.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2304/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (51925, Кам`янський район, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Інститутська, буд. 4, код ЄДРПОУ 21910427), яким просить суд: « 1. Прийняти позов до розгляду. 2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 072050018026 від 30 грудня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . 3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , період з 13.04.1983 по 06.09.1983 р.; з 12.05.1987 по 15.08.1987 р.; з 01.01.1992 року по 01.04.1992 р.; з 01.11.1993 по 01.07.1995 р.; з 01.02.1997 по 01.01.1999 р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 10.01.1979 року. 4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , пенсію за віком з 09.10.2025 року. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. 6. Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро) судовий збір в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривень двадцять копійок).».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним. Позивач звернувся із письмовою заявою про призначення пенсії за віком, однак оскаржуваним рішенням відповідача, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутності необхідного стажу роботи. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, в зв`язку з чим звернувся до суду із даним позовом. Позивач вказує, що періоди трудової діяльності позивача повністю підтверджуються записами трудової книжки.

Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі було надіслано відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет 10 квітня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 28).

Проте відповідачем відзив на позов у встановлений судом строк не подано, про причини неподання суд не повідомлено, про продовження процесуальних строків для подання такого не клопотав.

Відтак, судом вжито достатніх необхідних законодавчо встановлених заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та про можливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду. Разом з тим, відповідачем відзиву на позовну заяву чи клопотань до суду не подано.

Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 24 грудня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (територіальним органом Пенсійного фонду України, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від № 07205001826 від 30 грудня 2025 року, оскільки страховий стаж роботи позивачки становить 13 років 1 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с. 14).

Так, зокрема, відповідачем не було враховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці від 10 січня 1979 року серія НОМЕР_2 : - з 13 квітня 1983 року по 06 вересня 1983 року, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення; - періоди роботи в колгоспі з 12 травня 1987 року по 15 серпня 1987 року, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудових днів та про перейменування; - періоди роботи на території російської федерації з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року, оскільки 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року; - період роботи з 01 листопада 1993 року по 01 липня 1995 року, оскільки наявна розбіжність між датами про прийняття та звільнення з роботи; - не враховано до загального стажу період роботи з 01 лютого 1997 року по 01 січня 1999 року, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи.

Як передбачено статтею 46 частиною 2 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі по тексту - Закон України № 1058-ІV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема пенсія за віком.

Статтею 26 Закону України № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 15 років.

Положеннями статті 24 частин 1, 2 та 4 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Щодо неврахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 13 квітня 1983 року по 06 вересня 1983 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається, з рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 13 квітня 1983 року по 06 вересня 1983 року, оскільки наявне виправлення в даті наказу на звільнення.

Як вбачається із трудової книжки серія НОМЕР_2 від 10 січня 1979 року, яка містить наступні відомості: 13 квітня 1983 року згідно наказу № 06 від 07 січня 1983 року прийнятий на роботу в Оричевський лісозаготівельний комбінат тимчасовим робочим на заготівлю деревини; 06 вересня 1983 року позивачка звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку тимчасової роботи згідно наказу № 06-2/28 від 06 вересня 1983 року (а.с.а.с. 15-19).

Відомості про вказаний період роботи внесений з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та, зокрема запис про прийняття на роботу і печаткою юридичної особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

Отже відсутні підстави вважати вказані записи записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи недостовірними .

Обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач. Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З аналізу наведених норм вбачається, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, виправлення в даті наказу, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. При цьому такий недолік є виключно формальним, та ніяким чином не впливає на можливість встановлення трудового стажу ОСОБА_1 .

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на вищезазначене, відомості трудової книжки трудову книжку НОМЕР_2 від 10 січня 1979 року є належним доказом підтвердження роботи ОСОБА_1 в Оричевський лісозаготівельний комбінат тимчасовим робочим на заготівлю деревини в період з 13 квітня 1983 року по 06 вересня 1983 року.

Щодо неврахування позивачу до страхового стажу періоду роботи в колгоспі імені Маяковського з 12 травня 1987 року по 15 серпня 1987 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається, з рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 12 травня 1987 року по 15 серпня 1987 року, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудових днів.

Згідно із статті 24 частиною 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 абзацом 2 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно із пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

З огляду на зміст вищевказаних положень, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі: шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління; за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).

Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.

Водночас в даному випадку, згідно записів в трудовій книжці серія НОМЕР_2 від 10 січня 1979 року, позивач: 12 травня 1987 року прийнятий на роботу в будівельну бригаду колгоспу імені Маяковського; 28 травня 1987 року та звільнений 15 серпня 1984 року за власним бажанням Наказ №8 від 28 серпня 1987 року (а.с.а.с. 15-19).

Відтак, з огляду на зміст вищенаведених записів в трудовій книжці серія НОМЕР_2 від 10 січня 1979 року, позивач прийнятий в колгосп імені Майяковського на роботу саме як працівник, а не як член колгоспу, а тому вимоги про встановлення позивачу мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму не стосуються періодів роботи позивача з 12 травня 1987 року по 15 серпня 1987 року в колгоспі імені Маяковського.

Трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Дата про прийом на роботу та звільнення з роботи, відповідні номери наказів, назва організації є чіткими, відомості завірені підписом посадової особи та печаткою, є прийнятними та такими що дають право на зарахування позивачу спірних періодів його роботи, а тому вважаємо, що відповідачем неправомірно не зараховано вищезазначений стаж.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року по справі №677/277/17.

З огляду на те, що у позивача наявна трудова книжка, яка дає можливість встановити характер роботи позивача в колгоспі та безпосередню зайнятість позивача.

Всі записи у трудовій книжці виконані у хронологічному порядку без підтирань та виправлень.

Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року, суд вказує наступне.

Як вбачається, з рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача не зараховано періоду роботи на території російської федерації з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року, оскільки 01 січня 2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.

Статтею 8 Закону України № 1058-IV встановлено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 10 частина1 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно із статтею 6 абзацами 2, 3 Угоди від 14.01.1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 року вбачається, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Російській Федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Статтею 4 частиною 2 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14.

А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

Разом з тим, відповідач не врахував до страхового стажу позивача період роботи позивача з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року в Орічевському лісовому господарстві.

Згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 від 10 січня 1979 року, записи позивача про вказані періоди роботи, а саме, дата про прийом на роботу та звільнення з роботи, відповідні номери наказів, назва організації є чіткими, відомості завірені підписом посадової особи та печаткою, вважаємо їх прийнятними, та такими що дають право на зарахування позивачу спірних періодів її роботи (а.с.а.с. 15-19).

Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року на території російської федерації, із підстав припинення з 01 січня 2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, є протиправною і не може слугувати підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.

Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи в Лисичанському лісництві лісорубом з 01 листопада 1993 року по 01 липня 1995 року, суд вказує наступне.

Як вбачається, з рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача не зараховано періоду в Лисичанському лісництві з 01 листопада 1993 року по 01 липня 1995 року, оскільки наявна розбіжність між датами про прийняття та звільнення з роботи.

Як вбачається із трудової книжки серія НОМЕР_2 від 10 січня 1979 року, позивач у період з 01 листопада 1993 року по 01 липня 1995 року він працював в Лисичанському лісництві лісорубом (а.с.а.с. 15-19).

Вказані записи про період роботи є першочерговими та за їх наявності ГУ ПФУ Дніпропетровській області не мало відмовляти у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з підстав наявності певних розбіжностей чи неточностей.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Отже, наявність недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірний період як підстави для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу є необґрунтованими та безпідставними.

Згідно з статті 44 частиною 3 Закону України №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до частини 4 пункту 1.8 Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача веб-порталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на веб-порталі або засобами Порталу Дія.

Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього, орган пенсійного фонду не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.

В цьому випадку пенсійний орган не повідомляв позивача про необхідність надати документи та окрім того, ГУ ПФУ не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж.

Щодо неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи в ТОВ «Соло» з 01 лютого 1997 року по 01 січня 1999 року, суд зазначає наступне.

Рішенням № 07205001826 від 30 грудня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу згідно записів у трудовій книжці від 10 січня 1979 року серія НОМЕР_2 не враховано до загального стажу період роботи з 01 лютого 1997 року по 01 січня 1999 року в ТОВ «Соло» оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи.

Разом з цим, записи до трудової книжки не вносить працівник і через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку серія НОМЕР_4 від 10 січня 1979, яка містить наступні відомості: 01 лютого 1997 року прийнятий на роботу в бригаду лісорубів вальщиком; 01 жовтня 1999 року позивача звільнено з роботи за згодою сторін (а.с.а.с 15-19).

Відомості про вказані періоди роботи завірені підписом уповноваженої особи та печаткою юридичної особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача.

Разом з роботу обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.

Тому виправлення в одній цифрі року прийняття на роботі та номері наказу про прийняття на роботі, як і не повне внесення дати, в одному із записів не може бути підставою не зарахування позивачу понад 10-ти років трудового стажу.

Адже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З аналізу наведених норм вбачається, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, виправлення в даті наказу, та році прийому на роботу, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. При цьому такий недолік є виключно формальним, та ніяким чином не впливає на можливість встановлення трудового стажу ОСОБА_1 .

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на вищезазначене вважаємо, що відомості трудової книжки трудову книжку НОМЕР_2 від 10 січня 1979 року є належним доказом підтвердження роботи ОСОБА_1 в період з 01 лютого 1997 року по 01 січня 1999 року в ТОВ «Соло».

Відповідно до статті 87 Закону України № 1788 ХІ суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає, або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 частини 2 Закону України № 1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно із статті 6 частини 1КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З огляду на вищевикладене, суд, вважає що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 072050018026 від 30 грудня 2025 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 13 квітня 1983 року по 06 вересня 1983 року; з 12 травня 1987 року по 15 серпня 1987 року; з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року; з 01 листопада 1993 року по 01 липня 1995 року; з 01 лютого 1997 року по 01 січня 1999 року.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком починаючи з часу набуття ним права на пенсію, то суд зазначає таке.

Стосовно наявності у позивача страхового стажу, то у суду відсутній розрахунок такого стажу, і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, то з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 24 грудня 2025 року, із врахуванням висновків суду, починаючи з часу набуття ним права на пенсію.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (51925, Кам`янський район, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Інститутська, буд. 4, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 072050018026 від 30 грудня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24 грудня 2025 року та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 13 квітня 1983 року по 06 вересня 1983 року; з 12 травня 1987 року по 15 серпня 1987 року; з 01 січня 1992 року по 01 квітня 1992 року; з 01 листопада 1993 року по 01 липня 1995 року; з 01 лютого 1997 року по 01 січня 1999 року

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко