Рішення № 136206579, 04.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 рокуСправа №160/34906/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 40108866, адреса: вул. Троїцька, 20-а, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

08 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.05.2023 року (наступний день після звільнення) по 24.11.2025 року включно;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 221 173,80 грн. (двісті двадцять одна тисяча сто сімдесят три гривні 80 копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він працював в ГУ НПУ в Дніпропетровській області з 2015 по 2023 рік. Звільнений в запас 02.05.2023 року. З 25.08.2015 року має статус УБД, у зв`язку з чим мав право на отримання додаткової відпустки, проте при звільнені йому не було враховано та виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015-2023 роки, тому він звернувся до суду та отримав рішення про часткове задоволення позовних вимог. Рішення відповідач виконав лише 25.11.2025 року, тобто через 6 місяців після його звільнення. Вважає, що у зв`язку з цим має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у сумі 221 173,80 грн. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 12.12.2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .

Позивач проходив службу у Головному управлінні Національної поліції України в Дніпропетровській області.

18.03.2016 ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 25.08.2015 року.

При звільненні Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області не провело з позивачем повний розрахунок, а саме: не виплатило грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2023 роки.

27.03.2025 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1681/25 вирішено: позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2017 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2018 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2019 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2020 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2021 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2022 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, за 2023 рік у кількості 14 діб відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

16 липня 2025 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду вказане рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1681/25 було скасоване в частині задоволення позовних вимог щодо виплати компенсації невикористаних додаткових відпусток за 2019-2020 роки. В іншій частині рішення суду першої інстанції було залишене без змін.

Після набрання законної сили вказаним судовим рішенням, воно було направлене на виконання.

25.11.2025 року відповідач провів остаточний розрахунок з ОСОБА_1 .

Затримка остаточного розрахунку відповідачем, стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 16 частини 1розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX(далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

З огляду на матеріали справи, фактичний розрахунок проведено на виконання рішення суду 25.11.2025, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Суд звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якими при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Суд погоджується, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Так за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейським, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в поліції зокрема.

Буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України дає підстави для висновку, що у день звільнення з позивачем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме: виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.

Такий висновок суду відповідає висновкам Конституційного Суду України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення відповідачем у день звільнення позивача зі служби виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам суд у цій справі враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, які підлягають урахуванню в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У цій постанові судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала неможливим розповсюдження викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц підходу щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року. У таких висновках судова палата виходила з того, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Тому судова палата відступила від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, а саме: можливості застосування критеріїв щодо зменшення розміру відповідного відшкодування виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за 183 дні, тобто за шість місяців у період з 03.05.2023 (день звільнення) по 25.11.2025 (день виконання відповідачем рішення).

Разом з тим, як встановив суд, між сторонами існував спір щодо права позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується розглядом справи №160/1681/25 судами першої та апеляційної інстанцій.

Суд зазначає, що у випадку наявності спору про розмір належних до виплати сум положення ст. 117 КЗпП України застосовуються з урахуванням правової позиції Верховного Суду, відповідно до якої відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає лише у разі, якщо такий спір вирішено на користь працівника повністю або частково.

Як видно з матеріалів справи, рішенням суду у справі №160/1681/25 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а постановою апеляційного суду частково змінені, зокрема відмовлено у частині вимог щодо компенсації за 20192020 роки.

Отже, право позивача на отримання відповідних виплат було остаточно визначене лише після набрання законної сили судовим рішенням, тобто з 16.07.2025 року.

Суд також враховує, що відповідач здійснив виплату грошової компенсації 25.11.2025 року після завершення судового розгляду та набрання рішенням законної сили.

Водночас, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.05.2023 по 24.11.2025 року з урахуванням діючого законодавства щодо строків таких стягнень 6 місяців, однак суд звертає увагу, що у період до вирішення спору про право (тобто до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/1681/25) відсутні підстави вважати, що відповідач безпідставно не здійснював виплату.

Таким чином, суд робить висновок, що період відповідальності відповідача за затримку розрахунку може обчислюватися лише з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким визначено обов`язок відповідача здійснити відповідні виплати, до дня фактичного проведення розрахунку.

Як встановив суд, рішення у справі №160/1681/25 набрало законної сили 16.07.2025 року, а остаточний розрахунок з позивачем проведено 25.11.2025 року.

Таким чином, період затримки розрахунку становить з 16.07.2025 по 25.11.2025 року.

Враховуючи приписи статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, відповідальність роботодавця обмежується строком не більш як за шість місяців, що у цьому випадку не перевищено.

Суд зазначає, що оскільки спір було вирішено на користь позивача частково, а також з урахуванням того, що законодавцем вже встановлено граничний строк відповідальності роботодавця (шість місяців), підстав для додаткового зменшення розміру відшкодування суд не вбачає.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.07.2025 по 25.11.2025 року. Це 132 календарних дня.

Так у листі-відповіді Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 19.08.2025 року № 209482-2025 зазначено, що середньоденне грошове забезпечення обчислено за розрахунком: 36 258, 00 грн (розмір місячного грошового забезпечення на день звільнення) поділити на 30 днів, і складає 1 208,60 грн.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 1208,60 грн * 132 дні = 159 535,20 грн.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд робить висновок про часткове задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненнідо суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 40108866, адреса: вул. Троїцька, 20-а, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 після набрання законної сили 16.07.2025 року судовим рішенням у справі №160/1681/25.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/1681/25 з 16.07.2025 року до 25.11.2025 року (дня фактичного розрахунку) у розмірі 159 535,20 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук