Рішення № 136195081, 29.04.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/600/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Плигань І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу № 509/600/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 40121452, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1) про визнання дій неправомірними, та стягнення моральної шкоди, просив суд, визнати, що станом на 07 січня 2026 року у останнього відсутній борг перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України»; визнати дії ТОВ «ГК «Нафтогаз України» по припиненню газопостачання за адресою: 65496, Одеська область, Одеський район, с-ще Таїрове, СТ «Виноградар» вул. Медична, 371, від 07 січня 2026 року безпідставними та неправомірними, зобов`язати ТОВ «ГК «Нафтогаз України» відновити газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду у сумі 100 000 гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що позивача не було проінформовано про зміну постачальника природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що, позивач продовжував сплачувати кошти за спожитий природний газ попередньому постачальнику.

07.01.2026 позивачу було припинено газопостачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на наявну заборгованість.

Вбачається, що за вказаною вище адресою було спожито 10 226,98 куб. м. газу на суму 81 376,13 грн., які позивач не споживав і не визнає цей борг, з огляду на незастосування ТОВ «ГК «Нафтогаз України» передбачених законодавством строків позовної давності, з огляду на що, останній наполягає на заподіянні йому з боку відповідача моральної шкоди у сумі 100 000 гривень.

03.02.2026 року відкрито провадження у даній справі, призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

19.02.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі, та просять в їх задоволенні відмовити.

19.03.2026 року позивач подав відповідь на відзив, який було прийнято судом разом із додатками.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позовні вимоги, які просив суд задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ГК «Нафтогаз України» Плигань І.Ю. заперечувала проти задоволення безпідставного позову з підстав, викладених у відзиві на позовну, вважаючи позов необґрунтованим та направленим на уникнення позивачем сплати боргу за спожитий об?єм природного газу.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали та надані суду докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32 41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ наголосив на тому, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Правовідносини між споживачем (позивачем) та постачальником газу (відповідачем) врегульовані Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснює ліцензовану діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його (природний газ) для власних потреб на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було обрано постачальником «останньої надії» строком на три роки.

Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» визначений КМУ постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

У зв`язку з відсутністю діючого постачальника природного газу, споживача, газифікований об`єкт якого має ЕІС-код 56XM25B61195137D, було зареєстровано в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» у наступні періоди: 01.10.2021-12.12.2021.

Пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, який є публічним, а його умови однаковими для всіх споживачів.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

У подальшому, на виконання вимог постанови НКРЕКП від 09.12.2021 № 2471 точку обліку природного газу за ЕІС-кодом 56XM25B61195137D з 13.12.2021 було автоматично включено до Реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500, та присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 1.1. Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2500 цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу як товарної продукції Постачальником.

Відповідно до п. 1.2. Типового договору умови цього Типового договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання, та є однаковими для всіх побутових споживачів України.

Згідно з п. 1.3. Типового договору, він є є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст. 633,634,641,642 ЦК України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання. Фактом укладення цього Типового договору є включення Постачальником Споживача до свого Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи на підставі заяви-приєднання, поданої Споживачем в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 2.2. Типового договору, обов`язковою умовою для постачання природного газу Споживачу є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого Споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 р., з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб?єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об?єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується EIC-код.

Згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб?єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код.

Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв?язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними EIC-кодами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником «останньої надії» здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу.

Положеннями абз. 11 п. 2 гл. 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.

Відповідно до п. 1 Розділу IV Кодексу ГТС інформаційна платформа містить такі дані, зокрема: 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М).

Так, з жовтня 2021 року споживача ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) з ЕІС-кодом 56XM25B61195137D, було включено в реєстр споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України», в тому числі як постачальника «останньої надії».

Відповідно до підпункту 1 пункту 4.4. розділу IV Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора газорозподільної мережі за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора газотранспортної системи та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Визначення об`ємів (обсягів) споживання природного газу проводиться Оператором ГРМ АТ «Одесагаз», відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 р.

Пунктом 2 глави 1 Розділу 6 Кодексу передбачено, що доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до газорозподільної мережі (далі ГРМ) для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498. Згідно пункту 4 глави 3 Розділу 6 Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу. В пункті 7 глави 3 Розділу 6 Кодексу газорозподільних систем зазначено, що фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Крім того, відповідно до п. 1 гл. 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ.

Відповідно до пункту 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ:

- побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу.

- у разі неотримання Оператором ГРМ до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по об`єкту споживача за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача, з урахуванням вимог цього Кодексу ГРМ. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть покази лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

Отже, Постачальник проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, що визначені Оператором ГРМ на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Крім того, автоматизований облік обсягів спожитого побутовим споживачем природного газу забезпечується не тільки Споживачем та Оператором ГРМ, а і Оператором ГТС.

07.01.2026 позивачу було припинено газопостачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на наявну заборгованість.

Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 року внесені зміни до Кодексу газорозподільних систем, Типового договору розподілу природного газу та Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, відповідно до яких з 01 січня 2020 року в Україні вводиться плата за замовлену потужність. Розрахунки побутового споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ (АТ «Одесагаз») за договором розподілу природного газу, здійснюється виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частинами протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для АТ «Одесагаз» із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Оплата вартості послуг з розподілу природного газу здійснюється побутовим споживачем самостійно на підставі рахунку до 20 числа (включно) місяця , в якому надаються послуги з розподілу природного газу, тобто фактично, позивачем, при частковій сплаті боргу, було визнано вищевказаний борг за спожитий природний газ у вказаному об?ємі.

Згідно з даними про фактичний місячний відбір/споживання природного газу, що надаються Оператором ГРМ АТ «Одесагаз» через інформаційну платформу оператора газотранспортної системи товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі Оператор ГТС) за ЕІС-кодом 56XM25B61195137D за період постачання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу з жовтня 2021 року по 31.01.2026 (включно) споживачем ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 було спожито 10 226,98 куб. м. природного газу на загальну суму 81 376,13 грн, з яких позивачем частково сплачено 62 353,50 грн, при цьому несплаченими залишились 19 022,63 грн.

Представником ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було надано до суду Витяг з білінгової системи «Газоліна» - «Фінансовий стан» у вигляді роздруківки по особовому рахунку № НОМЕР_1 , з якої вбачається, що станом на 31.01.2026 по особовому рахунку ОСОБА_1 обліковується заборгованість за фактично спожитий споживачем природний газ за період з жовтня 2021 року по 31.01.2026 (включно) у сумі 19 022,63 грн, при цьому, оплати у загальній сумі 62 353,50 грн. були здійснені саме позивачем.

Таким чином, суд вважає, що фактично ОСОБА_1 провівши часткові сплати своєї заборгованості визнав наявність своєї заборгованості за спожитий природний газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 .

ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснює нарахування вартості природного газу, спожитого позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, - на підставі даних Оператора ГРМ, наданих останнім до 08 числа місяця наступного за звітним до інформаційної платформи Оператора ГТС.

Відповідно до пункту 2 глави 4 розділу IX Кодексу ГТС інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити щонайменше: 6) інформацію про попередні обсяги споживання кожної газової доби (D); 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М).

Згідно з пунктом 5 глави 4 розділу IX Кодексу ГТС Оператори газорозподільних систем відповідно до вимог цього Кодексу та за формами оператора газотранспортної системи, погодженими з Регулятором, повинні вносити до інформаційної платформи інформацію, зокрема: визначену підпунктами 1, 2, 5 - 8, 12, 13, 14, 15, 17 пункту 2 цієї глави, по всіх споживачах, підключених до газорозподільної системи.

Отже, з огляду на наведені вище норми, внесення до інформаційної платформи Оператора ГТС інформації про фактичне споживання кожного газового місяця (М) належить до повноважень відповідного Оператора ГРМ АТ «Одесагаз», на підставі якої відповідно до розділу IV Договору, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснювало нарахування за спожитий природний газ позивачу.

З урахуванням викладеного, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснює постачання природного газу на об`єкт позивача на підставі договору постачання природного газу побутовим споживачам, що є типовим, публічним та не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4.4. розділу IV Типового договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Визначення об`ємів (обсягів) споживання природного газу проводиться Оператором ГРМ АТ «Одесагаз», відповідно до вимог Кодексу ГРМ, а не ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Крім того, відповідно до пункту 1 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Згідно з пунктом 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу.

Отже, ТОВ «ГК «Нафтогаз України», будучи постачальником природного газу, проводило виключно нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу на підставі даних про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу переданих постачальнику відповідним Оператором ГРМ.

За таких обставин, суд відхиляє посилання позивача на ту обставину, що відповідачем не додержано вимог законодавства щодо припинення газопостачання за адресою домоволодіння позивача.

Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Правил для забезпечення приєднання побутовим споживачем до умов договору постачання природного газу побутовий споживач має надати постачальнику заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, підписану побутовим споживачем або уповноваженою ним особою. За відсутності укладеного в установленому порядку договору постачання природного газу з постачальником споживач не має права споживати природний газ із газорозподільної системи та має подати Оператору ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об?єкт. Якщо відбулась зміна власності на об?єкт постачання природного газу, приєднаний до газорозподільних систем Оператора ГРМ - новий власник, в даному випадку, ОСОБА_1 , повинен був самостійно звернутися до постачальника з відповідною заявою-приєднання до договору постачання природного газу, чого він не зробив після смерті своєї матері ОСОБА_3 у 2020 р., що також підтвердив в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 11 Розділу ІІІ Правил для укладання договору постачання з побутовим споживачем, потрібно подати до Товариства підписану заяву-приєднання до договору постачання природного газу від побутового споживача та наступні документи:

-документи, якими визначено право власності чи користування на об`єкт (приміщення);

-документ, що посвідчує особу споживача (для громадян України - паспорт громадянина України, у тому числі ID-карта, або тимчасове посвідчення громадянина України; для іноземців та осіб без громадянства - національний паспорт або документ, що його замінює), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті, - серія та номер паспорта);

-належним чином оформлена довіреність на представника побутового споживача, уповноваженого представляти його інтереси під час процедури укладання договору на постачання природного газу (за необхідності);

- друкований рахунок від Оператора ГРМ з вказаним ПІБ власника, адресою та ЕІС-кодом газифікованого об`єкту.

У разі коли об`єкт побутового споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в заяві-приєднанні.

Постачальник природного газу, крім постачальників із спеціальними обов`язками, для укладення договору постачання природного газу має право додатково вимагати інші документи, перелік яких визначений на сайті такого постачальника.

Побутові споживачі мають право надавати інформацію та документи для цілей цього пункту у вигляді електронних документів із обов`язковою ідентифікацією та автентифікацією побутового споживача відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. Передача інформації та документів здійснюється за допомогою інформаційних (автоматизованих) систем постачальника та/або засобами електронної пошти на адресу постачальника, яка зазначена на його сайті.

Враховуючи вимоги чинного законодавства, споживач ОСОБА_1 , як новий власник будинку, був зобов`язаний звернутися до ТОВ «Нафтогаз України» у найкоротші терміни для укладання договору розподілу природного газу як новим власником, проте він цього не робив майже 6 років.

Власник має не лише право володіння, користування та розпорядження майном, а й несе обов`язок його утримання.

Позивач частково сплатив заборгованість за постачання природного газу, яка виникла з жовтня 2021 року по день його звернення у січні 2026 року у сумі 19 022,63 грн., що відображено в розрахунку суми заборгованості, яка міститься в матеріалах справи.

В п. 3 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, серед іншого, внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо).

Згідно з п. 5 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до приписів ст.ст 526, 527, 530 ЦК України: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, що передбачено ч. 1 ст. 901 ЦК України.

Відповідно до ст. 67 ЖК України - плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) здійснюється крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що в серпні 2020 року ним було набуто право власності у порядку спадкування на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з статтею 322 ЦК України власник зобов?язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Пунктами 1.1 - 1.3 Постанови НКРЕКП «Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам» № 2500 від 30.09.2015 р. визначено, що цей Типовий договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції Постачальником, умови якого розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу та є однаковими для всіх побутових споживачів України. Цей Типовий договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст. 633,634,641,642 ЦК України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання.

Згідно з ст. 13 ч. 2 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Згідно з абз. 3-4 п. 2 розділу ІІІ «Порядок постачання природного газу побутовим споживачам» Правил постачання природного газу передбачено, що за договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Відповідно до Правил постачання природного газу акцептуванням публічного договору постачання природного газу побутовим споживачам є повернення споживачем постачальнику підписаної заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачем, та/або сплата/часткова сплата споживачем вартості спожитого природного газу та/або факт фактичного споживання природного газу.

Суд зауважує, що позивач ОСОБА_1 акцептував договір, фактично споживаючи природний газ та здійснивши частково наступні оплати за споживання природного газу, а саме: від 22.11.2022 у сумі 3183 грн; від 25.12.2022 у сумі 3182 грн;. від 06.02.2023 у сумі 3183 грн; від 05.03.2023 у сумі 3187 грн; від 06.04.2023 у сумі 2388 грн; від 07.05.2023 у сумі 1592 грн; 06.06.2023 у сумі 795 грн; від 06.07.2023 у сумі 398 грн; від 06.08.2023 у сумі 398 грн; від 06.08.2023 у сумі 398 грн; від 06.09.2023 у сумі 398 грн; від 08.10.2023 у сумі 398 грн; від 05.11.2023 у сумі 477 грн, від 05.12.2023 у сумі 2067 грн; від 07.01.2024 у сумі 3021 грн; від 05.02.2024 у сумі 3180 грн; від 07.03.2024 у сумі 3180 грн., від 07.04.2024 у сумі 3180 грн.; від 07.05.2024 у сумі 795 грн.; від 06.06.2024 у сумі 795 грн; від 01.07.2024 у сумі 397,5 грн.; від 06.08.2024 у сумі 398 грн.; від 08.09.2024 у сумі 398 грн.; від 06.10.2024 у сумі 398 грн., від 06.11.2024 у сумі 1272 грн., від 08.12.2024 у сумі 2703 грн., від 06.01.2025 у сумі 3021 грн., від 06.02.2025 у сумі 3061 грн., від 06.03.2025 у сумі 3459 грн., від 06.04.2025 у сумі 2385 грн., від 14.05.2025 у сумі 1431 грн., від 10.06.2025 у сумі 795 грн., від 08.07.2025 у сумі 795 грн., від 06.08.2025 у сумі 159 грн., від 06.09.2025 у сумі 398 грн., від 03.10.2025 у сумі 397,5 грн., від 06.11.2025 у сумі 954 грн., від 11.12.2025 у сумі 1192,5 грн., від 07.01.2026 у сумі 2942 грн.

Тобто, позивач, стверджуючи про відсутність у нього будь-якого боргу перед відповідачем періодично сплачує борг, який ним фактично визнається.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений, у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16.

Зазначена правова позиція підтверджена також і постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (14-448цс19). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Допустимими є докази, що одержані в порядку встановленому законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є інші юридичні факти.

Суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів відсутності у нього заборгованості за спожитий природний газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за яким, обліковується заборгованість за фактично спожитий споживачем природний газ за період з жовтня 2021 року по 31.01.2026 (включно) у сумі 19022,63 грн., з урахуванням частково сплачених позивачем сум боргу.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмета спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими підставами, викладеними саме позивачем, а не тими, що можуть бути додатково самостійно визначені судом.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів установлених під час розгляду справи, оцінити подані сторонами докази в підтвердження своїх вимог та заперечень, і вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року; у справі № 645/5557/16-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Позивачем не надано жодного доказу в підтвердження недостовірності чи неповноти об`ємів спожитого природного газу, переданих Оператором ГРМ (АТ «Одесагаз»), що використовувалися відповідачем для формування рахунків за спожитий позивачем природний газ. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Відтак, протиправність поведінки відповідача, як одна з передумов виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди, жодним чином не доведена.

Підсумовуючи все наведене вище, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 274-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04.05.2026 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко