Рішення № 136191617, 30.04.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 30.04.2026

Справа № 334/81/26

Провадження № 2/334/1234/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Шерештан О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданого в особі представника адвоката Неткал Олександра Олександровича, до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Неткал О.О., звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 03.06.2019 року прийнятий на роботу до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5 Запорізької міської ради в автотранспортну службу на посаду начальника автотранспортної служби.

05.08.2024 позивача переведено в адміністративно-управлінський підрозділ на посаду головного інженера.

03.10.2025 відповідачем видано наказ № 193 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні».

23.10.2025 позивача було ознайомлено з наказом № 222 від 03.10.2025 «Про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці». Вказаним наказом повідомлено головного інженера ОСОБА_1 про рішення роботодавця про зміну істотних умов праці з 03.12.2025 та необхідність одержання письмового підтвердження на продовження роботи на вакантних посадах. У разі відмови від роботи в змінених умовах праці, звільнити головного інженера ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства.

29.10.2025 відповідачем вручено позивачу попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно яким на підставі наказу по лікарні №193 від 03.10.2025 та ч.3 ст.32 КЗпП України попереджено головного інженера ОСОБА_1 про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду « інженер з охорони праці». Від запропонованої посади позивач відмовився, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати 29.10.2025.

29.10.2025 відповідачем вручено позивачу попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР, згідно яким на підставі наказу по лікарні № 193 від 03.10.2025 та ч.3 ст.32 КЗпП України попереджено головного інженера ОСОБА_1 про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду «інженер технічного відділу». Від запропонованої посади позивач відмовився, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати «29.10.2025».

10.11.2025 відповідачем вручено позивачу попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно якого на підставі наказу по лікарні №193 від 03.10.2025 та ч.3 ст.32 КЗпП України позивача попереджено про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду - «фахівець з питань цивільного захисту». Від запропонованої посади позивач відмовився, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати «10.11.2025».

10.11.2025 відповідачем вручено позивачу попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно якого на підставі наказу по лікарні №193 від 03.10.2025 та ч.3 ст.32 КЗпП України позивача попереджено про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду - «інженер з метрології технічного відділу». Від запропонованої посади позивач відмовився, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати «10.11.2025».

В подальшому, 02 грудня 2025 року, КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР було винесено наказ 989 к/тр «Про припинення трудового договору», який ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера з роботи 2 грудня 2025 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України (з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку).

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач його не повідомив, які саме істотні умови праці були змінені і в чому вони полягають, адже зміна істотних умов праці передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Крім того позивачу не відома суть та змість наказів №193 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні», № 221 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису», на які містяться посилання в наказі № 989 к/тр від 02.12.2025 «Про припинення трудового договору» та які не доводились останньому.

Оскільки звільнення позивача є незаконним, то він підлягає поновленню на роботі.

Крім того, у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 роботодавець повинен виплатити 679,90 грн. за кожен день вимушеного прогулу, починаючи з дати незаконного звільнення, а саме з 03.12.2025 по дату відновлення на роботі.

Просить визнати незаконним та скасувати наказ № 989 к/тр від 02 грудня 2025 року Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради «Про припинення трудового договору», яким звільнено ОСОБА_1 з посади головного інженера з 02 грудня 2025 року, у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на посаді «головного інженера» Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.12.2025 по дату розгляду справи, виходячи з середнього заробітку 679,90 грн. та судові витрати.

В подальшому позивач, в особі представника адвоката Неткал О.О., подав заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення вимоги про стягнення моральної шкоди. Заява обгрунтована тим, що незаконне звільнення з роботи та ситуація на роботі, що мала місце протягом місяця, спричинила ОСОБА_1 глибокі психологічні та фізичні страждання та навіть вплинуло на його стан здоров`я. Незаконним звільненням з ініціативи роботодавця позивачу завдано моральних страждань, він втратив нормальні життєві зв`язки, виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя. Отримані психологічні та душевні страждання які спричинені знущанням, психологічним та фізичним тиском, приниженням з боку відповідача в період з листопада 2025 року по день звільнення, спричинило , призвели до тривалого стресу та погіршення стану здоров`я.

У зв`язку з переживаннями, викликаними втратою роботи, почуттям невизначеності, приниженням професійної репутації та постійною тривогою за своє матеріальне становище, позивач був змушений звернутися за медичною допомогою та проходив стаціонарне лікування у листопаді 2025 року. Згідно з медичною документацією у позивача зафіксовано: гіпертонічну хворобу ІІ стадії з кризовим перебігом, дисциркуляторну енцефалопатію ІІ ступеня, астено-невротичний синдром; порушення серцевого ритму (синусова брадикардія), скарги на головний біль, запаморочення, емоційну напругу, підвищену втомлюваність, порушення сну. Медичні документи підтверджують, що погіршення стану здоров`я відбулося на тлі психоемоційного перевантаження та тривалого стресу, що є типовими наслідками незаконного звільнення та втрати стабільного джерела існування. Таким чином, між незаконними діями роботодавця та завданою позивачеві моральною шкодою існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, що проявився у душевних стражданнях, необхідності звернення за медичною допомогою, тимчасовій втраті нормального способу життя та зниження якості життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 30000,00грн.

Крім того, будучи працівником лікарні, позивач мав відстрочку від призову на військову службу у вигляді бронювання. Внаслідок незаконного звільнення позивач втратив свою відстрочку та внаслідок цього втратив і свій життєвий ритм, можливість вільного пересування містом, не можливість прийняти участь у співбесіді з потенційними роботодавцями.

Просить визнати незаконним та скасувати наказ № 989 к/тр від 02 грудня 2025 року Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради «Про припинення трудового договору», яким звільнено ОСОБА_1 з посади головного інженера з 02 грудня 2025 року, у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на посаді «головного інженера» Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.12.2025 по дату розгляду справи, виходячи з середнього заробітку 679,90 грн. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30000,00грн., судовий збір в розмірі 3328,00 грн., витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2026 вирішено про прийняття заяви про зміну позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , поданого в особі представника адвоката Неткал Олександра Олександровича, до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку. В подальшому розглядати справу з урахуванням зміненого предмету позову.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з 03.06.2019 ОСОБА_1 був працевлаштований в автотранспортну службу КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР на посаді начальника автотранспортної служби.

05.08.2024 ОСОБА_1 переведено в адміністративно-управлінський підрозділ на посаду головного інженера.

03.10.2025 КНП «Міська лікарня №5» ЗМР видано наказ № 221 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні», яким з 03.12.2025 внесено зміни до штатного розпису лікарні, а саме виведено посаду головного інженеру зі складу «Керівного штату» лікарні та відповідно введено посаду інженера в «Технічий відділ» лікарні.

03.10.2025 КНП «Міська лікарня №5» ЗМР видано наказ № 222 «Про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці».

ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом № 221 від 03.10.2025 відмовився , про що складено акт №1 від 03.10.2025. Зміст наказу позивачу доведено в усному порядку. В цей же день, 03.10.2025, позивач оформив листок тимчасової непрацездатності та перебував на лікарняному з 03.10.2025 по 22.10.2025.

Через перебування позивача на лікарняному, з вказаним наказом його було ознайомлено в перший робочий день після тимчасової непрацездатності, а саме 23.10.2025.

29.10.2025 ОСОБА_1 вручено попередження про наступну зміну істотних умов праці від 03.10.2025 та повідомлено, що з 03.12.2025 його буде переведено на посаду інженера технічного відділу. Від продовження роботи на нових умовах ОСОБА_1 відмовився.

З метою дотримання вимог ст.492 КЗпП України ОСОБА_1 було запропоновано іншу роботу у закладі охорони здоров`я, а саме: 03.10.2025 інженера з охорони праці (з проходженням курсів); 10.11.2025 інженера з метрології технічного відділу; 10.11.2025 фахівця з питань цивільного захисту. Запропоновані вакансії ОСОБА_1 не були прийняті.

02.12.2025 ОСОБА_1 на підставі наказу №989 к/тр було звільнено з посади головного інженера АУП у зв`язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

З моменту ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці, 23.10.2025, ОСОБА_1 до роботодавця не звертався, незгоду з винесеним наказом та повідомленням не виказував, з чого відповідачем зроблено висновок, що підприємство отримало з боку позивача мовчазну згоду (конклюдентні дії) на звільнення останнього з займаної посади через відмову у подальшому продовженні трудових відносин, не прийняття пропозицій про вакантні посади.

Посилання у наказі № 222 від 03.10.2025 Попередження про зміну істотних умов праці та наказі від 02.12.2025 № 989 к/тр на наказ № 193 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» є технічною опискою в номері наказу, а саме наказ має номер № 221 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні».

Запропоновані позивачу вакантні посади не носили формального характеру, мали істотне значення для діяльності КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР та забезпечення безперервного надання медичної допомоги, зокрема в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Зміни в штатному розписі впровадженні згідно наказу № 221 від 03.10.2025 є раціоналізацією робочих місць, раціоналізацією праці, тобто сукупністю організаційно-технічних заходів, спрямованих на високоефективне використання наявних ресурсів і найдоцільнішу організацію робочих процесів, що не суперечить вимогам ч.3 ст.32 КЗпП України. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, передбачених ч.3 ст.32 КЗпП України, здійснюється не пізніше як до запровадження таких умов, без дотримання 2-місячного строку. Враховуючи викладене, відповідно до ст.32 КЗпП України та ст.3 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач належним чином повідомив позивача про зміну істотних умов праці та запропонував іншу наявну вакансію, що відповідає його кваліфікації та досвіду роботи, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера з роботи 02 грудня 2025 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. Вважає, що в КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР відбулись надумані, штучні процеси зміни в організації та праці у вигляд внесення змін до штатного розпису лікарні, викликані оптимальним використанням кадрових ресурсів лікарні, фінансовою спроможністю та у зв`язку з виробничою необхідністю, у зв`язку з чим 03.10.2025 видано наказ № 221 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні», яким з 03.12.2025 виведено зі штату посаду «Головний інженер» та введено з 03.12.2025 року посаду «Інженер» в технічному відділі.

З цим наказом позивача під особистий підпис ознайомлено не було внаслідок перебування на лікарняному.

В КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР відбулось протизаконне та безпідставне скорочення посади в штатному розписі лікарні, а отже мали місце обставини для звільнення ОСОБА_2 саме на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, а не на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Крім того, станом на 03.10.2025 та 01.11.2025 у відповідача була вакантна посада «Заступник директора», яка повністю відповідає характеристикам та специфіці на її зайняття працівником ОСОБА_1 внаслідок скорочення його посади, але цього керівництвом лікарні не зроблено, вказана вакантна посада не запропонована, що є грубим порушенням норм трудового законодавства.

Пояснення відповідача, надані у відзиві на позовну заяву відносно запропонованих вакансій, які мали істоте значення для діяльності КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР та забезпечення безперервного надання медичної допомоги, зокрема в умовах воєнного стану, вважає надуманими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Представник відповідача надав суду заперечення на відповідь на відзив та заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення вимоги про стягнення моральної шкоди, де зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження тверджень позивача, що акт №1 від 03.10.2025 про відмову працівника підписати наказ № 221 від 03.10.2025 складений значно пізніше не надано. Поряд з цим, акт підписаний уповноваженими особами відповідача через те, що після усного повідомлення ОСОБА_1 про зміст наказу № 221 від 03.10.2025, останній наказ не підписав та відразу звернувся до лікаря та відкрив листок непрацездатності.

Щодо твердження позивача про те, що у закладі охорони здоров`я не відбувалися зміни в організації виробництва і праці, то вказане спростовується тим, що у ст.32 КЗпП України наведено перелік умов праці, які можна вважати істотними, до яких належать, зокрема: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.

Щодо доповненої вимоги про стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає її надуманою, недоведеною та такою, що не підлягають задоволенню. Так, у заяві про доповнення позовної вимоги позивач посилається на те, що у зв`язку з переживаннями, викликаними втратою роботи, почуттям невизначеності, приниженням професійної репутації та постійною тривогою за своє матеріальне становище, позивач був вимушений звернутися за медичною допомогою та проходив стаціонарне лікування у листопаді 2025 року. На думку позивача, надана ним виписка з медичної карти стаціонарного хворого підтверджує погіршення стану здоров`я, що відбулося на тлі психоемоційного перевантаження та тривалого стресу, що є типовими наслідками незаконного звільнення та втрати стабільного джерела існування. Поряд з цим, надана виписка навпаки спростовує твердження позивача та свідчить про його багаторічні хронічні захворювання, які жодним чином не пов`язані з його звільненням з лікарні. З виписки, вбачається, що ОСОБА_1 страждає на брадікаррію з підліткового віку, підвищення артеріального тиску більше 7 років, приймає терапію, проходив чисельні обстеження. Теперішнє погіршення стану впродовж 2 днів. З наведеного вбачається, що захворювання Позивача та його лікування у період з 17.11.25 по 26.11.2025 не пов`язано з процедурою його звільнення, а є лікуванням хронічних хвороб однієї з підліткового віку, а іншої, як такої, що виникла більше 7 років тому. Окрім того, про зверненні до лікаря жодних скарг та посилань на душевні хвилювання не виявляв, які і не вказував на них, як на причину погіршення стану.

Посилання позивача на втрату бронювання, як на складову його моральних страждань, є безпідставним та таким, що суперечить Конституції України. Інститут бронювання військовозобов`язаних не є особистим суб`єктивним правом працівника, а тимчасовим організаційно-правовим механізмом, який застосовується державою виключно з метою забезпечення безперервного функціонування критично важливих підприємств, установ та закладів в умовах воєнного стану. Бронювання не може розглядатися як гарантована законом пільга чи привілей конкретної особи, а тим більше - як джерело особистих немайнових прав або підстава для виникнення моральних страждань. Надання або припинення бронювання обумовлюється потребами держави та суспільства, а не індивідуальними інтересами працівника. З наведеного вбачається, що фактично позивач намагається трансформувати державний механізм, спрямований на забезпечення безперервної діяльності закладів охорони здоров`я в умовах воєнного стану, у приватний інтерес та використати його як аргумент для обґрунтування моральної шкоди. Зазначені доводи не підтверджують моральних страждань, а отже і заподіяння моральної шкоди.

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Також представник відповідача заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки вважає вартість витрат на правову допомогу в розмірі 14700,00грн, яку просить стягнути позивач, є необґрунтованою та неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, дана справа розглядається в порядку спрощеного провадження, а отже витрачання 2 годин на складання відповіді на відзив на позовну заяву та 2 годин на складання заяви про зміну предмету позову (який визначений саме позивачем) не є співмірними із складністю такої справи та виконаним адвокатом обсягом робіт. Відповідь на відзив на позовну заяву по своїй суті не містять змін у правовій позиції позивача, тобто склавши позов, адвокату при написанні не потрібно було вивчати додаткові джерела, законодавство, що регулює спір у справі та доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги та інші обставини. Відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до суми в розмірі 5000,00грн.

В судовому засіданні позивач, представник позивача просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представники відповідача КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради в судове засідання не з`явився. У відзиві на позовну заяву просив розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.4,5 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст.12,13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Згідно зі Статутом, КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради є лікарняним закладом охорони здоров`я комунальним унітарним некомерційним підприємством із надання амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги дитячому населенню та є багатопрофільною лікарнею інтенсивного лікування дитячого населення другого рівня надання медичної допомоги відповідно до порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.

Згідно копії трудової книжки, ОСОБА_1 на підставі наказу № 488 к/тр від 31.05.2019 був прийнятий в автотранспортну службу КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР на посаду начальника автотранспортної служби.

05.08.2024 ОСОБА_1 на підставі наказу №614 к/тр від 02.08.2024 переведено в адміністративно-управлінський підрозділ на посаду головного інженера.

03.10.2025 КНП «Міська лікарня №5» ЗМР видано наказ №221 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні». Згідно з цим наказом з метою оптимального використання кадрових ресурсів лікарні, фінансової спроможності та у зв`язку з виробничою необхідністю з 03.12.2025 внесені зміни до штатного розпису лікарні, а саме, з керівного складу лікарні виведено посаду головного інженера, в технічний відділ лікарні введено посаду інженера.

Згідно з актом №1 від 03.10.2025, складеного в.о. начальником ВК та ДЗ Цуд Н.В. у присутності діловода ОСОБА_3 та фахівця ВК та ДЗ ОСОБА_4 , головний інженер АУП Красніков О.І. відмовився 03.10.2025 ознайомитись письмово з наказом по лікарні № 221 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні», а саме про виведення штатної посади головного інженера та введення штатної посади інженера технічного відділу з 03.12.2025.

03.10.2025 КНП «Міська лікарня №5» ЗМР видано наказ №222 «Про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці», в якому з посиланням на наказ №221 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» наказано: в.о. начальника відділу кадрового та документального забезпечення Цуд Н.В. повідомити головного інженера ОСОБА_1 про рішення роботодавця про зміну істотних умов праці з 03.12.2025; одержати письмове підтвердження від головного інженера ОСОБА_1 , який дав згоду продовжувати роботу на вакантних посадах; у разі відмови від роботи в змінених умовах праці, звільнити головного інженера ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з інформацією з порталу електронних послуг Пенсійного Фонду України, ОСОБА_1 з 03.10.2025 по 22.10.2025 перебував на лікарняному.

Після виходу на роботу 23.10.2025 ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом № 222 від 03.10.2025 «Про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці», що підтверджується його підписом в наказі.

29.10.2025 ОСОБА_1 вручено попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно з яким ОСОБА_1 , відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України та наказу по лікарні № 193 від 03.10.2025, попереджено про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду інженера з охорони праці (з проходженням курсів). У разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено за п.6 ст.36 КЗпП України з виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Від запропонованої посади позивач відмовився 29.10.2025, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати.

29.10.2025 ОСОБА_1 вручено попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно з яким ОСОБА_1 , відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України та наказу по лікарні № 193 від 03.10.2025, попереджено про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду інженера технічного відділу. У разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено за п.6 ст.36 КЗпП України з виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Від запропонованої посади позивач відмовився 29.10.2025, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати.

Також 10.11.2025 ОСОБА_1 вручено попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно з яким ОСОБА_1 , відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України та наказу по лікарні № 193 від 03.10.2025, попереджено про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду фахівця з питань цивільного захисту. У разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено за п.6 ст.36 КЗпП України з виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Від запропонованої посади позивач відмовився 10.11.2025, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати.

10.11.2025 ОСОБА_1 вручено попередження про наступну зміну істотних умов праці КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР, згідно з яким ОСОБА_1 , відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України та наказу по лікарні № 193 від 03.10.2025, попереджено про наступну зміну з 03.12.2025 істотних умов праці по закінченню 2 місяців з моменту вручення йому цього попередження у зв`язку з переведенням на посаду інженера з метрології технічного відділу. У разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено за п.6 ст.36 КЗпП України з виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Від запропонованої посади позивач відмовився 10.11.2025, підтвердивши свою відмову проставленням на даному попередженні власного підпису та дати.

02.12.2025 ОСОБА_1 на підставі наказу №989 к/тр від 02.12.2025 звільнено з посади головного інженера АУП у зв`язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п.6 ст.36 КЗпП України. Підстава: наказ № 193 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» та попередження про наступну зміну істотних умов праці.

Як встановлено з наданої КНП «Міська дитяча лікарня №5» ЗМР інформації, посилання у вищезазначених наказах і попередженнях про наступну зміну істотних умов праці на наказ № 193 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» є технічною опискою в номері наказу, оскільки наказ від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» має номер №221.

З наказом № 221 від 03.10.2025 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні», яким виведено штатну посаду головного інженера, яку займав ОСОБА_1 , та введено штатну посаду інженера технічного відділу, ОСОБА_1 ознайомлено не було.

Вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 06.01.2026 звернувся до суду з даним позовом.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (ч.4 ст. 32 КЗпП України).

Із аналізу частини третьої статті 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад, він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Частиною четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у випадку, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставою для припинення трудового договору є відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами і доповненнями) судам роз`яснено, що припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

У тому ж разі, коли такі зміни в організації виробництва і праці супроводжуються скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями може мати місце звільнення працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці, у тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто змін, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Зміна істотних умов праці не передбачає ліквідації трудової функції працівника та виведення посади зі штату. Водночас, зміна в організації виробництва і праці, наслідком яких є скорочення штату або чисельності працівників, означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №601/1513/18 (провадження №61-2741св19), від 30 листопада 2022 року у справі №455/1377/18 (провадження №61-8362св22).

Згідно з наказом №221 «Про внесення змін до штатного розпису лікарні» з 03.12.2025 внесено зміни до штатного розпису КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради, а саме, з керівного складу лікарні виведено посаду головного інженера, яку обіймав ОСОБА_1 , одночасно введено посаду інженера в технічний відділ лікарні.

Таким чином у КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради стосовно посади позивача відбулась не зміна істотних умов праці, а зміна організації виробництва і праці, скорочення чисельності, штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказані обставини підтверджуються штатним розписом КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради, переліком вакансій.

Виходячи з викладеного, надавши оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, суд встановив, що дії відповідача щодо виведення зі штату керівного складу лікарні посади головного інженера, введення посади інженера в технічний відділ лікарні, підтверджують не зміну істотних умов праці, а скорочення посади, яку обіймав позивач, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 за вказаних обставин за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відбулося з порушенням чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу № 989 к/тр від 02 грудня 2025 року Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради «Про припинення трудового договору», яким звільнено ОСОБА_1 з посади головного інженера з 02 грудня 2025 року, у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а, отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі №299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з відповідними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Після визначення середньоденної заробітної плати, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з матеріалами справи, у жовтні 2025 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 03.10.2025 по 23.10.2025, відтак з 23 робочих днів у жовтні 2025 року він відпрацював 9 днів. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за 12 відпрацьованих днів.

Згідно з довідкою КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради про середню заробітну плату ОСОБА_1 , розмір його середньоденного заробітку становить 812,15 грн.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.12.2025 по 30.04.2026, тобто по день винесення судового рішення, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 86900,05 грн. (812,15 грн. х 107 робочих днів = 86900,05 грн.).

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Стаття 237-1 КЗпП України, передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Тома проти Люксембургу" (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: "У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що "КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати". Аналогічний висновок викладений у постанові від 24 січня 2024 року у праві № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23).

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Суд вважає обґрунтованим і доведеним, що незаконне звільнення позивача призвело до моральних страждань, вимагаючи від нього додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку з втратою роботи та джерела існування, душевних страждань, викликаних почуттям невизначеності і тривоги за своє матеріальне становище.

При цьому суд вважає недоведеним, що через вказані обставини сталося погіршення стану здоров`я позивача, у зв`язку з чим він проходив стаціонарне лікування у листопаді 2025 року.

Згідно з наданою позивачем випискою з медичної карти стаціонарного хворого, при зверненні до лікаря скарг та посилань на душевні хвилювання позивач не виявляв, не вказував на них, як на причину погіршення стану. Отже, з виписки не вбачається, що захворювання позивача та його лікування у період з 17.11.25 по 26.11.2025 було пов`язане з процедурою його звільнення.

Також суд відхиляє доводи позивача щодо заподіяння моральних страждань через втрату бронювання, оскільки бронювання військовозобов`язаних не є особистим суб`єктивним правом працівника, а тимчасовим організаційно-правовим механізмом, який застосовується державою виключно з метою забезпечення безперервного функціонування критично важливих підприємств, установ та закладів в умовах воєнного стану.

Разом з тим, оскільки позивача незаконно звільнили з роботи, то суд вважає, що його законні трудові права були порушені і мають місце підстави для стягнення суми моральної шкоди. Водночас, суд вважає, що метою відшкодування моральної шкоди є справедлива компенсація дійсних втрат нематеріального характеру, доведених в суді.

Виходячи з викладеного, враховуючи ступінь та характер перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його права на працю, негативних емоцій, тривалість періоду до відновлення порушеного права, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем у справі про поновлення на роботі заявлено вимогу про поновлення на роботі із взаємопов`язаною вимогою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а також вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за позовну заяву майнового характеру, яка подана фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до п.2 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Таким чином, позивач за пред`явленою вимогою немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, та за вимогою майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Такий висновок Верховний Суд висловив у постанові від 25 січня 2018 року у справі № 760/11864/15-ц (провадження № 61-1316св17).

Отже, судовий збір у сумі 1331,20 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) за вимогу немайнового характеру, та судовий збір у сумі 1331,20 грн. за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 86900,05 грн. (з розрахунку не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), від сплати яких позивач звільнений, належить стягнути з відповідача на користь держави.

За вимогу майнового характеру про стягнення моральної шкоди у сумі 30000,00 грн. позивачу належало сплатити судовий збір відповідно до п.1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» (позовна заява майнового характеру, яка подана фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1331,20 грн.

При подачі заяви про зміну предмету позову за вимогупро стягнення моральної шкоди позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн. згідно з п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», тобто позивачем внесено судовий збір на 1996,80 грн. більше, ніж встановлено законом.

Суд роз`яснює, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У зв`язку з частковим задоволенням позову про стягнення моральної шкоди в сумі 4000,00 грн. суд відповідно до ст. 141 ЦПК України присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 177,45 грн. (1331,20 грн. х 13,33% = 177,45 грн.).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Судом встановлено, що 15.12.2025 між позивачем та адвокатом Неткал О.О. укладений договір про надання правової допомоги № 7/25 та додаткова угода № 1 від 16.12.2025 до договору про надання правничої допомоги № 7/25 від 15.12.2025

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги від 16.02.2026, адвокатом за період з 16.12.2025 по 25.02.2026 надані клієнту послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 14700,00 грн., яка складається з: 1500,00 грн. підготовка адвокатського запиту до КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР, 7000,00 грн. вивчення матеріалів справи наданих клієнтом, аналіз, підготовка позовної заяви до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку; 2000,00 грн. підготовка та направлення до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя заяви про зміну предмету позову, шляхом доповнення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди; 1700,00 грн. підготовка відповіді на відзив КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР; 2500,00 грн. участь адвоката у судовому засіданні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя.

Представник відповідача заявив про зменшення витрат на правничу допомогу, а також про неспівмірність їх розміру.

Суд вважає обґрунтованими вказані вимоги, враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, критерії реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру для цієї справи, яка є малозначною. Зокрема, суд вважає можливим зменшити розмір відшкодування вартості такої послуги як «вивчення матеріалів справи наданих клієнтом, аналіз, підготовка позовної заяви» тривалістю 6 годин вартістю 7000,00 грн., оскільки згідно з матеріалами справи, обсяг таких документів разом з копією трудової книжки складає 9 аркушів, інші додаткові документи були надані в ході судового розгляду справи відповідачем разом з відповіддю на відзив, адвокатський запит і запит суду. Відповідь на відзив від 04.02.2026 за своїм змістом є фактично повторенням змісту позовної заяви з додатковим наведенням положень ст. 32, 33 КЗпП України,не містить змін або доповнення у правовій позиції позивача, а тому суд вважає можливим зменшити розмір відшкодування вартості такої послуги, як і послуги «підготовка та направлення до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя заяви про зміну предмету позову, шляхом доповнення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди», враховуючи також, що вказана вимога пов`язана з обставинами, які існували на момент пред`явлення первісної позовної заяви, не потребувала збирання додаткових доказів. Таким чином, суд вважає можливим не присуджувати позивачеві, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, та зменшити розмір відшкодування таких витрат позивача на правничу допомогу, стягнувши з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

За ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Відтак, рішення в частині визнання незаконним звільнення позивача, поновлення на роботі,та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 12, 141, 258-260, 263 -265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , поданого в особі представника адвоката Неткал Олександра Олександровича, до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 989 к/тр від 02 грудня 2025 року Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера з 02 грудня 2025 року у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.12.2025 по 30.04.2026 у загальному розмірі 86900,05 грн.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 4000,00 грн. В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 177,45 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., а всього 5177,45 грн.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 05498789, адреса: 69076, м. Запоріжжя, вул. Сорочинська,28А.

Складення повного судового рішення 04.05.2026.

Суддя: Турбіна Т. Ф.