Рішення № 136189186, 06.03.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/18013/24 2/760/8435/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., представника позивача Шульги І.Ю., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року Київська міська рада (надалі за текстом - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідачі), в якому просить суд:

- стягнути з відповідачів на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1269 га з кадастровим номером 8 000000000:69:251:0298 на АДРЕСА_1 суму у розмірі 336 603,31 грн. та, відповідно, стягнути понесені витрати по сплаті судового збору.

Вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі не сплачували орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на майно та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Відповідно до ст. 83 ЗК України територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1269 га з кадастровим номером 8000000000:69:251:0298, вид цільового призначення якої: для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. Реєстрація права власності Київської міської ради на земельну ділянку підтверджується інформаційною довідкою № 381244990 від 03.06.2024.

Відповідно до інформаційної довідки від 03.06.2024 № 381244990 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на згадуваній земельній ділянці розташована нежитлова будівля (лікувально-діагностичний центр) загальною площею 2272,8 кв.м., право спільної часткової власності на яку зареєстроване 27.12.2013 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках. Положення гл. 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна (з 2013 року), став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідачів виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно. Зважаючи на те, що відповідачами безоплатно використовувалась земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:251:0298 без правовстановлюючих документів на неї, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просить стягнути з відповідачів суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.07.2021 по 30.03.2023 в сумі 336 603,31 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_3 через представника ОСОБА_1 надав відзив на позов, у якому заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає про те, що відповідачам неправомірно, безпідставно нарахована до стягнення сума грошових коштів у вигляді орендної плати за землю у розмірі 51 332,87 грн. (за період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року). Заперечуючи щодо стягнення з відповідачів грошових коштів у розмірі 51 332, 87 грн. посилався на те, що Київська міська рада своїм рішеням від 13 вересня 2022 року №5449/5490 внесла зміни до свого рішення від 09 грудня 2021 року №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», встановивши, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка. Дана встановлена пільга, на думку відповідача, звільняє відповідачів від сплати орендної плати за землю за означений період.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року закрито підготовче судове засідання, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Крупський В.В. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коновалова Г.В. в заяві від 11.02.2026 просила проводити розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача ОСОБА_2 , в частині стягнення грошових коштів за березень-травень 2022 року заперечувала.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 23.09.2021 року «Про передачу громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування лікувально-діагностичного центру на АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачам для експлуатації та обслуговування лікувально-діагностичного центру і передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1269 га кадастровий номер 8000000000:69:251:0298 (а.с. 18-19).

Вказана земельна ділянка площею 0,1269 га кадастровий номер 8000000000:69:251:0298 зареєстрована на праві власності за Київською міською радою 02.02.2006 року, про що свідчить Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.32).

30 березня 2023 року на підставі вказаного рішення між Київською міською радою та громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки площею 0,1269 га кадастровий номер 8000000000:69:251:0298, що розташована в АДРЕСА_1 . Договір укладено строком на 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік, а саме, 66299,33 грн. (п.4.2 Договору) (а.с. 20-27).

Згідно п.2.4. Договору, на земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля (лікувально-діагностичний центр) загальною площею 2272,8 кв.м., що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить Орендарям на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.12.2013 №3682 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 205409180389).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №381244990 від 03.06.2024 року, нежитлова будівля по АДРЕСА_1 площею 2272,80 кв.м. належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.12.2013 №3682.

Як вбачається з відповіді Головного управління ДПС у м. Києві від 05.07.2024 № 19783/5/26-16-04-10-07 по громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутні інтегровані картки по сплаті земельного податку з фізичних осіб та орендній платі по м. Києву за період з 04.06.2021 року по 05.07.2024 (а.с. 39), тобто відповідачі податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за вказаний період до ДПІ не подавали та не сплачували.

Конституцією України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України).

Згідно з приписами ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом приписів ст. ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Враховуючи приписи ч.2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Відповідачі не сплачували орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на майно та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 83 ЗК України територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1269 га з кадастровим номером 8000000000:69:251:0298, вид цільового призначення якої: іншої комерційної діяльності (03.03 Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги).

Реєстрація права власності Київської міської ради на земельну ділянку підтверджується інформаційною довідкою № 381244990 від 03.06.2024.

Відповідно до інформаційної довідки від 03.06.2024 № 381244990 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на згадуваній земельній ділянці розташована нежитлова будівля (лікувально-діагностичний центр) загальною площею 2272,8 кв.м., право спільної часткової власності на яку зареєстроване 27.12.2013 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках.

Положення Земельного кодексу України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

З огляду на наведене, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/22.

Таким чином, положення гл. 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, вимоги чинного законодавства поклали на відповідачів обов`язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено об`єкт нерухомості, який було придбано на прилюдних торгах.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідачі, як власники такого майна стали фактичними користувачами земельної ділянки, на якій розташований об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідачів виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно насувалося, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 13.07.2022 у справі № 922/246/21, від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі № 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

В постанові Верховного Суду від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19 викладено висновки:

«42. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

43. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала».

«45. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі».

«49. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21. 51. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідачі не є власниками або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктами плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для них, як землекористувачів, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.12.2023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:251:0298 становить -1 841 648,01 грн.

З урахуванням строку загальної позовної давності в три роки позивач просить стягнути з відповідачів безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 01.07.2021 до 30.03.2023 (до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку).

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно використовувалась земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:251:0298 без правовстановлюючих документів на неї, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав розрахунок щодо стягнення з відповідачів суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.07.2021 по 30.03.2023 з урахуванням відомостей з витягу № НВ-9933747332023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.06.2021 № НВ-0006981262021, ст. 289 ПК України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; у разі, якщо в період 01.07.2021-30.03.2023 код виду цільового призначення земельної ділянки був визначений 03.03 (для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги) та за розрахунковий період не змінювався (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.06.2021 № НВ-0006981262021), а саме:

1) з 01.07.2021 по 31.12.2021 6 239 260,15*3%/365*184* днів= 94 358,13 грн.;

2) з 01.01.2022 по 28.02.2022 6 863 186,17*3%/365*59 днів=33 281,75 грн.;

3) з 01.03.2022 по 31.12.2022 6 863 186,17*3%/365*306 днів=172 613,83 грн.;

4) з 01.01.2023 по 15.02.2023 7 892 664,09*3%/365*46 днів=29 840,76 грн.,

5) з 16.02.2023 по 30.03.2023 1 841 648,01*3%/365*43 днів=6 508,84 грн.

Разом: 94 358,13 + 33 281,75 + 172 613,83 + 29 840,76 + 6 508,84 = 336 603,31 грн.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зважаючи на викладене, належним та ефективним способом захисту прав позивача Київської міської ради є стягнення з відповідачів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,1269 га з кадастровим номером 8000000000:69:251:0298 у сумі 336 603,31 грн. за період з 01.07.2021 по 30.03.2023.

Вимоги чинного законодавства поклали на відповідачів обов`язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухомий об`єкт, який було придбано/набуто у власність.

Щодо сплати плати за землю за період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року та застосування у спірних правовідносинах положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до положень абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, вся територія міста Києва (код території UA80000000000093317) включена до п. 2.11 підрозділу 2 «Території активних бойових дій» розділу І Переліку № 309 із зазначенням дати початку бойових дій 24.02.2022 року та дати завершення бойових дій 30.04.2022 року.

Щодо періоду, який має бути застосований до орендарів земельних ділянок, що розташовані у м. Києві, неодноразово висловлював свою позицію Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2023 року у справі № 910/3733/23, від 06 лютого 2024 року у справі № 910/14086/22, від 23 квітня 2024 року у справі № 910/14473/22, де, зокрема суд зазначає про таке: Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності з 17.03.2022 року, пункт 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України доповнено підпунктом 69.14 такого змісту: «Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України».

В свою чергу, абзацами 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України (в редакції, чинній з 06.05.2023) передбачено, що за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364, яка набрала чинності з 25.12.2022 (далі - постанова КМУ № 1364), установлено, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій; до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

На виконання постанови КМУ № 1364 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 року № 309 (набрав чинності з 27.12.2022 року) затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік № 309), з первісної редакції підпункту 2.10 пункту 2 (Території активних бойових дій) розділу І (Території, на яких ведуться (велися) бойові дії) якого вбачається, що в період з 24.02.2022 по 30.04.2022 року вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.

Однак, у всіх вищеперерахованих постановах Верховного Суду вказаний в підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України з врахуванням Переліку, пільговий період застосовувався виключно до суб`єктів господарювання, у яких на момент настання цього періоду був укладений та чинний договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, відповідно до положень земельного та податкового законодавства відповідачі не можуть бути платниками земельного податку, а тому при розрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою було використано розмір орендної плати, яку відповідачі мали б сплатити за умови оформлення земельних правовідносин в установленому законом порядку.

Додатково суд звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, де суд виснував таке:

«49. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».

Таким чином, беручи до уваги вищевстановлені обставини того, що в період з 01.07.2021 до 30.03.2023 відповідачі на мали статусу власників земельної ділянки, постійних землекористувачів чи орендарів, слідує висновок, що відповідачі, перебуваючи в статусі фактичних користувачів земельної ділянки, не маючи при цьому права власності, постійного користування або оренди на неї, не підпадають під правове регулювання наведених норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України.

Враховуючи викладене, положення пп. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить обґрунтованості заявлених вимог позивача у період з 01.03.2022 по 31 травня 2022р. Таким чином, відповідачами не спростовано доводів позивача.

У даному випадку предметом розгляду у справі є стягнення не орендної плати, яка дійсно не встановлювалася, а стягнення коштів, які у зв`язку з діями відповідача не були ним сплачені у вигляді орендної плати, відтак були безпідставно збережені ним.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частин 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову повністю.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку про стягнення на користь Київської міської ради безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1269 га з кадастровим номером 8 000000000:69:251:0298 по АДРЕСА_1 з відповідачів відповідно до часток останніх у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомості, який розташований на спірній земельній ділянці, а саме, з ОСОБА_2 - суму у розмірі 168 301,66 грн. та ОСОБА_3 - суму у розмірі 168 301,66 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із вказаним позовом позивач поніс витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 039,24 грн.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати у розмірі по 2 019,62 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13,14, 17, 18, 76 - 82, 89, 141, 223, 230, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Київської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою - задовольнити.

Стягнути на користь Київської міської ради (ЄРДПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1269 га з кадастровим номером 8 000000000:69:251:0298 по АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) - суму у розмірі 168 301,66 грн. та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) - суму у розмірі 168 301,66 грн.

Стягнути на користь Київської міської ради (ЄРДПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ) понесені витрати по сплаті судового збору з ОСОБА_2 - 2 019,62 грн., з ОСОБА_3 - 2 019,62 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Суддя І.В. Верещінська