Рішення № 136184599, 06.04.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/407/26

Провадження № 2/711/1010/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді: Скляренко В.М.

при секретарі: Півень С.А.

за участі:

представника позивача Федина О.В.

представників відповідачів Олабин Ю.І., Палія О.О., Яроша С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі ГУ НП в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в собі представника адвоката Федина О.В., який діє на підставі ордеру серії СА №1142666 від 15.01.2026р., звернувсь до суду з позовом, в якому просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури 2 500 000 грн., а також 190 000 грн. матеріальних збитків, а всього 2 690 000 грн. Також просив вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 22.07.2015р. Уманським МВ УМВС України в Черкаській області внесені відомості до ЄРДР за №12015250250001135, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Підставою внесення таких відомостей до ЄРДР стало повідомлення директора ПП «Фенікс-Агро» про те, що працівники ФГ «Зернодар», що знаходиться в с. Лящівка Чорнобаївського району Черкаської області, не виконали умови договору та незаконно заволоділи коштами ПП «Фенікс Агро» в сумі 318 000 грн.

Окрім того, 18.02.2016р. до ЄРДР внесені відомості за №12016251010001677, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало повідомлення керівника підрозділу закупівель ТОВ «Кернел-Трейд» в Черкаській області про те, що посадові особи ФГ «Зернодар» шляхом зловживання довірою заволоділи грошовими коштами ТОВ «Кернел-Трейд» в сумі 409 581 грн.

20.01.2017р. прокурором відділу управління прокуратури Черкаської області Тараненком В.О. кримінальні провадження №12015250250001135 та №12016251010001677 об`єднані в одне провадження за №12015250250001135.

24.03.2027р. слідчим винесено постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 4 ст. 190 КК України.

01.04.2016р. слідчим проведено два обшуку за місцем проживання та місцем здійснення діяльності ОСОБА_1

27.03.2017р. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні двох особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб та у великих розмірах, покарання за яке передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

27.04.2017р. слідчий та прокурор, посилаючись на тяжкість інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, - звернулися до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотанням про застосування до нього найтяжчого запобіжного заходу тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.05.2017р. дане клопотання задоволено частково, застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місяці, заборонивши до 13.07.2017р. залишати місце проживання.

22.05.2017р. ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України.

31.05.2017р. слідчим знову було винесено постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 4 ст. 190 КК України на ч. 3 ст. 190 КК України та того ж дня ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України.

31.05.2017р. складено слідчим та затверджено прокурором, а також направлено до Золотоніського міськрайонного суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України.

18.06.2018р. під час розгляду справи Золотоніським міськрайонним судом, перед переходом до стадії судових дебатів, за фактичної відсутності доказів причетності ОСОБА_1 до вчинення інкримінованих правопорушень та відсутності на той час достатньої кількості суддів для створення колегії, прокурор знову змінив обвинувачення, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 по епізоду заволодіння грошима ТОВ «Кернел-Тред» з ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 4 ст. 190 КК України, внаслідок чого справа була передана на розгляд до Черкаського районного суду.

Протягом 2018-2025 років кримінальна справа відносно ОСОБА_1 розглядалася різними складами суду (і колегіально, і одноособово).

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 25.03.2024р. ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим. Даний вирок набрав законної сили відповідно до ухвали Черкаського апеляційного суду від 22.12.2025р.

Таким чином, ОСОБА_1 зазнав від держави, в особі органів досудового розслідування та прокуратури, безпідставного кримінального переслідування та перебував під слідством/судом з 27.03.2017р. (повідомлення про підозру) до 22.12.2025р. (ухвалення апеляційним судом ухвали про залишення виправдувального вироку без змін) загалом 106 місяців.

Отже внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, відповідно до ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яку необхідно визначати, виходячи із мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Враховуючи, що мінімальна заробітна плата на 2026р. складає 8 647 грн. на місяць, тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 916 582 грн. (8 647 грн. х 106 місяців).

Разом з тим, є ряд обставин, які суттєвим чином підвищили ступінь тяжкості моральних страждань позивача та які також мають бути враховані, зокрема:

- позивачу пред`явлено обвинувачення за двома епізодами ч. 3 ст. 190 та ч. 4 ст. 190 КК України, тобто у двох окремих злочинах, тому розмір моральної шкоди у випадку виправдання за обома злочинами не може бути однаковим;

- позивачу було пред`явлено обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років з конфіскацією майна;

- до позивача, у зв`язку із кримінальним переслідуванням, було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місці, який обмежив свободу його пересування, спричинював додаткові моральні страждання, посилював відчуття громадянина власної безпорадності перед свавіллям держави, при тому, що необхідності у застосуванні жодних запобіжних заходів не було;

- репараційні втрати позивача, який до кримінального провадження мав авторитет серед жителів своєї громади, був депутатом по виборчому округу №14 V та VI скликань Коробівської сільської ради Золотоніського району;

- хвилювання та думки позивача про те, що до нього може бути застосоване покарання у вигляді реального і дуже тривалого позбавлення волі, що тримало його у постійній нервовій та психологічній напрузі.

Також зазначає, що стан здоров`я позивача значно погіршився внаслідок переживань і стресу, що тривало роками, нервового напруження, у зв`язку з чим активно прогресували захворювання позивача цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, внаслідок чого виникла гангрена та необхідність в ампутації пальця на нозі.

З урахуванням зазначеного моральну шкоду позивач оцінює в 2 500 000 грн.

Також зазначає, що позивачу були завдана і майнова шкода, яка складається із витрат на правничу допомогу адвоката як захисника у кримінальному провадженні №12015250250001135 на загальну суму 190 000 грн.

А тому, просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, - 2 500 000 грн., в рахунок відшкодування майнової шкоди 190 000 грн., а всього 2 690 000 грн. Також просить вирішити питання судових витрат.

Ухвалою суду від 20.01.2026р. відкрито провадження у справі із визначенням здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

28.01.2026р. на адресу суду надійшов письмовий відзив Головного управління Національної поліції в Черкаській області. У відзиві зазначено, що позивачем не надано жодних доказів наявності завдання йому моральної шкоди, а факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. Окрім того зазначено, що при визначенні мінімального розміру морального шкоди необхідно застосовувати розрахункову величину мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600 грн., визначену ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік». Також вказується про необґрунтоване завищення позивачем розміру грошового відшкодування моральної шкоди, оскільки період перебування позивача під слідством та судом слід обчислювати з 27.03.2017р. (дата повідомлення позивачу про підозру) до 22.12.2025р. (дата набрання вирком законної сили), тобто 104 місяці 28 днів, а отже сума відшкодування моральної шкоди становить 167 893,33 грн. (1 600 грн. * 104 + 1 600 грн. / 30 * 28). Щодо стягнення матеріальних збитків, то зазначено, що представником позивача не надано суду доказів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Інформація, яка міститься у наданих суду актах приймання-передачі наданих послуг, зокрема фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною розрахунку (детального розрахунку) виконаних адвокатом робіт позбавляє можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Тож ГУНП в Черкаській області у повному обсязі заперечує проти задоволення позовних вимог.

02.02.2026р. на адресу суду надійшов письмовий відзив представника Державної казначейської служби України Яроша С.В., в якому останній просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому, просить врахувати, що позивачем не надано доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів. Сам факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. Долучені позивачем медичні документи про наявність у позивача хронічного захворювання на цукровий діабет 2-ого типу не доводить зв`язок між наявністю стійкого розладу здоров`я позивача та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду при здійсненні кримінального провадження стосовно позивача, оскільки згідно виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №5732 відділення хірургії КНП «Золотоніської багатопрофільної лікарні» цукровим діабетом 2-ого типу позивач хворіє більше 15 років, тобто з 2007 року. Також зазначає, що позивачем розмір морального відшкодування необґрунтовано завищений, оскільки за приписами ч. 3 ст. 13 Закону №266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Разом з тим, Казначейство вважає, що при визначені мінімального розміру моральної шкоди необхідно застосовувати величину мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600 грн. Згідно матеріалів справи позивач перебував під слідством та судом 104 місяці 26 днів. Отже, мінімальний розмір моральної шкоди становить 167 786,67 грн. (1 600 грн. х 104 місяців + 1 600 грн. / 30 х 26 днів). У разі застосування судом мінімального розміру заробітної плати у 8 647 грн., то мінімальний розмір моральної шкоди складатиме 906 782,07 грн. (8 647 грн. х 104 місяці + 8647 грн. /30 х 26 днів).

Також зазначає, що і розмір матеріальної шкоди не доведений позивачем належними доказами. В матеріалах справи відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) з надання позивачу правничої допомоги у кримінальному провадженні. Крім того, пр. визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальної вартості адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи. Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються.

За таких підстав, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

04.02.2026р. представником Черкаської обласної прокуратури Палій О.О. до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції у відзиві вказується, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і діями, а запропоновані ним розрахунки моральної шкоди суперечать нормам чинного законодавства. Також зазначає, що, за наявності встановлених судом підстав для відшкодування позивачу з державного бюджету моральної шкоди, підлягають до стягнення грошові кошти лише у розмірі 906 782,07 грн. Щодо майнової шкоди, то просить врахувати, що така шкода також не доведена належними доказами, оскільки позивач не надав суду документів, що підтверджують обсяг та вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. За таких підстав, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

06.02.2026р. представником позивача до суду надано відповідь на відзиви, в якій викладено позицію позивача щодо предмету спору.

20.02.2026р. закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник позивача адвокат Федина О.В. позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та наполягав на їх задоволенні. Пояснив, що позивачу була завдана, як моральна, так і майнова шкода. Розрахунок розміру грошової компенсації моральної шкоди обчислювався позивачем з врахуванням ставки мінімальної заробітної плати в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зауважив, що перебування позивача під слідством та судом, яке тривало вісім років, змусило його зазнати багато обмежень та незручностей, змусило змінити звичний спосіб життя, а також призвело до зниження престижу та репутації, внаслідок чого йому завдано істотної моральної шкоди, яка має бути відшкодована шляхом виплати грошової компенсації в розмірі 2 500 000 грн. Окрім того, пояснив, що позивачем понесена і майнова шкода у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні №12015250250001135, розмір яких складає 190 000 грн., яку просив також стягнути на користь позивача.

В судовому засіданні представники відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у письмових відзивах, та просили суд відмовити у задоволенні позову.

24.03.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.07.2015р. Уманським МВ УМВС України в Черкаській області внесені відомості до ЄРДР за №12015250250001135, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Підставою внесення таких відомостей до ЄРДР стало повідомлення директора ПП «Фенікс-Агро» Буюклі О.П. про те, що працівники ФГ «Зернодар», що знаходиться в с. Лящівка Чорнобаївського району Черкаської області, не виконали умови договору та незаконно заволоділи коштами ПП «Фенікс Агро» в сумі 318 000 грн.

18.02.2016р. СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області до ЄРДР внесені відомості за №12016251010001677, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало повідомлення керівника підрозділу закупівель ТОВ «Кернел-Трейд» в Черкаській області про те, що посадові особи ФГ «Зернодар» шляхом зловживання довірою заволоділи грошовими коштами ТОВ «Кернел-Трейд» в сумі 409 581 грн.

20.01.2017р. прокурором відділу управління прокуратури Черкаської області Тараненком В.О. кримінальні провадження №12015250250001135 та №12016251010001677 об`єднані в одне провадження за №12015250250001135.

24.03.2027р. слідчим винесено постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 4 ст. 190 КК України.

27.03.2017р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах /а.с. 42-43/.

01.04.2016р. проведено обшуки за місцем проживання та за місцем здійснення діяльності ОСОБА_1 /а.с. 39-41/.

27.04.2017р. слідчий ГУНП в Черкаській області, за погодженням прокурора, звернувся до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотанням про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з можливістю внесення застави /а.с. 44-45/.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.05.2017р. клопотання задоволено частково, застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місяці, заборонивши залишати місце проживання з 20.00 год. до 07.00 год. наступної доби /а.с. 46-47/.

22.05.2017р. ОСОБА_1 повідомлено про зміну повідомленої 27.03.2017р. підозри у вчиненні кримінальних правопорушень та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України /а.с. 48-50/.

31.05.2017р. ОСОБА_1 повідомлено про зміну повідомленої 19.05.2017р. підозри та повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України /а.с. 51-53/.

31.05.2017р. складено слідчим та затверджено прокурором, а також направлено до Золотоніського міськрайонного суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України /а.с. 54-59/.

18.06.2018р., під час розгляду справи судом, прокурором складно обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням, згідно якого дії ОСОБА_1 кваліфіковано по епізоду заволодіння грошовими коштами ПП «Фенікс Агро» за ч. 3 ст. 190 КК України, по епізоду заволодіння грошовими коштами ТОВ «Кернел-Тред» з ч. 4 ст. 190 КК України /а.с. 60-63/.

В подальшому справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ч. 4 ст. 190 КК України передано на розгляд до Черкаського районного суду Черкаської області.

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 25.03.2024р. ОСОБА_1 визнано невинуватим за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції, яка була чинна станом на 2015 рік) та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим /а.с. 12-27/.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22.12.2025р. вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 25.03.2024р. щодо ОСОБА_1 залишений без змін та набрав законної сили 22.12.2025р. /а.с. 28-38/.

Зазначені обставини справи визнаються учасниками справи та підтверджуються відповідними судовими рішеннями, ухваленими судами різних інстанцій при розгляді судової справи №695/1617/17.

Позивач стверджує, що він незаконно піддався необґрунтованому кримінальному переслідуванню, внаслідок чого зазнав моральної та матеріальної шкоди, яку необхідно компенсувати за рахунок коштів державного бюджету наступним чином.

За незаконне притягнення до кримінальної відповідальності за період перебування під слідством та судом з 27.03.2022р. (дата повідомлення про підозру) до 22.12.2025р. (дата набрання виправдувальним вироком законної сили) 106 місяців, мінімальне відшкодування має складати 916 582 грн. Разом з тим, враховуючи наведені суттєві обставини, які підвищили ступінь тяжкості моральних страждань позивача та які мають бути враховані судом, позивач вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, складає 2 500 000 грн.

Завдана майнова шкода у вигляді витрат позивача на правничу допомогу у кримінальному провадженні №12015250250001135 складає 190 000 грн.

Оскільки позивач не отримав ніякого відшкодування від держави, то він звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином спір між сторонами виник з правовідносин про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК), Закону України від 01.12.1994 №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон №266/94) тощо.

Надаючи оцінку доводам учасників справи та обставинам спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 ЦК моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1173 ЦК шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

За змістом ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону №266/94 підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №266/94 право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно п. 3, 5 ч. 1 ст. 3 Закону №266/94 у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; моральна шкода.

За частиною п`ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що стосовно позивача здійснювалось кримінальне провадження по обставинам події заволодіння грошовими коштами ПП «Фенікс Агро» за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах та події заволодіння грошовими коштами ТОВ «Кернел-Трейд» за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах. В рамках кримінального провадження повідомлення про підозру стосовно позивача було складено 27.03.2017р. При цьому, під час досудового розслідування та судового провадження пред`явлена підозра змінювалася. Прокурор підтримував обвинувачення в рамках правової кваліфікації дій позивача за ч. 3 та ч. 4 ст. 190 КК України, за обвинувальним актом зі зміненим обвинуваченням від 18.06.2018р. За наслідками розгляду обвинувального акту судом 25.03.2024р. був ухвалений виправдувальний вирок, який набрав законної сили 22.12.2025р.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 реабілітований повністю, а відтак має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №306/701/20. У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що Закон №266/94 пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону №266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №522/2493/18. Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

За змістом п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

В пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, у період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути зарахований час, починаючи з моменту складання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком суду законної сили.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 року у справі № 607/10144/18.

Враховуючи зазначене, період перебування позивача під слідством та судом має бути обрахований з моменту складання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а саме з 27.03.2017р. до 22.12.2025р., тобто до дати винесення ухвали Черкаським апеляційним судом, якою залишено виправдувальний вирок без змін.

Таким чином, позивач зазнав кримінального переслідування з боку правоохоронних органів держави в період часу з моменту складання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального поступку (27.03.2017р.) до набрання законної сили виправдувальним вироком щодо нього (22.12.2025р.), тобто в період часу тривалістю 8 років 8 місяців 26 днів (104 місяці 26 днів), внаслідок чого він має право на відшкодування шкоди на підставі ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК та п. 1 ч. 1 ст. 2 положень Закону №266/94.

Протягом вказаного періоду позивач був вимушений регулярно приймати участь у слідчих діях та судових засіданнях, витрачаючи на це час, що вимагало від нього додаткових зусиль необхідних для організації життя. Сам факт знаходження під кримінальним переслідуванням, а також факт обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час строком на два місяці, мав для нього стресові наслідки, він був змушений захищатись від пред`явленого обвинувачення, що призводило до цілком природних хвилювань, що негативно вплинуло на його звичний уклад життя, тобто зумовило певний рівень моральних страждань і переживань.

Обґрунтовуючи власні позовні вимоги позивач стверджував, що внаслідок безпідставного перебування під слідством та судом йому було заподіяно психічного впливу, що призвело до погіршення стану здоров`я, а також до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, тому дії органів досудового розслідування та прокуратури нанесли йому моральну шкоду.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, а відтак, відхиляє доводи відповідачів щодо недоведеності факту завдання позивачу моральної шкоди.

Повертаючись до питань встановлення факту завдання позивачу моральної шкоди та розміру її компенсації суд звертає увагу на наступне.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч. 5, 6 ст. 4 Закону №266/94).

В постанові від 20.09.2018р. у справі №686/23731/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Слід звернути увагу, що моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

При оцінці обґрунтованості вимог у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Насамперед, йдеться про визнання критично розглянутих національним судом (крізь призму обставин справи) і достатньо аргументованих, з огляду на суть порушеного права й характер правопорушення, показань сторін достатніми доказами для прийняття рішення щодо вимог з приводу відшкодування моральної шкоди. Такий підхід цілком узгоджувався б і з думкою Європейського суду з прав людини, викладеною ним у рішенні від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», де зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які, як заявниці, зіткнулися з проблемами початку або продовження свого подружнього життя, можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. При цьому, однак, задовольняючи вимоги щодо компенсації моральної шкоди, Європейський суд з прав людини подекуди посилається на зазнані заявниками незручності, певне розчарування та страждання в результаті встановленого порушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антоненков та інші проти України» // Офіційний вісник України. 2006. № 41. Ст. 2784), інші конкретизовані вияви немайнових втрат заявника, а іноді не вважає за потрібне чітко кваліфікувати їх вид і характер (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чуян проти України»)

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення, не його складністю, і не кількістю правопорушень, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення (правопорушень) для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Додатково слід зауважити, що моральною шкодою визначаються навіть не самі страждання, а саме негативні наслідки немайнового характеру, які ними спричиненні, оскільки тільки вони становлять розуміння шкоди як обов`язкової умови відповідальності.

В цьому контексті суд бере до уваги, що тяжкість переживання психотравмуючої події повністю залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, якій завдано моральну шкоду, від її темпераменту, стійкості афективно-вольових процесів, рівня суб`єктивного контролю, стресостійкості, соціальної адаптованості, способу реагування на фруструючі події.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Згідно положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що кримінальне провадження здійснювалось відносно позивача по обставинам вчинення кількох умисних злочинів. Здійснення процесуальних дій (вручення повідомлення про підозру), проведення обшуків та вжиття до позивача заходів забезпечення кримінального провадження (запобіжний захід) здійснювались у відповідності до визначеної законом процедури та виправдовувались тими обставинами, які існували на момент прийняття рішення про їх застосування. За таких обставин, твердження позивача про незаконність відповідних дій, проведення обшуків та незаконне застосування до нього запобіжного заходу, є недостатньо об`єктивними та надмірно категоричними, а помилка прокурора в оцінці доказів та обставин кримінального провадження, в даному випадку, не є беззаперечною підставою для визнання факту завдання позивачу такими діями моральної шкоди у розмірі, що підлягає компенсації понад визначені законом гарантії. При цьому, суд бере до уваги що відповідні дії правоохоронних органів були зумовлені належною правовою підставою на момент їх вчинення і судом не встановлено обставин, які б свідчили про невиправданість вчинення таких дій.

Також суд бере до уваги, що в рамках кримінального провадження ОСОБА_1 під час досудового та судового слідства під вартою не перебував, до нього був обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час, що обмежувало пересування в нічний час, однак дозволяло йому вільно пересуватися в денний час, реалізовувати свої життєві плани, працювати, спілкуватися та не був позбавлений права негайно постати перед суддею, не був примушений свідчити проти себе та саме головне був визнаний судом невинуватим, тобто повністю реабілітований.

Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що сам лише факт здійснення кримінального провадження з розслідування наявності ознак вчинення кримінальних правопорушень у діях позивача не є безумовним свідченням завдання йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань та репутаційних втрат такого рівня, який окрім констатування державою повної реабілітації позивача від висунутих обвинувачень та виплати гарантованого законом матеріального відшкодування моральної шкоди вимагає додаткової грошової компенсації.

Необґрунтованими, на думку суду, виглядають і доводи позивача щодо завдання йому репутаційних втрат в очах оточення, внаслідок формування враження, що він має проблеми із законом. В цьому контексті слід звернути увагу, що в Україні діє презумпція невинуватості, яка передбачає що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 1 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України).

Щодо доводів позивача про погіршення стану його здоров`я, внаслідок кримінального переслідування, то слід наступне. Згідно наданої позивачем виписки КНП «Золотоніська багатопрофільна лікарня» із медичної картки амбулаторного хворого №5732 від 01.11.2022р. вбачається, що в анамнезі життя зазначено, що у позивача цукровий діабет другого типу більше 15 років, проведена операція ампутація ІІІ пальця правої ступні /а.с. 75/. Суд не відхиляє доводів позивача, що погіршення його здоров`я обумовлено, в тому числі, його душевними хвилюваннями через наявність кримінального провадження щодо нього, проте враховуючи, що відповідне лікування позивач розпочав ще до того, як набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, то при оцінці даної обставини суд зважає, що загальний незадовільний стан здоров`я позивача викликаний не виключно наявністю кримінального провадження щодо нього.

В той же час визначаючи розмір справедливого, розумного, належного та достатнього грошового відшкодування моральної шкоди за перебування позивача під слідством та судом в період часу з 27.03.2017р. (дата повідомлення про підозру) до набрання законної сили виправдувальним вироком щодо нього (22.12.2025р.), суд виходить з того, що в даному випадку мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання держави за помилки під час здійснення кримінального провадження і, відповідно, таке відшкодування не має призводити до необґрунтованого збагачення позивача та невиправданої розтрати коштів державного бюджету.

Отже, на підставі ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК та положень Закону №266/94 позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави в гарантованому Законом №266/94 мінімальному розмірі, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на день ухвалення судом рішення (8 647 грн.) за кожен місяць перебування під слідством та судом, що в даному випадку буде складати 906 782,07 грн. [ (8 647 грн. х 104 місяців) + (8 647 грн. / 30 * 26 календарних днів).

Разом з тим, при визначені остаточної суми моральної шкоди, яка підлягає до стягнення на користь позивача, суд враховує надмірну тривалість кримінального провадження. В даному випадку досудове розслідування та судовий розгляд тривали більше восьми років, що завдало позивачу моральних страждань та негативних наслідків немайнового характеру, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та суду, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, оскільки позивач вимушений був регулярно приймати участь у слідчих діях та судових засіданнях, витрачаючи на це час, що вимагало від нього додаткових зусиль необхідних для організації життя. За таких підстав, суд вважає, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, тому приходить до висновку про необхідність збільшення гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди та стягнення на користь позивача моральної шкоди в загальному розмірі 950 000 грн.

Щодо стягнення матеріальних збитків у сумі 190 000 грн., то суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких постановлено виправдувальний вирок суду.

За таких обставин доводи Державної казначейської служби України про те, що питання відшкодування витрат на юридичну допомогу, понесених сторонами в кримінальному провадженні, повинно вирішуватися в іншому порядку, ніж у даному цивільному провадженні, не заслуговують на увагу. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі №383/596/15 та послідовно застосовується у практиці Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 11.05.2022р. у справі №201/4534/20, від 08.02.2023р. у справі №750/958/20 тощо).

Представником позивача заявлено позовну вимогу щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 190 000 грн. в якості відшкодування його витрат на правову допомогу, що надавалась йому під час кримінального провадження, за яким стосовно нього було ухвалено виправдувальний вирок суду.

Відповідачі заперечували проти таких позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість, відсутність документів, що підтверджують обсяг та вартість наданих послуг, зважаючи на те, що стороною позивача не надано належного розрахунку розміру таких витрат (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги).

Надаючи оцінку обґрунтованості заявленого позивачем розміру витрат, що сплачені ним у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні, суд виходить з наступного.

За своєю сутністю та змістом суми, передбачені п. 4 ст. 3 Закону №266/94-ВР, є процесуальними витратами обвинуваченого у кримінальному провадженні (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України), а їх розмір згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. В той же час, положення кримінального процесуального закону не регламентують порядку та способу вирішення питання щодо розміру та обґрунтованості витрат учасників кримінального провадження на правову допомогу. За таких обставин до таких правовідносин слід застосовувати положення цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 27.03.2017р., додаткову угоду-доручення №1 від 27.03.2017р., акт приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2017р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.05.2017р., додаткову угоду-доручення №2 від 01.06.2017р., акт приймання-передачі наданих послуг від 31.12.2017р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.12.2017р., акт приймання-передачі наданих послуг від 31.12.2018р., акт приймання-передачі наданих послуг від 31.12.2019р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.12.2019р., акт приймання-передачі наданих послуг від 01.10.2020р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 01.10.2020р.

Стосовно доводів відповідачів про відсутність детального опису наданих адвокатом послуг та інформації про тривалість витраченого адвокатом часу на надання послуг, то слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21 виснувала, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Таким чином, враховуючи, що умовами договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом 27.03.2017р. з урахуванням додаткових угод до нього, було визначено фіксований розмір гонорару адвоката, то відсутність визначення у детальному описі робіт, виконаних адвокатом, інформації про витрати часу на надання таких послуг не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23 наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат у зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що захист інтересів позивача у кримінальному провадженні №12015250250001135 здійснювався адвокатом Фединою О.В. на підставі договору про надання правової допомоги №27/03/17 від 27.03.2017р., в якому сторони погодили, що цей договір діє до 31.12.2017р., а за потреби до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Також у договорі зазначено, що сторони домовились узгодити необхідні дії та їх обсяг правової допомоги, гонорарні стосунки тощо та визначити їх додатковою угодою.

Згідно додаткової угоди №1 від 27.03.2017р. сторони узгодили розмір гонорару адвоката в сумі 30 000 грн. за надання адвокатських послуг з моменту укладання договору на стадії досудового розслідування та до завершення даної стадії кримінального провадження.

Згідно додаткової угоди №2 від 01.06.2017р. сторони узгодили, що розмір гонорару адвоката за надання адвокатських послуг під час здійснення судового розгляду кримінального провадження №12015250250001135 судом першої інстанції складає 40 000 грн. на рік (повний чи неповний) з моменту надходження обвинувального акту до суду та до завершення стадії розгляду справи судом першої інстанції.

У позовних вимогах позивач просив відшкодувати йому витрати з оплати послуг адвоката за період судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції з 2017 по 2020 рік, оскільки за ці чотири роки позивачем було сплачено адвокату гонорар в розмірі 190 000 грн.

Судовий розгляд кримінального провадження №12015250250001135 здійснювався судом в рамках судової справи №695/1617/17 і був розпочатий Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області, який 20.06.2017р. провів підготовче судове засідання та призначив справу до судового розгляду. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03.08.2018р. матеріали судової справи направлено для розгляду по суті до Черкаського районного суду Черкаської області, який в подальшому розглядав справу та ухвалив 25.03.2024р. виправдувальний вирок.

Аналіз змісту процесуальних дій, що здійснювались судом під час розгляду такої справи, свідчить, що тривалість судового розгляду вказаного кримінального провадження, зумовлена в тому числі і неодноразовими надходженням на адресу суду клопотань сторони захисту про перенесення судових засідань з тих або інших підстав.

Так, у 2017 році за клопотанням сторони захисту або у зв`язку із неявкою всіх учасників кримінального провадження, що підтверджується журналами судових засідань та довідками, складеними секретарями судових засідань, не відбулось 2 засідання із 6 призначених, у 2018 році 3 засідання із 10 призначених, у 2019 році 2 засідання із 7 призначених, у 2020 році не відбулось 4 засідання (3 з яких за клопотанням захисника, одне у зв`язку із розірванням договору між ОСОБА_1 та його захисником) із 5 призначених, у 2021 році - 4 засідання з 8, у 2022 році не відбулось 7 з 8 призначених судових засідання (4 за клопотанням захисника, 2 - неявка всіх учасників), у 2023 році не відбулось 6 засідань за ініціативи або відсутності сторони захисту, у 2024 році до постановлення вироку суду за клопотанням захисту перенесено 1 засідання із 6 запланованих. В ході розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції перенесення судового засідання відбувалось лише за клопотанням захисника Киряченка С.Г. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних документів з матеріалів судової справи №695/1617/17 /а.с.157-171, 172-189/.

Таким чином, тривалість судового розгляду обумовлена в тому числі і великою кількістю клопотань про перенесення судових засідань з боку сторони захисту або неявка у судове засідання без клопотань. Натомість, враховуючи що умовами додаткової угоди №2 від 01.06.2017р. позивач та його захисник визначили розмір гонорару адвоката за ставкою, що прямопропорційно залежить від тривалості періоду стадії судового розгляду кримінального провадження, то поведінка сторони захисту у справі №695/1617/17 має істотне значення при оцінці обґрунтованості розміру витрат обвинуваченого на правову допомогу.

В цьому контексті слід зауважити, що у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Частиною другою статті 13 ЦК передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно з частиною третьою статті 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначених вимог закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК).

Положення ч. 3 ст. 16 ЦК є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021).

Отже слід виснувати, що суперечлива поведінка особи є порушенням засад добросовісності, а відтак може бути підставою для відмови у захисті цивільних прав та інтересів такої особи.

В даному випадку, беручи до уваги, що розмір гонорару адвоката сторони визначили у прямопропорційній залежності від тривалості судового розгляду, а збільшення такої тривалості обумовлено в тому числі і внаслідок процесуальної поведінки таких осіб, то вимоги позивача про відшкодування йому в повному обсязі витрат з оплати гонорару адвоката за період тривалості судового провадження 2017-2020 рік є необґрунтованими.

Окремо суд бере до уваги, що за змістом вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 25.03.2024р. у справі №695/1617/17 судом встановлено, що під час судового провадження по справі №695/1617/17 стороною захисту не надавалось суду жодних доказів того, що станом на 27.03.2017р. або станом на 28.03.2017р. між адвокатом Федина О.В. та ОСОБА_1 було укладено усний чи письмовий договір про надання правничої допомоги (передостанні абзаци п. 3.2 вироку). Зазначена обставина не спростовує дійсності наданого суду договору №27/03/17 від 27.03.2017р. та додаткових угод до нього, але має значення в аспекті обставин добросовісності поведінки учасників такого договору та в контексті оцінки критерію реальності витрат на правову допомогу.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача, заперечення та відзиву відповідачів в аспекті співмірності витрат на оплату послуг адвоката виправданістю таких витрат та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 190 000 грн. є необґрунтованою. В той же час, враховуючи зміст наданих стороною позивача доказів, суд доходить висновку про обґрунтованість та правомірність вимог позивача про відшкодування йому витрат на правову допомогу, понесених ним у кримінальному провадженні №12015250250001135, в розмірі 70 000 грн., з яких 30 000 грн. за надання правової допомоги на стадії досудового розслідування та 40 000 грн. на стадії судового розгляду справи у суді першої інстанції.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі ГУ НП в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду 950 000 грн. та майнову шкоду 70 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 06 квітня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко