Рішення № 136183766, 01.05.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/18798/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року Рівненський міський суд

в особі судді Ковальова І.М.

при секретарі Білецькій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення судових витрат,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд Рівненської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення судових витрат у якій представник позивача просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за період з 26.06.2010 по 28.08.2025 р. у розмірі 781519,82 грн. за кредитним договором № ROHPGA00000297 від 31.01.2008 року, яка складається з наступного: 75041,83 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 706477,99 грн. - інфляційні витрати та стягнути солідарно з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9378,24 грн.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання у приміщенні Рівненського міського суду на 30 жовтня 2025 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2025 року закрито підготовче провадження по даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду з повідомлення сторін.

До початку розгляду справи представник позивача подала до суду заяву про зменшення позовних вимог та остаточно просила суд залишити позовні вимоги про стягнення заборгованості до відповідача-2 ОСОБА_3 без розгляду. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 р.р. у розмірі 104154,97 грн. за кредитним договором № ROHPGA00000297 від 31.01.2008 року, яка складається з наступного: 24223,65 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 79931,32 грн. - інфляційні витрати. Стягнути з Відповідача ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та повернути надміру сплачений розмір судового збору .

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 травня 2026 року позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення судових витрат в частині позовних вимог до відповідачки ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги викладені у заяві про зменшення позовних вимог підтримала та просить суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 повторно не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином судовими повістками рекомендованими листами за місцем реєстрації. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення судового розгляду справи до суду не подавав, письмовий відзив на позов не надходив.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2010 року по цивільній справі №2-5282/2010 по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № ROHPGA00000297 від 31.01.20008 р. у розмірі 164832 грн. 82 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили.

30 червня 2010 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська було видано виконавчий лист на виконання рішення суду по цивільній справ №2-5282/2010.

Вказане рішення суду відповідачем не виконано.

Частиною 4 ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із досліджених судом матеріалів справи, в результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка за період з 02.04.2017 р. по 23.02.2022 р. становить 104154,97 грн. та складається з: 24223,65 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 79931,32 грн. - інфляційні витрати.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання;3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства, що виникають з кредитних правовідносин", наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 у справі № 489/2951/16-ц зазначено, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов`язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст.625 ЦК України.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач мав кредитні зобов`язання перед позивачем та з нього, згідно рішення суду від 09 червня 2010 року по цивільній справі №2-5282/2010 стягнуто заборгованість у розмірі 164832,82 грн.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлений спосіб судового захисту є належним і ефективним, позовні вимоги знайшли своє повне підтвердження, є обґрунтованими та доведеними долученими письмовими доказами по справі, а тому вони підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263-265,268,273,280,

282-289,354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення судових витрат задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570 заборгованість в розмірі 104154,97 грн., з яких: 24223,65 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 79931,32 грн. - інфляційні витрати та судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов