Рішення № 136181555, 18.03.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/63/26

Провадження № 2/209/1073/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18 березня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шендрика К.Л.,

за участі секретаря Драгунцевої С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

На обґрунтування позову зазначено, що 04 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачкою було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1404-6350, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 9000 грн. на строк 365 днів, з базовим періодом 16 днів, та зобов`язалася повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування кредитом. Позивач виконав всі умови договору, однак відповідачка не виконала в повному обсязі свої зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, яка станом на 10 листопада 2025 року становить 56632,50 грн., яка складається з: 9000 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 47632,50 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами, однак позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь не повну суму заборгованості, що становить 45000 грн. та яка складається з: 9000 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 36000 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

12 січня 2026 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, разом з позовною заявою подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, просив задовольнити позов, проти заочного розгляду справи не заперечував.

16 лютого 2026 року представник відповідачки ОСОБА_2 подав відзив на позов, у якому зазначив, що позивач фактично просить стягнути нараховані відсотки за період з 04 червня 2024 року по 10 листопада 2025 року, тобто поза межами строку дії договору, оскільки строк кредитування становить 365 днів. Позивач зазначає, що ним було прийнято рішення можливість застосування до позичальника програми лояльності і частково списана сума боргу в розмірі 11632,50 грн., в результаті чого просить стягнути відповідачки 45000 грн. Відповідачка дійсно 04 червня 2024 року отримала від позивача кредитні кошти розмірі 9000 грн., але під час укладання кредитного договору їй не було доведено у встановленому законом порядку усі умови кредитного договору, а саме кредитні кошти надаються під 12261,62 % річних, у даному випадку заявлений позивачем до стягнення розмір процентів 36000 грн. не є співмірним кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами. Справедливим було б стягнення з відповідача процентів, сума яких дорівнює вартості кредиту, тобто у розмірі 9000 грн. У даному випадку, визначений у кредитному договорі розмір процентів (12261,62 % річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти 4.14. та 4.16. договору є несправедливими та такими, що суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір процентів в розмірі 36000 грн. є несправедливим та не є співрозмірним сумі кредиту, значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту 9000 грн. (більше ніж в 4 рази, а також суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Таким чином, вважає, що розмір заборгованості за процентами, які заявлено позивачем до стягнення з відповідача, підлягає зменшенню до 9000 грн. Відповідачем не було подано до суду належних доказів на підтвердження своїх вимог, тому законні підстави для задоволення позову відсутні. Просить позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 18000 грн., з яких: 9000 грн. - заборгованість кредитом та 9000 грн. - заборгованість за процентами, справу просить розглядати без його участі, обставини викладені у відзиві підтримує у повному обсязі.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що 04 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачкою було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1404-6350, який було підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора А9316, надісланим на номер її мобільного телефону, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредитні кошти у розмірі 9000 грн., шляхом їх перерахування на банківську картку відповідачки № НОМЕР_1 , на строк 365 днів з моменту перерахування кредиту, з базовим періодом 16 днів, а відповідачка зобов`язалася повернути кредитні кошти до 03 червня 2025 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1,45 % за кожен день користування кредитом, що підтверджується копією договору з додатками, правилами відкриття кредитної лінії (а.с. 12-31)

Відповідно до довідки (а.с. 32), позивач перерахував на картку відповідачки № НОМЕР_1 , яка була нею вказана у договорі про відкриття кредитної лінії № 1404-6350 від 04 червня 2024 року, кредитні кошти у розмірі 9000 грн.

Ці обставини також визнаються відповідачкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

На теперішній час, відповідачка свої зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконує у зв`язку з чим станом на 10 листопада 2025 року загальний розмір її заборгованості перед позивачем становить 56632,50 грн., яка складається з: 9000 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 47632,50 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами, що підтверджується наданим позивачем розрахунком (а.с. 33-39).

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч.2-4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 тощо.

Отже, як вбачається з договору про відкриття кредитної лінії, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов кредитного договору, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 345/3085/19.

З огляду на загальні правила доказування негативних фактів, а також відомості, що містяться в розрахунку заборгованості, суд установив обставину неповернення відповідачкою 9000 грн. кредиту й позов в цій частині підлягає задоволенню.

Водночас, вимога позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та те, що заявлений до стягнення розмір боргу не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає необхідним зменшити розмір процентів за користування кредитом до 12000 грн.

Таким чином, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача 21000 грн. боргу за кредитним договором, з яких: 9000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 12000 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 3, 12, 76, 78, 141, 247, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" (ЄДРПОУ 38548598, юридична адреса: 01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, офіс 407) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 1404-6350 від 04 червня 2024 року в розмірі 21000 (двадцять одна тисяча) гривня, яка складається з: 9000 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 12000 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1242 (одна тисяча двісті сорок дві) гривні 45 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Л.Шендрик