Ухвала суду № 136169942, 30.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12022/25

УХВАЛА

30 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю

ВСТАНОВИВ:

У проваджені Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:

визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 21.03.2024 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 21.03.2024 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум;

в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Від позивача надійшла заява, в якій просить:

встановити судовий контроль за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 року у справі № 420/12022/25;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до суду письмовий звіт про виконання рішення суду;

у разі невиконання рішення суду накласти штраф на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відповідно до статті 382 КАС України;

попередити відповідача про відповідальність за невиконання судового рішення, передбачену законодавством України.

Заява обґрунтована тим, що не зважаючи на те, що на виконання зазначеного рішення суду 17 грудня 2025 року видано виконавчий лист № 420/12022/25, який був направлений на примусове виконання до органів державної виконавчої служби. Постановою державного виконавця 15.01.2026 року відкрито виконавче провадження №80004936, яким боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - зобов`язано виконати рішення суду. Проте станом на теперішній час рішення суду не виконано. Більше того, 06.02.2026 року відповідачем було направлено лист, у якому фактично відмовлено у виконанні рішення суду з посиланням на нібито застосування максимального розміру пенсії. Водночас рішення суду прямо встановлює обов`язок відповідача здійснити перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром, що свідчить про пряме невиконання судового рішення. Згідно з розрахунками Пенсійного фонду розмір пенсії з 01.03.2025 року визначено виходячи з 85% середньомісячного заробітку, що становить 30575,95 грн., із застосуванням індивідуального коефіцієнта 3,43017, обчисленого за період роботи в зоні відчуження. Розмір пенсії становить 23911,11 грн., однак фактична виплата здійснюється у розмірі 21177,10 грн., із застосуванням коефіцієнта перевищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році в період воєнного стану», що фактично призводить до обмеження розміру пенсії всупереч судовому рішенню.

Розглянувши заяву представника позивача, суд дійшов такого.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані положення Основного Закону кореспондуються із приписами частин 2, 3 статті 14 КАС України, згідно яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення щодо обов`язковості судових рішень містять норми статті 370 КАС України.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 382-1 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, вказаними положеннями КАС України регламентовано право суду зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови, а саме невиконання рішення суду.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20липня 2004року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС України.

Фактичне (не у повному обсязі) не виконання рішення суду, що набрало законної сили, є достатньою правовою обставиною для застосування судом заходів судового контролю.

Разом з тим, згідно з ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначає позивач в заяві про встановлення судового контролю, відповідач Розмір пенсії становить 23911,11 грн., однак фактична виплата здійснюється у розмірі 21177,10 грн., із застосуванням коефіцієнта перевищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році в період воєнного стану», що фактично призводить до обмеження розміру пенсії всупереч судовому рішенню.

Як вбачається з листа Головного управління ПФУ в Одеській області від 06.03.2026 №11623-7426/Г-02/8-1500/26 розмір пенсії з 01.03.2025 обчислювався із розрахунку 85% середньомісячного заробітку 30575,95 грн (індивідуальний коефіцієнт 3,43017), обчисленого за періоди роботи в зоні відчуження, та її розмір становив 23911,11 грн. Виплата пенсії здійснювалась з урахуванням: - коефіцієнтів перевищения, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 „Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році в період воєнного стану" у розмірі 23760,56 грн. За перевіркою електронної пенсійної справи встановлено, що середньомісячний заробіток для обчислення зазначеного виду пенсії розраховано неправильно, а саме: умовний заробіток за роботу в зоні відчуження проводився із розрахунку за 30 днів, яке застосовується при обчисленні заробітку для військовослужбовців, а за матеріалами електронної пенсійної справи позивач направлявся на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від підприємства під час призову (військові збори). За результатами перерахунку пенсії індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 2,81006 та розмір пенсії зменшується. З урахуванням зазначеного, пенсію обчислено п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року (у даному випадку 2021 рік, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати 2,90126). Розмір пенсії станом на 01.01.2026 становить 21177,10 грн. Так як розмір пенсії не перевищує максимальний розмір пенсії, підстав для перерахунку пенсії на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 по справі №420/12022/25 відсутні.

Предмет спору в даній справи полягав у не проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 21.03.2024 року.

В свою чергу, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем з 01.03.2025 року щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" становлять окремий публічно-правовий спір, не пов`язаний зі спором, що був на розгляді суду в межах цієї справи.

Під час розгляду справа судом не досліджувалось питання правомірності застосування відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", в тому числі з 01.03.2025 року.

Оскільки позивач не погоджується із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи по суті і щодо яких судовим рішенням при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій не наводились відповідні висновки, суд вважає, що вирішення порушених питань можливе шляхом пред`явлення окремого позову на захист прав позивача.

Тому, ураховуючи вказані вище обставини, суд не вбачає фактичних та правових підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення в порядку частини першої статті 382 КАС України на відповідача як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов`язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у зв`язку із чим у задоволенні заяви позивача належить відмовити.

Керуючись ст.382-382№ КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням ухвали суду у справі №420/12022/25 відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.256 КАС України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку ст.295 КАС України.

Суддя П.П.Марин