Рішення № 136166923, 28.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Справа № 160/36633/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

Позивач 25.12.2025р. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій позивач з урахуванням уточнень від 21.04.2026 року, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №12031300026718 від 16 грудня 2025 року Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 05 грудня 2025 року з урахуванням правової оцінки суду та обставин, що існували на момент її подання.

Ухвалою суду від 29.12.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.01.2026 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви на п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду подано клопотання про витребування доказів по справі.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 27.01.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

заяви ОСОБА_1 про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове пробивання, наданої 05.12.2025 року Головному управлінні Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області для оформлення (видачу) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 посвідки на тимчасове проживання;

листи/відмова/рішення, що здійснені на заяву позивача від 05.12.2025 року;

інформацію/відомості, що послугували підставою для прийняття відмови оформити (видати) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 посвідку на тимчасове проживання;

усі наявні докази щодо суті спору.

Витребувано у Лозуватської сільської ради належим чином засвідчені додаткові докази по справі, зокрема:

відомості/інформацію/обставини щодо того, чому 12 вересня 2017 року під час реєстрації нового місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 він не був знятий Гейківською сільською радою з реєстрації попереднього місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

докази/інформацію/відомості щодо зняття ОСОБА_1 з реєстрації попереднього місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

усі наявні докази щодо суті спору.

04.02.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

04.02.2026 року Лозуватська сільська рада подали до суду пояснення по справі.

09.02.2026 року позивачем до суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року у задоволенні клопотання Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про розгляд справи за участі представника в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Ухвалою суду від 27.04.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 27.04.2026 року.

20.04.2026 року позивачем подано заява про збільшення позовних вимог.

21.04.2026 року позивачем до суду подано заява про зменшення позовних вимог.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 28.04.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач є

є громадянином Азербайджанської Республіки.

Вказує, що у грудні 2025 року звернувся до відповідача із заявою про оформлення ( видачу ) посвідки на тимчасове проживання у відповідності з укладенням 03 грудня 2025 року шлюбом з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 03 грудня 2025 року виданим Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ).

16 грудня 2025 року Заступник начальника ГУ ДМС в Дніпропетровській області посадовими особами відповідача надано відповідь, згідно якої : «...на виконання абзацу 3 пункту 62 Порядку одночасно зазначено причини відмови, а саме :підпункт 3 пункту 61 Порядку ( за результатами перевірки ВОМІРМІІ УПРЕ ГУ ДМС в Дніпропетровській області місце проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровано з 03.11.2016 за адресою : АДРЕСА_2 . Встановлений факт не підтверджує надану іноземцем інформацію, яка вказана у заяві - анкеті про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та долучених до заяви документів)...».

Вказує про те, що з 03 листопада 2016 року він проживав і був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 на підставі посвідки на тимчасове проживання, проте, потім змінив місце постійного проживання.

Попереднє посвідчення на тимчасове проживання було вилучено співробітниками міграційної служби в листопаді 2017 року у зв`язку з тим , що його жінка виїхала за межі України.

Вказує про те, що 12 вересня 2017 року Гейківською сільською радою було зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Попереднім місцем проживання позивача було - АДРЕСА_2 .

Вказує, що 12 вересня 2017 року під час реєстрації нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 позивач не був знятий Гейківською сільською радою з реєстрації попереднього місця проживання за адресою : АДРЕСА_2 .

Вважаю, що не має його вини в тому , що Гейківська сільська рада під час реєстрації нового постійного місця проживання не зняла його з реєстрації попереднього місця проживання і в тому , що він не повідомив у заяві на оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання адресу попереднього проживання ( АДРЕСА_2 ) тому , що вважає, що його знято з реєстрації за цим місцем проживання.

Вказує про те, що ним було подано всі документи, що передбаченні чинним законодавством, які містять правдиві відомості щодо його місця проживання та перебування.

За таких обставин вважає протиправними дії відповідача, які полягають у відмові в оформленні ( видачі ) посвідки на тимчасове проживання, тому змушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що за результатами розгляду заяви, 16.12.2025 року, уповноваженою особою ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення №12031300026718 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі п.3 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 ( за результатами перевірки ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області місце проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано з 03.11.2016 за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлений факт не підтверджує надану іноземцем інформацію, яка вказана у заяві-анкеті про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та долучених ним до заяви документів).

Вказують про те, що в заяві-анкеті №100205948 від 05.12.2025 р. позивачем зазначено, що його місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно із особистим підписом у вказаній заяві-анкеті, позивач підтвердив правильність внесених до заяви-анкети відомостей про себе.

На виконання вимог пунктів 35, 36-1 Порядку №322 ГУ ДМС у Дніпропетровській області здійснено перевірку інформації, зазначеної в заяві-анкеті, та адреси місця проживання позивача, та встановлено, що за даними ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області місце проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано з 03.11.2016 за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких обставин, вказують, що інформація, зазначена позивачем щодо зареєстрованого місце проживання, дійсно не відповідала фактичним даним на час розгляду заяви-анкети №100205948 від 05.12.2025 р.

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність доказів на спростування відомостей щодо встановленого факту невідповідності наданої позивачем інформації щодо зареєстрованого місце проживання, вказаної в заяві-анкеті №100205948 від 05.12.2025р. висновки ГУ ДМС у Дніпропетровській області в цій частині є обґрунтованими.

Отже, вважають, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області надано обґрунтоване пояснення позивачу щодо причин відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 листопада 2016 року позивач проживав та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 на підставі посвідки на тимчасове проживання.

У подальшому позивач змінив місце постійного проживання.

Попереднє посвідчення на тимчасове проживання було вилучено у позивача співробітниками міграційної служби в листопаді 2017 року.

12 вересня 2017 року Гейківською сільською радою було зареєстроване місце проживання позивача за адресою : АДРЕСА_1 .

При цьому, 12 вересня 2017 року під час реєстрації нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 позивач не був знятий Гейківською сільською радою з реєстрації попереднього місця проживання за адресою : АДРЕСА_2 .

05.12.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин республіки Азербайджан звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою №100205948 про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання на підставі 04/14 воз`єднання сім`ї з громадянином України (укладення шлюбу з ОСОБА_2 , актовий запис № 878, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.12.2025).

За результатами розгляду вищевказаної заяви, 16.12.2025 року, уповноваженою особою ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення №12031300026718 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі п. 3 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (за результатами перевірки ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області місце проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано з 03.11.2016 року за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлений факт не підтверджує надану іноземцем інформацію, яка вказана у заяві-анкеті про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та долучених ним до заяви документів).

Позивач вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у відмові мені в оформленні ( видачі ) посвідки на тимчасове проживання, звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог частини 2 статті 2 КАС України адміністративний суд в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.

Отже, адміністративні суди мають з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною 1 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

У пункті 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до частини 14 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з частиною 14 статті 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25 квітня 2018 року (далі - Порядок № 322).

Пунктом 21 Порядку № 322 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Наведене в сукупності свідчить, що контролюючий орган має право на підставі проведеної перевірки та після встановленого факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів відмовити в оформленні або видачі посвідки.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

З матеріалів справи встановлено, що 05.12.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин республіки Азербайджан звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою № 100205948 про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання на підставі 04/14 воз`єднання сім`ї з громадянином України (укладення шлюбу з ОСОБА_2 , актовий запис № 878, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.12.2025).

За результатами розгляду вищевказаної заяви, 16.12.2025 року, уповноваженою особою ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення №12031300026718 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі п. 3 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 ( за результатами перевірки ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області місце проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано з 03.11.2016 року за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлений факт не підтверджує надану іноземцем інформацію, яка вказана у заяві-анкеті про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та долучених ним до заяви документів).

Так, згідно матеріалів справи 03 листопада 2016 року позивач дійсо проживав та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 на підставі посвідки на тимчасове проживання, однак, у подальшому позивач змінив місце постійного проживання.

Попереднє посвідчення на тимчасове проживання було вилучено у позивача співробітниками міграційної служби в листопаді 2017 року.

12 вересня 2017 року Гейківською сільською радою було зареєстроване місце проживання позивача за адресою : АДРЕСА_1 , при цьому, 12 вересня 2017 року під час реєстрації нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 позивач не був знятий Гейківською сільською радою з реєстрації попереднього місця проживання за адресою : АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді, здійсненої на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року по справі №160/36633/25, Лозуватська сільська рада повідомили суду, що у звязку з тим що, підчас реєстрації нового місця проживання ОСОБА_1 , представник Гейківської сільської ради керувався безпосередньо Правилами реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру затвердженими Постановою Кабінетів Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року, які в чинній на 12 вересня 2017 року редакції не передбачали реєстрацію нового місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання, а окремої заяви на зняття з попереднього місця проживання від ОСОБА_1 ненадходило Гейківська сільська рада немала повноважень для зняття ОСОБА_1 з попереднього місця проживання. Додаткові відомості/інформація/обставини щодо того, чому 12 вересня 2017 року під час реєстрації нового місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 ,не був знятий Гейківською сільською радою з реєстрації попереднього місця проживання відсутні.

Так, дослідивши докази по справі встановлено, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення №12031300026718 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі п. 3 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 фактично за результатами перевірки ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області місце проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано з 03.11.2016 року за адресою: АДРЕСА_2 , а отже встановлений факт не підтверджує надану іноземцем інформацію, яка вказана у заяві-анкеті про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та долучених ним до заяви документів.

Слід вказати про те, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю в оформленні (видачі) посвідки, якщо встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Тобто, підпункт 9 пункту 61 Порядку № 322 передбачає дві самостійні підстави для відмови у видачі посвідки.

Однак, слід вказати про те, що відповідачем не надано беззаперечних доказів про те, що позивачем були подані дійсно завідомо неправдиві відомості або підроблені документи.

У матеріалах справи також відсутні будь-які докази, що посадовими особами відповідача здійснювались телефонні дзвінки на номер позивача, інші дій щодо з`ясування обставин з метою встановлення його місця перебування/проживання, а також відсутні будь-які письмові пояснення осіб, які засвідчили факт не проживання позивача за адресою: зазначеною позивачем у заяві.

Таким чином відповідачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження вказаних в спірному рішенні обставин.

Отже, наведені обставини, та доводи відповідача у спірному рішенні не свідчить про обґрунтованість такого рішення.

Окрім того, сама по собі відсутність позивача за адресою місця проживання на час здійснення перевірки не створює факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, з урахуванням того, що така інформація зазначена в інших поданих позивачем документах та могла бути перевірена у співставленні з іншими джерелами інформації, наявними у розпорядженні підрозділу ДМС.

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів щодо підтвердження факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Відповідачем доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем очевидних для нього неправдивих відомостей або фальшивих документів, також не надано.

Отже, вказане свідчить про протиправність та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідача, та як наслідок обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під такими повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Таким чином суд уповноважений, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v.Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення №12031300026718 від 16 грудня 2025 року Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у видачі посвідки на тимчасове проживання.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 грудня 2025 року з урахуванням правової оцінки суду здійсненому у цьому рішенні суду.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 28.04.2026 року.

Суддя В.В. Ільков