Рішення № 136166836, 22.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуСправа №160/3574/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/3574/25 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ ВП: 44118658), третя особа: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 10, код ЄДРПОУ: 43968084) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.12.2024р. №0769050708.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача, яке є предметом оскарження. Позивач зазначає, що у контексті підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, на який міститься покликання у спірному наказі, слід констатувати, що у ньому немає покликання на наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства. У спірному наказі відсутні покликання на реквізити будь-яких документів або будь-які покликання на джерела інформації, які би могли слугувати приводом для призначення перевірки. У цьому наказі міститься лише покликання на правову (юридичну) підставу проведення фактичної перевірки, але не вказано про існування відповідної фактичної підстави, покликання на підпункт 80.2.7. пункту 80.2. статті 80 ПК України не мали під собою жодних фактичних підстав. Відтак перевірка проводилися безпідставно. Відсутність у наказі реквізитів суб`єкта, який перевіряється додатково вказує на відсутність фактичних підстав для проведення перевірки. Річ у тім, що контролюючий орган не може покликатися на те, що він отримав або володіє інформацією щодо «порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи», але не володіє відомостями про платника податків. Відсутність у наказі інформації про період діяльності, який буде перевірятися є суттєвим порушенням вимог абз. 3 п. 81.1. ст. 81 ПК України, що у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу, не дає можливості встановити, з якої дати та з якого моменту відраховуються період, що буде перевірятись. Наказ від 18.09.2024 за № 2785-п містить формулювання: «провести фактичну перевірку магазину Ябко за адресою вул. Вовчинецька, 225А, м. Івано-Франківськ», а натомість службовими (посадовими) особами ГУ ДПС у Івано-Франківській області здійснено перевірку господарської одиниці позивача за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 (п. 1.2. акта фактичної перевірки). Також позивач зазначає, що відповідач зробив суперечливі висновки: одночасно стверджував як про надання актів приймання-передачі, так і про відсутність документів щодо походження товару. Окрім цього, позивач надавав документи щодо походження та обліку товару, однак відповідач їх фактично не врахував. Також позивач вказує, що не здійснює господарську діяльність по вул. Вовчинецька в м. Івано-Франківськ (буд 225А).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/3574/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Конєвій С.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3574/25. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0769050708 від 23.12.2024р.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 в адміністративній справі №160/3574/25 скасовано, прийнято у справі нову постанову, якою у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0769050708 від 23.12.2024 відмовлено.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2026 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

18 лютого 2026 року адміністративна справа №160/3574/25 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Витребувано додаткові докази по справі.

25 лютого 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від позивача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено докази направлення позовної заяви з додатками третій особі.

09 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від третьої особи в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено витребувані судом документи.

10 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що при призначенні перевірки порушень вимог податкового законодавства не допущено, в т.ч. наказ про призначення перевірки оформлено належним чином. Також зазначає, що позивачем дійсно допущено порушення, за які в подальшому щодо позивача правомірно складено ППР, яке є предметом оскарження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

17 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач повторює доводи позовної заяви, а також надає додаткові докази у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року клопотання представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про поновлення строку для подання доказів в адміністративній справі №160/3574/25 задоволено. Поновлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк для подання доказів до дати їх фактичного подання. Прийнято докази, долучені до відповіді на відзив Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в адміністративній справі №160/3574/25.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року витребувано від Державної податкової служби України докази у справі.

18 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заперечення, яке надійшло від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач повторює доводи відзиву.

23 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від Державної податкової служби України в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено витребувані судом документи.

24 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано додаткові пояснення, які надійшла від третьої особи в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що у ГУ ДПС у Івано-Франківській області були наявні підстави для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 згідно з пп.80.2.2, пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, оскільки на момент прийняття наказу у контролюючого органу була наявна інформація про, хоча і ймовірні, порушення платником вимог податкового законодавства. Водночас, призначення фактичної перевірки з наведених у прийнятому наказі підстав (як юридичних, так і фактичних) є способом реалізації відповідних управлінських функцій контролюючим органом, пов`язаних в тому числі і з необхідністю перевірки наявної податкової інформації щодо платника.

25 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано додаткові пояснення, які надійшла від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що наказ №2785-п від 18.09.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області про проведення фактичної перевірки не є предметом даної справи, позивачем оскаржується саме податкове повідомлення-рішення №0769050708 від 23.12.2024 на суму 890 285,00,00 грн.

26 березня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Державної податкової служби України надійшли витребувані судом документи.

26 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано додаткові пояснення, які надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що податковим органом не було дотримано вимог пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України перевірку щодо позивача було призначено не на підставі інформації, що надійшла від державних органів або органів місцевого самоврядування, а на підставі звернення громадянина. У листі ДПС України від 16.03.2026 за № 6665/6/99-00-01-04-02-06 також вказано, що звернення гр. ОСОБА_2 було розглянуте у порядку Закону України «Про звернення громадян» (абз. 3-4 с. 1 листа). Тобто позиція контролюючого органу полягає у тому, що проведена щодо позивача фактична перевірка була реакцією на звернення громадянина. Разом з тим, у ст. 80 ПК України для таких випадків передбачений окремий підпункт, а саме у пп. 80.2.3 п. 80.2. ст. 80 ПК України визначено таку підставу для призначення фактичної перевірки як письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до закону. Зі звернення гр. ОСОБА_2 не вбачається, що він придбавав товар у ФОП ОСОБА_1 , чи що отримував від нього послуги. У зверненні немає опису обставин, які заявник вважає порушенням ФОП ОСОБА_1 , а у зверненні, в принципі, не описуються будь-які конкретні фактичні обставини. Ба більше, у цьому зверненні ФОП ОСОБА_1 чи адреса здійснення ним діяльності взагалі не згадуються. Таким чином, звернення гр. ОСОБА_2 не могло слугувати підставою для призначення перевірки ФОП ОСОБА_1 за жодним із підпунктів ст. 80 ПК України.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи, а також застосував наступні нормативні положення.

Наказом третьої особи від 18.09.2024 року №2785-п наказано провести фактичну перевірку магазину ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 з 18.09.2024 року, на підставі підпункту 80.2.2 підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та період перевірки відповідно до ст.102 Податкового кодексу України.

27 вересня 2024 року третьою особою складено Акт (довідку) фактичної перевірки №17154/09/15/РРО/ НОМЕР_1 (далі Акт перевірки), в якому встановлено, що за вищевказаною діяльністю здійснює господарську діяльність позивач, при цьому виявлено порушення законодавства: реалізація товару особами, які мають статус фізичних осіб-підприємців, однак якими не подано форму 20-ОПП по приміщенню, в якому вони здійснюють господарську діяльність. З цього встановлено, що позивач використовує найману працю без укладення трудових договорів. Також встановлено порушення порядку обліку товарних запасів.

В подальшому відповідачем щодо позивача прийнято податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) від 23.12.2024 року №0769050708, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 890285,00 грн за неведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, порушення п.12 ст. 13 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Вважаючи таке ППР протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 14.1.157 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пп. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до з п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

Відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 П Податкового кодексу К України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За п. 80.1. статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пунктом 80.10. статті 80 Податкового кодексу України встановлено, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно з пп. 80.2.2, 80.2.7. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Відповідно до п. 81.2 ст. 81 Податкового кодексу України у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі.

До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року №265/95-ВР (далі Закон №265/95-ВР), згідно яких суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

- вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння);

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Особливістю даної справи є її повторний розгляд в суді першої інстанції.

Згідно ч. 5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Отже, суд почергово враховує висновки Верховного Суду, зроблені під час касаційного перегляду даної справи.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначав: «Відтак, в межах цієї справи дослідженню та встановленню підлягали обставини відповідності наказу від 18 вересня 2024 року №2785-п вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України та наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України».

Питання належного викладу підстав для призначення фактичної перевірки вирішено Верховним Судом:

1) щодо пп. 80.2.2. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26.03.2024 року у справі №420/9909/23 (за змістом висновків, зазначення самого лише підпункту є достатнім);

2) щодо пп. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 28.05.2024 року у справі №280/1431/23 (за змістом висновків, зазначення самого лише підпункту є недостатнім, оскільки норма права передбачає два варіанти підстави, а тому необхідно принаймні конкретизувати одну з них буквально).

Отже, в частині зазначення в наказі про призначення перевірки лише посилання на пп. 80.2.2. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України (без уточнення текстом відповідних обставин) доводи позивача є необґрунтованими, а наказ в цій частині оформлений належним чином.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначав: «Суд першої інстанції, формуючи висновок про те, що встановлення факту відсутності у контролюючого органу обґрунтованих підстав для призначення та проведення перевірки Позивача виходив з того, що з метою встановлення та перевірки наявності або відсутності інформації про ймовірні порушення саме Позивачем податкового законодавства ухвалою суду від 10 лютого 2025 року, яка була отримана у електронному кабінеті у системі «Електронний суд» 1 лютого 2025 року, ГУ ДПС було запропоновано надати копії документів, які були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 . Водночас представником Відповідача вимоги ухвали суду від 10 лютого 2025 року, яка була ним отримана в електронному кабінеті у системі «Електронний суд» - 12 лютого 2025 року, без поважної причини були проігноровані, а саме: податкової інформації та/або фактів про ймовірні порушення Позивачем вимог податкового законодавства, що були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки Позивача за підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України Відповідачем суду не надано».

При новому розгляді даної справи витребувано у третьої особи «засвідчені належним чином копії усіх документів, на підставі яких було видано наказ від 18 вересня 2024 року №2785-п». В подальшому також витребувано у ДПС України «засвідчену належним чином копію звернення ОСОБА_4 від 29.04.2024 (вх. ДПС № А/1228/Е3 від 29.04.2024)», якою фактично і ініційовано перевірку.

На виконання вищевказаних ухвал до суду надійшли документи. У суду відсутні підстави для висновку про неповноту чи неналежність поданих доказів, про це також не вказували учасники справи. Як наслідок, суд виходить з того, що надані документи являють собою усі об`єктивно існуючі докази, що входять для предмету доказування в цьому аспекті справи.

Також судом витребувано у третьої особи «детальні пояснення щодо наявності фактичних підстав для призначення перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до положень підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України». Відповідні пояснення надійшли до суду та будуть оцінені в подальшому.

Отже, судом враховано вищевказане зауваження Верховного Суду в частині збирання доказів та відомостей, необхідних для прийняття рішення у справі, в результаті чого такі докази та відомості зібрані та будуть оцінені судом в подальшому.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначав: «Крім того, Cуд звертає увагу на те, що наказ від 18 вересня 2024 року №2785-п був виданий Головний управлінням ДПС в Івано-Франківській області, а не Відповідачем. Суд першої інстанції ухвалою від 28 лютого 2025 року відмовив у задоволенні клопотання Відповідача щодо залучення Головного управлінням ДПС в Івано-Франківській області до участі у справі в якості третьої особи. Також судом першої інстанції не було вжито заходів щодо витребування документів, на підставі яких було видано наказ від 18 вересня 2024 року №2785-п, саме у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області».

В ході нового розгляду даної справи залучено до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, а також витребувано у нього докази, про що вказано раніше.

Отже, це зауваження Верховного Суду враховано в повному обсязі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначав: «Водночас апеляційним судом не було перевірено як наявність фактичних підстав для призначення перевірки Позивача відповідно до положень підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, так і не спростовано висновки суду першої інстанції щодо факту відсутності у контролюючого органу обґрунтованих підстав для призначення та проведення перевірки Позивача. Відтак, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції питання наявності підстав для призначення фактичної перевірки Позивача належним чином не досліджувалось.

…

суди повинні були, як з`ясувати підстави, встановлені ПК України для призначення фактичної перевірки Позивача та їх належне відображення в наказі про проведення перевірки, так і встановити яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце конкретно у цій справі. Для цього суди попередніх інстанцій мали належним чином дослідити наказ на проведення перевірки, встановити яка саме з фактичних підстав для її проведення у ньому зазначена та чи підтверджується ця фактична підстава відповідними доказами».

Вказане зауваження враховано судом, в подальшому відповідним обставинам буде надана окрема оцінка.

Підсумовуючи, судом першої інстанції при повторному розгляді даної справи враховано усі зауваження Верховного Суду як щодо порядку судового розгляду (збирання доказів, залучення третіх осіб), так і щодо предмету доказування в даній справі (відповідні обставини будуть оцінені надалі).

Суд переходить до оцінки усіх доводів позивача, зважаючи на визначені Верховним Судом вимоги до їх оцінки в контексті предмета доказування у справі.

Позивач вказував на неналежний виклад наказу про призначення перевірку в частині відсутності конкретних посилань на інформацію, яка зумовила призначення перевірки, цей аргумент заявлено «у контексті підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України».

Як вже вказав суд, самого лише посилання на підпункт вказаної норми права достатньо для визнання наказу про призначення перевірки оформленим належним чином в частині зазначення підстав для перевірки.

Вказане прямо визначено у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26.03.2024 року у справі №420/9909/23, на яку посилався в тому числі Верховний Суд при касаційному перегляді даної справи.

Також позивач вказував, що мало б бути конкретизовано і самі документи, які згадуються в підставах для призначення перевірки (реквізити листа державного органу і тд).

Водночас, висновок судової палати стосувався випадку, коли в наказі було вказано лише норму права (як без уточнення підстави для перевірки, так і тим більше без уточнення джерела отримання відповідної інформації конкретного листа чи звернення). Відповідно, з цих же підстав відповідне зауваження позивача є необґрунтованим.

Отже, зауваження позивача щодо пп. 80.2.2. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України судом відхилено.

В цьому контексті доцільно врахувати зауваження Верховного Суду про те, що належить «встановити яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце конкретно у цій справі».

Третя особа в поясненнях вказала: фактична підстава - отримання інформації про порушення в мережі магазинів «Ябко» щодо упередження можливих порушень вимог чинного законодавства.

Судом встановлено, що дійсно такою підставою є отримання від державного органу (ДПС України) у встановленому порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Зокрема, третя особа надала до суду лист ДПС України від 29.04.2024 року №12571/7/99-00-07-04-02-07. За змістом листа наведено обставини, які, на переконання ДПС України, можуть свідчити про систематичні порушення законодавства на господарських об`єктах (мережі магазинів) під торговою маркою «Ябко».

На цей лист наявне посилання і в доповідній записці третьої особи, якою запропоновано провести перевірку на низці об`єктів, в т.ч. за спірною в даній справі адресою.

Отже, для цілей призначення перевірки саме на підставі пп. 80.2.2. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України вищевказані обставини є достатніми.

При цьому суд підкреслює, що вимагається отримання інформації про «можливі» порушення, які лише будуть перевірені подальшою перевіркою.

Позивач наводив доводи про те, що листи ДПС України до третьої особи є внутрішньовідомчим обміном інформації. Суд відхиляє такі доводи, оскільки в розумінні вимог пп. 80.2.2. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України отримання управлінням ДПС України від ДПС України є «отриманням інформації від державного органу». В даному випадку належить застосовувати змістовне та телеологічне, а не формальне тлумачення цієї норми права.

Судом також досліджено і згаданий в доповідній записці лист ДПС України від 26.04.2024 року №12418/7/99-00-07-04-02-07, однак для спірних правовідносин він має вторинне значення відносно вищевказаного листа, тому не впливає на вирішення спору по суті, адже фактично є «передвісником» вищевказаного листа і прямо не стосується позивача.

Позивач також посилався на те, що відсутні будь-які конкретні посилання щодо підстав призначення перевірки за пп. 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України.

Суд констатує, що для цієї норми права релевантним є інший правовий висновок сформований у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 28.05.2024 року у справі №280/1431/23.

Серед іншого, судова палата вказала: «у разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи».

Хоча спірним в наведеній справі і було питання викладу пп. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України (а не пп. 80.2.7., що має місце в даній справі), вищевказаний абзац мотивувальної частини постанови Верховного Суду має універсальний характер, оскільки фактично є загальним підходом до оцінки посилань податкового органу лише на норми права в наказах про призначення перевірки: якщо в нормі права існує лише один варіант поведінки (як у випадку пп. 80.2.2. отримання інформації конкретного виду від конкретних суб`єктів щодо конкретних видів порушень), то буквальне відтворення та деталізація відповідної підстави не вимагається.

Якщо ж норма права містить фактично декілька різних підстав для призначення перевірки (як пп. 80.2.5. отримання інформації є першою фактичною підставою, а «здійснення функцій …» є другою фактичною підставою), то самого лише посилання на норму права не достатньо.

Оцінюючи крізь призму вищевказаного посилання в спірному наказі лише на пп. 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України суд зауважує, що у нормі права фактично наявні окремі підставі для призначення перевірки:

1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету;

2) здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Слід зауважити, що навіть формулювання пп. 80.2.7. та пп. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України є подібним: вони сконструйовані як «підстава у вигляді отримання» + «підстава у вигляді здійснення діяльності певного виду».

Як наслідок, правові висновки судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 28.05.2024 року у справі №280/1431/23 є застосовними і до пп. 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України.

Відповідно, третя особа порушила вимоги законодавства, формулюючи наказ на проведення перевірки за пп. 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України шляхом наведення лише посилання на норму права (без уточнення конкретної фактичної підстави, яка міститься в цій нормі права).

Водночас, для обставин даної справи цей висновок не має юридичного значення, оскільки наказ на призначення перевірки містив посилання також на п. 80.2.2. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України, що оцінено судом раніше.

Помилка щодо зазначення однієї з двох вказаних підстав для перевірки (йдеться про два різних підпункти) сама по собі не створює наслідків у вигляді протиправності рішень, прийнятих за результатами такої перевірки, оскільки відсутня обставина протиправності призначення перевірки зберігається одна з підстав для призначення перевірки, яка фактично породжувала той же самий обсяг юридичних наслідків, що й дві підстави в сукупності (можливість сформувати направлення на перевірку, вийти на фактичну перевірку та провести її і тд).

Іншими словами, вказане мало б значення лише у випадку, якщо підстави для призначення перевірки вичерпно обмежували її предмет і ППР щодо позивача були прийняті по тим порушенням, що перебувають в межах підстави для призначення перевірки, вказаної неналежним чином у наказі. Однак, оскільки фактично третя особа могла призначити перевірки взагалі без посилань на пп. 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України і це не змінило б жодної обставини в наслідках призначення такої перевірки, то встановлене судом порушення не зумовлює висновок про протиправність призначення перевірки та протиправність оскарженого ППР.

Отже, зауваження позивача щодо пп. 8.2.7. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України судом відхилено.

Підсумовуючи вищевказане, судом проаналізовано усі доводи позивача щодо викладу наказу про призначення перевірки в частині, що стосувалися наведення в наказі лише посилань на норми права (без буквального уточнення конкретної підстави для призначення перевірки).

Також позивач вказував, що в наказі не вказано суб`єкта, якого стосується перевірка.

У відповідному наказі вказано про проведення перевірки «магазину ОСОБА_3 за адресою …», тобто конкретний суб`єкт господарювання дійсно не вказаний.

Вирішення цього питання перебуває в площині нормативно-правового врегулювання абзаців 1-3 п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України.

Згідно цих норм права: Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

В частині, що стосується спірного питання, слід звернути увагу на те, що в наказі має бути вказано:

«найменування та реквізити суб`єкта … та у разі проведення перевірки в іншому місці … ». Сполучник «та» вказує на поєднання елементів переліку, тобто це не альтернативні варіанти, а обов`язкова сукупність варіантів.

На відміну від цього для направлення на перевірку абзацем раніше законодавець вже однозначно розмежував ці категорії: «найменування та реквізити суб`єкта … або об`єкта, перевірка якого», оскільки використано сполучник «або».

Відповідно, в даній справі відсутні зауваження до направлення на перевірку (в ньому вказано лише адресу магазину ОСОБА_3 ), однак наявні зауваження до наказу на призначення перевірку. Слід враховувати, що вимоги до цих документів сформулював саме законодавець. Зазначене логічно узгоджується з тим, що перевірка одного конкретного суб`єкта господарювання (вказаного в наказі) може здійснюватися по різним адресам, тому в направленнях можливо зазначати лише адресу та реквізити наказу. Однак сам наказ повинен мати саме персоніфікований характер. Це також логічно відповідає тому, що при перевірці пред`являється направлення (в якому можна вказати лише адресу) та наказ (в якому обов`язково має бути вказаний конкретний суб`єкт господарювання).

Однією з обов`язкових вимог до змісту наказу про проведення перевірки, встановлених абзацом третім п. 81.1 ст. 81 ПК України, є зазначення найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 22.01.2026 року у справі №280/4652/25, від 04.09.2025 року у справі №160/6149/25, від 06.02.2025 року у справі №280/6450/24, від 10.10.2024 року у справі №280/3192/24. Тотожне правозастосування також здійснене Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах від 28.10.2025 року у справі №320/17484/25,

Законодавець пов`язує реалізацію контролюючим органом права на призначення фактичної перевірки з наявністю в нього обов`язку володіти персоніфікованою податковою інформацією щодо конкретного суб`єкта. Тобто, законодавець вказує на те, що станом на час прийняття рішення про призначення фактичної перевірки контролюючий орган повинен володіти інформацією про потенційного виконавця дій, які становлять об`єктивну сторону можливого податкового правопорушення.

Тотожне правозастосування здійснене Восьмим апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 року у справі №500/2307/25.

Отже, наказ про фактичну перевірку повинен чітко ідентифікувати суб`єкта, який перевіряється. Адреса об`єкта є лише однією з можливих ознак, яка не може однозначно визначити платника податку. Без зазначення найменування та реквізитів суб`єкта, неможливо зрозуміти, кого саме передбачено перевірити та які права та обов`язки цього суб`єкта стосовно перевірки. Тому наказ про фактичну перевірку, в якому зазначена лише адреса об`єкта, є неправомірним без зазначення найменування та реквізитів суб`єкта, що перевіряється. Зазначення лише адреси об`єкта не є достатнім для однозначного ідентифікації платника податку, якого стосується перевірка.

Тотожне правозастосування здійснене Восьмим апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 року у справі №380/12948/24.

Відсутність можливості ідентифікувати суб`єкта підприємницької діяльності, який повинен бути інспектований, має наслідком скасування наказу про призначення такої перевірки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі №520/7331/21.

Відповідач в ході судового розгляду так і не навів розумних пояснень, які б перешкоджали йому виконати вимоги законодавства та вказати суб`єкта господарювання, щодо якого призначається перевірка.

В даній справі не йдеться про скасування наказу третьої особи. Однак, вказаний висновок має значення в контексті оцінки значущості відповідної помилки вона свідчить про протиправність наказу, тобто має критичний характер.

В даній справі ППР є результатом перевірки, призначеної наказом, що має аналогічну помилку, тобто також має істотний дефект.

З цих підстав суд констатує, що допущена третьою особою помилка в наказі про призначення перевірки від 18.09.2024 року №2785-п має істотний характер та зумовлює висновок про протиправність ППР, яке є предметом оскарження. Оскільки таке ППР є результатом перевірки, призначеної наказом з вищевказаним дефектом.

Оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі удової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 року по справі №520/8836/18 міститься правовий висновок, за змістом якого.

Також вказаний правовий висновок змістовно використано у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2026 року по справі №300/371/25.

З цих підстав суд висновує, що позовна заява підлягає задоволенню вже на підставі самого лише вищевказаного порушення, незалежно від висновків перевірки «по суті».

Тим не менш, необхідним є надання правової оцінки усім доводам позивача щодо «процедурної частини».

Позивач також вказував, що в наказі про призначення перевірки неналежним чином вказано період проведення перевірки.

В наказі зазначено «період перевірки відповідно до ст. 102 Податкового кодексу України».

Абзац 3 п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України вимагає вказати в наказі про призначення перевірки «період діяльності, який буде перевірятися».

Раніше судом аналізовано подібне питання права: чи достатнім є посилання на норму права, яка містить певне правило поведінки (замість буквального зазначення змісту відповідного правила поведінки). Висновки суду побудовані на основі принципу про те, що такі дії є припустимими для випадків, коли таке «опосередковане» зазначення не впливає на правову визначеність для платника податків (наприклад, за рахунок того, що в нормі права в принципі існує лише 1 варіант поведінки).

Відсилання на ст. 102 Податкового кодексу України відповідає вищевказаному принципу, оскільки не виникає будь-якої неоднозначності для платника податків щодо періоду, який буде охоплений перевіркою. Позивач розумних пояснень в цій частині також не навів, в т.ч. не вказав які у нього виникли неоднозначні варіанти розуміння свого правового становища в цьому аспекті.

Поруч з цими доводами позивач також зазначав, що вищевказаний недолік перетворює фактичну перевірку на документальну.

Водночас, ці види перевірок розрізняються за предметом та способом проведення, а не за можливістю або неможливістю застосовувати штрафні санкції за порушення, допущені в минулому.

Отже, ці доводи позивача судом відхилені.

Подібне правозастосування здійснене Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 06.12.2023 року у справі №300/3513/23.

Також позивач зазначав, що перевірку призначено за адресою АДРЕСА_2 , а фактично проведено перевірку за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд зауважує, що в Акті перевірки адресу вказано як: АДРЕСА_2 . Тобто, відмінність полягає лише в тому, що в наказі не вказано «с. Вовчинець».

Цей недолік суд оцінює за раніше вказаним принципом: оскільки судом не встановлено обставин можливої неоднозначності, що зумовлена цими обставинами (наприклад, що така вулиця існує в м. Івано-Франківськ за межами с. Вовчинець, тобто фактично їх дві, при цьому існувало б і два однакових будинки з цим же номером та в обох був магазин «Ябко), це зауваження позивача судом відхилено.

Також позивач висував зауваження про те, що фактично перевірка ініційована за зверненням фізичної особи. Суд відхиляє цей аргумент, оскільки опрацювання відповідного звернення здійснювало ДПС України, відповідні правовідносини виникли між ним та суб`єктом звернення. Для третьої особи ж в наявності лист ДПС (як отримання інформації від державного органу в установленому порядку, чому вже надано правову оцінку раніше), тобто третя особа брала участь у правовідносинах лише з ДПС України, тому саме в аспекті її правового становища належить визначати підстави для призначення перевірки. До третьої особи не надходило звернення громадянина, адресоване третій особі. Тому третя особа не мала правових підстав для призначення перевірки з огляду на це звернення за пп. 80.2.3. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України чи за будь-якою іншою нормою права виходячи з нібито надходження цього звернення безпосередньо до третьої особи. Натомість до третьої особи надійшов лист ДПС України, яка самостійно вирішила повідомити свої підрозділи про можливі порушення. Після цього третя особа в межах власної компетенції прийняла рішення про призначення перевірки. В підсумку, в цьому аспекті порушень в діях третьої особи не встановлено.

В іншій частині зауваження позивача стосувалися висновків перевірки «по суті» (суперечливі висновки, безпідставні висновки і тд). Як наслідок, ці доводи позивача не можуть бути оцінені виходячи з раніше наведених правових висновків Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 7122,28 грн, що підтверджується платіжним документом від 31.01.2025 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ ВП: 44118658), третя особа: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 10, код ЄДРПОУ: 43968084) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.12.2024 року №0769050708.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ: 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 7122,28 гривень (сім тисяч сто двадцять дві гривні 28 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко