Рішення № 136161429, 27.04.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/460/26

Номер провадження 2/556/739/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.04.2026.

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Котик Л.О.,

при секретарі Соловей Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в селищі Володимирець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанеія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанеія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, 16 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863.

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти. В свою чергу, позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

11.09.2020 ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-11092020.

Таким чином, ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал» наділено правом вимоги до Відповідача за Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року.

Згідно розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» становив - 16320 грн., а саме: · заборгованість за тілом кредиту 12000 грн.; · заборгованість за процентами 4320 грн.

На підставі вищевикладеного просить стягнути вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Вказаний позов надійшов до суду 24 лютого 2025 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 24 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

31.03.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, де остання зазначила щодо витрат на правову допомогу наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано : договір № 0107 від 01.07.2025 року про надання правової допомоги, копія акту наданих послуг правової (правничої) допомоги за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року; засвідчена копія детального опису наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025; засвідчена копія ордера на надання правничої допомоги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Дослідивши перелік і вартість послуг, наданих адвокатом позивачу, з огляду на наведене вище, Відповідач не може визнати співмірним зі складністю наданих послуг та з витраченим адвокатом часом заявлений позивачем розмір його витрат на правничу допомогу, зокрема, щодо підготовки та подачі позовної заяви. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, відповідач просить суд за наявності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу із відповідача у розмірі 4000 грн.

Щодо розстрочки виконання рішення суду Відповідач зазначає, що на даний час перебуває у складному матеріальному становищі, що пов`язано з обмеженим рівнем доходів та необхідністю забезпечення щоденних життєвих потреб. У зв`язку з цим, одноразове виконання можливого рішення суду про стягнення всієї суми заборгованості є надмірно обтяжливим та фактично неможливим. Разом з тим, відповідач не заперечує наявність зобов`язання та не ухиляється від його виконання, а навпаки має намір добросовісно виконати рішення суду у повному обсязі. Відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України, суд має право, з урахуванням обставин справи, надати розстрочку виконання рішення суду. З огляду на викладене, з урахуванням інтересів сторін та необхідності реального виконання рішення суду, відповідач просить суд надати розстрочку виконання рішення суду. Надання розстрочки сприятиме добровільному виконанню рішення суду відповідачем без необхідності звернення до органів примусового виконання, що відповідає інтересам обох сторін. На підставі вищевикладеного просить прийняти відзив по справі № 556/460/26. Врахувати відзив при винесенні рішення по справі № 556/460/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанеія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором: № 1812863 від 16.01.2020 року між Позивачем та Відповідачем. Зменшити витрати на правничу допомогу до розміру 4000 грн. Розгляд справи здійснювати за відсутності відповідача. У разі задоволення позову - надати розстрочку виконання рішення суду строком на 6 місяців із можливістю поетапного погашення заборгованості, з урахуванням інтересів сторін та необхідності реального виконання рішення суду.

03.04.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначають, що вважають аргументи у відзиві на позовну заяву Відповідача безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання.

Щодо стягнення витрат за оплату правничої допомоги з Відповідача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» понесено витрати в сумі 8 000,00 грн. на професійну правничу допомогу АО «Апологет» на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року, що підтверджується актом наданих послуг правової (правничої) допомоги та детальним описом наданих послуг. Види правничої допомоги отримані за Договором: 30 хв. - Усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; 2 год. - Ознайомлення з матеріалами кредитної справи; 30 хв. - Погодження правової позиції Клієнта у справі; 3 год. 30 хв. - Складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта.

Позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги, акт наданих послуг та детальний опис наданих послуг, що включає обсяг наданих послуг та час, витрачений на кожну дію. Заявлена сума у 8 000,00 грн є співмірною зі складністю справи про стягнення кредитної заборгованості, яка потребує не лише знання банківського законодавства, а й аналізу значного обсягу документації. Дана сума відповідає середнім ринковим розцінкам на подібні юридичні послуги в Україні.

Отже, відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн є обґрунтованим, відповідає чинному законодавству, узгоджується з підходами Верховного Суду та не перевищує середньоринковий рівень оплати аналогічних послуг. Заперечення відповідача з цього приводу є безпідставними.

Щодо розстрочення виконання рішення У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на даний час перебуває у складному матеріальному становищі, тому просить надати розстрочку виконання рішення суду. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10, яка є релевантною до обставин цієї справи.

Окрім того, під час вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Складне матеріальне становище боржника не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для відстрочки виконання рішення суду.

06.04.2026 від відповідачки надійшло заперечення на відповідь на відзив

Щодо витрат на правову допомогу доводи Позивача про те, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн є обґрунтованими та відповідають ринковим розцінкам, є голослівними та не підтверджені належними доказами. Саме по собі посилання на «середні ринкові ціни» не є доказом у розумінні процесуального законодавства. Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували відповідність заявленої суми складності справи, обсягу наданих послуг та фактично витраченому часу. Дана справа не є складною, має типовий характер, не потребує значного обсягу доказування чи складних правових досліджень, а позовна заява носить шаблонний характер, що є типовим для спорів, пов`язаних із мікрокредитуванням. Відповідно до вимог ЦПК України, суд при визначенні розміру витрат на правничу допомогу зобов`язаний враховувати принципи розумності, співмірності та необхідності таких витрат. З огляду на викладене, заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 8000 грн є явно завищеним, не відповідає складності справи та підлягає зменшенню. Крім того, враховуючи ціну позову та характер спору, стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн є непропорційним та створює надмірний фінансовий тягар для відповідача.

Щодо розстрочення виконання рішення зазначила, що доводи позивача щодо відсутності підстав для розстрочення виконання рішення є необґрунтованими та такими, що не враховують обставини справи. Складне матеріальне становище відповідача є істотною обставиною, яка підлягає врахуванню судом, зокрема у сукупності з розміром заявлених вимог та характером зобов`язання. Одноразове стягнення всієї суми заборгованості створить для відповідача надмірний фінансовий тягар та фактично унеможливлює виконання рішення суду, що суперечить завданням цивільного судочинства щодо забезпечення реального виконання судового рішення. Натомість надання розстрочення виконання рішення сприятиме реальному та повному виконанню судового рішення, що відповідає як інтересам відповідача, так і інтересам позивача. Таким чином, розстрочення виконання рішення є обґрунтованим, співмірним та таким, що забезпечує баланс інтересів сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив у позовній заяві проводити розгляд справи за відсутності їх представника.

Належним чином повідомлена відповідачка, в судове засідання не з"явилася, у відзиві на позовну заяву просить розгляд справи проводити у її відсутності.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Судом встановлено, що 16 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 12 000 гривень, строк кредиту - 20 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,80% від суми Позики за кожень день користування Позикою. Загальна вартість Позики на дату укладення Договору складає: за зниженою ставкою 15672,00 грн., за стандартною ставкою 16320,00 грн.

Згідно листа директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» №6519-ВП від 16.12.2025, відповідно до договору ВП-200417-1 від 20.04.17 було здійснено за дорученням ТОВ "Авентус Україна" наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів: 16.01.2020 на суму 12000 (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 371255, номер транзакції в системі WayForPay-creditplus-4985798.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок - виникнення заборгованості про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Згідно розрахунку, складеного ТОВ «Авентус Україна», загальна сума заборгованості відповідача складає 16320 грн., а саме: · заборгованість за тілом кредиту 12000 грн.; · заборгованість за процентами 4320 грн.

11.09.2020 ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-11092020

Відповідно до рохрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», загальна заборгованість за Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року становить - 16320 грн., а саме: · заборгованість за тілом кредиту 12000 грн.; · заборгованість за процентами 4320 грн.

Згідно положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 525,526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Отже, обов`язок відповідача повернути кошти позивачу передбачений законом та договором між ними.

Згідно ст. 626 ЦПК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року укладений в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання позики, та підтвердила умови отримання позики, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку на зазначений ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор), який ОСОБА_1 використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.12.2020 році у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св19) щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом б частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Частиною ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону. вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Отже, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, Законом України «Про електрону комерцію» визначено, що саме Договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони. У оферті первісним кредитором було чітко визначено, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ОСОБА_1 ініціювала укладення вищезазначеного договору, оформивши заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора.

Індивідуальна частина оспорюваного договору про надання фінансового кредиту містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі та строк його повернення, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору такого змісту.

Таким чином, Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року, підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між ОСОБА_1 та Первісним кредитором не був би укладений, а тому суд приходить до висновку про наявність волевиявлення з боку відповідача на укладення договору позики в електронній формі.

Згідно ст.638 ЦПК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст.640 ЦПК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст.642 ЦПК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У частинах першій, третій статті 509 ПК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також беручи до уваги вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами є нічим іншим, як визнанням вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості, а кредитний договір є дійсним та ніким не скасованим, а тому підлягає виконанню.

А тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є законними та обгрунтованими, підлягають до задоволення.

Щодо стягнення відсотків за Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року, то судом встановлено наступне.

Суд вважає, що умови договору, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування коштами, були узгоджені сторонами на момент підписання договору, позичальник погоджувався на вказані умови, крім цього, умови договору чітко прописані у тексті договору, наведено розрахунок відсотків за весь період кредитування коштами.

Судом встановлено, що Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року визначено умови кредитування, зокрема: тіло кредиту - 12 000 гривень, строк кредиту - 20 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,80% від суми Позики за кожень день користування Позикою. Загальна вартість Позики на дату укладення Договору складає: за зниженою ставкою 15672,00 грн., за стандартною ставкою 16320,00 грн.

З договору Позики вбачається, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок нарахування відсотків поза межами строку користування кредитом.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності та уможливив би покладення на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Схожий правий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17.

Більше того, на переконання суду вказана умова щодо щоденного нарахування відсотків на суму простроченого грошового зобов`язання, поза межами строку користування кредитом, відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, як міра відповідальності, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит),

Однак зважаючи на те, що відповідачем зобов`язання за договором належним чином виконані не були, а сторонами Договору було обумовлено процентну ставку, яка повинна застосовуватися за умови неналежного виконання умов договору, беручи до уваги строк кредитування та суму наданого кредиту, з відповідача підлягає стягненню за Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1812863 від 16 січня 2020 року сума в розмірі 4320 грн, як відсотки за користування кредитом, що й підтверджується п.1.5.2 Договору.

Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі вищенаведеного, суд повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1812863 від 16.01.2020 року підлягають задоволенню в загальному розмірі - 16320 (шістнадцять тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок: з них: заборгованість за тілом кредиту 12000 грн.; заборгованість за процентами 4320 грн.

Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.

Стосовно вимоги про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: Договір № 0107 від 01.07.2025 року про надання правової допомоги; копія акту наданих послуг правової (правничої) допомоги за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року; засвідчена копія детального опису наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025 року; засвідчена копія ордера на надання правничої допомоги ..

Так, у Акті наданих послуг правової (правничої) допомоги за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 та у детальному описі наданих послуг вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: 30 хв. - усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; 2 год. - ознайомлення з матеріалами кредитної справи; 30 хв. - погодження правової позиції Клієнта у справі; 3 год. 30 хв. - складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта. Загальні витрати на правничу допомогу становлять 8000 грн.

Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги,входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертоюстатті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.

Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної й технічної роботи.

Також суд зважає на те, що такі послуги в Акті наданих послуг правової (правничої) допомоги за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 та у детальному описі наданих послуг: усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; погодження правової позиції Клієнта у справі; складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов`язана виключно з пред`явленням позову.

Зважаючи на це, суд вважає, що вказана сума в розмірі 8 000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, а тому підлягає зменшенню.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 4 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Що стосується сплаченого судового збору позивачем, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн., судом задоволено позовні вимоги в повному обсязі, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Окрім того відповідачка просить розстрочити заборгованість, у зв"язку із скрутним матеріалним становищем. Однак доказів у підтвердження даного факту останньою не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Так як передумов про розстрочення виконання рішення наведеною статтею не передбачено, при вирішенні цього клопотання суд керується правилами ст. 435 ЦПК України, яка припускає вчинення такої дії на стадії виконання рішення і відповідно до якої за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або члена його сім`ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо) суд, який видав виконавчий документ, може розстрочити виконання рішення.

А як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 21 лютого 2019 у справі № 2-54/08, суд може відстрочити чи розстрочити виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Такі обставини повинні виникнути після ухвалення судового рішення та мають бути об`єктивними, такими що не залежать від волі сторін.

Також у постанові Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного від 19.12.2018 року у справі № 264/2548/16-ц провадження № 61-629св18 вказано, що відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначені нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання такого додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання строку для відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Верховний Суд у постанові від 05.09.023 року у справі № 295/5781/19 також звернув увагу на те, що нормами ЦПК України не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення. Водночас обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Системний аналіз норм законодавства та висновків Верховного Суду свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. При цьому необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду є дотримання розумного та пропорційного балансу інтересів сторін, а також дотримання розумного строку відстрочення/розстрочення.

За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», роз"яснив, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа ЄСПЛ «Горнсбі проти Греції», рішення від 19 березня 1997 року). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд зауважує, що предметом вказаного спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, який, як встановлено, був укладений за взаємною згодою сторін, зокрема і щодо відповідальності за його невиконання.

Тому, виходячи з підстав та предмету саме у цій справі, враховуючи сутність обставин, які передували виникненню спору між сторонами, то суд не вбачає підстав за клопотанням відповідачки для встановлення розстрочення виконання даного рішення суду під час вирішення спору та ухвалення рішення, хоча п. 2 ч.7 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення. Також частиною 1 ст. 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

В той же час, суд зауважує, що сторони не обмежені у своєму праві визначити порядок та спосіб виконання даного рішення суду, в тому числі і шляхом розстрочення його виконання на стадії виконавчого провадження, тобто після ухвалення даного рішення суду.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, та досліджені судом доводи заяви про розстрочку виконання судового рішення, суд вважає дану заяву такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 11, 16, 204, 207, 525, 526, 610, 626, 628, 629, 1050, 1054, 1066 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273-279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанеія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою згідно Відповіді з ЄДДР: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_3 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за кредитним договором № 1812863 від 16.01.2020 року в загальному розмірі 16320 (шістнадцять тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок: з них: заборгованість за тілом кредиту 12000 грн.; · заборгованість за процентами 4320 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою згідно Відповіді з ЄДДР: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_3 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят два) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою згідно відповіді з ЄДДР: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .