Рішення № 136150879, 29.04.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 рокуСправа № 495/496/26 Номер провадження 2/495/896/2026

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді Мишка В.В.,

за участю секретаря судового Федорової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» 23.01.2026 року звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 5 400 грн та судові витрати у розмірі 2662,40 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

Так, позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 19.03.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір споживчого кредиту № 1380917. Цей договір, укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». На підставі договору Відповідач отримав кредитні кошти в сумі 1 200,00 грн. шляхом їх зарахування на його банківську картку № НОМЕР_1 . Строк кредитування становить 350 днів, а процентна ставка за користування коштами 2,5 % від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору.

Станом на дату звернення до суду, Відповідач борг та нараховані відсотки не

погасив, наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 1380917 від 19.03.2024 року у розмірі 5 400,00 грн.

У подальшому 18 грудня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» передало право вимоги за кредитним договором № 1380917 від 19.03.2024 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (Позивачу) на підставі договору факторингу № 18.12.24 від 18 грудня 2024 року.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

26.01.2026 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області по вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження та вона призначена до судового розгляду з викликом, повідомленням сторін.

Представник позивача, у судове засідання не з`явився, про день слухання справи був повідомлений належним чином, надав клопотання, відповідно до якого просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.

Представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву відповідно до якої просила у задоволенні позовних вимог позивача ТОВ «Ум Факторинг» відмовити. Позивачем не надано доказів укладення кредитного договору саме з ОСОБА_2 . Крім того, зазначена у позовній заяві та у кредитному договорі кредитна картка не відкривалась на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, нормативне обґрунтування, оцінка аргументів сторін, Висновки суду.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.03.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір споживчого кредиту № 1380917. Цей договір, укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». На підставі договору Відповідач отримав кредитні кошти в сумі 1 200,00 грн. шляхом їх зарахування на його банківську картку № НОМЕР_1 . Строк кредитування становить 350 днів, а процентна ставка за користування коштами 2,5 % від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору.

Станом на дату звернення до суду, Відповідач ОСОБА_1 борг та нараховані відсотки не

погасив, наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 1380917 від 19.03.2024 року у розмірі 5 400,00 грн.

У подальшому 18 грудня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» передало право

вимоги за кредитним договором № 1380917 від 19.03.2024 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (Позивачу) на підставі договору факторингу № 18.12.24 від 18 грудня 2024 року.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За ч.3 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).

Стаття 642 ЦК України встановлює, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, за вимогами чинного законодавства кредитний договір має бути укладений в письмовій формі, а його укладенню передує пропозиція однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частиною 1 статті 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до частини 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В п.27 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Судом встановлено, що у кредитному договорі №1380917 від 19.03.2024 та всіх наданих позивачем документах позичальником зазначено ОСОБА_1 .

Відповідно до відповіді ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області №5188/14137 від 13.04.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться. Коментар: Уточніть прізвище.

Разом з тим, згідно з паспортом № НОМЕР_2 , наданим відповідачем його прізвище зазначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає даним зазначеним у кредитному договорі.

Також, АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду від 23.01.2026 подав до суду лист №БТ/Е-7179 від 11.03.2026, з якого вбачається, що Банком було ініційовано детальну перевірку в ході якої повідомляють наступне: Ідентифікацію власника картки № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), як клієнта Банку не виконано. Зазначене Прізвище не відповідає Прізвищу зазначеному в посвідчувальному документі про особу наявному в Банку, що позбавляє можливості ідентифікувати особу, як клієнта/не клієнта Банку та розкрити інформацію, що містить банківську таємницю. Для надання інформації, що міститься у запиті, прохання перевірити коректність вказаного ПІБ.

За таких обставин, суд позбавлений можливості встановити, чи є ОСОБА_2 тією особою, яка укладала кредитний договір №1380917 від 19.03.2024, а також чи існує взагалі особа з анкетними даними ОСОБА_1 зазначеними позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 8 ст 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, аналізуючи обставини даного спору та надані суду докази, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору саме з ОСОБА_2 , а тому в задоволенні позову слід відмовити.

За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачу відмовлено в позові, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі судового збору відсутні.

Пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 3, 4,9, 76-80, 83, 141, 229, 235, 258, 259, 265, 274-275 ЦПК, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Повне рішення складено 30.04.2026.

Суддя Віталій МИШКО