Рішення № 136142382, 30.04.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/7134/24

2/465/1528/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

30.04.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю. М.,

при секретарі судових засідань Лозинському Т. Р. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до відповідача за участю третіх осіб про визнання батьківства та стягнення аліментів. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що вона познайомилась з відповідачем восени 2011 року. Через певний час у них зав`язались відносини, вони спільно проводили час, проживали у квартирі відповідача, перебували у фактичних шлюбних стосунках. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син - ОСОБА_4 . На момент народження дитини вони не перебували у зареєстрованому шлюбі. Спільної заяви батьків чи заяви батька до органів РАЦС при реєстрації народження дитини подано не було, а тому запис про батька дитини був проведений згідно з частиною першою 1 статті 135 СК України, а у графах батько дитини позивач вказала своє прізвище, а по-батькові « ОСОБА_5 ». Біологічним батьком дитини є відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач дитину усно визнавав своєю, але зробити запис офіційно бажання не висловлював, пропозиції ігнорував. До виповнення малолітньому сину 7 (семи) років 2018 року, вони проживали разом. Після того, як вони почали мешкати окремо, періодичність зустрічей відповідача з сином була різною, без чітко визначеної періодичності, декілька разів на місяць або один раз в два тижні. Відповідач цікавиться станом здоров`я дитини, будь-якими потребами. Також, Відповідач здійснює нерегулярні відрахування коштів для спільного неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 995,00 - 2512,56 гривень, які в повному обсязі не покривають витрат на виховання та забезпечення. Відповідач підтримує відносини з сином у телефонному режимі, перешкод у спілкуванні вона не здійснює. Встановлення батьківства необхідно для захисту прав та інтересів сина, який хоче, щоб батько був офіційно записаний у свідоцтві про народження на випадок настання нещасного випадку в умовах воєнного стану та реалізації своїх прав на отримання соціальних виплат, які у зв`язку із відсутністю його прізвища у свідоцтві про народження не зможе реалізувати. Вказує, що відповідач є працездатним, судимостей не має, отримує регулярний дохід, а тому уважає що він має змогу сплачувати аліменти на утримання сина. Щодо перебування відповідача у шлюбі відомості у позивача відсутні. У той же час, відповідач має двоє дітей від попередніх шлюбів, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Просить позовні вимоги задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 29.10.2024 року відкрито провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 21.01.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила такі задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд справи у відсутності уповноваженого представника.

Відтак, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши думку представника позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції зроблено актовий запис №43. Батьками дитини зазначено: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України №00097857343, реєстрація актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проведена відповідно до ч.1 ст.135 СК України.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

У відповідності до ч.1 ст.128 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Згідно ч.3 ст.128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Статтею 129 СК України, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

У тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини (п.6 Постанови).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Згідно з ч. 4 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження №61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20). Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 201/3963/16-ц).

Згідно висновку експерта від 10.11.2025 №СЕ-19/114-25/19220-БД за результатами молекулярно генетичної експертизи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матірю якого є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Імовірність такої події становить не менше, 99,99999999999%.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає повністю доведеним той факт, що ОСОБА_3 є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже вимога про визнання батьківства підлягає задоволенню.

За положеннями ст.134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.

Згідно пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Відповідно до п.п.20 п.1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що судом визнано відповідача батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підлягають також задоволенню вимоги позивача щодо внесення до відповідного актового запису цивільного стану про народження дитини відомостей про відповідача як батька.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача аліментів, суд приходить до наступного висновку.

В ході судового розгляду встановлено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на утриманні позивачки, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади, відомостями з Пенсійного фонду України про застраховану особу.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів

У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Відповідач належних та допустимих доказів неможливості сплати аліментів суду не надав, а відтак, суд приходить до висновку, що відповідач може сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини свого доходу. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та в першу чергу інтересам дитини, не порушить прав сторін, а відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача понесених судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Крім цього, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04. 2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Також, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Судом встановлено, що 08 серпня 2024 року між адвокатом Даніловою А.А. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги №42-Д. Розділом 4 договору визначено, що розмір гонорару становить 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, без урахування вартості витрат на сплату зборів та поштових відправлень. Оплата здійснюється: єдиним авансовим платежем у розмірі 1211,20 грн. за оплату судового збору. Інша частина гонорару за договором по 2000 грн. не менш ніж за 5 робочих днів до дати призначення судового засідання у справі.

Крім цього на підтвердження понесених витрат позивачем подано:

платіжну інструкцію №200741327.1:WEB від 09.08.2025 на суму 6000,00 грн. в якості оплати по договору 42-Д від 08.08.2024 у справі №464/7134/24;

ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1242642, виданий на ім`я адвоката Данілової Анни Андріївни;

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №4195;

акт приймання передачі наданих послуг №1 від 08.12.2025, згідно якого загальна вартість послуг складає 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Частиною 6 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на проведення експертизи встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно квитанції №2091-5313-4629-0595 від 22.09.2025 ОСОБА_2 оплатила 15 646, 04 грн. за проведення експертизи Львівським науково дослідним експертно криміналістичним центром МВС України.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог представника позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 6 800, 00 грн. Також з відповідача підлягають стягненню витрати на проведення експертизи у розмірі 15 646, 04 грн.

На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 та в дохід держави - в сумі 1211,20 грн, від сплати якого за вимогою про стягнення аліментів позивач була звільнена на підставі Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-83, 89, 102-110, 128, 133, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст. 122, 125, 126, 128, 135, 145 Сімейного кодексу України, суд,

вирішив:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та стягнення аліментів задоволити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України.

Внести зміни до актового запису № 43 свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 , від 26.03.2013 року народження, складеного Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 26.03.2013 року, вказавши батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - громадянина України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ім`я дитини залишити без змін, по-батькові залишити без змін, дату народження залишити без змін. Місце народження дитини залишити без змін.

Стягувати щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме10.09.2024 року з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення ним повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок та 15 646 (п`ятнадцять тисяч шістсот сорок шість) гривень 04 копійки за проведення експертизи.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 33286062, адреса: 79005, м.Львів, вул. Грушевського, буд.16.

Суддя Ванівський Ю.М.