Рішення № 136140775, 30.04.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"30" квітня 2026 р.

Справа №150/661/24

Провадження по справі №2/150/11/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Чернівецький районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Цимбалюк Л.П.

при секретарі Савковій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області про зобов`язання вчинити певні дії та про заборону вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області про зобов`язання вчинити певні дії та про заборону вчинення певних дій.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна мати позивача - ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.11.2023 Бабчинецькою сільською радою Могилів Подільського району Вінницькох області.

04.02.2014 ОСОБА_2 в Моївській сільській раів Чернівецького району Вінницької області було складено заповіт, яким вона все своє майно, з чого б воно не складалося я де б воно не знаходилося, і взагалі все те, що буде їй належати на момент смерті, на що вона за законом матиме право, заповіла доньці ОСОБА_1 .

Позивачем прийнято спадщину після смерті матері ОСОБА_2 16.04.2024 в Моївському старостинському окрузі Бабчиненької сільської ради Могилів Подільського району Вінницької області. Того ж дня - 16.04.2024 позивач звернулась до Чернівецької державної нотаріальної контори Віннницької області з метою подання заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак 16.04.2024 Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області не було прийнято заяву позивача та не узгоджено з нею дату та час особистого прийому для оформлення спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2

11.05.2024 позивачем було узгоджено із державним нотаріусом Ординським Ю.С. дату та час особистого прийому.

14.05.2024 від державного нотаріуса Ординського Ю.С. позивавач дізналася про існуючу заяву її сестри ОСОБА_3 щодо вступу в спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 . При цьому на прохання ОСОБА_4 державним нотаріусом Ординським Ю.С. не видано для ознайомлення вище вказану заяву.

Окрім того, позивач зазначає, що 14.05.2024 державним нотаріусом Ординським Ю.С. направлено запит КП «Могилів Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», в якому, як стверджує ОСОБА_1 , допущено помилку у зазначенні квартири та будинку, що є об`єктом спадкування після смерті ОСОБА_2 , зокрема, зазначено квартиру АДРЕСА_1 , тоді як в посвідченому приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Суперсоном О.П. договору купівлі продажу квартири від 09.02.2021 зазначається про квартиру АДРЕСА_2 . Як зазначається позивачем, квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 знаходяться в одному і тому ж самому будинк АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 просить зобов`язати Чсрнівецьку державиу потаріальну контору Вінницької області усунути недолік/помилку в запиті Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області №127/01-16 (спадкова справа №49/2024) від 14.05.2024 до комунального підприємства «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» шляхом направления нового запиту до Комлпального підприємства «Могилів-Подільське міжрайоние бюро технічної івентаризації», в якому зазпачити вірний номер будинку. а саме: квартира АДРЕСА_1 », а належним чином завірену/засвідчену його копію видати/надати спадкоємиці ОСОБА_5 шляхом надіслання його цінним листом з описом на адресу проживання.

Окрім того, просить зобов`язати відповідача видати/надати спадкоємиці за заповіттом ОСОБА_6 належним чином завіреної/засвідченої копії заяв всіх осіб про вступ в спадшииу за законом (обов`язкова чистка) та всіх доданих до них документів в їх обгрунтування, які звернулись з відповідними заявами в спадковій справі №49/2024. яку 25.04.2024 заведеної Чернівепькою державною нотаріальною конторою Віницької області на підставі заяви ОСОБА_5 від 19.04.2024 року про видачу свідоцтва про право на спадшину за заповітом шляхом надіслапня їх цінним листом з описом на адресу позивача.

Окрім того, позивач просить внзнати вивидані Чернввецькою державною нотаріальною конторою Віннницької області в спадковій справі №49/2024, яку 25.04.2024 заведено Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області на підставі заяви позивача як спадкоємиці за заповітом від 19.04.2024 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. свідоцтва про право на спадщину за законом (обов`язкова чистка), у період часу з 25.04.2024 року (з дня заведення спадкової справи №49/2024) до дня прийняття рішення судом у даній справі, - недійсними.

Окрім того, ОСОБА_1 просить заборонити Чернівецькій державній нотаріальній конторі Віницької області видавати в спадковій справі №49/2024, яку 25.04.2024 заведено Чернівецькою державною нотаріальною конторою Віницької області на підетаві заяви спадкоємиці за заповітом ОСОБА_5 від 19.04.2024 про видачу свідотоцва про право на спадщину за заповітом, свідоцтва про право на спадщину за законом (обов`язкова частка) до набрання законної сиди рішенням суду в інших судовни справах: про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині та про позбавлення обов`язкової частки у спадщині.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, клопоче про розгляд справи у її відсутність, про що через канцелярію суду подано відповідну заяву. Свої вимоги підтримує на умовах, викладених в позовній заяві, просить їх задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, державним нотаріусом Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області Ординським Ю.С. до суду скеровано заяву про розгляд справи у його відсутність. Відповідачем не визнаються позовні вимоги та заперечується проти їх задоволення. Обгрунтовуючи свої заперечення проти вимог ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 , державний нотаріус Ординський Ю.С. посилається на те, що вчинення нотаріальних дій Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області здійснюється відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 за №282/20595.

Суд, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 Конституції України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2.ст.5 ЦПК).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дані правовідносини регулюються нормами ЦК України.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою ст. 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтями 1233-1235 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Правона заповіт здійснюється особисто.

Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно частини першої статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України.

Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

При цьому, суд зауважує, що правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно із ч.1 ст.1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Так, спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України відокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як спеціального способу захисту спадкових прав, судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст.ст.203, 215-236 ЦК України. У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7). Визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним може лише суд.

Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі N383/258/21 (провадження N 61-18173св21), «порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними».

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до вимог п.2 глави 10 розділу 2 Порядку спадкова справа №49/2024 була заведена нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі заяви поданої ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 (заява №113 надшіла до Чернівецької державної нотаріальної контори 25 квітня 2024 року, справжність підпису на цій заяві не засвідчена нотаріально).

25.04.2024 за вихідним номером 108/02-14 Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області було відправлено лист ОСОБА_1 з повідомленням, щодо необхідності надіслати оригінал заяви, справжність підпису засвідчити старостою Моївського старостинського округу Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області 16 квітня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-17, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

30.04.2024 на адресу Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області надійшла копія заяви ОСОБА_1 ) про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , справжність підпису засвідчений старостою Моївського старостинського округу Бабчинецької сільської ради Могилів- Подільського району Вінницької області 16 квівня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за №2-17.

30.04.2024 на адресу Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області надійшла заява ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .

10.05.2024 рна адресу Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області надійшов оригінал заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , справжність підпису засвідчений старостою Моївського старостинського округу Бабчинецької сільської ради Могилів- Подільського району Вінницької області 16 квівня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за №2-17.

06.06.2024 на адресу Чернівецької державної нотаріальної контори Вшницької області надійшла заява ОСОБА_1 , в якхй вона заперечує право спадкоємиці за законом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на обов`язкову частку в спадщині (відповідно до ст.1241 Цивильного кодексу України).

08.06.2024 за номером 168/02-14 Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області було направлено лист ОСОБА_3 з проханням пред`явити в Чернівецьку державну нотаріальну контору Вінницької області відповідні документи, які підтверджують те, що ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку в спадщині відповідно до ст.1241 Цивільного кодексу України та роз`ясненням, що у разів відсутності відповіді у місячний строк з часу отримання цього листа, свідоцтво про право на спадщину на майно зазначене в заповіті, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , буде видано на ім`я спадкоємця за заповітом, який прийняв спадщину.

08.06.2024 за номером 169/02-14 Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області було відправлено лист ОСОБА_5 з проханням терміново додатково повідомити Чернівецьку державну нотаріальну контору Вінницької області про наявність у неї заперечення проти вчинения нотаріальної дії.

20.06.2024 за номером 167/02-14 до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області надійшов лист ОСОБА_5 з проханням невідкладно/негайно усунути вказані у листі недоліки запиту від 14.05.2024 №127/01-16 до КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації»

20.07.2024 за номером 198/02-14 до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області надійшов лист ОСОБА_5 з проханням невідкладно/негайно усунути вказані у листі недоліки запиту від 14.05.2024 №127/01-16 до КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» та проханням невідкладно/негайно надіслати рекомендованим листом на поштову адресу, надежним чином завірену копію заяви ОСОБА_3 про вступ в спадщину за законом, та всі додані до неї документи.

Суд при цьому зауважує, що як свідчать матеріали спадкової справи до майна померлої ОСОБА_2 , Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області запити до КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» вчинено виключно відповідно до заяв ОСОБА_5 , в яких адреса будинку, що є об`єктом спадкування, була вказана АДРЕСА_4 .

18.09.2024 за номером 223/02-14 Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області було направлено лист ОСОБА_5 з роз`ясненням, що до статті 8 Закону України „Про нотаріат внесено зміни, які унеможливлюють надання зазначеної вище інформації.

Також у цьому листі роз`яснено порядок отримання інформації, розпорядок роботи Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області та вказано телефон.

З огляду на вище навдені обставини суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що запит державного нотаріуса Ординського Ю.С. містить недолік/помилку, оскільки, в запиті нотаріуса ідеться про спадкове майно після смерті ОСОБА_2 зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , як про те зазначалося ОСОБА_1 у поданій нею заяві, як спадкоємиці за заповітом.

Аналізуючи встановлені факти та вищезазначені обставини, судом встановлено, що в першочергову чергу на отримання спадкового майна за померлою ОСОБА_2 належало позивачу ОСОБА_1 , оскільки за час свого життя ОСОБА_2 , залишила заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на, що за законом матиме право, заповіла саме позивачу. У свою чергу, як вбачається із копії спадкової справи №49/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , наданої державним нотаріусом Ординським Ю.С. на виконання ухвали суду від 09.12.2025 щодо витребування доказів по справі, окрім позивача спадкоємицею за законом після смерті спадкодавця є її донька ОСОБА_3 , підтвердженям чого є довідка Бабчинецької сільської ради Могилів Подільськогот району Вінницької області від 25.04.2024 за №243. ОСОБА_3 , як спадкоємицею за законом, 30.04.2024 до державної нотаріальної контори подано зачву про прийняття спадщини. Окрім того, про наявність спадкоємця за законом повідомлено і в заяві позивача ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про прийняття спадщини.

Отож, зібраними по справі доказами встановлено, що окрім спадкоємиці за заповітом (тобто, позивача по справі ОСОБА_1 ) є ще спадкоємиця за законом донька спадкодавця ОСОБА_3 , якою також подано заяву до державної нотаріальної контор и заяви про прийняття спадщини.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат».

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії.

Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій/бездіяльності нотаріуса, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії (відмови у її вчиненні) і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5.

Так, згідно до пункту 1 глави 7 Порядку відповідно до статті 46 Закону нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Як свідчать матеріали справи Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області скеровувались запити до КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про надання інформації, необхідної для оформлення спадщини щодо квартири АДРЕСА_1 , зокрема хто був зареєстрований як власник; на підставі якого саме правовстановлюючого документу було здійснено реєстрацію та коли; в разі, якщо відбулися зміни назви вулиці та/або нумерації будинку по відомити про такі зміни.

Вище зазначені запити державним нотаріусом вчинено відповідно до заяв ОСОБА_5 , в яких адреса будинку, що є об`єктом спадкування, була вказана АДРЕСА_4 .

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Разом з тим, позивачем не зазначено у позовній заяві, які саме правила вчинення нотаріальної дії порушено нотаріусом.

Результат аналізу ст.50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення рішення нотаріуса щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції (до такого по суті висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18 (провадження № 61-15155св20).

Крім того, суд звертає увагу, що як визначено у ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошена померлою.

Згідно із ч. ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Тобто внаслідок спадкування на майно, яке належало спадкодавцеві на праві власності, право власності на це майно у спадкоємця виникає з часу відкриття спадщини.

Порядок оформлення спадщини та видачі свідоцтв про право на спадщину регулюється главою 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , який затверджено наказом МЮ України № 296/5 від 22.02.2012.

Згідно з п.п.4.12 п.4 Глави 10 розділу ІІ Порядку свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Пунктом 4.14. Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину визначено, що нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо ( ч. 1 ст. 67 Закону України «Про нотаріат»).

Тлумачення статті 50 Закону свідчить, що слід розмежовувати оскарження нотаріальної дії та відмови у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 754/16825/15-ц викладено висновок, що суд не може зобов`язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».

У постанові від 10.04.2019 у справі № 161/9939/17 Верховний Суд зазначив, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19 та від 01.09.2021 у справі № 185/9807/19.

Виходячи із вищевикладеного, суд не може зобов`язати нотаріуса на здійснення конкретних нотаріальних дій із зазначенням конкретного рішення, яке повинно бути ухвалено.

А тому, виконуючи свої професійні обов`язки, передбачені ст. 5 Закону України «Про нотаріат», на підставі поданої ОСОБА_1 заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованої під №113 від 25 квітня 2024 року (спадкова справи № 49/2024) до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а також на підставі зачви про вступ в спадщину ОСОБА_3 , як спадкоємиці за ззаконом після смерті матері ОСОБА_2 та на підставі поданих документів, що зберігаються в справі, державним нотаріусом не було видано свідоцтва про право на спадщину ні за заповітом, на за законом на майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Щодо решти позовних вимог, а саме в частині зобов`язання нотаріуса вчинити нотаріальну дію заборони видати свідоцтво про право спадщину, то ці вимоги не ґрунтується на законі, а тому задоволенню не підлягають, оскільки порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлений нормами чинного законодавства та суд не може зобов`язати нотаріуса вчинити ту чи іншу дію в порушення цього порядку та без дотримання всіх необхідних процедур та дій, які відносяться до повноважень та компетенції спеціально уповноваженого державою органу (в тому числі перевірки заборони або арешту майна тощо).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №161/9939/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Тобто суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.

Враховуючи вищевикладене, оскільки оскаржується саме неправомірні дії нотаріуса та зобов`язання нотаріуса вчинити певні дії, суд приходить до висновку, що нотаріус не міг вийти за межі своїх повноважень, та виконати заявлені позивачем вимоги, тому позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов до висновку що позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення, з мотивів та доводів, що викладені вище.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати (п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Пунктом 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить із того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Вимога сплати зборів у зв`язку з поданням позовів, які суди мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції. Однак сума зборів має бути визначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, які є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи був забезпечений розгляд судом справи.

Враховуючи ці чинники, суд має визначити, чи становила вимога сплати судового збору за обставин цієї конкретної справи, непропорційні обмеження, які завдали шкоди самій суті права заявника на доступ до суду. Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував судовий розгляд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі N 906/308/20, провадження N 12-58гс23).

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає "алгоритм" поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (справа "Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (ALIMENTARIA SANDERS S. A. v. SPAIN), заява N 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року)).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,якщо вононе завдаєшкоди самійсуті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа "Дія 97 проти України" (DIYA 97 v. UKRAINE), заява N 19164/04, § 47, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №361/161/13-ц (провадження N 61-37352сво18).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", який є спеціальним законом, що регламентує порядок і підстави сплати судового збору, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Положення статей ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи, а тому визначення майнового стану сторони процесу є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату судових витрат. Якщо через низький рівень майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.

Звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, враховуючи, що статтею 129 Конституції України закріплено один із основоположних принципів правосуддя рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення у справі "Креуз проти Польщі", від 19 червня 2001 року).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення у справах "Княт проти Польщі", "Єдамскі та Єдамска проти Польщі", від 26 липня 2005 року).

З урахуванням пункту 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 10 від 17.10.2014 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" доказами, які підтверджують майновий стан сторони можуть бути, наприклад довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо.

Позивачем протягом всього часу перебування цивільної справи в провадженні суду не заявлялось клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, заявлялось шише про звільнення від його сплати.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначається положеннями Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» від 09.11.2023, 3460-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень 00 копійок.

Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

ОСОБА_1 при зверненні до суду із даним позовом не сплачено судового збору. Незважаючи на це головуючою суддею Цимбалюк Л.П. з метою забезпечення Піхур ОСОБА_5 доступу до правосуддя ухвалою від 07.11.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено до підготовчого засідання.

З огляду на те, що позивачем подано до суду заяву немайнового характеру, сплаті підлягає судовий збір в розмірі 1211,20 грн., що становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за одну позовну вимогу.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Враховуючи те, що позивачем заявлено чотири позовних вимоги немайнового характеру, сплаті підлягає судовий збір у розмірі 4844,80 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 19, 23, 76-89, 141, 258-268, 258, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області про зобов`язання вчинити певні дії та про заборону вчинення певних дій, - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено відповідно до вимог ч.6 ст.259 ЦПК України 30 квітня 2026 року.

Згідно вимог ст.265 ч.5 п.4 ЦПК України реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Чернівецька державна нотаріальна контора Вінницької області (місцезнаходження: вул. Незалежності, 72А, с. Мазурівка, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24106, код в ЄДРПОУ 21725842).

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК