Рішення № 136140035, 30.04.2026, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/176/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нанєвої А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про стягнення судових витрат на правову допомогу у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 13.04.2026 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, суму заборгованості в розмірі 8910,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

20.04.2026 року представником позивача ТОВ «Споживчий центр» адвокатом Кузьменко М.В., подано заяву про ухвалення додаткового рішення суду щодо стягнення суми витрат на правову допомогу, з доказами на підтвердження понесених судових витрат, оскільки вказаним судовим рішенням не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши заяву представника позивача, надавши оцінку доданим до заяви доказам, а також проаналізувавши релевантні положення законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Згідно статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини третьої статті 127 ЦПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За вимогами ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

Тобто, цивільним процесуальним законом чітко встановлені строки подання як попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строку подачі стороною доказів щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи - протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду та за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 січня 2019 року у справі №927/26/18 та від 22 березня 2018 року у справі 910/9111/17.

Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначає, що вимога ч. 8 ст.141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. В такому випадку зазначення у позовній заяві вимоги про стягнення судових витрат з відповідача може вважатися дотриманням вимог ч. 7 ст. 139 КАС України. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 квітня 2019 року у справі №817/1889/17.

За таких обставин, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи дотриманням вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України вважається зазначення в позовній заяві вимог про стягнення судових витрат.

Так, з матеріалів справи вбачається, що справа розглянута 13.04.2026 року в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З заявою про ухвалення додаткового рішення з наданням доказів про понесення судових витрат на правову допомогу, представник позивача звернувся 20.04.2026 року, тобто в межах встановленого строку.

Згідно ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, втому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17 викладено правовий висновок про те,що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

У постанові від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, від відповідача ОСОБА_2 клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, або доводів про неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги позивача не поступило.

Однак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) врахувала, що сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу.

З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та Адвокатським об`єднанням «Лекс Верітас», укладено договір про надання правничої допомоги № 01/25-СЦ.

На підтвердження розміру витрат, які позивач поніс на правничу допомогу надано: - звіт про виконану роботу, відповідно до договору № 01/25-СЦ про надання правничої допомоги від 01.04.2025 року; - копію договору № 01/25-СЦ від 01.04.2025 року; - платіжна інструкція № СЦ00096798 від 16.04.2026 року про сплату ТОВ «Споживчий центр» витрат на правову допомогу на користь Адвокатського об`єднання «Лекс Верітас» в розмірі 6000,00 гривень

Також, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи засідання не проводились, розгляд справи відбувся в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, окрім поданої позовної заяви, інших процесуальних документів, заяв або клопотань стороною позивача не надавалось.

Враховуючи вищевикладене, суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи відповідні докази не є безумовною підставою для відшкодування, однак заявлений стороною позивача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6000,00 гривень є обґрунтованим, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат і є пропорційним до складності справи для адвоката та виконаної ним роботи.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 133, 137, 141, 246, 263-265, 270 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Заяву задовольнити.

Ухвалити додаткове рішення по справі № 502/176/26, яким стягнути з з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833 - 6000,00 гривень витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його складення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Березніков