Рішення № 136136708, 20.04.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/4794/25

Провадження 2/206/211/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, яку представник позивача 12 листопада 2019 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3443005591/165496 (далі - Кредитний договір або Договір) про надання коштів на умовах споживчого кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 3 000,00 гривень; дата надання кредиту: 12 листопада 2019 року; строк кредиту: 14 днів; валюта кредиту: UAH; відсоткова ставка 1,85% (процентів) на добу. 31 травня 2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» (далі Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-31/05/21 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року укладеним з ОСОБА_1 03 червня 2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 3112106254/225575 від 30 січня 2020 року до ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (далі Позивач) у зв`язку з чим останній набув права грошової вимоги до Відповідача. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 7 329,00 гривень, яка складається з: 3 000,00 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4 329,00 гривень - прострочена заборгованість за процентами. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Пархомчук С.В. просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року у розмірі 7 329,00 гривень, та судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

30 вересня 2025 року від представника позивача Пархомчука С.В. до суду надійшла заява про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи. Заява обґрунтована тим, що під час подання позовної заяви Позивач заявив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи у розмірі 12 922,40 грн., які складаються з витрат на судовий збір ( 2 422,40 грн) та витрат на професійну правову допомогу, яка орієнтовно становила 10 500,00 грн. Фактичний розмір винагороди (гонорару) за надані послуги професійної правничої допомоги в рамках розгляду справи № 206/4794/25 в суді першої інстанції становить 10 500,00 грн. (десять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) що підтверджується Актом про отримання правової допомоги від 15.09.2025 та квитанцією про оплату зазначеної правової допомоги від 15.09.2025. Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, слід зауважити, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту з`явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив прийняти дану заяву про розподіл судових витрат до розгляду, стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 500,00 грн (десять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.), розгляд заяви про розподіл судових витрат здійснити без виклику сторін.

Ухвалою судді Нестеренко Т.В. від 08 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою судді Кушнірчука Р.О. від 22 грудня 2025 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача Пархомчук С.В. в судове засідання не з`явився, однак в прохальній частині позовної заяви просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача Карачун І.О. в судове засідання не з`явилися, причини своєї неявки суду не повідомили, жодних заяв чи клопотань від останнього до суду не надходило. 28 жовтня 2025 року представник приймав участь в режимі відеоконференції в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився за невідомими суду причинами, про час і місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, про поважні причини неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, тому суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та наявних у справі доказів ухвалює заочне рішення.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 листопада 2019 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та клієнтом ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496, який підписано останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором R82096, за умовами якого: товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 3 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. В реквізитах сторін ОСОБА_1 зазначив рахунок № НОМЕР_1 .

Як вбачається з довідки про ідентифікацію, ТОВ «Гоуфінгоу» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року ідентифікований товариством, акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі www.gofingo.com.ua - одноразовий ідентифікатор R82096; - дата відправки ідентифікатору позичальнику 12 листопада 2019 року; - номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор 380672715787.

На виконання умов договору № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року банком 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 було перераховано кредитні кошти на банківську картку № НОМЕР_1 у розмірі 3 000,00 гривень, що підтверджується додатком долученим до відповіді на адвокатський запит ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» за вих. № 2025-ПО/217 від 19 серпня 2025 року.

31 травня 2021 року між клієнтом ТОВ «Гоуфінгоу» та фактором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21, згідно якого, на умовах, встановлених цим Договором, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами (Портфель Заборгованості).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року, укладеного між клієнтом ТОВ «Гоуфінгоу» та фактором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року до ОСОБА_1 у розмірі 7 329,00 гривень, яка складається з: 3 000,00 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4 329,00 гривень - прострочена заборгованість за процентами.

03 червня 2021 року між кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» та новим кредитором ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» укладено Договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-03/06/21 від 03 червня 2021 року, укладеного між кредитором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн», останнє набуло права вимоги за кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року до ОСОБА_1 у розмірі 7 329,00 гривень, яка складається з: 3 000,00 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4 329,00 гривень - прострочена заборгованість за процентами.

Відповідно до виписки з особового рахунка за Кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн», станом на 26 травня 2025 року (включно) складає 7 329,00 гривень, яка складається з: 3 000,00 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4 329,00 гривень - прострочена заборгованість за процентами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статі 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1045 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі встановлено, що 12 листопада 2019 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3443005591/165496 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, тобто укладено договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися їх.

Таким чином, факт укладення договору про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Гоуфінгоу» є доведеним.

31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21, згідно якого, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги до Боржників за Кредитними Договорами.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року, укладеного між клієнтом ТОВ «Гоуфінгоу» та фактором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року до ОСОБА_1

03 червня 2021 року між кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» та новим кредитором ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» укладено Договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-03/06/21 від 03 червня 2021 року, укладеного між кредитором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн», останнє набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Згідно з розділом 7 договору відповідач зазначив наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) № 5168-74ХХ-ХХХХ-4023.

Факт перерахування грошових коштів відповідачу підтверджено додатком (таблицею) до відповіді на адвокатський запит за вих. № 2025-ПО/217 від 19 серпня 2025 року про переказ на картку № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 3 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд проходить до висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року у сумі 3 000,00 грн, однак він належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.

Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.»

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року був погоджений сторонами та становив 14 днів, тобто до 25 листопада 2019 року.

Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 777,00 гривень за період з 12 листопада 2019 року по 25 листопада 2019 року, виходячи з розрахунку: 3 000,00 грн (тіло кредиту) х 1,85% (відсоткова ставка) х 14 днів (строк кредиту).

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 14 днів до 25 листопада 2019 року (строк кредитування).

Отже, позивач ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року з відповідача підлягає стягненню 3 777,00 гривень, а саме: 3 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 777,77 гривень - нараховані проценти (з 12 листопада 2019 року по 25 листопада 2019 року)

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 2 422,40 гривень підтверджується платіжною інструкцією переказу коштів № 8942 від 08 серпня 2025 року.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково на суму 3 777,00 гривень, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені останнім судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 248,38 гривень, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Водночас, суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:

«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

141. Водночас, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Згідно з частинами першою-третьою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві товариство зазначило, що ним понесено витрати у сумі 10 500,00 грн на професійну правничу допомогу на підставі договору № 11/07/2025 про надання правничої допомоги від 11 липня 2025 року укладеного ТОВ «ФК Дебт Коллекш» та адвокатом Пархомчуком С.В.

Відповідно до акту про отримання правової допомоги від 15 вересня 2025 року з якого вбачається, що у відповідності до розділу 3 договору № 11/07/2025 про надання правничої допомоги від 11 липня 2025 року, адвокат Пархомчук С.В. надав, а ТОВ «ФК Дебт Коллекш» прийняв правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року, згідно наведеним розрахунком обсягу та вартості послуг з правничої допомоги адвокатом. Щодо визначення вартості послуг з надання правничої допомоги, а саме послуг: 1) зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК Дебт Коллекш» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року; кількість годин 1 година; вартість однієї години 2 000,00 гривень відповідно до п. 3.1 Договору; загальна сума послуги 2 000,00 гривень; 2) складання та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики; кількість годин 2,5 година; вартість однієї години 2 000,00 гривень відповідно до п. 3.1 Договору; загальна сума послуги 5 000,00 гривень; 3) інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи; кількість годин 1,5 години; вартість однієї години 2 000,00 гривень відповідно до п. 3.1 Договору; загальна сума послуги 3 000,00 гривень; 4) канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції 500,00 гривень. Загально витрачений час адвокатом на зазначені вище послуги склав 5 годин, загальна вартість яких становить 10 500,00 гривень (а.с. 21).

З розрахунку № 15.09.2025-8 від 15 вересня 2025 року до договору № 11/07/2025 про надання правничої допомоги від 11 липня 2025 року встановлено, що правнича допомога згідно Договору складає 10 500,00 гривень. Зазначена сума в рахунку повинна бути оплачена в строк визначений п. 3.4 Договору на банківський рахунок адвоката Пархомчука С.В. (а.с. 23).

Також, на виконання умов Договору № 11/07/2025 від 11 липня 2025 року, ТОВ «ФК Дебт Коллекш» було перераховано ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 500,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів № 9541 від 15 вересня 2025 року, з призначенням платежу: правнича допомога згідно Договору про надання правничої допомоги від 11 липня 2025 року, згідно розрахунку 15.09.2025-8 (а.с. 22).

Суд прийнявши до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності, пропорційності та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5 355,00 грн. ( 10 500 *51 %), оскільки встановлено, що позивачем відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, а також за результатами розгляду справи, рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, на 51 %.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12, інше нежитлове приміщення 1008, ЄДРПОУ 44243120) загальну суму заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 3443005591/165496 від 12 листопада 2019 року у розмірі 3 777,00 гривень, а саме: 3 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 777,00 гривень - нараховані проценти, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1 248,38 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 355,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук