Рішення № 13612531, 22.01.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.01.11р.

Справа № 7/211-10

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля", м. Павлоград Дніпропетровської області

до Тернівської міської ради, м. Тернівка Дніпропетровської області

про визнання недійсним пункту договору оренди землі

Суддя Коваль Л.А.

Представники:

від позивача: представник Демченко М.А., дов. № б/н від 02.08.2010р.;

від відповідача: начальник юридичного відділу Чорний О.Ю., дов. № 2834/01-15 від 30.11.2010р.

СУТЬ СПОРУ :

Відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля" (м. Павлоград Дніпропетровської області) звернулося до господарського суду з позовом до Тернівської міської ради (м. Тернівка Дніпропетровської області) про визнання недійсним з моменту вчинення правочину п. 9 договору оренди землі № 08-0/3175-А, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Павлоградвугілля" та Тернівською міською радою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір оренди землі №08-0/3175-А, який набрав чинності з моменту його державної реєстрації –10.09.2008 року. Пункт 9 зазначеного договору оренди землі передбачає, що обчислення розміру плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Позивач вважає, що цей пункт договору не відповідає умовам Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004р. в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006р. №1724, тобто в редакції Типового договору оренди землі, який діяв на час укладення позивачем та відповідачем договору оренди землі № 08-0/3175-А, а саме п.10 Типового договору оренди землі, відповідно до якого обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. На думку позивача, ст. 630 ЦК України та ст. 179 ГК України встановлюють обов’язковість застосування сторонами типових умов, передбачених законодавством. Оскільки п. 9 укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди землі №08-0/3175-А не відповідає умовам Типового договору оренди землі, за твердженням позивача, він підлягає визнанню недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України та з урахуванням ст. 217 ЦК України, згідно якої правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Відповідач погоджується з тим, що п. 9 договору оренди землі № 08-0/3175-А оформлено некоректно, тому позов визнає (письмові пояснення, що надійшли до господарського суду 18.01.2011р.).

В судовому засіданні 14.12.2010р. оголошено перерву на 18.01.2011р.

В судовому засіданні 18.01.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2008р. Тернівська міська рада (м. Тернівка Дніпропетровської області), як орендодавець, та Відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля" (м. Павлоград Дніпропетровської області), як орендар, уклали договір оренди землі № 08-0/3175-А (далі – Договір), за умовами якого (п. 1) орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування залізничної колії "Павлоградвантажтранс", яка знаходиться у м. Тернівка, згідно рішення Тернівської міської ради № 516-XXIX/IV від 15.09.2005р.

Договір зареєстрований у Павлоградському міському відділі ДР філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 вересня 2008 року за № 040811600255.

Договір укладено на п'ять років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 7 Договору).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,5162 га, у тому числі –забудовані землі –5,5162 га (п. 2 Договору).

На земельній ділянці є об’єкти нерухомого майна ( п. 3 Договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 493 874, 02 грн. (п. 4 Договору).

Відповідно до п. 8 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 74 816, 22 грн. щорічно та щомісячна оплата складає 6 234, 69 грн. до 15.04.2009р. та у розмірі 12 % від грошової оцінки земельної ділянки з 16.04.2009р., що складає 299 264, 88 грн. щорічно та щомісячна оплата складає 24 938, 74 грн., яка вноситься на рахунок одержувача УДК у м. Тернівці, р/р 33217812700035 Банк ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код 13050200, код ОКПО 23929856.

Пункт 9 Договору передбачає, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Позивач вважає, що пункт 9 Договору не відповідає типовим умовам, наведеним у Типовому договорі оренди землі, у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним, що і є причиною спору.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1-ч.3, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 217 ЦК України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі", який застосовується до спірних правовідносин, Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" затверджений Типовий договір оренди землі.

Пункт 10 Типового договору оренди землі в редакції на дату його затвердження передбачав, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням (без урахування) індексів інфляції (непотрібне закреслити).

Відповідно до ч. 2 п. 10 Типового договору оренди землі (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006р. №1724), що діяв на час укладення Договору між позивачем та відповідачем, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Незважаючи на те, що умови Типового договору оренди землі не містили на час укладення Договору положень про здійснення обчислення розміру орендної плати за землю з урахуванням індексів інфляції, сторони Договору зазначене положення включили до умов Договору.

Відповідно до ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

Частина 4 статті 179 ГК України передбачає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 3 ст.6 ЦК України).

Отже, чинне законодавство, яке діяло і на час укладення Договору, забороняє сторонам господарського договору відступати від змісту типового договору лише у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади. Між тим, за загальним правилом, у всіх інших випадках при укладенні господарських договорів сторони мають право, а не обов’язок, визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Між тим, як на дату укладення Договору, так і на даний час, законодавством не передбачено обов’язку укладення договору оренди землі саме у повній відповідності до Типового договору оренди землі. Відповідно, відступ у Договорі від Типового договору не є підставою для визнання п. 9 Договору недійсним.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, яка наведена в постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2010р. у справі № 39/140-09.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Зміст п. 9 Договору повністю узгоджується зі змістом ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", у зв’язку з чим відсутні підстави стверджувати про не дотримання сторонами Договору при його укладенні вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України. На не дотримання сторонами Договору інших вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, позивач у справі не посилається.

Оскільки сторони при укладенні Договору дійшли згоди щодо умови Договору, наведеної в п. 9 Договору, ця умова є істотною умовою Договору в силу ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 1 ст. 180 ГК України.

За наведеного, позовні вимоги заявлені неправомірно та не підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені вище положення законодавства, суд відхиляє доводи позивача у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи (ч. 1 ст. 78 ГПК України).

Про визнання позову відповідач зазначив у письмових поясненнях, що надійшли до господарського суду 18.01.2011р.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 5 ст. 78 ГПК України).

Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ч. 6 ст. 22 ГПК України).

Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, оскільки визнання позову суперечить законодавству, про що зазначено вище.

У спірних правовідносинах сторони Договору, за умови досягнення домовленості між ними зі спірного питання, не обмежені у праві внести зміни до Договору у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати у справі відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ :

В позові –відмовити повністю.

Судові витрати віднести на позивача.

Суддя Л.А. Коваль

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 21.01.2011р.