Ухвала суду № 136116921, 30.04.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

30 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2821/26

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого - судді Плеханова З.Б. розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради про визнання актів протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2026 року адвокат Батрин Станіслав Віталійович звернувся через Електронний суд в ЗОАС в інтересах ОСОБА_1 з позовом в якому просить:

1. Відкрити провадження у справі (загальне позовне провадження).

2. Визнати протиправним та нечинним наступні правові акти:

- Рішення Закарпатської обласної ради від 18.12.2025 №1527 «Про окремі питання управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» (зі змінами, доповненнями, або затвердженими у новій редакції з відтворенням змісту);

- Рішення Закарпатської обласної ради від 19.12.2025 №1244 «Про особливості передачі в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області» (зі змінами, доповненнями, або затвердженими у новій редакції з відтворенням змісту);

- Рішення Закарпатської обласної ради від 19.12.2024 №1238, яким затверджено Положення про Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради в цілому та Положення про Комунальну установу у частині п. п. 1.7, 3.1., 3.2., 5.1., 5.2, 6.2., 6.5. (зі змінами, доповненнями, або затвердженими у новій редакції з відтворенням змісту);

- Наказ керівника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради від 19.12.2024 №60, яким затверджено «Положення про Комісію з питань оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області», разом з усіма додатками до нього, включно: рішення про затвердження персонального складу Комісії, Положення про комісію (зі змінами, доповненнями, або затвердженими у новій редакції з відтворенням змісту).

Також подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- Зупинити дію оскаржених актів.

- Заборонити Комунальній установі «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, прийняття рішень та вчинення правочинів щодо майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області, включно у статусі органу управління майном громад, орендодавця майна територіальних громад, органу приватизації [без обмежень та заборон щодо здійснення таких функцій, повноважень, реалізації статусу Закарпатською обласною радою та органами ради відповідно до Конституції та Законів України].

- Заборонити Комісії з питань оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що утворена Наказом керівника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради від 19.12.2024 № 60 та особам, які входять до складу Комісії прийняття рішень та вчинення правочинів або здійснення будь-яких інших повноважень щодо майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що невжиття заходів на забезпечення позову має прогнозовані негативні наслідки, які стосуються не тільки позивача, але усього населення області, десятків громад, та сотень об?єктів права комунальної власності: відбувається легітимізація незаконних дій щодо майна громад; руйнується правова визначеність; породжуються подальші спори щодо майна; між членами громад та за участі неповноважних суб?єктів відбувається виникнення правовідносин, що мають ознаки завідомо неправомірних, оскільки засновані на нікчемних актах, незаконних повноваженнях.

Комунальна установа та комісія комунальної установи продовжують передавати майно громад у оренду, відчужувати його, визначати умови настання правових наслідків відносно майна громад, укладають, змінюють договори щодо комунального майна, - свавільно та свідомо порушуючи конституційний (публічний) порядок, діючи цим самим за презумпцією всупереч інтересам громад, оскільки саме і тільки дотримання порядку може трактуватися діями в таких інтересах, виходячи з вимог ст. ст. 6, 7, 19, 140-143 Конституції України.

Існування запровадженого на рівні Закарпатської області підзаконного режиму регулювання не має виправдання. Таким регулюванням позивача та інших членів громади поміщено у безальтернативний стан, за якого здійснення права оренди, приватизації та інших прав відносно комунального майна у законному порядку є неможливим; вимагає вступу у завідомо незаконні правовідносини з неповноважними суб?єктами.

Дії відповідачів породжують істотні та безповоротні наслідки, адже здійснення актів розпорядження майном громад на користь третіх осіб (які набувають права власності чи користування), без дотримання порядку відповідному інтересам громад, призводить або до вибуття такого майна з власності громад або до втрати права користування ним. У свою чергу, особи, які набувають право власності на майно громад внаслідок приватизації чи на підставі договорів оренди, користуються гарантіями добросовісних набувачів або, на підставі відповідних правочинів, користуються захистом відповідного речового права, що конфліктує з правом власності громади та реалізацією такого права її членами. Цим поновлення у правах та захист інтересів громади та її членів стає або неможливим в принципі або істотно утрудненим та вимагає додаткових заходів на оскарження.

Комунальною установою втілено заходи на ліквідацію єдиної комунальної аптеки - закладу охорони здоров?я у громаді за проживанням позивача; це стало можливим, оскільки комунальна установа визначена Закарпатською обласною радою органом управління комунальним майном, і відповідно - розробником, виконавцем програми ліквідації з правом утворення ліквідаційної комісії.

Також зазначено, що попри те, що позивач понад 15 років здійснював профільну господарську діяльність з реалізації фармацевтичних препаратів та орендував комунальне майно у смт. Тересва, наразі він не може прийняти участь у жодному аукціоні або приватизаційній процедурі як на території громади, так і області в цілому, оскільки участь у таких процедурах, що проводяться неповноважним суб?єктом, - завідомо незаконна, з відповідними правовими наслідками.

Підсумовуючи, заходи забезпечення позову за цих умов, вимагаються для забезпечення конституційного (публічного) порядку, інтересів громади та позивача, які поставлені у залежність від вирішення даного спору. Невжиття заходів забезпеченні у даній ситуацїі означатиме сприяння відповідачам у продовженні поведінки, яка не тільки свідомо орієнтована на порушення Конституції та Законів України, а є саме проявом такого порушення; є проявом зневаги до судової гілки влади.

Статтею 154 частиною 1 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 154 частини 1 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Приписами статті 154 частин 2, 3 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Розглянувши заяву, дослідивши необхідні для розгляду заяви, матеріали адміністративної справи, суд вважає, що у задоволенні такої необхідно відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 150 частини 1 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно зі статтею 150 КАС України, її частиною 2 забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов`язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. Забезпечення позову допускається, якщо не вжиття цих заходів може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заву, суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав та інтересів без вжиття таких заходів.

Обґрунтовуючи заяву, заявник покликається на те, що невжиття заходів на забезпечення позову має прогнозовані негативні наслідки, які стосуються не тільки позивача, але усього населення області, десятків громад, та сотень об?єктів права комунальної власності: відбувається легітимізація незаконних дій щодо майна громад; руйнується правова визначеність; породжуються подальші спори щодо майна; між членами громад та за участі неповноважних суб?єктів відбувається виникнення правовідносин, що мають ознаки завідомо неправомірних, оскільки засновані на нікчемних актах, незаконних повноваженнях.

Однак дані твердження не підтверджені жодними доказами. Вся заява обгрунтована мотивами щодо незаконності оскаржуваного рішення, законність якого суду може бути оцінена судом тільки під час судового розгляду позовної заяви .

Усталеною є позиція Верховного Суду, що безумовно рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний негативний вплив на суб`єктів господарювання, зокрема, на їх господарську діяльність. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Разом з цим, заявником у цій справі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Суд зазначає, що сам по собі факт прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично підтверджувати те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, суд дійшов висновку про те, що з доводів заявника не вбачається наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

Подання даного адміністративного позову, не може бути єдиним та беззаперечним доказом очевидної ознаки протиправності таких дій чи рішень суб`єкта владних повноважень.

Статтею 151 частинами 1, 2 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб

Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Як вказувалося вище, ідеєю інституту забезпечення позову полягає у вжитті судом заходів для запобігання ситуації, коли виконання рішення суду стане неможливим або значно ускладниться. Інститут забезпечення позову є юридичним інструментом, який дозволяє обмежити права відповідача ще до розгляду справи по суті, щоб ґарантувати реальне виконання майбутнього судового рішення яке може бути ухвалене на користь позивача.

Суд, також, не приймає доводи позивача про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, оскільки зробити такий висновок неможливо без дослідження правомірності винесення оскаржуваного рішення. Натомість, суд вважає, що зупинення дії рішення фактично вирішує спір в частині, що на думку суду є неприпустимим.

Суд наголошує, що наявність чи відсутність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення суд може встановити лише під час розгляду справи за даним позовом.

За таких підстав та враховуючи, що заявником не доведено існування обставин, вказаних у статті 150 частині 2 КАС України, на час вирішення заяви про забезпечення позову відсутні підстави стверджувати про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки вирішення вказаного питання на даній стадії фактично є розглядом справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Також необхідно зауважити, що із врахуванням предмету позову у випадку задоволення позовних вимог, відновлення прав заявника стане можливим без вжиття заходів забезпечення позову. Тобто сам факт задоволення вимог позивача поновить право позивача за захистом якого, заявник планує звернутися до суду.

У зв`язку з наведеним, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених заявником на її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, а тому не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради про визнання актів протиправними та зобов`язання вчинити дії- відмовити..

Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адмінсуду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя З.Б.Плеханова