Ухвала суду № 136110107, 22.04.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

22.04.2026

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/4364/26

провадження № 2-з/361/48/26

УХВАЛА

22 квітня 2026 року м. Бровари

Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

в с т а н о в и в :

16 квітня 2026 року до суду надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів.

20 квітня 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення вищевказаного позову, в якому заявник просить вжити таких заходів, а саме: встановити тимчасовий порядок спілкування батька, ОСОБА_1 , з малолітнім сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку: щовівторка, щочетверга з 17:00 по 19:00; щосуботи з 11:00 по 13:00 (за київським часом), тривалістю не менше 30 хвилин у будні та не менше 45 хвилин у суботу; зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати участь малолітнього ОСОБА_3 у відеодзвінках з батьком у визначені дні та час, не перешкоджати спілкуванню та не переривати його достроково без поважних причин; заборонити ОСОБА_2 виїжджати разом з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без письмової згоди батька, ОСОБА_1 , або без відповідного дозволу суду, до набрання рішенням у цій справі законної сили; направити повідомлення до Державної прикордонної служби України щодо заборони виїзду малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без дозволу батька або суду; зобов`язати ДПСУ внести до реєстру не пізніше трьох робочих днів з дня отримання повідомлення; а також зобов`язати ОСОБА_2 протягом п`яти днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили повідомити суд та позивача про фактичну адресу проживання дитини та актуальний контакт для відеозв`язку.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на те, що з 2018 року він та ОСОБА_2 проживали разом у цивільному шлюбі. 01.02.2024 ОСОБА_2 без попередження та без будь-якої згоди батька, перемістила малолітнього ОСОБА_3 з Королівства Бельгія до України, порушивши його права піклування. З того часу заявник фактично позбавлений будь-якого спілкування з сином. ОСОБА_2 блокує всі спроби батька встановити контакт з сином, не допускає до дитини навіть хрещеного батька дитини, приховує фактичне місцезнаходження дитини. Заявник вважає, що ключовий ризик, котрий вимагає негайного реагування суду, є те, що поведінка матері дитини демонструє стійку модель прихованих односторонніх дій вона вже одного разу приховано вивезла дитину з країни проживання, відтак існують реальні та обґрунтовані підстави вважати, що після відкриття провадження у справі вона може повторно змінити місцезнаходження дитини або вивезти її за кордон, щоб унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Крім того, відсутність спілкування з батьком поглиблює психологічне відчуження дитини, що у подальшому сформує новий стійкий стан сімейних відносин, котрий може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Посилаючись на все вищевикладене, ОСОБА_1 просив вжити вищезазначені заходи забезпечення позову у справі.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, приходжу до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову виходячи з такого.

Згідно положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Частиною десятою статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

В обґрунтування обраного виду забезпечення позову заявник посилалася на необхідність забезпечення контакту батька з малолітнім сином з моменту постановлення ухвали та до набрання рішенням у цій справі законної сили.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява

№ 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, слід також враховувати положення вітчизняного законодавства, зокрема те, що відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь в її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з сином, а матір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.

Так, судом з`ясовано, що 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів.

Відтак, наразі заявник ОСОБА_1 оспорює місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , котра, як зазначає заявник, вивезла сина без згоди батька з Бельгії до України, не повідомляє де проживає дитина та чинить перешкоди у спілкуванні.

Судом встановлено, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості заявника спілкуватися з дитиною, й між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Суд вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо вжиття відповідних заходів з урахуванням права батька на особисте спілкування з малолітнім сином, ставлення останнього до виконання своїх батьківських обов`язків, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту особисто з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком. А тому, з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне застосувати захід забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є обґрунтованою у частині заявлених вимог щодо встановлення тимчасового порядку спілкування батька, ОСОБА_1 , з малолітнім сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку: щовівторка, щочетверга з 17:00 по 19:00; щосуботи з 11:00 по 13:00 (за київським часом), тривалістю не менше 30 хвилин у будні та не менше 45 хвилин у суботу; а також зобов`язання ОСОБА_2 забезпечувати участь малолітнього ОСОБА_3 у відеодзвінках з батьком у визначені дні та час, не перешкоджаючи спілкуванню та не перериваючи його достроково без поважних причин.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 361/4364/26 у вищевказаній частині.

Щодо інших заходів забезпечення позову, заявлених ОСОБА_1 , то суд не вбачає правових підстав для їх задоволення та відмовляє у задоволенні заяви у цій частині з таких підстав.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони ОСОБА_2 виїзду з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без письмової згоди батька, ОСОБА_1 , або без відповідного дозволу суду, до набрання рішенням у цій справі законної сили.

Щодо вимог заявника про зобов`язання ОСОБА_2 повідомити про фактичну адресу проживання дитини та актуальний контакт для відеозв`язку, що заявляються як заходи забезпечення позову, то суд вважає такі вимоги недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відтак, заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149 153, 260, 261, 354 ЦПК України, суддя,-

у х в а л и в :

Заяву про забезпечення позову задовольнити частково.

До набрання законної сили рішенням суду у справі № 361/4364/26 встановити порядок спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом відеозв`язку: щовівторка, щочетверга з 17:00 по 19:00; щосуботи з 11:00 по 13:00 (за київським часом), тривалістю не менше 30 хвилин у будні та не менше 45 хвилин у суботу.

Зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати участь малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відеодзвінках з батьком ОСОБА_1 у визначені судом дні та час спілкування, не перешкоджати спілкуванню та не переривати його достроково без поважних причин.

Копію ухвали направити заявнику, особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Дані про стягувача ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Дані про боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Наталія ПЕТРИШИН