Вирок № 136107614, 29.04.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/6471/25

1-кп/465/394/26

Вирок

Іменем України

29.04.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження №42025142080000005 від 13.01.2025 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Горішнє, Миколаївського району, Львівської області, громадянки України, проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, -

встановив:

у період часу до 16.04.2010, ОСОБА_4 , діючи умисно, всупереч положень ст.ст.13, 14 Конституції України, ст.ст. 83,116 126 Земельного кодексу України, відповідно до яких право власності на землю охороняється державою, набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону, усі землі в межах населених пунктів перебувають у комунальній власності, крім земельних ділянок приватної та державної власності, відповідно, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону, а виникають ці права, з моменту державної реєстрації цих прав у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», усвідомлюючи відсутність у неї будь - яких правових підстав на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , самовільно, поза волею власника землі, яким є громада .Львова - в особі Львівської міської ради, зайняла частину ділянки за вказаною адресою площею 31,27 м.кв. (площа забудови земельної ділянки), на якій за власні кошти, із залученням невстановлених осіб, які не були обізнані про її злочинні наміри, здійснила (організувала) будівництво - прибудову до квартири АДРЕСА_3 , капітальної споруди із влашутванням фундаменту з бетону та стін із керамзитобетонних блоків.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнала повністю.

Суд вважає недоцільним дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються і обмежується допитом обвинуваченого в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники процесу зміст обставин, які ніким не оспорюються, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Отже, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_4 самовільного будівництва будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 197-1 КК України (в редакції від 16.02.2010).

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченій ОСОБА_4 відповідно до ст.66 КК України, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_4 відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

З огляду на викладене, при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, яке з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжкого злочину, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, мету вчинення суспільно небезпечного діяння, особу ОСОБА_4 , яка раніше не судима, на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, у зв`язку з чим суд вважає необхідним і достатнім призначити їй покарання у виді штрафу.

При вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, яке слід призначити обвинуваченій, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 № 2617-VIII, який набрав чинності 01.07.2020, посилено кримінальну відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України, відтак на підставі положень ст.5 КК України, вважає за необхідне призначити обвинуваченій передбачене санкцією ч.3 ст.197-1 КК України в редакції чинній станом на лютий 2010 року (час вчинення кримінального правопорушення) покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Запобіжний захід обвинуваченій в межах даного кримінального провадження не обирався.

Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374, 615 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 197-1 КК України у виді штрафу у розмірі 300 (триста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень.

Речові докази:

документи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округ ОСОБА_6 , а саме копію журналу обліку та реєстрації вчиненої нотаріальної дії під записом №1360 від 23.05.2017 щодо посвідчення заяви ОСОБА_7 залишити в матеріалах кримінального провадження;

оригінал реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1084599946101 та документи сформовані шляхом друку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 1084599946101 повернути Обласному комунальному підприємству Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (м.Львів, вул. Липинського, 54).

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1