Постанова № 13610602, 22.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2010 року 13:09 № 2а-15959/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н. В.

за участю представників сторін:

позивача Вітошко В.О. (довіреність від 19.10.2010 року № 426/41)

відповідача Марченко Н.М. (довіреність від 14.01.2010 р. № 106/9/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомЗакритого акціонерного товариства

«Київський суднобудівний-судноремонтний завод»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000412360/0 від 30.03.2010р., №0000412360/1 від 08.09.2010р., №0000412360/2 від 09.09.2010р., №0000412360/3 від 23.11.2010 р. В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Закрите акціонерне товариство «Київський суднобудівний-судноремонтний завод»(далі Завод) з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000412360/0 від 30.03.2010р., №0000412360/1 від 08.09.2010р., №0000412360/2 від 09.09.2010р. та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, податкового повідомлення-рішення №0000412360/3 від 23.11.2010 р., якими позивачу визначені податкові зобовязання із земельного податку на суму основаного платежу у розмірі 1914,27 грн. за основним платежем та 94431,94 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на суму 96346,10 грн.

Позивач не погоджується з рішеннями відповідача та висновками акту перевірки, оскільки, за твердженням позивача, земельна ділянка по вул. Юрківській у м. Києві, щодо якої відповідачем визначено податкові зобовязання з основного платежу із земельного податку, ним ні у користування, ні у власність не отримувалась, фактично ним не використовується, договори оренди або державні акти щодо цієї земельної ділянки ним не укладалися та не отримувались, будь-яких рішень щодо цієї земельної ділянки Київрада на користь позивача не ухвалювала, в бухгалтерському обліку також відсутні будь-які записи щодо користування цією земельною ділянкою та підприємство не несе ніяких витрат, повязаних з утриманням даної земельної ділянки, чим в сукупності на думку позивача підтверджується, що земельна ділянка ні документально, ні фактично не має відношення до Заводу, а отже рішення відповідача не відповідає фактичним обставинам, є безпідставним та з огляду на це - протиправним.

Відповідач наполягає на законності та обґрунтованості свого рішення, зазначає, що стосовно зазначеної земельної ділянки у державному земельному кадастрі є запис щодо належності цієї земельної ділянки позивачу, користування землі в Україні є платним, а отже податкові зобовязання визначені законно та підстав для скасування оскаржуваних рішень не має.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 22 грудня 2010 року судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані представниками сторін матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Закрите акціонерне товариство «Київський суднобудівний-судноремонтний завод»зареєстроване Подільською районною у м. Києва державною адміністрацією 30.12.1993 р. за адресою м. Київ, вул.. Набережно-Лугова, 8 з присвоєнням позивачу ідентифікаційного коду юридичної особи № 03149949. Завод взятий на облік 30.12.1993 року в Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва за № 18.

Відповідачем в період з 29.01.2010 року по 09.03.2010 року проведено планову виїзну перевірку Заводу з питань дотримання зокрема податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року про що складено Акт перевірки від 15.03.2010 року № 48/23-611/03149949.

Перевіркою щодо спірного питання встановлено, що крім двох земельних ділянок по вул. Набережно-Лугова, 8 у м. Києві, за позивачем також рахується земельна ділянка по вул. Юрківській у м. Києві.

Зокрема, в Акті перевірки визначено, що станом на 12.03.2010 року за Заводом у земельному кадастрі рахується земельна ділянка під кадастровим номером 85:324:017 загальною площею 2655,88 м.кв., яка знаходиться по вул. Юрківській у м. Києві.

Для підтвердження повноти та своєчасності сплати земельного податку відповідачем було надіслано запит до Головного управління земельних ресурсів від 09.03.2010 року № 1755/9/23-603 та до Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві від 09.03.2010 р. № 1754/9/23-603.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що згідно з даними Головного управління земельних ресурсів, наданої відповідачу листом від 16.03.2010 року за № 03-52/9389, зазначена земельна ділянка зареєстрована за Заводом на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. За даними податкової інспекції, дана земельна ділянка належить до земель зайнятих житловим фондом.

В Акті перевірки також зазначено, що Завод не вбачає законодавчих підстав для нарахування та сплати земельного податку за даною ділянкою, однак, не надав доказів того, що земельна ділянка позивачем не використовується.

З урахуванням наведеного відповідачем зроблено висновок про те, що в порушення статей 13 та 14 Закону України «Про плату за землю»Заводом не включено у раніше подані декларації суму податкових зобовязань за зазначену земельну ділянку та відповідно до статей 18, 2, 5, 7, 13 цього Закону донараховано земельний податок за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2009 року на суму 1914,27 грн., який визначений наступним чином:

- за 2008 рік, з урахуванням площі, коефіцієнтів та ставки податку щомісячна сума податку має складати 85,58 гривень, тобто 1026,96 гривень на рік;

- за 2009 рік, з урахуванням площі, коефіцієнтів та ставки податку щомісячна сума податку має складати 98,59 гривень, тобто 1183,08 гривень на рік.

Сума податкового зобовязання з основного платежу, визначена в оскаржуваних рішеннях, складає 1914,27 грн., розрахована виходячи з висновків відповідача, відповідно до яких позивач:

- занизив суму податку у жовтні 2008 року (за жовтень 2008 року задекларовано 0 грн. податку) на 187120,76 грн. (=187035,17 грн., що складає розмір податку за земельні ділянки по вул. Н.-Луговій,8 + 85,58 грн. за ділянку по вул. Юрківській), а також занизив податок по земельній ділянці по вул. Юрківській за період січня-вересня та листопада-грудня 2008 року по 85,58 грн. щомісячно (всього цей період 855,80 грн., а загалом за 2008 рік 187 976,56 грн.),

- занизив суму податку за період січня-вересня 2009 року на 887,31 грн. (98,59 грн. щомісячна сума податку за ділянку по вул. Юрківській),

- а всього занизив податку за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року 188863,87 грн. та

- завищив суми земельного податку у листопаді 2008 року у розмірі 186949,60 грн. (за листопад 2008 року задекларовано 374070,36 грн. податку (374070,36 грн.-187120,76 грн.=186949,60 грн.).

Виходячи з цього сума податкового зобовязання з основного платежу у розмірі 1914,27 грн. визначена в оскаржуваних рішеннях виходячи з різниці між 188863,87 (сума заниження податкового зобовязання) та 186949,60 грн. (сума завищення податку у листопаді 2008 року).

На підставі Акту перевірки відповідачем ухвалено оскаржувані рішення, в яких, крім суми основного платежу у розмірі 1914,27 грн., також визначена сума штрафних санкцій у розмірі 94431,94 грн., яка визначена, як 50% від суми 188863,87 грн. Рішення обґрунтовані положеннями п/п. «б»п/п. 4.2.2., п/п. 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181) та статей 2, 7, 14, 15 Закону України «Про плату за землю»з посиланням в Акті перевірки на те, що використання землі є платним, а підставою нарахування є дані державного земельного кадастру.

Позивач оскаржив зазначеній рішення в адміністративному порядку за результатами якого оскаржувані рішення залишені без змін, а скарги позивача залишені без задоволення.

З урахуванням вищенаведеного, вирішуючи спір по суті та аналізуючи спірні рішення в контексті доводів позивача з приводу того, що у нього відсутній обовязок сплачувати земельний податок за земельну ділянку, яка за його твердженням не має ні фактичного, ні документального відношення до нього, суд виходить з наступного.

Виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України)

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування»платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних податків і зборів належить, зокрема, плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Обєктом плати за землю згідно статті 5 зазначеного закону, є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. (ст.13 цього Закону).

При цьому, відповідно до статей 193 та 204 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр, це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів і ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік (ст.14 цього закону).

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. (ст. 15 Закону).

Згідно положень статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Земельним кодексом України встановлено два види права користування земельними ділянками державної або комунальної форми власності: право постійного користування земельною ділянкою (ст.92) та право оренди земельної ділянки (ст.93).

В редакції статей 125, 126 Земельного кодексу України, що діяли на час виникнення спірних правовідносин щодо нарахування податку, передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється, тобто, фактичне використання землі неможливо до отримання відповідного правовстановлюючого документу.

Крім цього, положеннями даних статей встановлювалось, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

У звязку із змінами, внесеними Законом України від 05.03.2009 р. № 1066-VI, статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

При цьому, щодо орендних відносин, суд зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ст. 125 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним (набирає чинності) з моменту такої реєстрації, яка здійснюється в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073, а отже право використання та відповідно обовязок щодо сплати орендної плати виникає з дати державної реєстрації відповідних договорів.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного в сукупності, обєктом плати за землю є земельна ділянка, субєктом плати є власник/землекористувач/орендар, право на землю у наведених вище формах виникає після державної реєстрації цих прав та посвідчується відповідним правовстановлюючим документом, плата за землю сплачується з дня виникнення права на землю, тобто з моменту набуття особою нормативно визначеного статусу землекористувача/власник.

При цьому, виходячи з положень п. «б»ч. 1 ст. 196, статті 202, у взаємозвязку з положеннями статей 193, 204 Земельного кодексу України, положеннями постанови КМ України від 12 січня 1993 р. № 15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру»та з положеннями Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2.07.2003 р. № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 р. за № 641/7962, дані державного земельного кадастру, у т.ч. в контексті даної конкретної ситуації у даній справі відомості про землекористувачів/власників, забезпечуються реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі та, відповідно, формуються на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Зокрема, державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Однак, під час розгляду справи відповідач не довів, що позивач є землекористувачем/власником земельної ділянки по вул. Юрківській у м. Києві; відповідач не довів, що відносно даної земельної ділянки та позивача органами державної влади або самоврядування приймалось відповідне рішення про передачу у користування або власність земельної ділянки; відповідач не довів, що позивач несе будь-які витрати, повязані з утриманням зазначеної земельної ділянки, щоб могло свідчити про фактичне користування ділянкою; відповідач не надав жодних доказів того, що позивач здійснює фактичне користування зазначеною земельної ділянкою; відповідач не довів, що дані державного земельного кадастру, які використані відповідачем, сформовані на підставі правовстановлюючих документів, відповідно до яких позивач набув право на землю у тій, чи іншій формі.

Відповідач також не довів наявності будівель та/або споруд, які б належали позивачу та знаходились на зазначеній земельній ділянці. При цьому відповідач, всупереч положенням статей 193 та 204 Земельного кодексу України (щодо визначення даних про класифікацію земель у земельному кадастрі), самостійно визначив приналежність земельної ділянки за адресою вул. Юрківська у м. Києві до земель житлової забудови.

Крім того, під час розгляду справи відповідач, в порядку виконання обовязку, покладеного на нього приписами ч. 2 ст. 71 КАС України, не надав зазначеного технічного звіту та доказів того, що зазначена земельна ділянка віднесена до земель житлової забудови, виходячи з чого у взаємозвязку з інформацією з державного земельного кадастру ним були нараховані податкові зобовязання.

Під час розгляду справи позивачем надано довідку від 22.12.2010 року за № 518/05 підписом бухгалтера в якому задекларовано, що підприємство не має обєктів нерухомого майна на цій ділянці та такі обєкти в бухгалтерському обліку не рахуються, право власності або право користування (оренда) на зазначену ділянку не оформлено.

Крім того, як вбачається з листа Головного управління земельних ресурсів від 25.03.2010 року № 03-52/9387, документи, що посвідчують право користування (оренди, власності) землею щодо позивача в управлінні не зареєстровані.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру від 28.09.2010 року, в графах де зазначаються реквізити на підставі яких певна особа користується земельною ділянкою, відсутня інформація щодо документів на підставі яких інформація щодо позивача та зазначеної земельної ділянки внесена до Державного земельного кадастру.

Відтак, відповідач, в порядку виконання процесуального обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів, що позивач будь-яким чином користується зазначеною ділянкою та є платником плати за землю за ділянку за адресою вул. Юрківська у м. Києві, а отже і правомірності своїх рішень в цій частині, у т.ч. правомірності нарахування штрафних (фінансових) санкцій на визначені щодо цієї земельної ділянки податкові зобовязання. При цьому, суд враховує, що дані державного земельного кадастру сформовані не на підставі правовстановлюючих документів на землю стосовно позивача, а отже судом до уваги не беруться.

Оскаржувані рішення не враховують вищенаведених фактичних обставин щодо земельної ділянки по вул. Юрківській в м. Києві, не відповідають вищевказаним вимогам законодавства, а отже є протиправними в частині визначення податкових зобовязань у сумі 1914,27 грн. та визначених на цю суму штрафних санкцій, які нараховані на підставі п/п. 17.1.3. Закону № 2181.

В той же час, в контексті перевірки законності оскаржуваних рішень в іншій частині визначення штрафних санкцій, суд зазначає, що позивачем не оскаржується та не спростовується правомірність визначення в Акті перевірки обставин заниження земельного податку за земельні ділянки по вул. Н.-Луговій, 8 за жовтень 2008 року у сумі 187035,18 грн.

Як встановлено під час розгляду справи, уточнюючим розрахунком від 22.01.2009 року №252347 позивач задекларував податкові зобовязання із земельного податку за наступний місяць 2008 року за листопад 2008 року у подвійному розмірі - 374070,36 грн., що арифметично відповідає сумі податку за жовтень та листопад 2008 року (187 035,18 * 2 = 374070,36 грн.).

Однак, уточнюючий розрахунок за жовтень 2008 року позивач не подавав, а отже не скористався правилами п/п. 17.2. Закону № 2181 щодо обмеженої відповідальності, якими передбачена сплата штрафу у розмірі 5% від суми самостійно виявленого заниження податкового зобовязання.

Відповідно до п/п. 17.1.3. Закону № 2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Виходячи з обставин справи та наведених норм законодавства, беручи до уваги загальну кількість періодів за які нараховані штрафні санкції за даним епізодом (розрахунок штрафних санкцій до довідки відповідача від 05.03.2010 р.) та обмеження щодо розміру нарахування, суд приходить до висновку, що штрафні санкції у розмірі 93 517,59 гривень за даним епізодом нараховані правомірно (50% від 187 035,18 грн. - суми заниження податку за жовтень 2008 року податку щодо земельної ділянки по вул.. Н. Луговій,8 у м. Києві = 93 517,59 грн.).

Виходячи з того, що суд прийшов до висновку про неправомірне нарахування податкових зобовязань по земельній ділянці по вул. вул. Юрківській в м. Києві, спірне рішення підлягає скасуванню в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, що нараховані за епізодом щодо цієї ділянки у розмірі 914,35 грн. (94 431,94 грн. загальна сума санкцій 93517,59 нараховані за епізодом, що стосується ділянки по вул. Н.Луговій у м. Києві = 914,35 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, враховуючи обставини справи та положення законодавства, яке регулює спірні відносини, суд приходить до висновку, що відповідач лише частково довів законність оскаржуваних рішень, а саме в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 93 517,59 гривень. В той же час, в частині визначення податкових зобовязань за основним платежем у розмірі 1914,27 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 914,35 грн., оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню з моменту прийняття. На розподілі судових витрат позивач не наполягав.

Керуючись статтями 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати з моменту прийняття податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва №0000412360/0 від 30.03.2010р., №0000412360/1 від 08.09.2010р., №0000412360/2 від 09.09.2010р., №0000412360/3 від 23.11.2010 р. в частині визначення податкового зобовязання за основним платежем у розмірі 1914,27 гривень (одна тисяча девятсот чотирнадцять гривень 27 коп.) та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 914,35 грн. гривень (девятсот чотирнадцять гривень 35 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 27 грудня 2010 року..