Постанова № 13610600, 17.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2010 року 14:44 № 2а-16546/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Єсманової Н.М.;

відповідача: не зявились

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Кленовий лист”

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18 листопада 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Кленовий лист” (далі по тексту позивач, ТОВ “Кленовий лист”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14 червня 2010 року №0000492320/0; від 15 липня 2010 року №0000492320/1 та від 23 вересня 2010 року №0000492320/2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2010року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-16546/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03 грудня 2010року.

В судовому засіданні 03 грудня 2010 року, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, оголошено перерву до 17 грудня 2010 року.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 14 червня 2010 року №0000492320/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Кленовий лист” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 247250,00 грн., в тому числі за основним платежем 164833,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 82417,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2010 року №0000492320/1 та від 23 вересня 2010 року №0000492320/2 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року №0000492320/0, від 15липня 2010 року №0000492320/1 та від 23 вересня 2010 року №0000492320/2 прийняті на підставі акта від 01 червня 2010 року №622/1/23-20/25391817 “Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ “Кленовий лист”, код за ЄДРПОУ 25391817, з питань декларування податкового кредиту та податку на додану вартість за період з 01.03.08 по 31.05.08.” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що ТОВ “Кленовий лист” за період березень-травень 2008року задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Алант тех” на загальну суму 164 833,34 грн.; податкові накладні, які надають право на формування податкового кредиту, визначеного у деклараціях з податку на додану вартість до перевірки не надано.

Посилаючись на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2008 року, яким визнано недійсним статут ТОВ “Алант Тех” з часу реєстрації, визнано недійсною реєстрацію ТОВ “Алант Тех” в якості платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість, та на акт анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість від 20 жовтня 2008 року №9104/29-203, відповідач в Акті перевірки встановив, що ТОВ “Алант Тех” не було платником податку на додану вартість за період з 17 січня 2007 року по 30 квітня 2008 року.

Також в Акті перевірки відповідач зазначає про розбіжність при формуванні податкового кредиту ТОВ “Кленовий лист” з ТОВ “Алант Тех” згідно бази автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України на загальну суму 164833,00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ“Кленовий лист” підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 164833,00 грн., а саме по періодах: березень 2008 року 42333,00 грн.; квітень 2008 року 65000,00 грн.; травень 2008року 57500,00 грн.

Позивач вважає, що висновки Акта перевірки суперечать нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ “Алан Тех” відбулося після здійснення господарських операцій, а дана обставина не тягне за собою недійсність всіх угод укладених ТОВ “Алан Тех” та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних; суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ “Алан Тех” включалися до складу податкового кредиту на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 02 липня 2007 року між ТОВ “Кленовий лист” (замовник) та ТОВ “Алант Тех” (підрядник) укладено договір підряду №107, відповідно до якого підрядник зобовязується своїми силами та на власний ризик виконати обсяг загально будівельних та ремонтних робіт, які встановлені у договірній ціні, а замовник зобовязується прийняти роботи та оплатити їх; обсяг, склад та характер робіт визначається погодженими сторонами актами виконаних робіт; роботи проводяться за двома обєктами: місто Київ, вул. Сагайдачного, 25 Б та місто Київ, вул. Тельмана, 5 (4,5поверхи).

Виконання робіт підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за березень 2008 року та квітень 2008 року; ТОВ “Алант Тех” виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 989000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 164833,34грн.

Оплата за виконані роботи позивачем проводилася у формі безготівкових розрахунків шляхом перерахування на користь ТОВ “Алант Тех” грошових коштів у розмірі 989000,00грн., про що свідчать відповідні копії реєстрів проведених документів, засвідчені банком.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1)встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; 3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Кленовий лист” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень-травень 2008 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість всього у розмірі 164 833,34 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Алант Тех”, та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням робіт.

Порушення з приводу вартості придбаних позивачем робіт відповідачем не встановлено.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б)дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ “Алант Тех” було зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 29 жовтня 2010 року №358876 ТОВ “Кленовий лист” здійснює, зокрема, діяльність з будівництва будівель та реставраційну діяльність.

Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 10січня 2007 року №100/07 підтверджує, що ТОВ “Алант Тех” здійснює наступні види діяльності: будівництво будівель, електромонтажні роботи, інші роботи з завершення будівництва. В матеріалах справи також міститься копія ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на будівельну діяльність видана ТОВ “Алант Тех” 09 лютого 2007 року.

Наведене свідчить, що ТОВ “Алант Тех” при виконанні підрядних робіт на замовлення ТОВ “Кленовий лист” здійснювало звичайну для нього будівельну діяльність.

Судом встановлено, що замовлені у ТОВ “Алант Тех” будівельні роботи придбавалися позивачем з метою та були використані у власній господарській діяльності.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ“Алант Тех” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а роботи, що придбавалися позивачем у ТОВ “Алант Тех”, придбавався з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року”.

Крім того, суд звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що встановлює субєктів, які мають право на складання податкових накладних, оскільки в межах спірних правовідносин позивач податкових накладних не складав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Кленовий лист” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди березень-травень 2008 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 164833,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 82417,00 грн. є також протиправним.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем “Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” суперечить положенням Закону України “Продержавну податкову службу в Україні”, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні органу державної податкової служби та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України “Продержавну податкову службу в Україні”, “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок на додану вартість” не містять посилань на компютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

Посилання відповідача на наказ Державної податкової адміністрації України від 18квітня 2008 року №266 “Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів” не приймається судом до уваги, оскільки зазначений документ не є нормативно-правовим актом і носить інформативний характер.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14 червня 2010 року №0000492320/0; від 15 липня 2010 року №0000492320/1 та від 23 вересня 2010 року №0000492320/2 є протиправними та підлягають скасованню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; звикористанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема здотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); зурахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ“Кленовий лист” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Кленовий лист” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 14 червня 2010року №0000492320/0, від 15 липня 2010 року №0000492320/1 та від 23 вересня 2010року №0000492320/2.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кленовий лист” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко