Рішення № 136101431, 28.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/18641/25

Провадження №: 2/752/2941/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» (далі - ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», Товариство) через підсистему «Електронний суд» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 7346,50 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна», первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір №1390446 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу кредит в розмірі 3500 грн, а останній у свою чергу зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, але відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору.

Вказував, що 07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» (далі - ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп») було укладено договір факторингу №1-07092021, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором. У подальшому 07.09.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги №2-07/09/2021, за умовами якого новий кредитор відступив ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» право вимоги до відповідача за кредитним договором №1390446 від 26.12.2020.

Первісний кредитор свої зобов`язання перед позичальником відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши останньому кредитні кошти, але ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту не виконує належним чином, у зв`язку із чим у останнього станом на 12.06.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 7346,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 3500 грн та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 3846,50 грн.

Оскільки відповідач відмовляється добровільно повертати отримані в кредит грошові кошти та сплачувати відсотки за їхнє користування, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2025 для розгляду цивільної справи №752/18641/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0505336204121).

Копія ухвали суду від 08 серпня 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 26.12.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір №1390446 про надання коштів на умовах фінансового кредиту (далі - кредитний договір), відповідно до пункту 1.2 якого на умовах, встановлених договором, товариство зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Типом кредиту є кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає 3500 грн.

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору його сторони визначили, що строк кредиту становить 30 днів, дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.

Умовами пункту 1.4 кредитного договору його сторонами було визначено, що тип процентної ставки - фіксована, а сама процентна ставка за користування кредитом залежить від фактичного виконання клієнтом умов договору та становить:

- знижену процентну ставку у 0,01% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65% річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо в цей строк клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана у Графіку платежів (пункт 1.4.1 договору);

- стандартну процентну ставку, яка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50% річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо клієнт не виконав умови, зазначені в пункті 1.4.1 договору для застосування зниженої процентної ставки (пункт 1.4.2 договору).

У пунктах 2.1, 2.2 кредитного договору його сторони погодили, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену ним в особистому кабінеті, що має наступні реквізити № НОМЕР_1 . Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору його сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, а у випадку якщо відбулося продовження строку користування кредитом - не пізніше дня, що є новою датою повернення кредиту, що вказано в додатковому договорі та відображається клієнту в особистому кабінеті.

Окрім того, відповідно до пункту 1.1 кредитного договору було визначено, що його укладення здійснюється сторонами за допомогою Інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефона клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

У розділі 10 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» вказані ідентифікуючі відомості ТОВ «Лінеура Україна», з електронним підписом директора Пшеничного А.І., а також ідентифікуючі відомості позичальника ОСОБА_1 , а саме: дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце реєстрації/проживання та електронний підпис клієнта одноразовим ідентифікатором.

Підписаним відповідачем та первісним кредитором Додатком №1 до кредитного договору було встановлено графік повернення кредитних коштів та щомісячної сплати відсотків за їхнє користування, згідно якого остаточною датою повернення кредиту та сплати відсотків було визначено 25.01.2021.

У наданій суду копії листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 02.07.2025 за №2643_250702150756 міститься інформація про те, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ та отримало ліцензію Національного банку України. Між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір на переказ коштів ФК-19/03-21 від 12.03.2019. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 26.12.2020 18:59:04 на суму 3500 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 76091608, призначення платежу - зарахування 3500 грн на картку НОМЕР_2 .

Зазначені реквізити банківської карти вказані у договорі №1390446 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 26.12.2020.

Стаття 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.

Пункти 4 та 5 частини четвертої та п`ятої вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.

Первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» є фінансовою, а не банківською установою. Враховуючи положення Закону України «Про платіжні послуги», інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

Наданий позивачем лист ТОВ «Універсальні Платіжні рішення» від 02.07.2025 за №2643_250702150756 містить інформацію про перерахування 26.12.2020 первісним кредитором коштів на банківську картку №НОМЕР_2 , визначену відповідачем суми кредиту, що у сукупності з іншими доказами, такими як укладений кредитний договір та розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання відповідачу в кредит грошових коштів сумою 3500 грн.

Враховуючи, що платіжні операції в даному випадку здійснювалися через небанківську платіжну систему, відтак, вказаний інформаційний лист є належним первинним документом, що підтверджує транзакцію про перерахування на банківський рахунок за реквізитами картки №НОМЕР_2 у сумі 3500 грн.

За таких обставин суд уважає доведеним факт зарахування на виконання умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , грошових коштів на картковий рахунок останнього у розмірі 3500 гривень.

Отже, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором №1390446 від 26.12.2020 виконало у повному обсязі, а саме - надало відповідачу можливість розпоряджатись наданими в кредит коштами на умовах, передбачених договорами. Протилежного в ході розгляду справи відповідачем доведено не було.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач посилався на те, що відповідач усупереч умовам укладеного між сторонами в електронній формі кредитного договору взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, суму кредиту не повернув, проценти за користування кредитними коштами не сплатив. У зв`язку із цим за останнім виникла заборгованість.

Крім того, у поданій до суду позовній заяві ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» посилалось на те, що до нього від первісного кредитора перейшло право вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором на підставі відповідного договору факторингу.

Так, в матеріали справи надана копія договору факторингу №1-07092021 від 07.09.2021, укладеного між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» (фактор) та ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт), відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2 якого було визначено, що на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, в клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами. Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованостей, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

При цьому, при укладенні вказаного вище договору факторингу його сторони визначили, що під терміном «боржники» розуміються фізичні особи, що отримали позику (кредит) за кредитним договором та не виконують свої зобов`язання за таким кредитним договором , право вимоги да якого уступається за цим договором. «Право вимоги» - право грошової вимоги клієнта до боржників, строк платежу за якою настав (наявна вимога) та право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених боржниками кредитних договорів, та підтверджується документацією.

Згідно наданої в матеріали справи копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-07092021 значиться інформація про передачу ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» від ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1390446 від 26.12.2020, за яким наявна заборгованість у загальному розмірі 7346,50 грн, з яких 3500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 3846,50 грн - заборгованість за відсотками.

Разом з тим встановлено, що 07.09.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» (кредитор) та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» (новий кредитор) було укладено договір №2-07/09/2021 про відступлення права вимоги, згідно умов пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступив за плату позивачеві належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор замінив кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі, та прийняв на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором.

Згідно пункту 1.6 згаданого договору у дату відступлення прав вимоги кредитор вважається таким, що відступив та передав, а новий кредитор таким, що прийняв та набув всіх прав кредитора, щодо боржників зазначених у Додатку 1 до цього договору.

За наданим суду витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №2-07/09/2021 від 07.09.2021 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1390446 від 26.12.2020, за яким наявна заборгованість у загальному розмірі 7346,50 грн, з яких 3500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 3846,50 грн - заборгованість за відсотками.

13.06.2025 позивач надіслав на адресу відповідача письмову вимогу за вих.№б/н, де зазначив про відступлення первісним кредитором права вимоги згідно договору факторингу №1-07092021 та договору відступлення права вимоги №2-07/09/2021 від 07.09.2021. Також, вимагав у позичальника виконати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та негайно погасити виниклу у нього заборгованість у розмірі 7346,50 грн.

Відповідно до наданої суду виписки з особового рахунка відповідача за кредитним договором №1390446, складеним позивачем, у ОСОБА_1 за період з 26.12.2020 по 12.06.2025 та станом на 12.06.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 7346,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 3500 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 3846,50 грн.

Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).

Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року №675-VIII.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до положень частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, договір №1390446 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 26.12.2020 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Умовами кредитного договору відповідач та первісний кредитор передбачили його укладання в електронній формі шляхом накладення електронних підписів, зокрема, зі сторони відповідачем одноразовим ідентифікатором.

У реквізитах підписантів кредитного договору зазначено, що позичальник підписав вказаний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 ідентифікований ТОВ «Лінеура Україна», шляхом направлення 26.12.2020 на його номер телефону одноразового ідентифікатора «Х220».

Враховуючи умови та зміст кредитного договору, його було укладено на сайті кредитодавця та ОСОБА_1 , який підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.

Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.

Договір містить паспортні дані, податковий номер, номер засобів зв`язку, поштову адресу відповідача.

Таким чином, договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та він є обов`язковим до виконання сторонами.

Доказів на спростування факту підписання відповідачем спірних договорів до суду не надано.

Щодо права позивача пред`являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями норм матеріального права.

Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов`язку погашення кредиту.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за №361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за №667/11010/14-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.

Судовим розглядом установлено, що 07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» було укладено договір факторингу №1-07092021, а також 07.09.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладений договір №2-07/09/2021 відступлення прав вимоги, за умовами яких до позивача в кінцевому результаті перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №1390446 від 26.12.2020.

Перехід такого права вимоги засвідчений наданими суду відповідними витягами з реєстру боржників до вказаних вище договорів.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором.

Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до наданої в матеріали справи виписки з особового рахунку відповідача за спірним кредитним договором у останнього за період з 26.12.2020 по 12.06.2025 та станом на 12.06.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 7346,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 3500 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 3846,50 грн.

В ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів установлені факти укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, невиконання ним взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів відповідно до умов договору.

Отже, оскільки відповідач допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору, то у ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», як нового кредитора, станом на дату пред`явлення позову у цій справі наявне право вимагати у відповідача повернення кредиту та сплати процентів за фактичне користування кредитними коштами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, або ж підтверджували б факт повернення отриманих в кредит грошових коштів. Відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Оскільки ОСОБА_1 допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору та не повернув кредитні кошти, то у даній справі наявні правові підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 3500 грн.

При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 28 березня 2018 (справа №444/9519/12) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як убачається зі змісту виписки з особового рахунку відповідача за кредитним договором №1390446 від 26.12.2020 у останнього за період з 26.12.2020 по 12.06.2025 наявна заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 3846,50 грн.

При цьому, наведений у виписці розрахунок не містить відомостей щодо конкретного періоду здійснення кредитором нарахувань за такими відсотками та відповідно з нього неможливо установити та перевірити чи нараховані такі відсотки виключно в межах строку кредитування позичальника.

Відтак, при перевірці обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості по відсотка суду належить керуватися умовами кредитного договору.

За умовами пункту 1.3 спірного кредитного договору кредитні кошти в розмірі 3500 грн надавалися відповідачу строком на 30 днів з кінцевою датою повернення 25.01.2021.

Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору його сторони передбачили, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін та за умови, що заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн (включно) клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідачем у відповідності до пункту 4 кредитного договору №1390446 було здійснено будь-які дії з метою продовження строку користування кредитом.

Тому, з урахуванням строку дії договору у 30 днів, відсотки могли нараховуватися протягом цих 30 днів та відповідно до 25.01.2021.

Так, за умовами пункту 1.4.2 укладеного між первісним кредитором та відповідачем кредитором кредитного договору було встановлено стандартну процентну ставку, яка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50% річних), та застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо клієнт не виконав умови, зазначені в пункті 1.4.1 договору для застосування зниженої процентної ставки (пункт 1.4.2 договору).

Судовим розглядом установлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів у обумовлені договором строки та порядок, а отже при нарахуванні відсотків за користування кредитними коштами у даному випадку підлягала стандартна відсоткова ставка - 1,90% на день.

За таких обставин наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за несплаченими відсотками в межах строку кредитування в розмірі 1995 грн, із розрахунку 3500 грн х 1,90% х 30 днів.

В ході розгляду справи судом відповідач не надав суду будь-яких заперечень щодо розрахунку заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Проте, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об`єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №1390446 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 26.12.2020, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 5495 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500 грн, а також заборгованості по відсоткам у загальному розмірі 1995 грн.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 1811,96 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (74,8%).

Також, позивачем у поданій до суду позовній заяві заявив, що під час розгляду справи понесе витрати на професійну правничу допомогу та навів орієнтовний розмір таких витрат у розмірі 10500 грн.

Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

У цій справі судом встановлено, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн надав копії: договору №09/07/2025 від 09.07.2025 про надання правової допомоги, укладеного із адвокатом Пархомчуком С.В; акту від 01.10.2025 про отримання правової допомоги на суму 10500 грн (зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості тривалістю 1 година на суму 2000 грн; складення та подання позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики тривалістю 2,5 годин на суму 5000 грн; інші клопотання заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень щодо процесуального статусу судової справи тривалістю 1,5 години на суму 3000 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції на суму 500 грн); платіжної інструкції №1017 від 01.10.2025; довіреності від 09.07.2025.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд установив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги «зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання», «моніторинг та аналіз судової практики» та «канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції» має організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги, як окрема послуга.

Крім того, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10500 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 7346,50 грн.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а також зважаючи на часткове задоволення позову у цій справі, вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 5000 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за договором №1390446 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 26.12.2020 у загальному розмірі 5495 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1811,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн», адреса: 01042, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок №12, нежитлове приміщення 1008, код ЄДРПОУ - 44002941;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 28.04.2026.

Суддя А.О. Митрофанова