Рішення № 136096184, 28.04.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/10873/25

Провадження № 2/361/4050/25

28.04.2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Червонописький В.С.

за участі секретаря судового засідання Тихоненко І.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивований тим, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 року назву було змінено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно - телекомунікаційної системи було укладено договір позики №211585 від 03.02.2021 року в електронній формі. На підставі зазначеного вище договору Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 1,5% в день, підвищена процентна ставка у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 23595 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 18595 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.

Позивач просить суд стягнути з відповідача, яким є ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики у сумі 23595 гривень, а також судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2423 грн., та на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.10.2025 року відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

13.04.2026 року представник відповідача надіслала до суду відзив на позовну заяву в якому просить застосувати строк позовної давності до вимог ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та відмовити у задоволенні позову повністю, відмовити у розподілі витрат на правничу допомогу. У обґрунтування даного відзиву зазначає, що згідно паспорту позики строк кредитування до 04.03.2021. 12.03.2021 між сторонами була укладена додаткова угода№ 1, згідно якої був скасований Графік платежу та визначено, що термін платежу - 10.04.2021 одним траншем загальною сумою заборгованості 6 595,00 грн, з яких 5 000,00 - тіло кредиту, та 1595,00 грн проценти. При цьому, до даної угоди додана Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором позики, яка підписана сторонами договору) (наявна в матеріалах справи) та відповідно до якої зазначена сума в розмірі 6 595,00 грн була визначена станом на 04.03.2021, тобто до підписання даної Додаткової угоди.

12 березня 2021 року згідно із розрахунком до позову Відповідач здійснила погашення позики в розмірі 2795,00 грн. 17 квітня 2021 - також було здійснено погашення позики в розмірі 1000,00 грн. Загальна сума погашення 3 795,00 грн.

Фактична заборгованість Відповідача по тілу кредиту становить 1 624,74 грн, що значно менше, ніж 5 000,00 грн, заявлені Позивачем до стягнення. Ця сума є коректним залишком, розрахованим згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» та принципом пропорційного розподілу платежу між простроченими вимогами однієї черги.

Позивач мав право нараховувати проценти згідно строку кредитування, визначеного в Паспорті позики до 04.03.2021. При цьому, проценти за користування даним кредитом розраховані з денної процентної ставки в розмірі 1,1%, згідно Паспорту позики (розділ 4). Проте, Позивач заявив вимогу про стягнення процентів в розмірі 18 595 грн за період з 03.02.2021 по 07.08.2021, тобто за період який є більшим за строк кредитування.

Проценти які можуть бути сплачені боржником є в розмірі 1 595,00 грн, строк сплати яких настав 10.04.2021.

Фактична заборгованість Відповідача по процентах становить лише 1 175,26 грн, і вимоги Позивача в частині стягнення процентів понад цю суму є необґрунтованими та підлягають відхиленню, оскільки після закінчення строку кредитування відносини переходять у сферу охоронних правовідносин, забезпечених ст. 625 ЦК України, вимог за якою Позивач не заявляв.

Позивач стверджує, що договір укладено в електронній формі через одноразовий ідентифікатор. Однак надані копії документів не містять вичерпних доказів такого підпису (сертифікат, протокол, дата та година підписання тощо). Чи дійсно Відповідач підписувала, вона не пам`ятає за сплином часу та наявністю на той час декількох споживчих кредитів. Крім того, Позивачем не надано підтвердження факту видачі самої позики (перерахунок на карту тощо), видана довідка не є належним доказом.

Надана Позивачем довідка про видачу позики є внутрішнім документом, створеним ним самим, і не може вважатися належним та достатнім доказом для підтвердження факту перерахування коштів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України. Без доказу фактичної видачі позики факт укладення договору позики (як реального договору) вважається недоведеним, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Окрім того, 5000 грн за послуги адвоката - сума є неспівмірною зі складністю справи, яка є малозначною та розглядається у спрощеному провадженні, а також дорівнює сумі основного боргу, що є надмірним тягарем для Відповідача.

13.04.2026 року представник відповідача надіслала до суду заяву, у якій просила застосувати строк позовної давності, та відмовити у задоволенні позову.

13.04.2026 року представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив у якій зазначає, що у відзиві на позовну заяву Відповідач не заперечує проти існування наступних юридичних фактів: 1) Укладення Кредитного договору з Позивачем; 2) Отримання кредитних коштів за Кредитним договором; 3) Наявність заборгованості за Кредитним договором.

Статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Розрахунок заборгованості є інформаційною таблицею, складеною Позивачем, у якій відображено операції в межах правовідносин сторін за договором позики. Сам по собі розрахунок заборгованості не є беззаперечним доказом існування заборгованості. При цьому, сукупність наданих Позивачем доказів однозначно підтверджує наявність договірних відносин Сторін. А враховуючи відсутність доказів погашення заборгованості, з цього випливає факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

27.04.2026 від представника позивача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких вказує на те, що у відзиві на позов жодного підтвердження, що дійсно договір укладався не зазначалось, навпаки є припущення, що якщо не надано належні пдітвердження підписання в електронній формі, то це договір міг не укладатись. З моменту даного договору пройшло вже 5 років і у Відповідача було декілька невеликих кредитів, тому стверджувати чи дійсно цей договір вона підписувала, не може.

Позивачем не надано підтвердження факту видачі самої позики (перерахунок на карту тощо), видана довідка не є належним доказом.

Позивач, як фінансова установа, зобов`язаний надати належні та безспірні докази факту видачі позики, якими можуть бути: платіжне доручення на перерахунок на карту Відповідачу, яка підтверджує фактичне зарахування суми позики; інший первинний документ, що підтверджує отримання готівкою Відповідачем з її підписом.

Фундаментальний обов`язок доведення факту фактичної передачі/зарахування коштів Відповідачу покладається саме на Позивача.

Вимога до Відповідача доводити відсутність отримання коштів або їх повернення, коли Позивач сам не надав належних та безспірних доказів їх видачі (як-от платіжних доручень або виписок, що підтверджують зарахування суми позики), є неприпустимим перекладанням тягаря доказування. Допоки Позивач не довів факт видачі позики, вимагати від Відповідача контррозрахунок заборгованості або квитанції про повернення є нелогічним.

Фактична заборгованість Відповідача по тілу кредиту становить 1 624,74 грн. На викладені у відзиві обґрунтування щодо тіла кредиту Позивач не заперечував у відповіді на відзив.

Не погоджуються ні з підвищеною ставкою, ні зі звичайною, нарахованою понад строки кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК. Проценти які можуть бути сплачені боржником є в розмірі 1 595,00 грн, строк сплати яких настав 10.04.2021.

Зважаючи на те, що сторони по справі були належним чином повідомлені про розгляд справи, висловили свої позиції по справі та надали необхідні на їхню думку докази, а тому суд ухвалив рішення згідно наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також в інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

Як встановлено, між ТОВ «ФК «Гелексі» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №211585 від 03.02.2021 у електронній формі.

Відповідно до п. 1.1 договору, за цим договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, у національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, грошові кошти у позику за цим договором надаються на умовах невідновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п. 1.3 договору, грошові кошти у позику за цим договором надаються окремими траншами. Загальний розмір всіх наданих за цим договором траншів не може перевищувати розмір невідновлювальної кредитної лінії.

Сума позики - 5000,00 грн.

Плата за користування позикою за траншем №1 встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,1% в день від початкового розміру позики.

Строк повернення позики за траншем №1 становить 04 березня 2021 рік.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка позики за траншем №1 для споживача на дату укладення договору становить 401,50%.

Орієнтовна загальна вартість позики за Траншем №1 для споживача на дату укладення договору становить 1595,00 грн.

Плата за користування позикою за договором встановлюється у вигляді процентів та складає 3,0% в день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії.

На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Гелексі» своїх зобов`язань за цим кредитним договором позивач надав лист від 01.08.2025, виданий ТОВ «ФК «Елаєнс», згідно з яким 03.02.2021 здійснено переказ кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі - 1365200154.

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений ТОВ «ФК «Гелексі» розрахунок заборгованості, згідно з яким заборгованість по кредитному договору №211585 від 03.02.2021 складає 23595 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 18595 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.

Окрім того, між ТОВ «ФК «Гелексі» та відповідачем ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №1 від 12.03.2021 до кредитного договору №211585 від 03.02.2021, яким до основного договору внесено зміни, та продовжено термін платежу - 10.04.2021.

Норми права та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми)про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися, зокрема в електронній формі.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 зроблений висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, згідно з приписом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ч. 2 ст. 1050, ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином суд зауважує, що Договір позики містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики, дати її видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на виконання своїх зобов`язань за Договором перерахувало на рахунок відповідача кредитні кошти, що вбачається з досліджених в судовому засіданні матеріалів справи.

Відповідач належно і у доступній формі ознайомилася з усіма умовами договору, тарифами позивача, повністю і однаково з кредитором їх розуміла, вважала їх справедливими, адекватними, розумними і жодних заперечень не мала. Надаючи свої персональні дані, проставивши електронний підпис у договорі, врешті решт отримала кредитні кошти, фактично підтвердивши реальність кредитного договору та висловила свою згоду з його умовами. Вибір контрагента правочину та договір з ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» підписані відповідачем добровільно, волевиявлення позичальника було вільним, не під впливом помилки, тиску чи тяжких обставин, відповідало її внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов`язань. З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково погашала заборгованість за позикою, що також у своєму відзиві підтвердила. Даний факт свідчить про визнання договірних відносин між нею та позивачем, обізнаність відповідача про наявність такої заборгованості та її визнання.

Але разом з тим у порушення зазначених вище норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за зазначеним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка, згідно розрахунків позивача з яким суд цілком погоджується, становить 23595 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 18595 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.

На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.

Таким чином, суд погоджується з аргументами позивача, що між ним та відповідачем погоджено розмір наданої позики, розмір, підстави стягнення процентів за користування позикою та інші платежі відповідно до умов договору, а також проведеним ним розрахунком заборгованості відповідача. Тому слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 23595 грн.

Підстав вважати розрахунок неправильним не встановлено.

Щодо строків позовної давності.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, щодо правових наслідків порушення грошового зобов`язання, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Позивач в позовній заяві стверджує, що грошове зобов`язання на час подачі позовної заяви не виконано. Відповідач не заперечив факту невиконання грошового зобов`язання. Отже, зобов`язання відповідача перед позикодавцем за Договором не припинилося.

У цій справі ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» пред`явило позов 16.09.2025. Договір позики було укладено 03.02.2021. Дата повернення позики за даним договором 04.03.2021. Додаткова угода укладена 12.03.2021. Дата повернення позики за додатковою угодою 10.04.2021.

Відповідач у вказаний строк позику не повернула.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

У відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дія карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) тривала до 30 червня 2023 року.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, та враховуючи запровадження воєнного стану з 24 лютого 2022 року, вимоги позивача про стягнення заборгованості з боржника підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді позивачем підтверджується копією договору про надання правничої допомоги №б/н від 09.07.2025 та копією Акту №53 від 01.09.2025 наданих послуг правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги, згідно яких позивач поніс витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

З урахуванням вищевказаного, обґрунтувань позовної заяви, в якій порушено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів, врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих стороною позивача доказів, суд дійшов висновку про задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги. Правова позиція по таким правовідносинам є сталою, практика численна, складністю справа не відрізняється.

Крім того, позивач при подачі позовної заяви до суду сплатив судовий збір у розмірі 2423 грн. 00 коп., а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України такий підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ: 41229318, Адреса:01054, місто Київ, вулиця В`ячеслава Липинського, будинок, 10/1) заборгованість за договором позики у сумі 23595,00 гривень (двадцять три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ: 41229318, Адреса: 01054, місто Київ, вулиця В`ячеслава Липинського, будинок, 10/1) витрати зі сплати судового збору у сумі 2423,00 грн. (дві тисячі чотириста двадцять три гривні 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ: 41229318, Адреса: 01054, місто Київ, вулиця В`ячеслава Липинського, будинок, 10/1) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ: 41229318, Адреса:01054, місто Київ, вулиця В`ячеслава Липинського, будинок, 10/1).

Суддя В.Червонописький