Рішення № 136094195, 29.04.2026, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Провадження номер № 2/0186/1153/26

Справа № 186/738/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м.Шахтарське.

Суддя Шахтарського міського суду Дніпропетровської області - Янжула С.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту з майна,

ВСТАНОВИЛА:

01 квітня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначив, що 20 червня 2001 року, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого за реєстраційним номером №6/24-НДП Промисловою Товарною біржею, укладеного між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , він придбав у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Його право власності на вказану квартиру зареєстроване в КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу №37-376.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області №2-496-2004 від 19 жовтня 2004 року визнано договір купівлі-продажу від 20 червня 2001 року дійсним та визнано за ним право власності на вказане житлове приміщення.

З метою реалізації свого права власності, він звернувся до державного реєстратора про проведення реєстраційних дій, однак 06 лютого 2026 року отримав відмову, з підстави того, що на його квартиру накладено арешт на підставі ухвали б/н Першотравенського міського суду від 08 грудня 2001 року відносно боржника - ОСОБА_3 . Реєстраційний номер обтяження 4285709 від 25 грудня 2006 року, внесений Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою.

Він звернувся до відповідача і отримав відповідь, що в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про відкриті або завершені виконавчі провадження щодо нього, а встановити виконавчий документ, на підставі якого було винесено ухвалу від 08 грудня 2001 року, неможливо у зв`язку зі знищенням архівних матеріалів після закінчення строків їх зберігання.

Таким чином, на даний час на належне йому майно безпідставно накладено арешт, чим порушені його майнові права щодо розпорядження власністю.

Просить скасувати арешт з вказаного житлового приміщення.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, тому справу розглянуто за наявними в ній письмовими доказами.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що дійсно, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №464771201 від 18 лютого 2026 року, копією договору купівлі-продажу від 20 червня 2001 року, укладеного на Промисловій Товарній Біржі за р.н.6/24-НДП. Договір купівлі-продажу зареєстрований в БТІ 05 липня 2001 року. Попередніми власниками житлового приміщення був ОСОБА_3 .

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області №2-496-2004 від 19 жовтня 2004 року визнано договір купівлі-продажу від 20 червня 2001 року дійсним та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказане житлове приміщення.

На вказане нерухоме майно накладено арешт на підставі ухвали б/н від 05 грудня 2001 року Першотравенського міського суду Дніпропетровської області. Реєстраційний номер обтяження 4285754 від 25 грудня 2006 року, внесений Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, архівний запис №89855-1653 від 08 грудня 2001 року. Власником житла вказаний ОСОБА_3 .

Довідкою Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтверджується, що у них відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно позивача.

Даними з Автоматизованої системи виконавчих проваджень підтверджується, що відносно позивача відсутні відкриті виконавчі провадження, позивачі в Державному реєстрі боржників - відсутні.

На даний час на належне позивачу майно безпідставно накладено арешт, чим порушені його майнові права щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(даліКонвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності позивачів є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Відповідно до положення ст. 47 Конституції України держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу придбати житло у власність.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Статтями316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч. 4ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Згідно ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, позовні вимоги позивача про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №44285709 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.3-710, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, - суддя

УХВАЛИЛА:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту з майна - задовільнити.

Скасувати арешт з нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за записом про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: обтяження №4285709 від 25 грудня 2006 року, внесеним на підставі ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області б/н від 08 грудня 2001 року.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_2 .

Відповідач: Петропавлівський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34245430, юридична адреса: вул.Героїв України, буд.62, с-ще Петропавлівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області.

Повний текст рішення суду виготовлений 29 квітня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.