Ухвала суду № 136093271, 28.04.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/5552/2025

провадження 4-с/201/39/2026

УХВАЛА

28 квітня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого - судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш ту гоу» на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця і зобов?язання винити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Кеш ту гоу» 06 травня 2025 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 11 вересня 2025 року позовні вимоги були задоволені. Відповідач пропустив строк на оскарження і виконавчі листи були позивачем пред?явлені до виконання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2026 року вказане рішення від 11 вересня 2025 року було скасоване в повному обсязі і в задоволенні позову було відмовлено. Постанова набрала законної сили.

Заявник звернувся до приватного нотаріуса з питанням повернення вже стягнутих з нього на підставі скасованого рішення місцевого суду сум, але нотаріусом повернуті не всі кошти: не повернуті кошти витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн..

ОСОБА_1 24 березня 2026 року звернуся до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на його думку, приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С., де він посилається на те, що вказаний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по поверненню вказаних коштів, чим обмежує його права.

Заявник та його представник вважають такі дії та бездіяльність по не поверненню цих коштів виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси заявника, оскільки вказані обставини в заяві стягувана не відповідають дійсності, до того ж виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і постанови апеляційного суду та наданих представником заявника звернень.

Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання ухвали суду, що впливає на права та інтереси заявника, порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просили скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця Макаренко А.С, де заінтересована особа ТОВ ФК «Кеш ту гоу» задовольнити та зобов`язати приватного виконавця повернути заявнику 500 грн..

Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз`яснив йому його права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанови про витрати протиправною, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. заперечувала проти мотивів та обґрунтування скарги, вважаючи факти викладені в скарзі хибними та неправдивими. Доводи заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було. Всі дії у виконавчому провадженні щодо виконання ухвал і рішення суду вчинені у відповідності до чинного законодавства без порушення прав сторін виконавчого провадження, тому просила в задоволенні скарги відмовити.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Кеш ту гоу» заперечували проти доводів та обґрунтування скарги, вважаючи вимоги безпідставними та не можливими до задоволення. В засідання не прибули, про день та час слухання повідомлялися належним чином. Заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з боку виконавця не було, не заперечували проти розгляду скарги за їх відсутності, фактично просила в задоволенні скарги відмовити.

З`ясувавши думку сторін та заінтересованих осіб, учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу обгрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, приватних виконавців. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні з наданих заявником та його представником документів та доказів і позиції сторони заявника з?ясовано, що ТОВ «Фінансова компанія «Кеш ту гоу» 06 травня 2025 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 11 вересня 2025 року позовні вимоги були задоволені. Відповідач пропустив строк на оскарження і виконавчі листи були позивачем пред?явлені до виконання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2026 року заявнику поновлено строки на оскарження і вказане рішення від 11 вересня 2025 року було скасоване в повному обсязі, в задоволенні позову було відмовлено. Постанова набрала законної сили.

Заявник звернувся до приватного нотаріуса з питанням повернення вже стягнутих з нього на підставі скасованого рішення місцевого суду сум, але нотаріусом повернуті не всі кошти: не повернуті кошти витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн..

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Заявник звернувся до приватного нотаріуса з питанням повернення вже стягнутих з нього на підставі скасованого рішення місцевого суду сум, але нотаріусом повернуті не всі кошти: не повернуті кошти витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн..

ОСОБА_1 24 березня 2026 року звернуся до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на його думку, приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С., де він посилається на те, що вказаний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по поверненню вказаних коштів, чим обмежує його права.

Заявник та його представник вважають такі дії та бездіяльність по не поверненню цих коштів виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси заявника, оскільки вказані обставини в заяві стягувана не відповідають дійсності, до того ж виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і постанови апеляційного суду та наданих представником заявника звернень.

Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання ухвали суду, що впливає на права та інтереси заявника, порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просили скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця Макаренко А.С, де заінтересована особа ТОВ ФК «Кеш ту гоу» задовольнити та зобов`язати приватного виконавця повернути заявнику 500 грн..

Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз`яснив йому його права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанови про витрати протиправною, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Суд приймає до увагу вказану позицію заявника з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів визначає Закон України «Про виконавче провадження» та інші нормативно-правові акти. Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Судом з`ясовано, що у межах виконавчого провадження № 79642361 приватним виконавцем Макаренко А.С. здійснювалося примусове виконання рішення Соборного районного суду м. Дніпра у справі № 201/5552/25. 10 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити; рішення суду першої інстанції скасувати; у позові ТОВ «ФК Кеш ту гоу» до ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набрала законної сили з дня її ухвалення.

11 березня 2026 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 79642361. Водночас у постанові про закінчення відсутні будь-які відомості про те, що з ОСОБА_1 утримано/стягнуто 500 грн. витрат виконавчого провадження, відсутній підсумковий розрахунок/фіксація стягнення саме цієї суми.

Листом приватного виконавця вих. № 172386 від 18 березня 2026 року заявнику повідомлено, що 500 грн. зараховано, як витрати виконавчого провадження та зазначено, що ці кошти «поверненню не підлягають». Лист отримано 18 березня 2026 року, що підтверджується доказом отримання.

Але ж приватним виконавцем фактично повернуто на рахунок ОСОБА_1 169.18 грн (сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця), що підтверджується банківською інформацією/випискою з призначенням платежу: «Поверн. коштів основ. винагор. зг. заяви та рішення суду по справі 201/5552/25». Водночас 500 грн. «витрат виконавчого провадження» не повернуто, а відмова у їх поверненні викладена лише у листі від 18 березня 2026 року, при тому що у постанові про закінчення ВП від 11 березня 2026 року відомості про утримання/стягнення 500 грн. відсутні.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо рішеннями, діями або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців можуть здійснюватися за рахунок авансового внеску стягувача, коштів, стягнутих з боржника на витрати виконавчого провадження, або власних коштів приватного виконавця.

Однак у даному випадку утримання 500 грн. та відмова у їх поверненні викладені лише у листі приватного виконавця від 18 березня 2026 року, тоді як у постанові про закінчення ВП від 11 березня 2026 року відомості про стягнення/утримання 500. грн відсутні. Лист не є процесуальною постановою у межах виконавчого провадження і не може замінювати належне процесуальне оформлення утримання коштів та підсумкових розрахунків при завершенні ВП.

Мабудь саме тому приватним виконавцем в додатках до відзиву надано постанову від 20 листопада 2025 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 79642361, де заначено ОСОБА_1 як боржника і що загальнаа сума мінімальних витрат складає 500 грн..

Аде з вказаною постановою заявника ознайомлено не було, копія йому не направлялася (доказів цього в матеріалах справи немає), тому він був позбавлений права ознайомлення з нею і оскарження в передбаченому законом порядку.

Крім того, оскільки постановою апеляційного суду від 10 березня 2026 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове - у позові відмовлено повністю, заявник не є боржником у матеріально-правовому сенсі за спірним зобов`язанням, а відтак відпала правова підстава для утримання з нього будь-яких сум у межах цього стягнення. За відсутності чинної підстави стягнення покладення витрат на заявника та відмова у їх поверненні є неправомірними.

Про утримання 500 грн. як витрат ВП та відмову у їх поверненні заявник дізнався 18 березня 2026 року з листа приватного виконавця. Скарга подається у межах строку, передбаченого ст. 449 ЦПК України.

Таким чином , суд вважає скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 76-81 ЦПК.

Тобто, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України - скаржник повинен довести за допомогою належних та допустимих, достовірних та достатніх доказів, з урахуванням положень ст. 76-81 ЦПК України, зазначені ним обставини.

Як вбачається з вищенаведеного, скаржником було доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які останній посилався як на підставу своїх вимог. Враховуючи вищезазначене, приватним виконавцем не правомірно відмовлено в зверненні заявника про повернення суми списаних з його рахунку коштів.

Положеннями ч. 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно статті 44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Згідно частини 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 572/2303/19 (провадження № 61-407св20) вказано, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність навмисного невиконання рішення суду з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому скарга не підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, приватний виконавець своїми діями порушив права заявника, тому його дії, постанови по вказаному виконавчому провадженню є не законними.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний і приватний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей приватний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга підлягає задоволенню.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Не може суд прийняти до уваги не визнання вимог заявника заінтересованими особами, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим визнати неправомірними дії та/або бездіяльність приватного виконавця Макаренко А.С. у виконавчому провадженні № 79642361 щодо утримання (зарахування) 500 грн. як витрат виконавчого провадження та відмови у їх поверненні (лист вих. №172386 від 18 березня 2026) та зобов`язати приватного виконавця Макаренко А.С. повернути 500 грн. на такі банківські реквізити: Отримувач: Тряпіцин Юрій Іванович, Код отримувача НОМЕР_1 , ІВАN НОМЕР_2 , АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити.

Визнати неправомірними дії та/або бездіяльність приватного виконавця Макаренко Анни Сергіївни у виконавчому провадженні № 79642361 щодо утримання (зарахування) 500 грн. як витрат виконавчого провадження та відмови у їх поверненні.

Зобов`язати приватного виконавця Макаренко Анну Сергіївну повернути 500 грн. на такі банківські реквізити: Отримувач: Тряпіцин Юрій Іванович, Код отримувача НОМЕР_1 , ІВАN НОМЕР_2 , АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -