Рішення № 136087877, 29.04.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 квітня 2026 року № 520/23572/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65012 ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача № 204650027436 від 15.08.2025 про відмову призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення;

- зобов`язати Відповідача зарахувати період з 24.05.1983 року по 26.04.1985 служби в Збройних силах СРСР, а саме 01 рік 11 місяців 03 дні до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Відповідача призначити Позивачу грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмолено позивачу у зарахуванні до стажу періоду служби в Збройних силах СРСР та у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою суду від 11.09.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване позивачем рішення прийняте в межах компетенції пенсійного органу та у відповідності до норм чинного законодавства. Так, право на виплату одноразової грошової допомоги у Позивача на дату призначення пенсії відсутнє, оскільки страховий стаж складав 34 роки 8 місяців 12 днів, а який дає право на призначення одноразової грошової допомоги 10 пенсій - 35 років. Період проходження строкової військової служби з 24.05.1983 року по 26.04.1985 не підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на виплату грошової допомоги, оскільки це не передбачено Порядком №1191. Тому відсутнє право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій на день її призначення. Керуючись нормами Закону №1058-VI та Постановою № 909 відповідач прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним свідоцтвом № НОМЕР_1 від 13.08.2025.

08 серпні 2025 року Позивач звернувся до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області із заявою щодо призначення грошової допомоги згідно із п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності заяву позивача для розгляду направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 від 08.08.2025 ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення №204650027436 від 15.08.2025 про відмову в перерахунку пенсії.

В обґрунтування прийнятого рішення відповідачем зазначено, що стаж позивача, який дає право на призначення 10 пенсій становить 34 роки 8 місяців 12 днів, враховано всі періоди трудової діяльності для визначення права, а який дає право на призначення одноразової грошової допомоги 10 пенсій - 35 років. Тому відсутнє право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій на день її призначення.

Позивач не погоджуючись з таким рішенням, звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд розглядаючи справу по суті заявлений позовних вимог виходив з такого.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Виходячи зі змісту преамбули Закону № 1788-XII, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі - Порядок №1191).

Пункту 1 Порядку №1191 визначено умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Положеннями пункту 2 Порядку №1191 визначено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення, що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі Перелік №909).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-ІУ, станом на день її призначення.

Відповідно до пункту 7 Порядку №1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а визначив, що норму пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги особа має дотриматись таких вимог:

- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);

- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних відносин) на зазначених вище посадах.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення №204650027436 від 15.08.2025 відповідач зазначив, що стаж позивача, який дає право на призначення 10 пенсій становить 34 роки 8 місяців 12 днів, враховано всі періоди трудової діяльності для визначення права.

При цьому, як вбачається з відомостей електронної пенсійної справи позивача, загальний страховий та трудовий стажі позивача становлять 41 рік 8 місяців 24 дні, стаж роботи у закладах освіти становить 34 роки 8 місяців 12 днів, військова служба 1 рік 11 місяців 3 дні.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 23.05.1983, ОСОБА_2 призваний на військову строкову службу, визнаний придатним до служби в стройових та автовійськах, основна цивільна спеціальність зазначена «шофер».

Служба у радянській армії також підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_3 запис №4. Також трудова книжка містить попереднім записом відомості, що позивач з 25.08.1982 до 23.05.1983 займав посаду старшого піонервожатого Бригадирівської середньої школи, що в свою чергу підтверджено довідкою Балаклійської міської ради Харківської області від 16.05.2025 №01-24-Д-18-01 та довідкою Бригадирівського ліцею №01-26/52 від 16.05.2025.

При цьому, відповідач у відзиві зазначив, що період проходження строкової військової служби з 24.05.1983 року по 26.04.1985 не підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на виплату грошової допомоги, оскільки це не передбачено Порядком №1191. Тому відсутнє право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій на день її призначення. Керуючись нормами Закону №1058-VI та Постановою № 909 відповідач прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.

Отже, відповідачем не було враховано до стажу роботи, що дає право на виплату грошової допомоги період проходження строкової військової служби з 24.05.1983 року по 26.04.1985.

Згідно з Переліком №909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, у закладах освіти віднесено: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідувачі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідувачі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідувачі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Міжшкільні навчально-виробничі комбінати: директори, заступники директорів з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, вчителі, майстри виробничого навчання, практичні психологи, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки: директори, завідувачі, їх заступники з навчально-виховної частини або роботи, вчителі, вихователі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, майстри виробничого навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Вищі навчальні заклади III рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Дошкільні навчальні заклади всіх типів: директори (завідувачі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи. Позашкільні навчальні заклади: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Бібліотеки: завідувачі, бібліотекарі. Дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань: учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги.

Пунктом 2 примітки до Переліку №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

В примітці 3 до переліку №909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшого піонервожатого, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», ст. 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання ст. 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Частиною 3 ст. 36 КЗпП УРСР було передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу.

Підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397 встановлено, що працівникам освіти до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.

Отже, період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такі правові позиції, викладені у висновках постанов Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 450/3061/16-а, від 29.11.2019 року у справі № 414/53/17.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Тобто відповідно до змісту наведеної норми, обов`язковою умовою зарахування часу проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, різновидом якої є пенсія за вислугу років, є, зокрема, робота особи за професією або на посаді, що дає право на призначення такої пенсії, на момент призову на строкову військову службу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до його спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоду проходження військової служби, як наслідок, у виплаті грошової допомоги передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204650027436 від 15.08.2025 підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що заявлені позивачем позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Суд також робить висновок про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати період проходження строкової військової служби з 24.05.1983 року по 26.04.1985 роки до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Також, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінлян (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказано, що орган влади, зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документ пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а в конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе рішення особи повинно бути вмотивованим.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, за приписамист.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Враховуючи, що єдиною підставою для відмови у призначенні грошової допомоги пенсійним органом вказано відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу періоду проходження військової служби з 24.05.1983 року по 26.04.1985 та, відповідно, відсутність необхідного стажу, суд, дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання відповідача призначити позивачу грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65012 ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204650027436 від 15.08.2025 про відмову призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період з 24.05.1983 року по 26.04.1985 служби в Збройних силах СРСР, а саме 01 рік 11 місяців 03 дні до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65012 ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 968 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.