Рішення № 136081326, 06.02.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/5652/24

Провадження № 2/309/1552/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Лук`янової О.В.

за участю: секретаря судового засідання Пилип Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

04.05.2021 між первісним кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», правонаступником якого являється ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №30761 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки НОМЕР_1 . Підписуючи договір відповідачка підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами, які повністю розуміє, з ними погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

За умовами кредитного договору позикодавець надав відповідачці грошові кошти у розмірі 3000грн.00коп. строком на 18 днів, зі сплатою процентів 2,5% в день або 912,5% річних.

ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 3000грн.00коп. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 .

17.02.2022 між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №02-17/02/2022 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Відповідачка не виконала належним чином кредитні зобов`язання, а тому згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 25.06.2024 загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором становить 17850грн.00коп., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3000грн.00коп.; простроченої заборгованості за процентами 14850грн.00коп..

У зв`язку із чим просить: стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №30761 від 04.05.2021, в сумі 17850грн.00коп. та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422грн.40коп..

27.01.2025 на адресу суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що відповідачка не погоджується з позовом, заперечує обставини, викладені в позовній заяві. Зокрема, зазначила, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, зазначений в індивідуальній частині кредитного договору одноразовий ідентифікатор відрізняється від того, який зазначений у довідці про ідентифікацію, складеній ТОВ «ФК «Авіра Груп», позивач не надав суду доказів переходу до позивача прав вимоги за кредитним договором до відповідачки, наявності заборгованості у відповідачки перед позивачем. Позивач не надав підтвердження того, з якими саме умовами кредитування, викладені в Публічній пропозиції (оферті) ТОВ «ФК «Авіра Груп» ознайомилась, погодилась та прийняла відповідачка. Надані позивачем документи не підтверджують факту перерахування грошових коштів саме на рахунок відповідачки. Позивачем не підтверджено розміру витрат, понесених на професійну правничу допомогу, оскільки не було надано акт прийому-передачі виконаних робіт. Позивач пропустив строк позовної давності. Враховуючи наведене просить застосувати трирічний строк позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог /а.с.58-70/.

Представник позивача 07.02.2025 подав відповідь на відзив, в якому заперечив проти тверджень, викладених відповідачкою у відзиві. Надав довідку про ідентифікацію за договором №30761, розрахунок заборгованості за договором №30761, надані первісним кредитором /а.с.74-105/.

Зазначив, що кредитний договір укладено між сторонами в порядку, визначеного законом шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Права вимоги до відповідачки за кредитним договором відступлені у відповідності до вимог закону, про що позивачем були надані належні та допустимі докази. Позивачем в повній мірі доведено факт отримання відповідачкою кредитних коштів та наявності відповідної заборгованості. Також заперечив проти застосування строку позовної давності до позовних вимог, оскільки позов подано в межах строку позовної давності, який, на думку позивача, слід відраховувати з дня передачі прав вимоги за кредитним договором з 17.02.2022 по 17.02.2025, а також зазначив, що строк позовної давності продовжувався в період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби та у період дії в Україні воєнного стану.

21.02.2025 відповідачкою надано заперечення на відповідь на відзив, в якому остання заперечила проти наданої позивачем 07.02.2025 довідки про ідентифікації відповідачки, оскільки така була складена не в момент укладення кредитного договору, у зв`язку із чим стверджував, що ідентифікація клієнта (відповідачки) не відбувалась та виклала твердження, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами електронного кредитного договору. Зазначила, що надані позивачем 07.02.2025 додаткові докази подані з порушенням встановленого законом строку, просила не приймати їх до розгляду. Повторно зазначила про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів надання (перерахунку) відповідачці кредитних коштів, переходу прав вимоги за кредитним договором до позивача. Просила задоволити заяву про застосування строку позовної давності, оскільки такий розпочався з дня, коли відповідачка нібито порушила умови договору та не повернула заборгованість 21.05.2021, та закінчився 22.05.2024, а позивач при зверненні до суду не просив поновити строк позовної давності /а.с.144-162/.

26.02.2025 представником позивача подано додаткові пояснення у справі, згідно яких останній заперечив проти тверджень відповідачки, викладених у запереченні на відповідь на відзив /а.с.120-137/.

27.02.2025 від відповідачки надійшло клопотання про залишення без розгляду додаткових пояснень представника позивача /а.с.138-142/.

13.03.2025 представником позивача подано заяву в обґрунтування пропуску строку подання додаткових доказів у справі, в якій зазначив, що подані 07.02.2025 додаткові докази повинні бути враховані судом, оскільки такі подані на спростування відзиву на позовну заяву та їх подання відповідає принципу змагальності сторін /а.с.166-170/.

11.04.2025 відповідачкою подано клопотання, в якому остання заперечила проти заявлених позовних вимог, повторно заперечила проти додатково поданих позивачем 07.02.2025 доказів /а.с.174-177/.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просив розглянути справу в відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримав, просив задоволити в повному обсязі /а.с.166-170/.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Проти задоволення позовних вимог заперечила /а.с.107-108, 174-177/.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 10 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження /а.с.55-56/.

Процесуальні дії /вжиття заходів забезпечення позову, витребування доказів, зупинення і поновлення провадження по справі тощо/ у справі не проводилися.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 527 ЦК України: передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 205 ЦК України: встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.207 ЦК України: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст.626 ЦК України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»: пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі /ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору /п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

За загальним правилом, передбаченим ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/.

Згідно з вимогами ст.215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією із сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України: якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 04.05.2021 між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір №30761 про надання фінансового кредиту /а.с.21-25/.

Вказаний договір підписано сторонами, зокрема відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 дійшов висновку, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінеті пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020.

Окрім того, в кредитному договорі зазначено адресу ОСОБА_1 , її паспортні дані, ідентифікаційний код, дату народження, телефон та електронну пошту, котрі належать останній, що є підтвердженням здійсненою нею процедурою ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Також позивачем надано довідку про ідентифікацію, згідно якої вбачається, що акцепт договору №30761 від 04.05.2021 здійснювався позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором KL9287 в інформаційно-телекомунікаційній системі www.aviracredit.com.ua, який надіслано 04.05.2021 на номер телефону позичальника НОМЕР_1 /а.с. 16/. Однак в процесі розгляду справи позивачем надано іншу довідку про ідентифікацію, згідно якої вбачається, що акцепт договору №30761 від 04.05.2021 здійснювався позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором AV9287 в інформаційно-телекомунікаційній системі www.aviracredit.com.ua, який надіслано 04.05.2021 на номер телефону позичальника НОМЕР_1 /а.с. 94/.

Зазначеним кредитним договором були визначені його предмет, розмір кредиту, строки та умови його повернення, розміри плати за користування кредитними коштами та інші умови правовідношення, тобто визначені всі істотні умови договору.

Відповідно до п.1.1. Договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 3000грн.00коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2. Договору, кредит надається строком на 18 днів, тобто до 21-05-2021.

Відповідно до п. 1.3. Договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором.

Відповідно до п.1.4. Договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Умовами п.6.1 Договору, цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» /а.с. 21-25/.

ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 3000грн.00коп., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що вбачається із інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» № 4564/05 від 21.05.2024 /а.с.42/.

Таким чином належними, допустимими та достатніми доказами в сукупності підтверджено факт укладення між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 , перерахування кредитних коштів відповідачці за кредитним договором.

Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

17.02.2022 між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-17/02/2022 відповідно до умов якого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників /а.с.26-33/. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 17.02.2022 року до договору факторингу №02-17/02/2022, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 /а.с.41/.

Згідно платіжного доручення №3877 від 12.10.2022, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» сплатило ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» грошову суму в розмірі 253860грн.83коп. за договором факторингу №02-17/02/2022 від 17.02.2022 /а.с.40/.

Таким чином, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» наділено правом вимоги до відповідачки за кредитним договором №30761 від 04.05.2021.

Позивачем з метою досудового врегулювання спору на адресу за місцем реєстрації відповідачки була направлена вимога про виконання зобов`язання за кредитним договором у якій було також повідомлено про відступлення ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» права вимоги ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» на підставі укладеного між ними договору факторингу /а.с.14/.

Факт наявності заборгованості відповідачки за кредитним договором підтверджується сукупністю наданих позивачем доказів, які не були спростовані відповідачкою. Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором №30761 /а.с.15/, загальний розмір заборгованості відповідачки перед ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за вищевказаним кредитним договором станом на 25.06.2024 17850грн.00коп., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3000грн.00коп.; простроченої заборгованості за процентами 14850грн.00коп.. Відомостей про добровільну сплату боргу новому кредитору матеріали справи не містять. Правильність такого розрахунку не спростовано відповідачкою, оскільки нею не подано суду жодного доказу на спростування розрахунку заборгованості, контррозрахунку заборгованості відповідачкою також надано не було, у зв`язку із чим у суду не має сумнівів, що такий розрахунок здійснено у відповідності до вимогу закону, а тому суд бере його до уваги.

Суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідачки з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що відповідачка, зазначаючи, що нею не було укладено кредитного договору та не було отримано грошових коштів, не надала доказів на спростування наданих позивачем доказів та тверджень.

Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року (справа №917/1307/18) розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Заперечуючи позов, відповідачка самоусунулась від добросовісної реалізації принципу змагальності сторін, та взагалі не подала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень. Така позиція сторони відповідачки відповідає концепції «негативного доказу», що перешкоджає об`єктивному та повному розгляду справи судом.

Відповідачка, заперечуючи факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, зобов`язана була надати будь-які належні, достатні та достовірні докази на підтвердження своїх заперечень, зокрема, довідки банківських установ щодо вичерпного переліку наявних банківських карт, емітованих на ім`я відповідачки, виписок за вказаними картками, які б підтвердили відсутність зарахування кредитних коштів тощо.

Суд вважає такі заперечення сторони відповідачки надуманими та необґрунтованими, а також такими, що спростовуються наданими стороною позивача достатніми, достовірними та належними доказами.

В судовому засіданні встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачкою не оспорювався, вона зустрічного позову про визнання вищезгаданого електронного договору недійсним до суду не подавала, цей електронний договір в судовому порядку недійсним не визнавався (доводи і докази про протилежне у матеріалах справи відсутні), а відтак такий (відповідно до ст.204 ЦК України) є правомірним, а тому підлягає до виконання.

За вищенаведених обставин в їх сукупності суд відхиляє доводи відповідачки, які ставлять під сумнів укладення 04.05.2021 між відповідачкою ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» кредитного договору.

З приводу посилання відповідача на закінчення строку позовної давності слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 впроваджено дію карантину на території України з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексуУкраїни під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Дію карантину завершено 01.07.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023.

Згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексуУкраїни у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Отже, доводи відповідачки про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду не знайшли свого підтвердження.

Стосовно вимоги відповідачки про неприйняття судом до розгляду доданих до відповіді на відзив документів суд зазначає наступне.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статті 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до ч.3 ст.179 ЦПК України, до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п`ятою статті 178 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.178 ЦПК України, до відзиву додаються, зокрема, докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачки, якщо такі докази не надані позивачем.

Отже, в системному аналізі вищевказаних статей цивільного процесуального закону, законодавець передбачив процесуальну можливість долучати до відповіді на відзив докази, на виконання принципу змагальності сторін.

Таким чином вказані доводи відповідачки не знайшли свого підтвердження.

Крім того, відхиляючи доводи відповідачки суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Відповідно до рішення «Проніна проти України» №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; хоча судді мають можливість, а інколи зобов`язані вчиняти певні дії з власної ініціативи, судді повинні давати відповідь лише на належні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору (пункт 39); виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Дотримуючись вищевикладених норм та рекомендацій, суд вважає за можливе не надавати відповіді у рішенні на інші аргументи і доводи сторін у справі, оскільки вони не впливають на правильне вирішення спору.

Таким чином, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачкою прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, не спростовані відповідачкою, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно платіжної інструкції №33314 від 21.11.2024 /а.с.1/, яка міститься в матеріалах справи, позивач при зверненні до суду сплатив документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2422грн.40коп., які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.12, 13, 81, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 268, 273, 287-289, 354-355 ЦПК України, ст.526-527, 530, 629, 1048-1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» /місце знаходження: 04080, м.Київ, вулиця Кирилівська, будинок №82, офіс 7; ЄДРПОУ 42228158/ до ОСОБА_1 /місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 / про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №30761 від 04.05.2021 в розмірі 17850грн.00коп., яка складається з:

-прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі -3000грн.00коп.;

-прострочена заборгованість за процентами в розмірі - 14850грн.00хв..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2422грн.40коп..

Повне судове рішення складено 11 лютого 2026 року.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та /або/ обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково до Закарпатського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хустського

районного суду: Лук`янова О.В.