Рішення № 136078966, 27.04.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8357/26

Провадження № 2-о/638/242/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Рибальченко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Шут Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Харкова з заявою, заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Єнакієво Донецької області та проживала по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що до 2014 року вона проживала в м. Єнакієво Донецької області. З початком окупації міста Єнаківо, вона переїхала жити до міста Харкова. Її бабуся, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Єнакієво Донецької області, про це видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 28.08.2020. З моменту смерті ОСОБА_2 , заявниця не могла отримати жодних документів на підтвердження її смерті, у зв`язку з окупацією м. Єнакієво Донецької області. В кінці березня 2026 року знайомі ОСОБА_1 передати: довідку про склад сім`ї № 1077 від 01.102020, довідка про причину смерті (до форми № 106/у) № 35 від 28.08.2020, свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 28.08.2020, свідоцтво про поховання серії НОМЕР_2 , що дало ОСОБА_1 можливість звернення до суду для встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 м. Єнакієво Донецької області. Встановлення факту смерті необхідний заявнику для отримання відповідного свідоцтва про смерть у відповідності до законодавства України, для подальшої реалізації спадкових прав заявницею ОСОБА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2026 року відкрито провадження по справі.27 квітня 2026 року до суду від представника Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшли пояснення, в яких вона зазначає, що заперечень щодо встановлення факту смерті відсутні.

Заявник в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, в поясненнях просила розгляд справи проводити за їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (свидетельства о смерти) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Місце державної реєстрації отдел ЗАГС Енакиевского городского управления юстиции Министерства юстиции Донецкой Народной Республики.

Відповідно до довідки про причину смерті № 35 ОСОБА_2 , 1927 р.н., померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 309 ЦПК України).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша друга статті 318 ЦПК України).

Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 та у справі № 337/3725/22 від 26 квітня 2026 року.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та встановлення факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Єнакієво Донецької області.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання відповідного свідоцтва про смерть у відповідності до законодавства України, для подальшої реалізації спадкових прав заявницею ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Керуючись ст. ст. 4,10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Єнакієво Донецької області, Україна.

Копію рішення направити до Ізюмського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для виконання.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заявник: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 23320813, адреса: м. Харків, пров. Л. Гурченко 3Е).

Суддя Л.М. Рибальченко