Рішення № 136068226, 14.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/29149/25

Провадження № 2/752/2421/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 квітня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та суми подвійної облікової ставки НБУ,-

ВСТАНОВИВ:

у листопаді 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з вказаним позовом у якому просить стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь суму інфляційних втрат і 3 % річних у розмірі 266 879,86 грн та суму подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 207 170,84 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.02.2013 року в справі 6-525/12 видано ПАТ «КБ «Правекс-Банк» виконавчий лист згідно з рішенням Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 09.04.2012 року, яким вирішено стягнути на користь ПАТ «КБ «Правекс-Банк» солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором № 1119-003/07Р від 20.04.2007 року.

31.05.2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 2 відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 1119-003/07Р від 20.04.2007 року, укладеним між ПАТ «КБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (змінено назву на ТОВ «Він Фінанс»).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.10.2020 року в справі № 6-525/12 замінено сторону стягувача ПАТ «КБ «Правекс-Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у справі № 6-525/12 за заявою ПАТ КБ «Правекс-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду в справі за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Посилаючись на те, що відповідачі продовжують ухилятись від повернення грошових коштів в розмірі 864 397,65 грн, третейського збору в сумі 8 844,00 грн і рішення Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 09.04.2012 року, та видані на його підставі ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.02.2013 року в справі 6-525/12 виконавчі документи є невиконаними, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів три проценти річних від простроченої суми, інфляційні втрати та пеню.

Ухвалою від 02.12.2025 року відкрито провадження в указаній справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 40).

Ухвалою від 05.02.2026 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 55).

18.02.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в зв`язку із спливом спеціальної позовної давності, встановленої ст. 258 ЦК України, а в частині вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, як таких, що заявлені поза межами строку загальної позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача Денисюк С.О. позов підтримала та просила задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи повідомленою в установленому процесуальним законодавством порядку про місце, день і час розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, причин неявки суду не повідомила.

Відзиву на позовну заяву від відповідачів до суду не надходило.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.04.2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 1119-003/07Р за умовами якого банк надав боржнику у тимчасове користування грошові кошти в іноземній валюті на суму 59 950,00 доларів США.

Внаслідок неналежного виконання кредитного зобов`язання на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18.02.2013 року в справі № 6-525/12 видано ПАТ КБ «Правекс-Банк» виконавчий лист згідно з рішенням Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 09.04.2012 року, який вирішив: стягнути на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитом в розмірі 864 397,65 грн, третейський збір в розмірі 8 844,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва в справі № 6-525/12 від 21.10.2020 року замінено сторону, а саме стягувача ПАТ КБ «Правекс-Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у справі № 6-525/12 за заявою ПАТ КБ «Правекс-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду у справі за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Згідно з протоколом № 1706 Загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» від 25.07.2024 року змінено його найменування та затверджено нове найменування ТОВ «Він Фінанс».

Отже, ТОВ «Він Фінанс» є стягувачем за виконавчим листом про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитом в розмірі 864 397,65 грн, і третейського збору в розмірі 8 844,00 грн.

Враховуючи невиконання ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 рішення третейського суду, ТОВ «Він Фінанс» здійснило розрахунок заборгованості на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України від суми боргу за кредитним договором за період з 24.02.2019 року по 24.02.2022 року: 189 013,03 грн - інфляційне збільшення, 3 % річних в розмірі 77 866,83 грн, а також за період з 14.03.2019 року по 12.03.2020 року пеню відповідно до ст. 549 ЦК України в розмірі 207 170,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання надає право кредитору захисти своє майнове право шляхом нарахування та стягнення з боржника 3% річних, а також інфляційних збитків, що, як було зазначено вище, носить компенсаційний характер.

Крім того, у зобов`язальних відносинах (ст. 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 року в справі №127/15672/16-ц за змістом ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачами не подано жодного доказу на підтвердження того, що в період часу з 21.10.2020 року, тобто з дня набуття позивачем права вимоги, та до 24.02.2022 року ними хоча б частково повернуто борг новому кредитору ТОВ «Він Фінанс» за Кредитним договором № 1119-003/07Р від 20.04.2007 року.

Суд звертає увагу, що відповідачі відзиву на позовну заяву не подали, та на обставини за яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням (ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.02.2013 року в справі № 6-525/12) під час розгляду та вирішення вказаної справи не посилалися, при цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 4 ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України), до того ж як імперативно визначено ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази втратити права позивачем на пред`явлення виконавчого листа для виконання рішення третейського суду, а як наслідок неможливості застосування правил ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, тому в ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виник обов`язок сплатити ТОВ «Він Фінанс» за період з 24.02.2019 року по 24.02.2022 року: 189 013,03 грн інфляційного збільшення, та 3 % річних в розмірі 77 866,83 грн.

Ці обставини підтверджуються письмовими розрахунками позивача, які перевірені судом і не спростовані відповідачами.

Крім того, за змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Також в зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов`язань за грошовим зобов`язанням, вони зобов`язані сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто за період з 14.03.2019 року по 12.03.2020 року в розмірі 207 170,84 грн.

Відповідачами не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості за пенею, та свого контррозрахунку не надано.

Разом з тим, суд вважає, що розмір пені в заявленій до стягнення сумі підлягає зменшенню.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (ст. 11 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду з метою дотримання балансу між інтересами боржника й кредитора зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 04.11.2015 року в справі № 6-1120цс15 і Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 12.12.2018 року в справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 року в справі № 761/26293/16-ц.

Визначаючи розмір пені за вказаним договором, суд враховує, що заявлена сума пені в розмірі 207 170,84 грн є такою, що спрямована на безпідставне збагачення, та в свою чергу впливає на інші негативні обтяжливі наслідки для відповідачів - зростання боргового навантаження, що прямо пропорційне фінансовому тиску на останніх, внаслідок чого збільшується ймовірність того, що вони не зможуть виконати свої зобов`язання у визначений строк.

Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення пені, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача, і визначення її у розмірі 20% від заявленої суми (207 170,84 грн), що становить 41 434,17 грн.

Що ж стосується заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про пропущення позивачем строків позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, в тому числі про стягнення неустойки (штрафу, пені).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Щодо продовження строків давності на строк дії карантину та дії воєнного стану в Україні, необхідно зазначити таке.

З 12.03.2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30.06.2023 року (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020 року).

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16.06.2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за ст. 625 ЦК України та неустойки, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02.04.2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02.04.2020 року) зобов`язання відповідачів перебувають у межах продовженої позовної давності.

Згідно із Законом України від 15.03.2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17.03.2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено п. 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

При цьому, Закон №2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за ст. 625 ЦК України та неустойки з 24.02.2022 року, однак не змінив положення п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних та пені, нарахованих до 24.02.2022 року, на період дії карантину.

Карантин на території України скасований з 30.06.2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. ст. 257,258 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.

Так, у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України внесені доповнення п. 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який триває по сьогоднішній день.

За таких обставин, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів на його користь інфляційних втрат та 3% річних і пені за прострочення виконання останнім грошового зобов`язання, заявлені в межах строків позовної давності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь ТОВ «Він Фінанс» необхідно солідарно стягнути суму інфляційних втрат і 3 % річних у розмірі 266 879,86 грн та суму пені (подвійної облікової ставки НБУ) в розмірі 41 434,17 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Він Фінанс» підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (65,04 %) в розмірі по 1 849,94 грн з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та суми подвійної облікової ставки НБУ - задовольнити частково.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» суму інфляційних втрат і 3 % річних у розмірі 266 879,86 грн (двісті шістдесят шість тисяч вісімсот сімдесят дев`ять гривень 86 копійок) та суму подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 41 434,17 грн (сорок одна тисяча чотириста тридцять чотири гривні 17 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» по 1 849,94 грн (одній тисячі вісімсот сорок дев`ять гривень 94 копійки) сплаченого судового збору, з кожного.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112.

Відповідачі: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко