Ухвала суду № 136068127, 28.04.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8603/24

Провадження № 1-кп/638/4/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі: головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників- адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (в залі судових засідань), розглянувши у судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 22023220000000179 від 27 січня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харків, українки, громадянки України, зареєстрованої та такої, що фактично мешкає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Барнаул алтайського краю, РФ, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_3 , раніше не судимого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332 КК України, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Витвиця Долинського району Івано-Франківської області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_4 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_5 , раніше не судимого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332 КК України, ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Харкова, українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_6 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_7 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки Харківської області, українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_8 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_9 , не судимої, у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України,-

встановив:

У провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова знаходиться обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_10 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332 КК України, ОСОБА_11 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332 КК України, ОСОБА_12 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_13 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання щодо продовження дії запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою.

Прокурор вважає, що обвинувачена ОСОБА_9 обвинувачується, серед інших, у вчиненні тяжких злочинів, прокурор вважав, що наявна обґрунтована підозра щодо вчинення обвинуваченою вказаних кримінальних правопорушень. Ризиками, які суттєво впливають на вид запобіжного заходу є можливе переховування від суду, а також вчинення іншого кримінального провадження, можливість покинути територію України.

Прокурор зазначив, що обвинувачений ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, прокурор вважав, що наявна обґрунтована підозра щодо вчинення обвинуваченим вказаних кримінальних правопорушень. Ризиками, які суттєво впливають на вид запобіжного заходу є можливість переховування від суду, вчинення іншого кримінального провадження, можливість виїхати за кордон України і уникнути покарання.

Прокурор звернув увагу суду, що обвинувачений ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, прокурор вважав, що наявна обґрунтована підозра щодо вчинення обвинуваченим вказаних кримінальних правопорушень. Ризиками, які суттєво впливають на вид запобіжного заходу є можливість переховування від суду, вчинення іншого кримінального провадження, можливість виїхати за кордон України і уникнути покарання.

Прокурор наполягав на задоволенні вказаних клопотань та просив суд їх задовольнити.

При вирішенні питання про продовження строку тримання ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 під вартою, прокурор просив врахувати: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими ; вік та стан здоров`я; неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, таких як особисте зобов`язання, порука, застава чи домашній арешт, оскільки обвинувачені можуть перешкоджати встановленню об`єктивної істини у кримінальному провадженні, встановлено, що сторона обвинувачення не отримувала письмових звернень від осіб про готовність поручитися за вказаних чи заяв про можливість внесення застави, а застосування домашнього арешту є неможливим через необхідність постійного контролю зі сторони органів влади з метою запобігання встановленим ризикам .

Обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 заперечували проти вказаного клопотання.

Обвинувачена ОСОБА_9 просила змінити запобіжних захід, обрати не пов`язаний з триманням під вартою, посилалась на ст. 195 КПК України. Зазначила, що вона потребує медичного лікування, тривалий час тримається під вартою, зазначила про скарги на стан здоров`я, а саме серце та легені. Запевняла суд, що буде з`являтися у судові засідання та не порушувати вимоги суду щодо явки у судові засідання. Повідомила, що вона не була затримана в порядку ст. 208 КПК України, до суду з`явилась самостійно. Зазначила, що тривалий час перебуває під вартою, що порушує її права як людини. Додала, що її батьки зараз перебувають на лікуванні. А вона не може їм надати допомогу. Просила визначити заставу та використовувати електронний засіб контролю, що забезпечить належний рівень контролю.

Обвинувачений ОСОБА_10 просив замінити обраний стосовно нього запобіжний захід, просив суд визначити заставу.

Обвинувачений ОСОБА_11 просив відмовити у задоволенні клопотання та визначити заставу, категорично заперечував проти клопотання прокурора. Вказав, що він єдиний чоловік у родині, який може надати допомогу брату-інваліду 1 групи, просив врахувати, що всі його близькі чоловіки перебувають у ЗСУ.

Обвинувачені ОСОБА_12 , ОСОБА_13 просили вирішити вказані клопотання на розсуд суду.

Захисник ОСОБА_4 заперечував проти задоволення чергового клопотання, вказував на недоведеність ризиків, просив відмовити у задоволенні клопотання, застосувати запобіжний захід, визначивши заставу в розмірах, встановлених КПК України. Просив визначити розмір застави, передбачений вимогами ст. 182 КПК України. Адвокат ОСОБА_4 просив обрати запобіжний захід з визначенням застави у межах встановлених КПК України. Звернув особливу увагу на ті факти, що прокурор при зверненні до суду порушує вимоги ст. 198 КПК України. Окремо звернув увагу на те, що стан здоров`я обвинуваченої погіршується, а ухвала суду від 27 листопада 2025 року щодо медичного обстеження не виконана, стан здоров`я продовжує погіршуватися. В порушення ст. 62 Конституції України прокурор вважає обвинувачену вже засудженої, а міра запобіжного заходу є мірою покарання.

Адвокатка ОСОБА_6 заперечувала проти вказаного клопотання стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , вказувала на недоведеність ризиків, просила відмовити у задоволенні клопотання, застосувати запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі чи визначити заставу в розмірах, встановлених КПК України. Зазначила, що ОСОБА_10 тривалий час перебуває під вартою, проте ризики такого запобіжного заходу не доведені прокурором. Зауважила, що ОСОБА_10 не збирається покидати країну. Також звернула увагу суду на погіршення стану здоров`я обвинуваченого. Вказала, що зі сплином часу ризики зменшуються, а прокурор не доводить і не надає нових даних щодо ризиків. Просила вирішити клопотання щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_11 з огляду на виступи захисників.

Адвокат ОСОБА_8 заперечував проти вказаного клопотання стосовно обвинуваченого ОСОБА_11 та зазначив, що ризики прокурором не доведені. Надав письмові заперечення щодо клопотання прокурора. Вказав, що прокурор не надав нових ризиків. Звернув увагу суду на неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, що також впливає на запобіжний захід. При первинному обранні запобіжного заходу на стадії досудового розслідуванні не вивчені всі обставини, які могли впливати на вид запобіжного заходу. Також у клопотанні не доведено, чому більш м`який запобіжний захід не може забезпечити належним чином кримінальне провадження. З боку обвинуваченого ОСОБА_11 не було порушень вимог суду, він має міцні соціальні зв`язки, опікується братом та має родину. Не має наміру перетинати кордон. Просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Послався на практику ВС, та практику ЄСПЛ.

Адвокатка ОСОБА_5 заперечувала проти вказаних клопотань. Зазначила, що клопотання не мотивовані, ризики не доведені. Просила визначити розміри застави обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Зазначила, що обвинувачені не мають на меті переховуватися від суду. Наполягала на тому, що обвинувачені тривалий час перебувають під вартою. Окремо зазначила, що ризики втечі зменшились, клопотання прокурора надмірно формальне. Не підтверджено доказами всі ризики. Посилання на тяжкість покарання при продовженні дії запобіжного заходу є неприпустима, натомість прокурор продовжує посилатися на вказані обставини.

Адвокат ОСОБА_7 підтримав думки адвокатів та просив вирішити клопотань прокурора щодо продовження тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , відмовивши у задовленні.

Вислухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступного.

У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Розглядаючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу, та умови, за яких таке продовження можливе.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.

За змістом ст.199 КПК України, при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з`ясовує конкретні причини тривалого строку розгляду справи і тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з`явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, тощо.

Положення статті 177 КПК України визначають, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6 та 8 ст. 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України). Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З урахуванням законодавчо визначених вимог під час вирішення клопотання про продовження строку тримання під вартою, необхідно з`ясувати обставини: у вчиненні якого кримінального правопорушення обвинувачується особа ; наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні; існування чи відсутності достатніх підстав вважати, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу; наявності чи відсутності інших, більш м`яких запобіжних заходів, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України; визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України; покладення обов`язків на обвинуваченого, передбачених ст. 194 КПК України, у разі внесення застави.

У клопотаннях прокурора йде мова про обґрунтованість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , спираючись на докази, зібрані під час досудового розслідування. Однак, враховуючи стадію кримінального провадження, питання обґрунтованості пред`явленого обвинувачення не може на цій стадії кримінального провадження бути предметом розгляду суду, оскільки докази, які, на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть у повному обсязі досліджені відповідно до параграфу 3 глави 28 КПК України, і тільки за результатами судового розгляду буде вирішено питання про доведеність/не доведеність обвинувачення. У той же час, наразі, суд оцінює характер, тяжкість та наслідки кримінальних правопорушень, а також наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити. Повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість, на що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини.

Існування обґрунтованої підозри, що ув`язнений вчинив злочин, є умовою sine qua non для законності тривалого тримання його чи її під вартою. Але, коли національні судові органи вперше «негайно» після затримання розглядають питання про необхідність застосування до затриманого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, цієї підозри вже буде недостатньо, й органи державної влади повинні також навести інші відповідні та достатні підстави для обґрунтування тримання під вартою. Цими іншими підставами можуть бути ризик переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку та пов`язана з цим необхідність захисту затриманого. Ці ризики мають бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia), заява № 72508/13, пункт 222, від 28.11.2017).

Враховуючи положення ст. 199 КПК України, суд під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків має з`ясувати, крім обставин, зазначених у ч. 1 ст. 194 КПК України, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені ним ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування покладених на особу обов`язків.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Згідно положень п."С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Як встановлено в ч. 1, 3 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому, виходячи зі змісту статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні, за своїм правовим значенням. Крім того, обрання є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження вторинна стадія, яка наступає за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується. Вказана позиція висловлена в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 505/2898/19 від 23.01.2020. За таких обставин, суд має вирішити питання доцільності продовження строку раніше застосованого запобіжного заходу, надаючи оцінку того чи продовжують існувати заявлені ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Водночас, вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд вказує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності. За таких обставин, суд вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, наразі не відпали та продовжують існувати, і альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинувачених, а тому наявна необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_9 суд також враховується той факт, що обвинувачена, обвинувачуються у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, застосований на стадії досудового розгляду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого їй у вину діяння, унеможливлює перешкоджанню інтересам правосуддя шляхом ухилення обвинуваченої від суду.

Суд вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховування від суду; вчинення іншого кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Надаючи оцінку можливості обвинуваченій ОСОБА_9 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.

Щодо доводів захисника про відсутність вказаних ризиків, суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 , у разі визнання її винуватою, з огляду на вірогідність переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Всі інші питання фактичні обставини кримінального провадження, питання винуватості чи не винуватості в скоєні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_9 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.

Так, ОСОБА_9 має вищу освіту, раніше не судима, до кримінальної відповідальності притягується вперше, зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченої від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику. Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосудді може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контрактами.

Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Враховуючи викладене, існування ризиків доведених прокурором, передбачених п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень в сфері злочинів проти основ національної безпеки України, вчинене в умовах воєнного стану, тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винуватою у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких обвинувачується, суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення клопотання. За час тримання обвинуваченої під вартою, зазначені ризики не зменшилися та не втратили своєї актуальності. З вказаних підстав, суд приходить до висновку про необхідність обрання стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Даних щодо неможливості застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я суду не надано.

Висновок суду щодо продовждення запобіжного заходу тримання ОСОБА_9 під вартою ґрунтується на вищевикладених обставинах, що свідчать про не зменшення заявлених ризиків та виправдовують тримання особи під вартою.

Крім того, ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачена може не виконувати покладені на неї процесуальні обов`язки, є реальними та триваючими, а альтернативні запобіжні заходи не забезпечать достатній рівень гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

Ухвалою від 07 січня 2026 року призначена перевірка стану здоров`я обвинуваченої ОСОБА_9 . Станом на 07 січня 2026 року відсутні дані щодо неможливості перебування обвинуваченої в умовах ДУ « Харківський слідчий ізолятор».

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 суд також враховується той факт, що обвинувачений, обвинувачуються у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, застосований на стадії досудового розгляду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого йому у вину діяння, унеможливлює перешкоджанню інтересам правосуддя шляхом ухилення обвинуваченого від суду.

Суд звертає увагу на те, що обвинувачений може переховуватись від суду. Також зазначене свідчить і про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. Даних про стан здоров`я, які унеможливлюють прибування в умовах ізоляції від суспільства суду не надано.

Суд також враховує вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місті його постійного проживання у тому числі наявність у нього родини та утриманців, наявність у обвинуваченого постійного міста роботи, репутацію обвинуваченого, майновий стан обвинуваченого, відсутність судимостей у обвинуваченого, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів.

Так, ОСОБА_10 має хронічні захворювання, є приватним підприємцем, працюючим пенсіонером, має матір похилого віку, одружений, має онука інваліда.

Суд також вважає встановленим існування ризиків передбачених п.1, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Під час розгляду клопотання судом вивчена можливість щодо не обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак, враховуючи існування ризиків, передбачених п.1., п.5 ч.1 ст. 177 КПК України та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватими у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачуються, відсутність працевлаштування, вчинення резонансного злочину в умовах воєнного стану, суд не вбачає можливим обрати інші запобіжні заходи обвинуваченому ОСОБА_10 ніж тримання під вартою.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суди повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість, багатоепізодійна злочинна діяльність та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, наявна можливість ухилення від явки до суду.

При цьому суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі - Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим лише тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням органів досудового розслідування (попереднього слідства).

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Фокс, Кембел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Зі змісту КПК України вбачається, що перевірка обґрунтованості підозри під час досудового розслідування по кримінальному провадженню при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, а також продовження строків тримання під вартою під час досудового розслідування в повному обсязі покладається виключно на слідчого суддю, що постановляє відповідні ухвали.

А питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення та чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення під час судового розгляду кримінального провадження вирішуються судом тільки при ухваленні вироку, відповідно до ст. 368 КПК України.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваних, але і високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За таких обставин суд вважає, що на теперішній час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, з урахуванням вищенаведених позицій Європейського суду з прав людини, які були враховані слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова як при обранні запобіжного заходу, так і при продовженні строків тримання під вартою обвинуваченому під час проведення досудового розслідування, не змінились, тому на теперішній час достатніх підстав для заміни або скасування раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не вбачається.

Застава, як альтернатива запобіжному заходу тримання під вартою, судом не застосовується.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 суд також враховується той факт, що обвинувачений, обвинувачуються у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, застосований на стадії досудового розгляду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого йому у вину діяння, унеможливлює перешкоджанню інтересам правосуддя шляхом ухилення обвинуваченого від суду.

Суд звертає увагу на те, що обвинувачений може переховуватись від суду. Також зазначене свідчить і про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. Даних про стан здоров`я, які унеможливлюють прибування в умовах ізоляції від суспільства суду не надано.

Суд також враховує вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місті його постійного проживання у тому числі наявність у нього родини та утриманців, наявність у обвинуваченого постійного міста роботи, репутацію обвинуваченого, майновий стан обвинуваченого, відсутність судимостей у обвинуваченого, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів.

Так, ОСОБА_11 одружений, неповнолітніх дітей не має, до затримання офіційно не працював, зі слів зазначає, що працював за трудовими договорами, є доглядачем інваліда першої групи. Зі слів син та інші брати перебувають у лавах ЗСУ.

Ухвалюючи рішення стосовно продовження дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 , суд, проаналізувавши можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, врахував положення наведених вище норм процесуального закону та дійшов правильного висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано послається на те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, ч.1 ст.177 КПК України, які були встановлені під час застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перестали існувати.

Суд належним чином враховує наявність ризику переховування ОСОБА_11 від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за одне з яких передбачено покарання від семи до дев`яти років позбавлення волі, звертає увагу на можливе покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у інкримінованих правопорушеннях, так як відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків.

При цьому, всупереч доводам захисника, суд констатує існувмання ризику впливу ОСОБА_11 на свідків, з метою зміни ним своїх показань чи відмови від них при можливому повторному допиті.

Про можливість перешкоджати здійсненню кримінального провадження свідчить характер кримінальних правопорушень, об`єктом яких є національна безпека України та недоторканість державних кордонів.

Твердження адвоката ОСОБА_8 про недоведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повинні оцінюватись судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Доводи захисника про наявність позитивно характеризуючих особу обвинуваченого даних, не спростовують висновку суду про неможливість запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, у разі непродовження строку тримання під вартою.

Жодний інший, більш м`який запобіжній захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до роз`яснень ВС №1/0/2-22 від 03 березня 2022 року, як відповідний ризик враховано запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні.

Отже, доводи клопотання адвоката ОСОБА_8 щодо необґрунтованості пред`явленого обвинувачення ОСОБА_11 є неспроможними, оскільки судом належним чином перевірені наявні матеріали, а наведені захисником доводи, не можуть бути безумовними підставами для застосування іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Суд також вважає встановленим існування ризиків передбачених п.1, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Під час розгляду клопотання судом вивчена можливість щодо не обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак, враховуючи існування ризиків, передбачених п.1., п.5 ч.1 ст. 177 КПК України та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватими у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачуються, відсутність працевлаштування, вчинення резонансного злочину в умовах воєнного стану, суд не вбачає можливим обрати інші запобіжні заходи обвинуваченому ОСОБА_11 ніж тримання під вартою.

На переконання суду, з моменту взяття обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для продовження щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинувачених не може забезпечити і більш м`який запобіжний захід.

Так, наведені прокурором в клопотанні та підтвердженні у судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.

Крім цього, будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених суд на теперішній час не встановив.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Однак, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів, враховуючи вищезазначене, тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, яке має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, суворість покарання за кримінальні правопорушення у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 9 років, можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, що на думку суду, є підставою для продовження обвинуваченим саме виключного виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не забезпечать виконання процесуальних обов`язків і його належну поведінку.

Судом було досліджене питання щодо зменшення ризиків, які існували на момент обрання обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак доказів, які б підтверджували вказані обставини, суду не надано та не зазначено про існування таких доказів. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених, суд на теперішній час не встановив.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суди повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість, багатоепізодійна злочинна діяльність та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, наявна можливість ухилення від явки до суду.

При цьому суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.

При оцінці наявності цього ризику також підлягає застосуванню практика ЄСПЛ, згідно з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, міра покарання, яка може бути призначена обвинуваченим у випадку визнання їх винуватими, хоча і не може бути визначальним фактором, але враховується при оцінці такого ризику.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі - Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим лише тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням органів досудового розслідування (попереднього слідства).

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Фокс, Кембел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваних, але і високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З вказаних підстав, суд зазначає, що тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, а тому дієво забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин суд вважає, що на теперішній час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, з урахуванням вищенаведених позицій Європейського суду з прав людини, які були враховані слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова як при обранні запобіжного заходу, так і при продовженні строків тримання під вартою обвинуваченому під час проведення досудового розслідування, не змінились, тому на теперішній час достатніх підстав для заміни або скасування раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не вбачається.

Окремо суд зупиняється на питання, яке поставили захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_8 щодо неправильної кваліфікації дій осіб стосовно яких вирішується питання щодо продовження дії запобіжного заходу- тримання під вартою, і власне, що суттєво впливає на вид запобіжного заходу.

Суд зазначає, що правильність кваліфікації дій обвинуваченої особи, так само як і наявність чи відсутність в її діях складу злочину вирішуються виключно вироком суду та не можуть бути вирішені під час дослідження письмових доказів. За такого, питання про те, чи утворюють зазначені в повідомленні про підозру дій ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 склад злочинів та чи правильно вони кваліфіковані, знаходиться за межами тих питань, які суд вирішує на вказаній стадії судового розгляду. Разом з тим, стороною захисту- адвокатом ОСОБА_8 до матеріалів заперчення на клопотання прокурора не надано доказів, які б свідчили про помилковість раніше зроблених висновків та були б достатніми для висновку, що пред`явлена ОСОБА_11 підозра є вочевидь необґрунтованою.

Застава, як альтернатива запобіжному заходу тримання під вартою, судом не застосовується.

З огляду на вказане, суд продовжує стосовно обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст. 369, 372 КПК України, суд,-

постановив:

Клопотання прокурора- задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді утримання під вартою на 60 днів до 26 червня 2026 року 24:00 год включно, в умовах ДУ « Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжний захід у виді утримання під вартою на 60 днів до 26 червня 2026 року 24:00 год включно, в умовах ДУ « Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 запобіжний захід у виді утримання під вартою на 60 днів до 26 червня 2026 року 24:00 год включно, в умовах ДУ « Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.

Копію ухвали направити учасникам судового провадження.

Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу- тримання під вартою може бути оскаржена в порядку глави 18 КПК України.

Повний текст ухвали виготовлений 28 квітня 2026 року.

Головуюча суддя ОСОБА_15