Рішення № 136066048, 27.04.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19060/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Гордійчук І.О.

секретар судового засідання Баланович М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 діючи через свого представника звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовує тим, що шлюб між сторонами розірвано 29.04.2013 на підставі рішення суду. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , який проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Відповідач з часу розірвання шлюбу ухиляється від виконання батьківських обов`язків, участі у утриманні та вихованні дитини не приймає. Позивач перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, нового чоловіка син сприймає рідним батьком, відповідача син не бачив та не пам`ятає. Відповідач не намагався встановити контакт з дитиною, не цікавився здоров`ям та розвитком дитини. ОСОБА_2 впродовж 12 років свідомо і умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Ухвалою суду від 19.09.2025 відкрито загальне позовне провадження по справі.

Ухвалою суду від 15.10.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні 11.03.2026 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повнрому обсязі та позивач пояснила, що шлюб з відповідачем розірвано, батько не спілкується з сином, не цікавиться його життям, навчанням, не виконує свої батьківські обов"язки.

У своїй заяві від 27.04.2026 представник служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради висновок органу опіки та піклування підтримала та просила винести рішення враховуючи думку неповнолітнього ОСОБА_3 . Просила судові засідання проводити без участі представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки відповідач суд не повідомив, відзив не подав, пояснень чи заперечень на позов не подав, таким чином суд проводить розгляд справи на підставі ст.280 ЦПК України в заочному порядку, на підставі наявних у справі даних та доказів.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29.04.2013 шлюб між сторонами розірвано та місцем проживання дитини визначено місце проживання матері.

Сторони є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Згідно довідки директора Рівненського ліцею №13 Рівненської міської ради., про участь батьків учня 8-Б класу у шкільному житті дитини №189 від 04.08.2025 батько ОСОБА_2 з моменту початку навчання ОСОБА_4 з 01.09.2019 по 2025 рік жодного разу не з`явився у закладі освіти не цікавився успішністю, поведінкою чи станом дитини.

З довідки закладу дошкільної освіти №35 Рівненської міської ради від 12.08.2025 №45/01.18 вбачається, що усі питання пов`язані з вихованням, розвитком та здоров`ям дитини вирішувала мати, яка брала активну участь у житті садочка, відвідувала батьківські збори та виховні заклади. Батько, ОСОБА_2 у період з вересня 2014 по 2018 рік жодного разу не з`явився у закладі дошкільної освіти, не цікавився розвитком дитини та не брав участі у її вихованні.

ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_1 29.07.2014, після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище дружини ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2

Згідно висновку органу опіки та піклування від 27.04.2026 №08-01-743/26 вважають доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка є хрещеною позивачки суду показала, що батька дитини ОСОБА_2 вона бачила останній раз на хрестинах, дитину виховує та утримує мама.

В судовому засіданні заслухана думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив що тата він не знає і не бачив, проживає з мамою та іншим татом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України Суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (Постанова Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц).

Матеріалами справи знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач участі у вихованні дитини не бере, дитиною не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не виявляє до сина батьківської турботи.

З огляду на вищевикладені обставини, які підтверджуються належними та допустимими доказами, суд дійшов до переконливого висновку, що своєю поведінкою відповідач порушує вимоги ст. 150 СК України та не виконує обов`язки, які покладаються на батьків по вихованню та утриманню дитини, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

У відповідності до частини 1статті 141 ЦПК України судовий збір потрібно покласти на відповідача.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Так, на підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: ордер, договір про надання правничої допомоги від 05.09.2025 та акт приймання-передачі наданих послуг від 09.09.2025.

Таким чином, судом встановлено, що позивач користувалася правовою допомогою, понесла витрати на правничу допомогу, при цьому суд зазначає про відсутність обов`язку присуджувати стороні, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що позов задоволено, а також на переконання суду, дії щодо підготовки позову у справі не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

А тому, суд дійшов висновку про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000 грн. що буде відповідати розумності, виваженості та справедливості.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисячі двісті одинадцять) грн. 20 коп. та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба в справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне вул.Шевченка 45, код ЄДРПОУ 25675397.

Суддя І.О.Гордійчук