Рішення № 136060725, 30.01.2026, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 369/18938/25

Провадження № 2/379/172/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

30 січня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області

головуючої судді Невгада О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бакал О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, свої позовні вимоги мотивує тим, що 04.10.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 8546286. ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання перед відповідачем за договором виконало в повному обсязі та надало грошові кошти в позику в розмірі 5000,00 грн. У свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення грошових коштів, нарахованих процентів та комісії не виконав. У подальшому 14.06.2021 між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») було укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 8546286. На підставі вищенаведеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 16500,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості по основному боргу; 14,50,00 грн. - сума заборгованості за процентами; 10000,00 грн. - сума заборгованості за пенею, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

10.10.2025 року дана позовна заява надійшла в провадження Києво Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою судді Києво Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С.. від 17.10.2025 року дану справу передано за підсудністю на розгляд до Таращанського районного суду Київської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. ст. 31 ЦПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 справу передано для розгляду судді Таращанського районного суду Київської області Невгаду О.В.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 09.12.2025 провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, яку сторони отримали в установлений законом строк.

Відповідач в установлений судом строк не подала заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Відзив на позовну заяву у встановлений строк суду не надала.

З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення згідно ст. 281 ЦПК України.

При вирішені питання щодо розгляду справи в заочному порядку суд виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

У відповідності до ст.ст.274, 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, заяву відповідача про визнання позовних вимог, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до наступного висновку

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.10.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №8546286, який було підписано електронним підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора 361422, за умовами якого відповідачу було надано позику у розмірі 5000,00 грн., строком кредитування 30 днів до 02.11.2024 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 1,00% в день. Процентна ставка за понадстрокове користування 5,00% в день. Пеня 5,00%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 2617,16%. Комісія за надання кредиту 29,71% від суми наданого кредиту. Орієнтовна загальна вартість кредиту 6500,00 грн. (а.с.7-14).

Договір був укладений в електронній формі за допомогою вебсайту та мобільного додатку, у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором 361422 згідно із Законом України «Про електронну комерцію».

У додатку № 1 до договору позики міститься таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та загальну вартість кредиту визначено у сумі 6500, 00 грн. (а.с.14 на звороті).

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с.16-18).

Позивачем долучено додаткові угоди № 2 від 28.07.2021 (а.с.19), № 7 від 13.06.2022 (а.с.20) та № 48 від 21.02.2021 до цього договору факторингу (а.с.21), акт прийому-передачі реєстру боржників № 43 від 21 лютого 2025 року за договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 (а.с.22) відповідно до якого фактор ТОВ «ФК «ЄАПБ» посилається на те, що отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 8546286 на суму 16500,60 грн., з яких: 5000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 14,50 грн. сума заборгованості за відсотками; 10000,00 грн. сума заборгованості за пенею; 1485,50 грн. сума заборгованості за комісією.

Оплата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 складала 2 399 897,90 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 669 від 28.02.2025 (а.с.23).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 21.02.2025 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 85446268 в сумі 16500,60 грн., з яких: 5000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 14,50 грн. сума заборгованості за відсотками; 10000,00 грн. сума заборгованості за пенею; 1485,50 грн. сума заборгованості за комісією (а.с.24).

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за договором позики № 85446286 становить 16500,00 грн., яка складається із: 5000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 14,50 грн. сума заборгованості за відсотками; 10000,00 грн. сума заборгованості за пенею; 1485,50 грн. сума заборгованості за комісією (а.с. 20 та на звороті).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Частиною першою ст. 512 ЦК України, встановлено, що якщо зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв діалогового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимог.

Частиною першою статтею 528 ЦК України передбачено, що виконання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не впливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржником іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Разом з тим, з постанов Верховного Суду випливає, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості (Постанова від 20.05.2022 р. у справі №336/4796/18).

Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів (меморіального ордеру, виписки по рахунку, заяви на видачу готівки, платіжного доручення тощо), на підставі яких суд може з`ясувати обставини, які мають значення для справи, а саме чи виконано Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перед ОСОБА_1 грошове зобов`язання за договором про надання позики №8546286 від 04.10.2024 року (чи надано позичальнику кредитні кошти у розмірі 5000 грн.).

Згідно договору позики, кредит надавався Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої надані позичальником товариству з метою отримання кредиту.

У той же час, у матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України.

Згідно ст. 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі.

Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Відповідно до ст. 1088 ЦК України, під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір, крім визначених цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до п.п. 3, 28, 29, 30, 53, 54 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»:

безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів;

користувач платіжних послуг (далі - користувач) - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку;

кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника;

кредитовий трансфер - платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу;

переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача;

платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги:

1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуг щодо відкриття;

2) обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців);

3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі:

а) виконання кредитового переказу;

б) виконання дебетового переказу;

в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;

4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі:

а) виконання кредитового переказу;

б) виконання дебетового переказу;

в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;

5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів;

6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку;

7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 Закону України «Про платіжні послуги», до надавачів платіжних послуг належать: 1) банки, філії іноземних банків (далі - банки);

2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);

3) філії іноземних платіжних установ;

4) установи електронних грошей;

5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;

6) оператори поштового зв`язку;

7) надавачі нефінансових платіжних послуг;

8) Національний банк України;

9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Надавати платіжні послуги мають право лише особи, зазначені у частині першій цієї статті.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно ст. 22 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв`язку має право на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг надавати користувачам на умовах кредиту кошти для виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача, крім платіжних операцій з електронними грошима, з дотриманням таких умов:

1) платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв`язку має право надавати платіжні послуги, передбачені пунктами 4 або 5 частини першої статті 5 цього Закону;

2) надання кредиту здійснюється виключно у зв`язку з виконанням платіжної операції;

3) кредит надається на короткий строк, що не може перевищувати 12 місяців з дати надання коштів;

4) кредит не може надаватися за рахунок коштів, отриманих від користувачів для цілей виконання платіжних операцій та/або в обмін на випущені електронні гроші;

5) розмір власного капіталу платіжної установи, установи електронних грошей, оператора поштового зв`язку відповідає вимогам, встановленим Національним банком України до надавачів платіжних послуг, які мають право надавати кредит.

Забороняється надання кредиту електронними грошима.

Надання кредиту споживачам здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про споживче кредитування".

Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов`язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно ст. 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.

Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги», надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.

Договір про надання платіжних послуг укладається в письмовій формі (паперовій або електронній). Договір про надання платіжних послуг може укладатися шляхом приєднання користувача до договору, розміщеного у доступному для клієнта місці у надавача платіжних послуг та на його веб-сайті в мережі Інтернет. Усі поточні редакції публічної пропозиції укладення договору та документів, що містять інформацію про комісійні винагороди, процентні ставки, курс перерахунку іноземної валюти, що застосовуються до обраної користувачем платіжної послуги, що надається користувачу згідно з пунктом 3 частини першої статті 30 цього Закону, зберігаються на веб-сайті надавача платіжних послуг із зазначенням строку їх дії. Користувачі мають право в будь-який час отримати доступ до всіх редакцій публічної пропозиції укладення договору та інших документів, зазначених у цій статті, що розміщені на веб-сайті надавача платіжних послуг.

У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов`язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов`язки тлумачаться на користь такого споживача.

Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про платіжні послуги», до платіжних інструментів належать:

1) прямий дебет;

2) кредитовий трансфер;

3) електронні платіжні засоби.

Як вбачається із ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Надавач платіжних послуг зобов`язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.

Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.

Згідно ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги», небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є.

Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи).

Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.

Відповідно до п.п. 1-1, 9, 10, 11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»:

договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;

споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит;

споживче кредитування-правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;

споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 3 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.п. 1, 2, 19, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних;

2) багатофакторна автентифікація - автентифікація з використанням двох або більше факторів автентифікації, що належать до різних груп факторів автентифікації;

19) засіб електронної ідентифікації - матеріальний та/або нематеріальний об`єкт, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах;

60) фактор автентифікації - одна з ознак на основі знання (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу) або володіння (використання матеріального предмета, яким володіє лише користувач), або притаманності (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів).

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.

У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Разом з тим договір позики №8546286 від 04.10.2024 року не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 , оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписав договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми доказами не доведено і факту укладання кредитного договору саме відповідачем не підтверджує.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі № 129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов`язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, умов та порядку нарахування відсотків, комісій та інших сум, заявлених позивачем до стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе за це відповідальність.

Разом із тим, суд зауважує, що позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано доказів укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 та підтвердження зарахування кредитних коштів первісним кредитором відповідачу. З відповідним клопотанням про витребування такої інформації, що містить банківську таємницю, позивач до суду не звертався, а підстави для здійснення судом збору доказів із власної ініціативи у даній справі відсутні.

Враховуючи встановлені за наслідками розгляду справи обставини та досліджені на їх підтвердження докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитування, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О.В. Невгад