Рішення № 136060132, 17.04.2026, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1712/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2026 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

за участю секретаря судового засідання Баранецької О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Вапнярська селищна рада, як орган опіки та піклування

вимоги позивача: про позбавлення батьківських прав

представник позивача: адвокат Суркова І.О.

представник відповідача: адвокат Кугутюк О.В.

представники третьої особи: Дуднік В.С., Маринюк С.А.

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

18 листопада 2026 року до Томашпільського районного суду надійшов даний позов, в якому позивач ОСОБА_1 просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов обґрунтований наступним.

ОСОБА_5 , є батьком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Матір`ю дітей є ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одружились 14 листопада 2015 року.

Спільне життя з відповідачем не склалось, у зв`язку із чим рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Діти проживають разом з позивачем та відвідують навчальні заклади.

Мати, ОСОБА_7 , до навчальних закладів не приходить та участі у вихованні дітей не приймає. Матір у житті дітей участі не приймає та перебуває за кордоном.

19 грудня 2023 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області було визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживав по АДРЕСА_1 .

Натомість матір дитини, ОСОБА_2 , постійного місця проживання та постійного джерела доходу не має, після початку війни покинула своїх дітей та виїхала за кордон, де перебуває й досі, за цей час декілька разів поверталась додому, до дітей навідалась один раз у школі, але діти закрились в приміщенні i не хотіли спілкуватись, матеріально та морально не підтримує дітей та не вживає заходів стосовно їх виховання, вибрала для себе пасивну позицію, самоусунулася від материнського обов`язку участі у вихованні та утриманні своїх дітей. За період спілкування позивач намагався донести до відповідачки необхідність спілкування з дітьми та встановлення міцного емоційного зв`язку з нею, однак його прохання залишилося без уваги. За весь час, як після народження дітей так i після припинення спільного проживання, відповідачка ніяким чином не виявляла бажання поспілкуватися з дітьми, не піклується про них, не виявляє інтересу в подальшій долі, не цікавиться їхніми успіхами, не піклується про фізичний i духовний розвиток, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, відпочинком, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

З моменту проживання дітей з позивачем пройшов значний період часу, інтереси дітей в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною. Вже довгий період часу відповідач не має з дітьми психоемоційного контакту, більше того не має наміру виконувати своїх батьківських обов`язків.

Відповідач добровільно пішов з життя своїх дітей, не спілкується з ними, не виявляє інтересу до дітей та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання ними освіти. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зав`язків між матір`ю та дітьми. Водночас діти, враховуючи їх вік, за цей час адаптувалися до відносин у родині з батьком, бабусею та дідусем, почуваються комфортно у ній.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 20 листопада 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23 грудня 2025 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 23 грудня 2025 року підготовче засідання відкладено на 15 січня 2026 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 січня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 05 березня 2026 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 05 березня 2026 розгляд справи відкладено на 09 квітня 2026 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 09 квітня 2026 розгляд справи відкладено на 17 квітня 2026 року.

Доводи учасників процесу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача, адвокат Суркова О.І. позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити за обставин викладених в позові.

Позивач пояснив, що мати не виконує свої батьківські обов`язки. Її немає вдома понад вісім місяців. Діти проживають з його батьками. Його поряд теж нема. Він лежав з дітьми в лікарні. Мати часто під час проживання замикала дітей в хаті. Коли дитина хворіла він сидів з нею, а відповідачка не захотіла йти на лікарняний. Коли відповідачка поїхала, то діти намагалися з нею спілкуватись, а вона казала, що в неї немає часу. На гуртки дітей він водив.

Він на даний час перебуває на військовій службі. Мати за час поки він перебував на службі дітьми не цікавилась. Позбавлення її батьківських прав необхідне, щоб перевестися в частину яка ближче біля дому і біля дітей. Мати сплачує аліменти. Рішення дасть змогу звільнитися з військової служби. Коли відповідачка виїжджала, то казала, що це щоб заробити грошей на дітей.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Кугутюк О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Вказав, що було штучно створено конфлікт між відповідачкою та дітьми з боку позивача та його батьків. Відповідачка намагалася встановити контакт з дітьми. Доказів її ухилення від виховання дітей немає. Коли відповідачка була в Україні, вона з дітьми зв`язувалась. Відповідачка хоче бути мамою і брати участь у вихованні дітей. Вона не хоче тиснути на дітей для спілкування, щоб не робити дітям травми. Діти з нею не спілкуються.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Вапнярської селищної ради, як органу опіки та піклування, Дуднік В.С. та Маринюк С.А. в судовому засіданні пояснили, що було надано висновок органу опіки та піклування, про недоцільність позбавленнч відповідача батьківських прав, який вони підтримують.

Дитина ОСОБА_3 в судовому засіданні в присутності психолога ОСОБА_10 висловила свою думку, щодо заявленого позову та повідомила, що навчається у четвертому класі. Зараз проживає з дідусем та бабусею за адресою АДРЕСА_2 . Бабуся і дідусь допомагають збиратися до школи, робити уроки. Мама їй ніколи в цьому не допомагала, папа помагав. З мамою зараз не спілкується, востаннє бачила її в 2025 році. Вона приїжджала в школу. Телефонує мама рідко, здоров`ям та навчанням не цікавиться. З батьком ходили по кафе. З ним почувається в безпеці. Мати з нею не спілкується. Вона до мами дзвонила в першому класі на День Матері, а та сказала, що на роботі. Вона отримала образу і не хоче з нею говорити. Коли мати приїжджала в школу, вона закрилась в туалеті. Маминих батьків вже нема. Де мама зараз вона не знає. В Першому класі мама подарувала телефон. В минулому році був подарунок. Доглядає її дідусь та бабуся. З мамою не бажає спілкуватись через образу.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, представників третіх осіб, думку дитини, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У статті 164 СК України вказано, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в с.Марківка, Томашпільського району Вінницької області, народилася ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим виконавчим комітетом Марківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. В її свідоцтві про народження батьком записано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 . Актовий запис про народження №1 від 15.02.2016 (а.с.19).

Також ІНФОРМАЦІЯ_7 в смт. Томашпіль, Томашпільського району Вінницької області, народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим Томашпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. В його свідоцтві про народження батьком записано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 . Актовий запис про народження №23 від 23.03.2018 (а.с.20).

Згідно рішення Томашпільського районного суду Вінницької області у справі № 146/1718/22 від 11 серпня 2023 року, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 14 листопада 2015 року у виконавчому комітеті Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, актовий запис № 9 - розірвано (а.с. 22-26).

Згідно Характеристики ОСОБА_3 виданої Вапнярським ліцеєм №1 Вапнярської селищної ради № 377 від 15.07.2025, ОСОБА_3 навчається в ліцеї №1. Питаннями виховання й розвитку дитини займається батько, допомагають дідусь та бабуся. Батько постійно відвідує батьківські збори, бере активну участь у життя класу та школи (а.с.27).

Згідно Характеристики ОСОБА_4 виданої Вапнярським ліцеєм №1 Вапнярської селищної ради № 378 від 15.07.2025, ОСОБА_4 навчається в ліцеї №1. Батько сумлінно підтримує постійний зв`язок з класним керівником, цікавиться навчанням дитини, забезпечуючи всім необхідним, щоб син міг гарно навчатися та відпочивати (а.с. 28).

Згідно довідки КЗ Вапнярська дитяча музична школа, вих № 10 від 16.07.2025, донька ОСОБА_1 , ОСОБА_3 навчається в КЗ Вапнярська дитяча музична школа з 01.09.2021 року по даний час. Батько ОСОБА_1 постійно відвідує музичну школу, батьківські збори. Мати не приймає участі в вихованні дитини (а.с. 29).

Відповідно до довідки - характеристики № 100 від 16.07.2025, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 . Компрометуючими матеріалами відносно ОСОБА_1 виконавчий комітет Вапнярської селищної ради не володіє (а.с. 31).

Як видно з копії рішення Томашпільського районного суду Вінницької області у справі № 146/1184/23 від 19 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог :служба у справах дітей Вапнярської селищної ради про визначення місця проживання дітей -задоволено, визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає по АДРЕСА_1 (а.с. 32-36).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вапнярської селищної ради №227 від 09.10.2025 затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Томашпільської селищної ради «Про недоцільність позбавлення батьківських прав, ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.39).

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради Тульчинського району вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 40-41).

Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, яка набрала чинності в Україні 27 вересня 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до роз`яснень, наданих в Постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 243/13192/19-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є невиправданим, настільки крайнім заходом сімейно-правового характеру, який не відповідає інтересам дітей. У цьому випадку, держава, як про вказав Європейський суд у справах людини у рішенні «Савіни проти України», має допомогти родині у складній ситуації, без застосування радикальних заходів.

В постанові від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19 Верховний Суд також зазначив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Як вбачається з вказаних вище рішень Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо. Навіть за наявності винної поведінки відповідача та встановлення того, що відповідач участі у вихованні дитини не брав і її життям не цікавився, позбавлення відповідача батьківських прав можливе виключно у разі неможливості змінити на краще його поведінку щодо дитини. При цьому сам факт заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав, свідчить про його інтерес до дитини. Таким чином, позбавлення відповідачів батьківських прав можливе за обов`язкової сукупності двох умов: перша - відповідачі втратили інтерес до дітей; друга - їх поведінку щодо дітей неможливо змінити на краще.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем не надано доказів про байдужість та втрату інтересів відповідача до дитини.

Крім того, відповідно до ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не право згідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ураховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не надав суду достатніх доказів того, що відповідач втратив інтерес до дитини та його поведінку щодо дитини неможливо змінити на краще.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову оскільки виняткових обставин, які мали б наслідком позбавлення відповідача батьківських прав судом не встановлено.

Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що дитині може не вистачати батьківської турботи та уваги, беручи до уваги особу батька та матері, суд вважає за можливе відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то, у відповідності до норм ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 141, 150, 155, 164 - 167, 180-183, 191, СК України, ст. 58, 60, 64 ЦК України, ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, ст. 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: Вапнярська селищна рада, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати понесені позивачем залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 20.06.2012 Малиновським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 ;

третя особа: Вапнярська селищна рада, як орган опіки та піклування, ЄДРПОУ 43945182, адреса: 24240, вул. Незалежності, 196а, с-ще Вапнярка Тульчинський район, Вінницька область.

Повний текст рішення виготовлено: 27 квітня 2026 року

Суддя: О. В. Пилипчук