Рішення № 136051361, 27.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року Справа №320/12724/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київської обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі відповідач, КОДА), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян про визнання таким, що видане необґрунтовано посвідчення ОСОБА_1 категорії 2 серії НОМЕР_1 ;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформленого витягом із протоколу № 214 засідання комісії від 27.09.2024.

3. Зобов?язати Київську обласну державну адміністрацію визнати довідку про фактичне проживання, прописку (реєстрацію) станом на 26.04.1986 в місті Прип?ять та евакуацію у встановленому порядку 27.04.1986 виданої виконавчим комітетом Київської обласної ради № 10695 від 03.09.1991 на ім?я ОСОБА_1 .

4. Зобов?язати Київську обласну державну адміністрацію розглянути питання про поновлення та видачу ОСОБА_1 посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 .

В обґрунтування позову позивач вказує, що посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 1, категорії 2 та категорії 4 є різними посвідченнями та мають різні підстави для їх видачі. Відповідач позбавив посвідчення категорії 2 на підставах, на яких можна позбавити особу лише посвідчення категорії 4.

Зазначає про наявність нотаріально посвідченої заяви громадян щодо обставин знаходження позивача станом на 25.04.1986 за адресою в АДРЕСА_1 .

Не визнання довідки № 10695 від 03.09.1991 на ім?я ОСОБА_1 про підтвердження фактичного проживання та прописки станом на 26.04.1986 в м. Прип`ять та евакуацію 27.04.1986, вважає протиправним.

Наполягає на протиправності рішення відповідача оформленого витягом із протоколу № 214 засідання комісії від 27.09.2024, оскільки останнє не містить в собі законодавчих підстав для позбавлення позивача посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 28.03.2025 провадження у справі відкрито, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у поданому до суду відзиві заперечив проти позову, вказав на правомірності спірного рішення оформленого витягом із протоколу № 214 засідання комісії від 27.09.2024 про те, що посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 було видано позивачу необґрунтовано.

Вказує, що за наслідками перевірки виданих посвідчень, було встановлено необґрунтовану видачу посвідчення потерпілої ЧАЕС категорії 4 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок ЧАЕС категорії 1 матері позивача ОСОБА_2 .

Підставою для прийняття такого рішення були встановлені факти та обставини того, що батьки позивача та його молодша сестра ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) у період 1985 - 1987 рр. перебували на ОСОБА_5 , за місцем роботи батька ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 був виписаний з м. Прип`ять 15.10.1984, про що свідчить лист Славутицького відділу Державної міграційної служби від 13.04.2023 № 80.3218 521/80.3218.1-23 та листок вибуття. Тобто, ОСОБА_1 не проживав постійно та не був зареєстрований в м. Прип`ять на момент аварії. Позивач та його сім`я не проживали постійно у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Щодо свідчення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , викладені в нотаріальній заяві від 11.12.1998, вказана довідка не приймається до уваги оскільки нотаріусом встановлено особи громадян, котрі підписали документ, проте не визначено їхнє місце перебування на момент аварії.

Вказуючи на положення Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551, Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 05 лютого 2019 року № 50 щодо затвердження Положення про Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян Регіональна комісія здійснює перевірку правильності визначення статусу осіб та опрацювання особових справ, Регіональна комісія уповноважена визнати необґрунтовано видане посвідчення позивача.

В задоволенні позову просить суд відмовити.

Відповідач надав до суду матеріали справи щодо ОСОБА_1 .

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_2 .

Виконавчим комітетом Київської обласної ради 03.09.1991 на ім`я ОСОБА_1 видано довідку № 10695 про фактичне проживання та прописку станом на 26.04.1986 в АДРЕСА_1 та евакуацію у встановленому порядку 27.04.1986.

Вказана довідка є підставою для видачі посвідчення потерпілого ЧАЕС категорії 2 .

Київською обласною державною адміністрацією 13 травня 1993 року ОСОБА_1 було видано посвідчення громадянина, евакуйованого в 1986 році із зони відчуження категорії 2 серії НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з протоколу від 27.09.2024 № 214, на засіданні Комісії Київської обласної державної адміністрації по вирішенню спірних питань з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян у повній мірі доведено відсутність правових підстав віднесення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до категорії осіб, евакуйованих із зони відчуження у 1986 році.

Видані раніше довідки, зокрема довідка позивача від 03.09.1991 №10695 та посвідчення (відповідно категорії 2 серії НОМЕР_1 ) визнані такими, що видані необґрунтовано.

Позивач не погоджуючись із рішенням Комісії від 27.09.2024 № 214, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастроф» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 10 Закону №796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Відповідно до статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.

Статтею 14 Закону №796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.

Так, відповідно до пункту 2 статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;

з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;

у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи; евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);

особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, категорія 2.

Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Статтею 65 Закону №796-XII установлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» № 551 від 11 липня 2018 року затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 551).

Цей Порядок визначає процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих (пункт 1 Порядку № 551).

Пунктом 2 Порядку № 551 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.

За пунктом 5 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) та особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 2) серії Б сірого кольору.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).

Посвідчення видаються, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) та особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, - на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки 3 і 4).

У разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.

Пунктом 11-1 Порядку № 551 визначено, що для отримання посвідчення особи подають заяви разом з необхідними документами, зазначеними у пункті 11 цього Порядку, до районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а в разі коли така послуга надається через центр надання адміністративних послуг, - до центрів надання адміністративних послуг.

Відповідно до пунктів 13-14 Порядку №551 спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, та осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються утвореними Київською та Житомирською облдержадміністраціями комісіями з вирішення спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, на підставі підтвердних документів про участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, евакуацію із зони відчуження в 1986 році, документів, що підтверджують факт проживання в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження.

Особові справи громадян надсилаються на розгляд комісій, зазначених в абзаці першому цього пункту, за рішенням регіональних комісій.

Рішення комісій, зазначених у пункті 13 цього Порядку, є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії.

У разі встановлення такими комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення таких комісій підлягає вилученню уповноваженими органами.

У контексті наведеного слідує висновок, що підставою для отримання посвідчення категорії 2 потерпілого аварії на ЧАЕС є видана довідка Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями про постійне проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення.

Інших вимог для отримання посвідчення категорії 2 серії Б законодавець не визначає, єдиною умовою є лише відповідна довідка Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської або Чернігівської облдержадміністрації про постійне проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 05 лютого 2019 року № 50 (зареєстрованим 08.02.2019 № 21/1216 в Головному територіальному управлінні юстиції у Київській області) затверджено Положення про Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі Положення).

Відповідно до пункту 1.2 Положення, Комісія Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Регіональна комісія) це постійно діючий колегіальний орган, що утворюється розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації.

Регіональна комісія, відповідно до пункту 1.3 Положення, у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України та актами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації, іншими законодавчими актами та цим Положенням.

Основними принципами діяльності Регіональної комісії є: законність; колегіальність; повнота розгляду наданих документів; обґрунтованість прийнятих рішень; незалежність членів Регіональної комісії (недопущення втручання в діяльність Регіональної комісії фізичних та юридичних осіб, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування) (п. 1.4 Положення).

Згідно з пунктом 3.2 Положення Регіональна комісія здійснює перевірку правильності визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідних категорій, та іншим категоріям громадян на підставі первинних документів, що надходять від органів соціального захисту населення Київської області за місцем проживання (реєстрації) осіб, державних установ, департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації та опрацювання особових справ громадян.

У разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії, таке посвідчення, на підставі рішення комісії, підлягає вилученню.

Як вбачається з обставин у справі, підставою для прийняття спірного рішення Комісією були встановлені факти та обставини того, що батьки позивача та його молодша сестра ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) у період 1985 - 1987 рр. перебували на ОСОБА_5 , за місцем роботи батька ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 виписаний з м. Прип`ять 15.10.1984, про що свідчить лист Славутицького відділу Державної міграційної служби від 13.04.2023 № 80.3218 521/80.3218.1-23 та листок вибуття.

Відповідач наполягає, що ОСОБА_1 не проживав постійно та не був зареєстрований в м. Прип`ять на момент аварії. Позивач та його сім`я не проживали постійно у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Суд зазначає, що позивач віднесений до категорії 2, був визнаний особою, який постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, Київською обласною державною адміністрацією 13 травня 1993 року ОСОБА_1 було видано посвідчення громадянина, евакуйованого в 1986 році із зони відчуження категорії 2 серії НОМЕР_1 .

Суд також зазначає, що відповідно до пункту 3 статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), а саме особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

В свою чергу, судом встановлено, що відповідач перевіряв надання члену сім`ї позивача матері ( ОСОБА_2 ) як потерпілої від ЧАЕС категорії 4, що вимагає підтвердження постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4-х років в період з 26.04.1986 по 01.01.1993.

Тобто, відповідачем під час перегляду правомірності надання позивачу статусу потерпілого від аварії ЧАЕС був застосований порядок перевірки щодо осіб, які мали статус потерпілих від ЧАЕС не віднесених до категорії 2, а щодо осіб, які мали категорію 4, що має підтверджуватись відповідною довідкою.

Обґрунтування та документи на підставі яких зроблені відповідні висновки відповідачем надані та застосований порядок перевірки не спростовувався.

Позивач у справі мав довідку видану виконавчим комітетом Київської обласної ради 03.09.1991 № 10695 про фактичне проживання та прописку станом на 26.04.1986 в АДРЕСА_1 та евакуацію у встановленому порядку 27.04.1986, яка відповідала положенням ст. 14 Закону №796-ХІІ та пункту 11 Порядку №551, та надавалась для отримання статусу потерпілого від ЧАЕС категорії 2 і посвідчення серії Б.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення відповідача оформленого протоколом №214 від 27.09.2024 яким визнано довідку від 03.09.1991 № 10695 як видану безпідставно та посвідчення потерпілого від ЧАЕС категорії 2 як видане необґрунтовано.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини у справі, суд зазначає, що оскаржуване рішення, оформлене протоколом №214 від 27.09.2024, є протиправним та не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки порушує права позивача в частині перевірки видачі посвідчення потерпілого від ЧАЕС категорії 2, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов?язання відповідача визнати довідку № 10695 від 03.09.1991, та розглянути питання про поновлення та видачу ОСОБА_1 посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Крім того, в рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статуту потерпілого від ЧАЕС категорії 2 та посвідчення серії Б.

Рішення щодо визнання довідки № 10695 від 03.09.1991 такою як необґрунтовано видана визнано судом протиправним, відповідно така довідка має бути врахована відповідачем при перевірці виданого ОСОБА_1 посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 .

Підстав невизнання відповідачем довідки № 10695 від 03.09.1991 для отримання позивачем статусу потерпілого від ЧАЕС категорії 2 та посвідчення серії Б судом мне встановлено.

Таких підстав відповідачем не наведено та відповідних доказів не надано.

В свою чергу зобов`язання відповідача визнати вказану спірну довідку є неналежним способом захисту обраного позивачем, яке не унормовується із положенням діючого законодавства та з`ясованими обставинами у справі.

Відтак, належним способом захисту встановлених порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача розглянути питання щодо поновлення та видачі ОСОБА_1 посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 із урахуванням довідки № 10695 від 03.09.1991, враховуючи висновки суду.

Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У висновку, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи наслідки вирішення справи судом, частину третю статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1200,00 грн, сплачений згідно з квитанцією.

Керуючись статтями ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 243, 246, 250, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформленого витягом із протоколу № 214 засідання комісії від 27.09.2024.

3. Зобов`язати Київську обласну державну адміністрацію розглянути питання щодо поновлення та видачі ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 із урахуванням довідки № 10695 від 03.09.1991 виданої виконавчим комітетом Київської обласної ради 03.09.1991 № 10695 про фактичне проживання та прописку станом на 26.04.1986 в АДРЕСА_1 та евакуацію у встановленому порядку 27.04.1986.

4. В решті вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної державної адміністрації (адреса м. Київ, площа Лесі Українки, 1, 01196; ЄДРПОУ 00022533) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.