Рішення № 136049643, 20.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 рокуСправа №160/2672/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро, Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати бездіяльність Черкаської селищної ради (Гвардійської селищної ради) Самарівського району Дніпропетровської області щодо надання права на приватизацію службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , як орган приватизації згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду";

- зобов`язати Дніпровський квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро подати клопотання до Черкаської селищної ради (Гвардійської селищної ради) Самарівського району Дніпропетровської області про зняття статусу службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 27.07.1993 року Гвардійським КЕЧ району було видано ордер №594, прибиральниці ОСОБА_2 на право зайняти в АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, про що Черкаською селищною радою було зроблено відповідний актовий запис № 37. Після смерті матері, вона переоформила на себе особовий рахунок № НОМЕР_1 . Вважає, що цими діями вона підтвердила право на зняття з даного житла статусу службового, і воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". У зв`язку з чим 07.07.2025 року вона подала звернення до Черкаської селищної ради про виключення з числа службового житла - квартиру АДРЕСА_3 та надати дозвіл на приватизацію зазначеного житла. Проте, відповідач-2 повідомив її, що потрібно звернутися до КЕВ м.Дніпро і тільки за їхнім клопотанням, вони можуть вчинити певні дії. Після чого, вона звернулася до відповідача-1 з проханням зняти статус службового житла з цієї квартири. Однак, 10.10.2025 року отримала письмову відповідь, якою було відмовлено в наданні клопотання щодо виключення житлової площі з числа службових МОУ за адресою: АДРЕСА_2 , що й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду 05.03.2026 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 07.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до Черкаської селищної ради із зверненням та просила виключити з числа службового житла - квартиру за адресою АДРЕСА_4 (стара назва АДРЕСА_2 ) та надати дозвіл на приватизацію житла. 09.07.2025 Черкаською селищною радою Самарівського району Дніпропетровської області позивачу надана відповідь, відповідно до якої роз?яснено, що згідно із постановою КМУ від 03.08.2006 р. №1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. У зв`язку з чим, задля вирішення порушеного нею питання, рекомендовано звернутися до відповідних органів.

Відповідач-2 вказав, що у Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області згідно чинного законодавства України відсутні повноваження щодо надання дозволу чи права на приватизацію житла, як цього вимагає позивач. Органом приватизації житлового фонду, який перебуває у комунальній власності Черкаської селищної територіальної громади Самарівського району Дніпропетровської області є виконавчий комітет Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області. На підставі зазначеного, відповідач-2 вважає вимоги позивача в частині визнання бездіяльності Черкаської селищної ради (Гвардійської селищної ради) Самарівського району Дніпропетровської області щодо надання права приватизації службової квартири за адресою АДРЕСА_5 як орган приватизації згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" безпідставними та необґрунтованими. За таких обставин, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідачу-1 позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до електронного кабінету 08 та 19 лютого 2026 року відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву, відповідач-1 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 27.07.1993 року Гвардійським КЕЧ району було видано ордер №594, ОСОБА_2 на право зайняти в АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 померла, про що Черкаською селищною радою було зроблено відповідний актовий запис № 37.

ОСОБА_1 , отримала від Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС" Черкаської селищної ради лист від 13.11.2024 року, яким дозволено переоформити особовий рахунок № НОМЕР_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на неї як доньку в зв`язку зі смертю матері - ОСОБА_2

07.07.2025 року позивач звернулася до Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області із заявою, в якій просила виключити з числа службового житла - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та надати дозвіл на приватизацію зазначеного житла.

Проте, листом відповідача-2 від 09.07.2025 №34/0/13/25 позивачу було надано відповідь, відповідно до якої роз`яснено, що згідно із постановою КМУ від 03.08.2006 р. №1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. У зв`язку з чим, задля вирішення порушеного питання, їй рекомендовано звернутися до відповідних органів.

Після чого, позивач звернулася із заявою до КЕВ міста Дніпро, в якій просила розслужебити квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .

Проте, відповідач-1 листом від 10.10.2025р. №525/3414 повідомив позивача про те, що порядок надання службової житлової площі, підстави для виключення з числа службової у Міністерстві оборони України визначено Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018 року, окремими розпорядженнями Міністра оборони та керівними документами, які діють в сфері забезпечення житлом. Виключення житлового приміщення з числа службового працівникам ЗСУ зазначеною Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами в Міністерстві оборони не передбачено. У пункті 6 розділу І Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 року № 37 зазначено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Питання забезпечення житлом працівників ЗСУ врегульовувалось Галузевими угодами між Міністерством оборони України та Центральним комітетом Всеукраїнської профспілки працівників ЗСУ, які станом на 2025 рік не укладалися. Міністерству оборони України з Державного бюджету України виділяються кошти на будівництво (придбання) житла лише для військовослужбовців ЗСУ. Забезпечення працівників жилими приміщеннями для постійного проживання, шляхом виключення його з числа службового призведе до порушення Бюджетного кодексу України, в частині не цільового використання бюджетних коштів. Разом з тим, житловим законодавством не визначено правових норм, які зобов?язують підприємства, організації, яким належить службовий фонд, змінювати статус квартири у разі наявності у працівника (робітника) відповідного трудового стажу (понад 10 років). Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. На підставі вищевикладеного, в КЕВ м.Дніпро відсутні підстави для надання клопотання щодо виключення житлової площі з числа службових Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 р. № 2482-XII (далі - Закон № 2482-XII) до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною другою статті 2 Закону № 2482-XII установлено, що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Приписами частини першої статті 3 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація здійснюється, зокрема, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Частиною першою статті 6 Закону № 2482-XII визначено, що незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними:

однокімнатні квартири;

квартири (будинки), одержані у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації;

квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлена ця пільга Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Другої світової війни, воїни-інтернаціоналісти, особи з інвалідністю I і II груп, особи з інвалідністю з дитинства, ветерани праці, що пропрацювали: не менше 25 років - жінки, 30 років - чоловіки, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

квартири (будинки), в яких мешкають сім`ї загиблих при виконанні державних і громадських обов`язків та на виробництві;

квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім`ї (сім`ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).

Частиною третьою статті 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із абзацами першим, третім та четвертим пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях після звільнення та членів їх сімей врегульовано Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. №1081 (далі - Порядок № 1081).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Пунктом 11 вказаного порядку передбачено, що житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей), визначено Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 р. №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 року за № 1020/32472 (далі - Інструкція № 380, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.10 розділу VІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Отже, військовослужбовці, які мають право на виключення житла з числа службового реалізують це право у порядку, встановленому законодавством та на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Так, позивач звернулася із заявою до відповідача-2 із заявою, в якій просила розслужебити вищезазначену квартиру, для подальшої її приватизації.

До цієї заяви позивачем додано копію ордеру № 594 від 27.07.1993 року, копію відомостей про зареєстрованих у житловому приміщені осіб №906 від 14.03.2025 року; копію дозволу на переоформлення особистого рахунку № 07-547/0/2024 від 13.11.2024 року; копію паспорту, копію картки фізичної особи - платника податків, копію трудової книжки, свідоцтво про смерть.

Проте клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком не надано.

Отже, відсутня протиправна бездіяльність Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області щодо відмови у розслужеблені квартири позивача, оскільки відсутнє клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Крім того, у відповідача-2 згідно чинного законодавства України відсутні повноваження щодо надання дозволу чи права на приватизацію житла, як вимагає цього позивач.

Щодо зобов`язання відповідача-1 подати клопотання до відповідача-2 про зняття статусу службової квартири, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1991 року № 2232-ХІІ.

Згідно із ч.9 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці це особи, які проходять службу.

Відповідно до ст.2 вищевказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Визначення функцій, складу Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними регулюється Законом України "Про Збройні Сили України". Статтею 5 зазначеного Закону встановлено, що особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України. Отже, категорії працівників Збройних Сил України відносяться всі особи, які не є військовослужбовцями, тобто не проходять військову службу.

Працівники Збройних Сил України не можуть бути військовослужбовцями.

У пункті 2 розділу І Положення зазначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Відповідно до пункту 3 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

У тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. У пункті 6 розділу І Положення зазначено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, як припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

За загальним правилом, передбаченим ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" службові квартири не підлягають приватизації.

Зі змісту ч.1 ст.118 ЖК Української РСР випливає, що після вирішення питання про зняття із цього житла статусу службового воно може бути приватизоване.

Згідно із п.6, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Тобто, відповідно до даних пунктів необхідною умовою для подання клопотання щодо виключення жилого приміщення з числа службових перш за все є з`ясування у власника майна (оскільки статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності цього права), чи відпала потреба у використанні такого приміщення, адже подання клопотання щодо виключення з числа службового до відповідного органу свідчитиме, відмову від даного майна.

Так, КЕВ м.Дніпро є установою яка підпорядковується Міністерству оборони України, а майно, яке знаходиться на балансі у КЕВ належить на праві оперативного управління.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 р. № 1075-ХІV, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарна, побутове хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", з моменту надходження майна до Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону прийнято Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. №1282.

Цей, Порядок визначає процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів установ та організацій Збройних Сил, та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Вилучення військового майна з оперативного управління військових частин - це прийняття Міноборони рішення про вилучення майна з оперативного управління військових частин з метою безоплатної передачі його до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (пункт 2 Порядку).

Об`єктами передачі згідно з цим Порядком є: 1) військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно); 3) інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; 4) житловий фонд, інші об`єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів.

Пропозиції щодо передачі військового майна за рішенням Міноборони після отримання його згоди погоджуються ініціатором передачі з відповідними органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними установами і організаціями або відповідними органами місцевого самоврядування, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом держаного майна, Держкомстатом і подаються Міноборони.

Правочини щодо відчуження військового майна (нерухомого), які укладаються без згоди Міністра оборони України підлягають скасуванню, а відповідно майно поверненню.

Таким чином, враховуючи наведене вище, слід дійти висновку про обґрунтовану відмову відповідача-1, яка викладена в листі від 10.10.2025 р. №525/3414, позивачу у виключенні з числа службових - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною 2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" службові квартири не підлягають приватизації.

Отже, відповідно до п.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації: квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.

При цьому, КЕВ м.Дніпро на день звернення не мало законних підстав для звернення до Черкаської селищної ради з клопотанням для виключення даного житла з числа службового.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а отже, задоволенню не підлягають повністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовної заяви питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро, Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма