Рішення № 136048068, 27.04.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 462/10518/25

Провадження № 2/466/1746/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Якубів І. О.

з участю: представника відповідача Льовочкіної В. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович, Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

в с т а н о в и в:

05 лютого 2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова за підсудність із Залізничного районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович, Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якій позивач просить суд ухвалити рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за 8888 виданий 25.01.2017 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 161 960,59 гривень.

Стислий виклад позиції позивача.

Обґрунтування позивача.

Згідно викладеного у позовній заяві позивач зазначає, що 20 серпня 2025 року у відповідь на адвокатський запит адвоката Грицака Богдана Володимировича приватним виконавцем Білецьким Ігорем Мироновичем було надано постанова про відкриття виконавчого провадження, згідно якої мені стало відомо про те, що існує виконавче провадження щодо мене ОСОБА_1 , а саме виконавче провадження №61103412 від 19.02.2020 року.

Ознайомившись із матеріалами справи, було встановлено, що підставою відкриття даного відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис №888 від 25.01.2017 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович, що містить стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість, що виникла по Кредитному договору № 500946206 від 11.06.2014 року, право вимоги за яким було відступлено Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" на користь стягувача на підставі Договору Факторингу №1 від 21.06.2016 року.

Боржником за Кредитним договором є ОСОБА_1 .

Сума заборгованості складається з: заборгованість за кредитом - 101 466,08 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 26 832,18 грн., по комісії - 33 662,33 грн. Загальна сума заборгованості становить 161 960,59 грн.

Позивач вказає, що ознайомившись із змістом виконавчого напису, вважає його незаконним з таких підстав: виконавчий напис вчинено з порушення вимог чинного законодавства, у момент вчинення виконавчого напису були відсутні правові підстави для його вчинення, розмір заборгованості не є безспірним, позивача не було повідомлено про звернення стягувача до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису.

Позивач зазначає про те, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ні Банк не інформували її про передачу права вимоги від первісного кредитора до нового, внаслідок чого вона була позбавлена можливості висунути заперечення проти вимог нового кредитора, які мала проти вимог первісного кредитора, так як розмір заборгованості не є безспірним та не враховує всіх обставин за кредитним договором.

Виходячи із відсутності доказів, що ТзОВ «Кредитні ініціативи» реалізувало свій обов`язок щодо направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушень, не повідомило про заміну кредитора у зобов`язанні, не підтвердило спливу 30 днів з моменту надсилання такої вимоги та не підтвердило безспірність грошових вимог, позивач вважає, що приватний нотаріус повинен був відмовити у вчиненні виконавчого напису.

Позивач звертає увагу суду на те, що нотаріусом при вчиненні виконавчого напису було порушено порядок його вчинення, з огляду на наступне. Як вбачається зі спірного виконавчого напису, приватний нотаріус вчинив нотаріальну дію, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.99 р. №1172, з огляду на, те позивач зазначає про наступне. Так, вказана Постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постанову Кабінету Міністрів України за №662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". Разом з тим, згадана постанова, відповідно до Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.

Позивач вважає, що на день вчинення оспорюваного виконавчого напису кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входив до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку, тобто умови, визначені ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», для вчинення відповідної нотаріальної дії були відсутні. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є однією з підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Також звертає увагу суду також і на те, що при вчиненні виконавчого напису повинна існувати безспірність заборгованості. Заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачом повинна бути безспірною.

На підтвердження безспірності заборгованості стягувач зобов`язаний надати нотаріусу документи, що дозволяють чітко встановити факт виникнення правовідносин між сторонами, момент виникнення права на стягнення простроченої заборгованості та розмір цієї заборгованості (наприклад, договір, письмова вимога про стягнення коштів з доказами отримання вимоги боржником, розрахунок заборгованості тощо). Представником ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» до заяви про примусове виконання рішення не додано, ані Договору відступлення прав вимоги, ані Ухвали про заміну сторони правонаступником, а також жодного телефонного дзвінка, чи письмової вимоги щодо погашення заборгованості на адресу Позивача не надходило.

Тому позивач зазначає, що оспорюваний виконавчий напис нотаріуса не відповідає вимогам чинного законодавства, в той час як заборгованість, яка вказана в цьому виконавчому написі, не є безспірною.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, позивач вважає, що є наявність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису №888 виданий 25.01.2017 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з порушенням при його вчиненні умов безспірності та порушення порядку його вчинення встановленого чинним законодавством.

Обґрунтування заперечень відповідача.

18 лютого 2026 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» адвоката Льовочкіної В. М. надійшов відзив, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., приватний виконавець виконавчого округу Львівської обл. Білецький І.М., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

У відзиві зазначає, що ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечує проти задоволення позовних вимог, а позов вважає необґрунтованим з наступних підстав.

Представник відповідача вказує, що оскаржуваний напис вчинено у порядку, передбаченому законом. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі № 826/20084/14, яка була залишена без змін апеляційною та касаційною інстанціями, було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п. 4 ст. 254 КАС України набула законної сили з 22.02.2017 р., а, отже, з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин. Таким чином, всі виконавчі написи після цієї дати були вчинені без правових підстав. Разом з тим оскаржуваний виконавчий напис було вчинено 25.01.2017 р., тобто під час дії постанови Кабінету Міністрів України № 662, яка дозволяла вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах. Відтак, доводи сторони позивача про неможливість вчинення оскаржуваного напису на кредитному договорі є безпідставними та такими, які суперечать законодавству, чинному на момент вчинення цього виконавчого напису.

Також представник відповідача вказує, що оскаржуваний напис вчинено щодо безспірної заборгованості. Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору, зокрема, щодо її розміру, строків, за яких вона нарахована тощо, а відтак, і документів, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус вчиняє виконавчий напис. Документи, що встановлюють заборгованість, насамперед мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Нотаріусу для вчинення виконавчого напису відповідачем були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість, можна вважати безспірною, оскільки позивач у своєму позові не зазначив жодної обставини, яка б свідчила про протилежне.

Щодо обізнаності позивача про наявність виконавчого напису та пропуск строків позовної давності сторона відповідача зазначає наступне. З позову вбачається, що позивач нібито дізналася про наявність виконавчого напису лише 20.08.2025 р. в ході аналізу реєстру виконавчих проваджень. Відтак вбачається, що в 2014 р. позивач взяла кредит в розмірі понад 100 000 грн., який не повернула, і яким взагалі не цікавилася. Більше того, з матеріалів виконавчого провадження № 61103412 відомо, що 02.07.2021 р. виконавцем було накладено арешт на банківські рахунки позивача, що спростовує обізнаність її про виконавчий напис виключно 20.08.2025 р. Початок перебігу позовної давності починається не тільки з часу безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Застосування строків позовної давності полягає у тому, що обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається виключно на позивача. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позовна давність щодо визнання таким, що не підлягає виконанню оскаржуваного виконавчого напису, закінчилася 25.01.2020 р., тобто через три роки після його вчинення. Крім того, навіть, якщо обраховувати позовну давність з дати накладення виконавцем арешту на банківські рахунки позивача (02.07.2021 р.), коли їй достеменно стало відомо про існування оскаржуваного виконавчого напису, позовна давність також спливла. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651 від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено. Таким чином, 01.07.2023 р. пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перестав діяти. Однак Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 р. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, який передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. В подальшому, Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 р., який набрав чинності 30.01.2024 р., було викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Законом України № 4434-IX від 14.05.2025 р., який набрав чинності 04.09.2025 р., вищенаведений пункт 19 було виключено. У цій справі позивач подав до суду вказаний позов 22.12.2025 р. За загальним правилом позовна давність гарантовано спливла 02.07.2024 р., якщо відраховувати її від дати накладення арешту на банківські рахунки позивача. Однак у зв`язку з карантином та воєнним станом в період до 30.01.2024 р. (дата набрання чинності Закону України № 3450-IX від 08.11.2023 р.), строк позовної давності позивача було продовжено, а в період з 30.01.2024 р. по 04.09.2025 р. строкпозовної давності позивача було зупинено. Разом з тим 05.09.2025 р. позовна давність для позивача вже спливла. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, зробленою до винесення рішення, є підставою для відмови в позові. Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.01.2013 р. за № 10-70/0/4-13 заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Вказане представник відповідача просить вважати заявою про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

Представник відповідача зазначає, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим, безпідставним, а тому таким, що не підлягає задоволенню.

Пояснення третіх осіб.

Третьою особою - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. пояснення щодо позову подано не було.

Третьою особою - Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. пояснення щодо позову подано не було.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 23 березня 2026 року задоволено заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» адвоката Льовочкіни Валерії Михайлівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, що стверджується довідкою про доставку електронного листа, довідкою про доставку повідомлення у додаток «Viber», рекомендованим повідомленням, а також від неї не надходило клопотання про відкладення розгляду справи чи розгляду справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності з частиною третьою статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Позивач в судове засідання не з`явився, що в порядку ст. 223 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» Льовочкіна В. М. позовні вимоги заперечила, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати строки позовної давності.

Суд, заслухавши доводи представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, дійшов наступних висновків.

Згідно відповіді на адвокатський запит адвоката Грицака Б. В. приватним виконавцем Білецьким Ігорем Мироновичем надано постанова про відкриття виконавчого провадження, щодо ОСОБА_1 , а саме виконавче провадження №61103412 від 19.02.2020 року.

Судом встановлено, що підставою відкриття даного відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис №888 від 25.01.2017 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович, що містить стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість, що виникла по Кредитному договору № 500946206 від 11.06.2014 року, право вимоги за яким було відступлено Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" на користь стягувача на підставі Договору Факторингу №1 від 21.06.2016 року.

Боржником за Кредитним договором є ОСОБА_1 .

Сума заборгованості складається із: заборгованість за кредитом - 101 466,08 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 26 832,18 грн., по комісії - 33 662,33 грн. Загальна сума заборгованості становить 161 960,59 грн.

Згідно ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Виконавчий напис відповідає вимогам, що пред`являються законом до нього, зокрема ст. 89 Закону України «Про нотаріат».

Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідні зміни до Постанови № 1172 та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою КМУ № 662 від 26.11.2014, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 (далі - Постанова) визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 цих змін.

П. 2 Змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів: «доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Таким чином, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КМУ № 1172 від 29.06.1999 у чинній на час вчинення оспорюваного виконавчого напису редакції стосується лише нотаріально посвідчених договорів і не може стосуватися до кредитного договору, укладеного між позивачем та банківською установою, оскільки такий не посвідчений нотаріально.

Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував того, що законодавство України не допускає такого способу позасудового врегулювання спорів.

Відповідно до п. 3.5 Глави 16 Порядку, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

У статті 89 цього Закону визначено вимоги до змісту виконавчого напису. У ньому повинні зазначатися дата його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Відповідно до п.1Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, в редакції, що діяла станом на 11.08.2010 року, для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами,що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з пунктом 2 цього Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями додаються: а)оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс викладено правовий висновок, згідно якого вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Аналогічний висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 23.01.2018 в справі № 310/9293/15ц.

У Постанові КЦС ВС від 23.01.2018 в справі № 310/9293/15ц зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові ВП ВС від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Так, законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно частини 2 статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі статтею 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені судом обставини справи, а також норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог позивача, а тому позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Щодо заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, зробленою до винесення рішення, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність це строчок, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно дат статі 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша та п`ята статті 261 ЦК України).

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду . Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

З матеріалів справи встановлено, що виконавчий напис №888 виданий 25.01.2017 року, постанова про відкриття виконавчого провадження № 61103412 винесена 19.02.2020 року, постанова про арешт коштів боржника № 61103412 винесена 02.07.2021.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID- 19) строки, визначені статтями 257, 258, 362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої корона вірусом SARS CoV-2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 року до 22.05.2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалася.

З врахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з 18.06.2018 року.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі №212/10834/21.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції чинній на день звернення до суду з позовом), у період воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, яким доповнено ЦК України в березні 2022 року.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ «розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності, Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України) виключено. Закон № 4434-ІХ набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Так, як про виконавчий напис позивачу стало відомо 20 серпня 2025 року із відповіді на адвокатський запит, доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачу значно раніше цієї дати було відомо про вчинений виконавчий напис відповідач суду не надав, а позовні вимоги було заявлено позивачем у грудні 2025 року, суд приходить до висновку, що враховуючи факт продовження загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено.

Тому, суд не вбачає, підстав для відмови у позові у зв`язку із закінченням строків позовної давності, оскільки позовна заява подана в межах строку позовної давності.

Розподіл судових витрат.

В силу дії 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович, Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №8888 виданий 25.01.2017 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 161 960,59 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21.

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Андрійович, адреса: 01030, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 55/11.

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, адреса: 79013, м. Львів, вул. Київська, 1.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 27.04.2026 року.

Суддя П. Т. Едер