Рішення № 136045791, 13.03.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/18652/25

провадження № 2/753/7226/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарями судового засідання Розумієнком І. П., Овчар В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», представник позивача: Некряч А. В., до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представники відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гавловська Оксана Валеріївна, про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

І. Вимоги позивача та стислий виклад позицій учасників справи.

У вересні 2025 р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»(далі також - ПрАТ «СК «Уніка», страхова компанія, позивач)звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - квартира), укладеного 21.07.2022 між дарувальником ОСОБА_1 та обдаровуваною ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі), з підстав його фіктивності та фраудаторності.

Позов обґрунтований такими обставинами. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 ) на користь ПрАТ «СК «Уніка» стягнуто виплачену суму страхового відшкодування в розмірі 1 558 878,30 грн та судові витрати. Позов у цій справі був заявлений на тій підставі, що страхова компанія на виконання умов договору добровільного страхування вантажіввиплатила ПрАТ «Елопак-Фастів» страхове відшкодування за втрачений внаслідок пожежі вантаж, у зв`язку з чим набула право вимоги до перевізника ФОП ОСОБА_1 як до особи, відповідальної за втрату вантажу. На стадії виконання рішення суду з`ясувалось, що після завдання збитків ОСОБА_1 позбувся частини належного йому майна уклавши з своєю дружиною ОСОБА_2 договір дарування квартири. Так само в період травня-червня 2022 р. ОСОБА_1 перереєстрував на нових власників чотири належні йому вантажні автомобілі та три напівпричепи.

За міркуванням позивача оспорюваний договір дарування є фіктивним, укладеним з метою уникнення ОСОБА_1 виконання зобов`язання щодо сплати боргу, оскільки вказана у договорі вартість (ціна) є заниженою, дарувальник залишився проживати у квартирі та не передав її обдаровуваній, тобто правові наслідки правочину не настали. Позивач також вважає, що договір дарування був спрямований на приховування майна, на яке могло бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргу, а при його укладенні були порушені вимоги частини третьої статті 13, пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та частини третьої статті 228 ЦК України.

Відповідачі позов не визнали пославшись на те, що позивач не довів ні фраудаторний характер оспорюваного правочину, ні його фіктивність. Вказали, що позов до ОСОБА_1 був заявлений через рік після укладення оспорюваного договору, а до того жодних майнових претензій до нього позивач не пред`являв, при цьому відповідальність ОСОБА_1 як перевізника не була очевидною і навіть не проглядалась, оскільки всі претензії, пов`язані з втратою вантажу, були адресовані експедитору ФОП ОСОБА_5 . Таким чином ОСОБА_1 , не перебуваючи з позивачем у договірних чи інших відносинах та не будучи його боржником, реалізував своє право на розпорядження майном.

ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 17.09.2025 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання 30.10.2025.

29.10.2025 від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без його участі.

30.10.2025 у зв`язку з відсутністю відомостей про вручення відповідачам повідомлень про дату, час та місце судового засідання суд відклав підготовче засідання на 26.11.2025.

25.11.2025 від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без його участі.

Ухвалою суду від 26.11.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 17.12.2025.

15.12.2025 від представника позивача надійшла заява розгляд справи без його участі.

16.12.2025 від адвоката Петруніної В. В. надійшли заяви про вступ у справу як представника відповідача ОСОБА_2 та про відкладення розгляду справи.

17.12.2025 від адвоката Космини В. М. надійшли заяви про вступ у справу як представника відповідача ОСОБА_1 , про повернення до стадії підготовчого провадження та про відкладення розгляду справи.

17.12.2025 від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про повернення до стадії підготовчого провадження.

В судове засідання 17.12.2025 учасники справи не з`явились, суд відклав розгляд справи на 02.02.2026.

06.01.2026 від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву разом з клопотаннями про поновлення пропущеного строку на їх подання.

23.01.2026 від представника відповідача Петруніної В. В. надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

26.01.2026 суд постановив ухвалу про участь представника відповідача Петруніної В. В. в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

02.03.2026 від представника позивача надійшла заява розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні 02.02.2026 суд прийняв до розгляду відзиви на позовну заяву та відмовив у задоволенні клопотань представників відповідачів про повернення до стадії підготовчого провадження.

27.02.2026 від представника відповідача Космини В. М. надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 02.03.2026 залишена без задоволення.

03.03.2026 від представників відповідачів надійшли заяви про розподіл судових витрат разом з доказами витрат відповідачів на професійну правничу допомогу.

03.03.2026 від представника позивача надійшла заява розгляд справи без його участі.

Розгляд справи по суті відбувся в судових засіданнях 02.02.2026 та 03.03.2026, після чого суд перейшов на стадію ухвалення рішення.

13.03.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

21.07.2022 між ОСОБА_1 (дарувальником) та його дружиною ОСОБА_2 (обдаровуваною) укладено договір дарування квартири, за умовами якого дарувальник подарував, а обдаровувана прийняла в дар квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Дарунок оцінено сторонами в суму 200 000 грн.

При укладенні договору його сторони стверджували, що правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), не приховує інший правочин (не є удаваним), а квартира набута сторонами під час шлюбу і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (пункт 7).

Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 298.

На підставі вказаного договору нотаріус як державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про перехід права власності на квартиру до ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64250493 від 21.07.2022).

У травні 2023 р. ПрАТ «СК «Уніка» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення страхового відшкодування в розмірі 1 558 878,30 грн (унікальний номер справи 911/1358/23).

Ухвалою суду від 09.05.2023 зазначену позовну заяву було залишено без руху з підстав її подання без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164 Господарського процесуального Кодексу України.

Зі змісту цієї ухвали убачається, що страхова компанія обґрунтовувала свої вимоги тим, що 20.10.2021 між нею та ПрАТ «Елопак-Фастів» було укладено договір добровільного страхування вантажів, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим вантажем. 26.04.2022 ПрАТ «Елопак-Фастів» як замовник та ФОП ОСОБА_5 як експедитор підписали заявку на перевезення вантажу маршрутом Фастів-Баку відповідно до договору від 01.11.2019 № 01/11/2019 про надання послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. 02.05.2022 із вказаним вантажем відбулась страхова подія, передбачена договором страхування, у зв`язку з якою позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування. Позивач зазначав, що до нього відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України перейшло право вимоги до ФОП ОСОБА_5 як до особи, відповідальної за заподіяний збиток на підставі договору транспортного експедирування.

Вказані в ухвалі недоліки страхова компанія не усунула, у зв`язку з чим ухвалою суду від 22.06.2023 позовна заява була повернута.

Замовник перевезення ПрАТ «Елопак-Фастів» та одержувач вантажу азербайджанська компанія AZ FP Co LTD до моменту отримання від страховика страхового відшкодування теж вважали відповідальним за заподіяний збиток експедитора ФОП ОСОБА_5 , що підтверджується фактом виставлення останньому претензійних вимог.

30.06.2023 ПрАТ «СК «Уніка» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення страхового відшкодування з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (унікальний номер справи 910/10606/23).

ФОП ОСОБА_5 був залучений до участі у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, позов було задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19.09.2024 рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду м. Києва від 26.11.2024 було відмовлено у задоволенні позову, проте постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Уніка» виплачене страхове відшкодування в розмірі 1 558 878,30 грн та судовий збір в загальному розмірі 51 442,98 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025, яка набрала законної сили, установлені такі факти та обставини.

20.10.2021 між ПрАТ «Елопак-Фастів» (страхувальником) та ПрАТ «СК «Уніка» (страховиком) був укладений договір добровільного страхування, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим вантажем (визначеним у пункті 3.1 договору), що належить страхувальнику або за які він несе відповідальність та що перевозиться видами транспорту (визначеними у пункті 3.2. договору) за маршрутами (визначеними в пункті 3.3 договору).

Між ПрАТ «Елопак-Фастів» та перевізником ФОП ОСОБА_1 був укладений договір перевезення вантажу - 20 палет заготовок пакетів Elopak Roll Fed, 1 палети стрічки поліетиленової, що підтверджується складеною 27.04.2022 міжнародною товарно - транспортною накладною (СМR).

Перевезення вантажу здійснювалося належним перевізнику вантажним автомобілем Renault Magnum з напівпричепом Krone, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

02.05.2022 під час перевезення вантажу за визначеним маршрутом на ділянці с. Сигнаївка Звенигородського р-ну на автошляху Н-16 Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань сталася пожежа напівпричепу Krone, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вантажного автомобіля Renault Magnum, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок якої було знищено 21,4 т упаковки, 0,256 т упаковки, три автошини напівпричепа, тент напівпричепа.

За сюрвеєрським звітом від 24.07.2022 № 22-05.02.UN, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю ЕЛ ЕЙ КАРГО», зазначений випадок визнано страховим.

Страховик ПрАТ «СК «Уніка» визнав випадок страховим і у межах зобов`язання зі страхування, яке виникло між страховиком та страхувальником ПрАТ «Елопак-Фастів» внаслідок укладеного між ними договору страхування вантажів та здійснених страхувальником страхових внесків, здійснив виплату страхового відшкодування.

Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» та виснував, що страховик, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за перевізника ФОП ОСОБА_1 , набув право вимоги до останнього як до особи, відповідальної за втрату вантажу.

На виконання судового рішення Господарський суд м. Києва видав накази, на підставі яких приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. відкрив виконавчі провадження № 78664910 та № 78665252 (постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2025).

IV. Норми права і мотиви їх застосування.

У статтяхй 15, 16 ЦК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права означає позбавлення його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, а під порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, слід розуміти створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага (рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за № 18-рп/2004).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права та інтересу є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина третя статті 215 ЦК України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак правом оспорювати правочин цивільний закон наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України), інтерес однієї зі сторін цього правочину чи власний інтерес заінтересованої особи полягає у приведенні сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до його вчинення, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації цією особою (позивачем) її прав.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці та підтверджується численними висновками Верховного Суду України та Верховного суду.

У частині першій статті 12 ЦК України закріплено принцип диспозитивності, за яким особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За змістом цього принципу учасники цивільних відносин самостійно приймають рішення щодо встановлення договірних відносин та їх умов, щодо обрання того чи іншого способу захисту порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів тощо.

Частина п`ята вказаної норми встановлює презумпцію добросовісності та розумності особи при реалізації нею цивільних прав, оспорювання якої здійснюється у судовому порядку.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до положень частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У статті 717 ЦК України наведено визначення договору дарування як договору, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже за своєю сутністю договір дарування є безоплатним правочином, юридичним наслідком укладення якого є безповоротне припинення права власника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).

Частина перша статті 722 ЦК Українивстановлює, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України).

В силу цих засад дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За нормами частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За практикою застосування Верховним Судом загальних засад цивільного законодавства приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача, за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Звідси випливає право кредитора оспорювати правочин, направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до висновків Верховного Суду будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності (постанова від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18).

Стаття 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

За змістом цієї норми у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що така протизаконна ціль як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 185/11584/19, від 30.09.2021 у справі № 381/2296/18, від 15.12.2021 у справі № 187/795/19, від 08.03.2023 у справі № 127/13995/21.

Разом з тим у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 у справі № 761/40240/21 та від 05.08.2025 у справі № 756/19178/21 зроблено правовий висновок про неможливість одночасної кваліфікації оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

За загальними правилами доказування у цивільному процесі кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (статті 12, 81 ЦПК України), проте позивачем не наведено належних обґрунтувань та не надано переконливих і достатніх доказів, які б давали підстави кваліфікувати оспорюваний договір дарування як фраудаторний чи фіктивний.

Так, судом установлено, що рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача грошової суми ухвалене за результатами тривалого судового розгляду майже через три роки після укладення договору дарування.

Незважаючи на те, що складення міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) господарський суд розцінив як доказ укладення між ПрАТ «Елопак-Фастів» та ФОП ОСОБА_1 договору перевезення вантажу, формалізовані договірні відносини між вказаними особами були відсутні.

Вимоги про стягнення страхового відшкодування позивач заявив до відповідача майже через рік після укладення оспорюваного договору (у червні 2023 р.), а до того жодних майнових претензій до нього не пред`являв.

Таких претензій не пред`являли до ОСОБА_1 і замовник та одержувач вантажу, адресуючи всі свої претензії експедитору ФОП ОСОБА_5 , з яким ПрАТ «Елопак-Фастів» уклав договір про надання послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та у подальшому надав заявку щодо перевезення вантажу за маршрутом Фастів-Баку.

З наведених підстав замовник вимагав відшкодування збитків саме від експедитора, хоча і був обізнаний про перевезення вантажу на автомобілі перевізника ФОП ОСОБА_1 , про що свідчить зміст виставленої експедитору претензії.

З претензії також убачається, що умови укладеного між ПрАТ «Елопак-Фастів» та ФОП ОСОБА_5 договору передбачали забезпечення експедитором страхування вантажу на умовах CMR-страхування відповідно до статті 13 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

CMR-страхування - це добровільне страхування відповідальності автоперевізника під час міжнародних перевезень вантажів, яке захищає його фінансові інтереси у разі пошкодження, втрати вантажу або порушення термінів доставки. Це страхування покриває претензії власника вантажу, що виникають відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема, у випадках ДТП, пожежі, крадіжки тощо.

Відтак у разі виконання експедитором зобов`язання зі страхування сума виплаченого позивачем страхового відшкодування мала б бути компенсована (повністю або частково) в межах взаємовідносин двох страхових компаній як господарюючих суб`єктів.

За наведених обставин та послідовності подій той факт, що після настання страхового випадку було укладено безоплатний договір між пов`язаними особами (чоловіком і дружиною), не дає достатніх підстав вважати, що сторони оспорюваного договору діяли недобросовісно, на шкоду інтересам кредитора, а їх воля була спрямована на приховання майна від звернення стягнення на нього в рахунок відшкодування збитків.

За наслідками укладення договору дарування була здійснена державна реєстрація права власності обдаровуваної ОСОБА_2 на квартиру, а з огляду на належність її до спільного сумісного майна подружжя (на момент дарування) збереження за дарувальником права користування об`єктом житлової нерухомості не свідчить про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України подарунки від чоловіка/дружини оподатковуються за нульовою ставкою, а відтак визначена відповідачами на власний розсуд ціна дарунка не є обставиною, яка може підтверджувати фіктивний характер оспорюваного договору.

Слід також зазначити, що на відсутність у боржника ОСОБА_1 грошових коштів чи іншого майна, за рахунок яких можливо виконати рішення суду, позивач не послався, тобто не обґрунтував наявність у нього юридичної заінтересованості у визнанні оспорюваного договору недійсним.

Отже ураховуючи, що при укладенні оспорюваного договору відповідачі реалізували своє право на свободу договору, а позивач не спростував презумпцію його правомірності та не довів факт порушення своїх прав (інтересів), суд відмовляє у задоволенні позову з підстав недоведеності вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 27.04.2026.