Рішення № 136041529, 28.04.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

28.04.2026

ЄУН 389/521/26

Провадження №2/389/262/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

У складі: головуючого судді - Українського В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гой І.С.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Пашка С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду у місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 90903 гривень 00 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 27 лютого 2025 року по день ухвалення судового рішення у сумі 215082 гривень 00 коп. без урахування всіх необхідних податків і зборів.

Свої вимоги мотивував тим, що у період з 01 липня 1988 року по 27 лютого 2025 року працював помічником машиніста та машиністом електровоза у виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця». 27 лютого 2025 року звільнений з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років.

В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків згідно протоколу комісії з встановлення трудового сажу на залізниці № 12 від 17.02.2025 провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Відповідач після звільнення позивача виплатив йому тільки компенсацію за невикористані 78 днів відпусток, про що зазначено в наказі.

В день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 78 днів відпусток. Листом від 22.12.2025 №725 відповідач вперше повідомив позивача про розмір заборгованості та призупинення їх виплат. Невиплату відповідач мотивував наявністю рішення правління АТ «Українська залізниця», яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Проте вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, на час його звільнення вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні. Вважає, що відповідач в день звільнення в порушення законодавства незаконно не виплатив належні позивачеві суми.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що згідно даних витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Окремо зазначив, що виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позову та просить його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні частково визнав вимоги позову, а саме в частині стягнення одноразового грошового посібника, однак зауважив, що можливість виплатити такі кошти може з`явитися тільки після скасування воєнного стану. Заперечив щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, який є занадто завищеним та не пропорційним сумі заборгованості у виплаті одноразового грошового посібника.

проти задоволення позову та просить відмовити в задоволенні вимог позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що позивач 01 липня 1988 року працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» помічником машиніста електровоза, машиністом електровоза, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 27.02.2025.

Наказом заступник начальника депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» №53/ос від 18.02.2025 позивача звільнено із займаної посади з 27.02.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпПУ.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 78 днів відпустки. Водночас, виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (34 р. 03 м. 11 дн.) №12 від 17.02.2025, вирішено провести з після окремого рішення правління ТА «Укрзалізниця».

Позивач 07 грудня 2025 року звернувся до начальника виробничого підрозділу Локомотивного депо Знам`янка із заявою, в якій просив негайно провести з ним повний розрахунок при звільненні всіх виплат, повідомити про суми які повинні бути нараховані та не виплачені при звільненні.

У відповідь на вказане звернення заступник начальника виробничого підрозділу 22 грудня 2025 року повідомив, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 про введення на території України воєнного стану, ведення Протоколів комісії про встановлення розміру виплат не передбачено. Окрім того, відповідно до п. 4.16 додатку №7 до колективного договору Локомотивного депо Знам`янка одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Однак рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022 призупинено додаткові виплати передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 по 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремим рішенням правління за кожен рік.

Відповідно до інформації первинної профспілкової організації Локомотивного депо Знам`янка, будь-які зміни та доповнення до розділу І «Загальні положення» п.1.1.-1.10; 2.3, 4.16 та 4.17 діючого колективного договору укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка не вносилися з 2022 року по день надання відповіді.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 3 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

За змістом ст. 11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Відповідачем не наданий витяг з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, нормами якого він обґрунтовує відзив на позов. Однак вказує, та факт не оспорюється позивачем, що згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.17 договору).

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Пункт 1.7 вказаного колективного договору передбачає, що договір не може погіршувати положення працівників по відношенню до діючого законодавства, Генеральної та Галузевої угод. У випадку якщо в період дії колективного договору будуть прийняті державні нормативні акти з гарантіями, нижче ніж передбачено колективним договором, то норми колективного договору діють до закінчення строку його дії.

Як слідує з роз`яснень, наданих позивачу в листі Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам`янка, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, на час звільнення позивача пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване. Таким чином у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 3 середньомісячних заробітків.

Також, позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 3 середньомісячних заробітків. Для розрахунку позивачем взято заробітну плату за два попередні місяці, які йдуть перед звільненням. Відповідно до розрахунку сум, які б мали бути виплачені ОСОБА_2 відповідно до умов колективного договору у зв`язку з його звільненням на пенсію, здійсненого провідним бухгалтером РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», сума вихідної допомоги в розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (посадових окладів) складає 242408,00 гривень без відрахування обов`язкових зборів та податків із урахуванням середньомісячної заробітної плати у розмірі 30301,00 гривень. Позивач просить стягнути допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що складає 90903,00 гривень. Відповідач не заперечує нараховану суму.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 27 лютого 2025 року до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач узяв розрахунок сум, які б мали бути виплачені відповідачу відповідно до умов колективного договору у зв`язку з його звільненням на пенсію, відповідно до відомостей про заробітну плату за два попередні місяці, довідку про середньоденну заробітну плату, які надані відповідачем.

Середня заробітна плата із розрахунку двох останніх місяців становить 30301,00 гривень. Середньоденна заробітна плата складає 1194,90 гривень, із таким розміром середньоденної заробітної плати позивач погодився та відповідно до такого розміру заробітної плати просить стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 27 лютого 2025 року та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток по день ухвалення судового рішення, але не більше 180 днів.

Разом з цим, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 70% розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв`язку з виходом позивача на пенсію, що становить 150557,4 грн (215082,00 грн х 70%).

За таких обставин, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення.

Також, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263, 264, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 90903 гривні 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 27 лютого 2025 року у сумі 150557 гривень 40 коп. без урахування всіх необхідних податків і зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2414 гривень 60 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вул. Єжі Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя В.В. Український