Ухвала суду № 136037146, 28.04.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/12272/25

Провадження №1-кс/333/337/26

УХВАЛА

Іменем України

про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

28 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

слідчого ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

розглянувши в судовому засіданні в режимі відео конференції клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 , погодженого прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборониОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню №42024082370000406 від 15.04.2024 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Катеринівка, Баштанського району, Миколаївської області, громадянина України, військовослужбовця за мобілізацією, який перебував на посаді номера 1-ої обслуги міномета мінометного взводу роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшло клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборониОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню №42024082370000406, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявлене клопотання обґрунтовано тим, що першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР м. Мелітополі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024082370000406 від 15.04.2024 за ч. 4 ст. 408 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 121 від 19.04.2023 солдата ОСОБА_5 , який призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2023 №30 о/с на посаду номера 1-ої обслуги міномета мінометного взводу роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) 3-го батальйону оперативного призначення, зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_8 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_8 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до цього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з тим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Так, 23.02.202 4 солдат ОСОБА_5 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташоване у АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов`язки не виконує, час проводить на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживає та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляє та незаконно перебуває за межами місця служби.

Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 408 КК України, - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Так, 15.12.2025 слідчим складено та погоджено із прокурором письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. 15.12.2025 вказане письмове повідомлення про підозру направлено ОСОБА_5 поштовим відправленням за місцем його реєстрації та проживання, у т.ч. із повістками про виклик підозрюваного, направлено за місцем його служби, вручено захиснику, таким чином, відповідно до вимог ст.ст. 111, 135, 136, 278 КПК України було вжито всіх можливих заходів для його вручення.

Разом тим, ОСОБА_5 , будучи обізнаним про наслідки самовільного залишення місця служби, не вжив та не вживає жодних заходів щодо з`явлення на службу, до органу досудового розслідування, прокуратури, а отже його поведінка свідчить про його умисні дії, пов`язані з ухиленням (переховуванням) від зазначених органів, з метою уникнення притягнення до відповідальності, про причини своєї неявки, а також про законність відсутності на службі останній не повідомляє.

Окрім цього, слідчим надавалось доручення оперативному підрозділу щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_5 , однак вжиті заходи виявилися безрезультатними.

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; протоколами допитів свідків, матеріалами службового розслідування та іншими матеріалами кримінального провадження.

24.12.2025 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя надано дозвіл на затримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27.04.2026 ОСОБА_5 було затримано з метою його приводу до Комунарського районного суду м. Запоріжжя для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно постанови про відновлення досудового розслідування від 27.04.2026, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні визначений до 21.06.2026.

В судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали заявлене клопотання з підстав, викладеному у клопотанні.

Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є запобіжний захід.

Відповідно до ч. 2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 15.04.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (кримінальне провадження №42024082370000406).

Клопотання слідчого, погоджене прокурором у кримінальному провадженні, оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів клопотання, наявність обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; протоколами допитів свідків, матеріалами службового розслідування та іншими матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення (злочину), за який Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_5 може:

- переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду;

- незаконно впливати на свідків;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме за вчинення злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 4 ст. 408 КК України, який згідно ст. 12 КК України, віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років, у зв`язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.

Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_5 , під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв`язку з цим, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати підозрюваного та, як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.

Отже існує ризик того, що військовослужбовець ОСОБА_5 у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.

Також слід зазначити, що у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що перебуваючи на волі, продовжуючи проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 НГУ самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показаннями інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради, з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань під час досудового розслідування з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим, перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема, перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.

Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а і у подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_5 в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), а саме дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану.

Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження та показань свідків можна зробити висновок про недбале ставлення військовослужбовця ОСОБА_5 до військової служби та покладених на нього обов`язків. Своїми противоправними діями військовослужбовець ОСОБА_5 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 НГУ та демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.

Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

За таких обставин, застосування більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.

З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; що підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_5 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров`я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій військовослужбовця ОСОБА_5 для запобігання вказаним ризикам об`єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.

В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.

Крім того, бажання військовослужбовця ОСОБА_5 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.

Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов`язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для військовослужбовця ОСОБА_5 жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.

Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.

Отже, досягнення мети, визначеної у ст. 177 КПК України, наразі можливе виключно шляхом взяття під варту військовослужбовця ОСОБА_5 .

Такий висновок не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків, також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування військовослужбовця ОСОБА_5 під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Беручи до уваги те, що військовослужбовець ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію, пов`язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується вчиненням військовослужбовцем ОСОБА_5 особливо тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м`якого запобіжного заходу, непов`язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.

Органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, може переховується від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 42024082370000406 від 15.04.2024 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доведеним та обґрунтованим. Водночас, слідчий суддя дійшов висновку, що наведене вище клопотання підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні під час дії воєнного стану при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави у виді 80 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень, що буде пропорційним, необхідним і достатнім для забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього обов`язків та досягненню завдань кримінального провадження.

Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 194 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 , погодженого прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборониОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 42024082370000406 від 15.04.2024 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» строком до 21.06.2026 (включно), тобто в межах строку досудового розслідування.

Строк тримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 27.04.2026 року 14 години 15 хвилин по 21.06.2026 року (включно).

Визначити одночасно щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або заставодавець (інша фізична або юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. 00 копійок на депозитний рахунок місцевих загальних судів (отримувач платежу ТУ ДСАУ в Запорізькій області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26316700, рахунок № UA928201720355289002015001205, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, призначення платежу: застава за (вказати П.І.Б. особи, за яку вноситься застава); номер справи (провадження); суд, в якому розглядається справа).

У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладаються наступні обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання (місця дислокації підрозділу) та/або місця роботи (несення військової служби);

- утримуватися від спілкування із свідками та іншими особами з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, а у разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на відповідний структурний підрозділ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.

Виконання ухвали доручити начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Термін дії ухвали закінчується 21.06.2026.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя Комунарського районного суду

міста Запоріжжя ОСОБА_1