Рішення № 136031049, 24.04.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/11978/25

н/п 2/953/719/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Дяченка О.М.,

за участю секретаря судових засідань Засєєвої С.О.,

представника позивача адвоката Болдир Ю.Б.,

представник відповідача Тріска Д.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Харкова 10.11.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Національної Поліції в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України, в якій позивач просить стягнути з Головного Управління Національної Поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду.

На обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що в процесі кримінального провадження № 12018220000000677 від 24.06.2018 р. у неї було тимчасово вилучено та накладено Київським районним судом м. Харкова арешт на належний їй автомобіль VOLVO CX-90 д.н. НОМЕР_1 . Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10.06.2025 по справі №64023843/18 було прийняте рішення про повернення мені вищезгаданого автомобіля. Рішення суду першої інстанції в цій частині не ким оскаржувалось. На теперішній час справа пройшла розгляд у апеляційній та касаційній інстанціях. 28.01.2025 вона звернулась до ГУ НП в Харківській області з заявою про повернення автомобіля, але у відповідь отримала листа, яким їй повідомило про те, що автомобіль зник з спеціального майданчика ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Г.Сковороди, 107. В зв`язку з вказаними обставинами вона була вимушена провести незалежну оцінку втраченого під час досудового розслідування майна і встановити, що на час винесення ухвали Київського районного суду м. Харкова і рішення про повернення їй автомобіля його вартість становила 1 714 040 грн., відповідно до звіту з оцінки майна. 29.08.2025 вона звернулася до ГУНП в Харківській області з заявою про добровільне відшкодування вказаної суми у відповідності з «Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання досудового слідства і суду», ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ч. 4 ст. 100 КПК України. У відповідь було отримано лист, яким було повідомлено, що по факту зникнення автомобіля ведеться досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, а стосовно відшкодування майнової шкоди за фактом втрати або знищення речового мені слід звернутися безпосередньо до суду.

Таким чином, рішення Київського районного суду м. Харкова про повернення вилученого автомобіля VOLVO CX-90 д.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 і який був тимчасово вилучений як речовий доказ під час кримінального провадження та зберігався на спеціальному майданчику ГУНП в Харківській області, не було виконано, в зв`язку з тим, що його було втрачено, а у добровільному відшкодуванні заподіяної шкоди, згідно закону, їй було відмовлено.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025, розгляд вказаної справи визначено судді Київського районного суду м. Харкова Дяченко О.М.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.11.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, із призначенням в підготовче судове засідання.

19.11.2025 на до суду в системі «Електронний суд» надійшли пояснення представника Державної казначейської служби України Пузікова В.А. щодо позовної заяви, в якому просила в задоволені позову ОСОБА_1 до ГУНП в Харківській області відмовити, розгляд справи проводити без участі представника Казначейства.

В поясненнях Казначейство не погоджується з позовними вимогами позивача виходячи з наступного. Казначейство, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справ. Безспірне списання коштів за рішеннями суду з державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам здійснюється Казначейством у відповідності з п.35, 38, 39 Порядку. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України). Зокрема, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2025» передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030). Слід зазначити, що Закон України Про Державний бюджет України на 2025 рік приймався в умовах воєнного стану, тому видатки державного бюджету першочергово були спрямовані на національну безпеку, оборону та на здійснення заходів пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12- 110гс18)). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173,1174 ЦК України). У вказаній справі відсутні підстави для стягнення судових витрат з Казначейства або Держави. Тому, в разі задоволення позову такі витрати мають бути покладені на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

04.12.2026 до суду в системі «Електронний суд» надійшов відзив представника ГУ НП в Харківській області Тріски Д.О. на позовну заяву, в якому просила в задоволені позову ОСОБА_1 до ГУНП в Харківській області відмовити у повному обсязі (т. 1 а.с. 100-107).

На обґрунтування відзиву зазначає, зокрема, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не погоджується з заявленими вимогами позивача виходячи з наступного. По-перше: Відсутня шкода саме з боку поліцейських ГУНП в Харківській області. Так, ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10.06.2024 у справі № 640/23843/18 арешт накладений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26.06.2018 р. справа № 640/11154/18 на автомобіль марки «VOLVO СХ 90» реєстраційний номер НОМЕР_3 - було скасовано. Відповідно до частини 1 статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (стаття950 ЦК України). Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» № 671/97-ВР14-1 визначено, шо форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, тощо. Цивільний кодекс України не містить поняття "форс-мажор", проте ст. 617 Цивільного кодексу України підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначає випадок або непереборну силу. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразову був продовжений та діє і по сьогоднішній день. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 13.03.2022 № 84 «Про визначення районів бойових дій» з 24.02.2022 Харківська область є районом ведення бойових дій. Частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» № 671/97-ВР14-1 визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Своїм листом Торгово-промислова палата України (далі по тексту ТПП) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила форс- мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Отже, ТПП підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Повернення майна регулюється статтею 1212 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. А тому у випадку задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, Держава сплатить на рахунок позивача кошти, а після знаходження майна ГУНП зобов`язано буде виконати судове рішення та повернути майно. Таким чином позивач отримає і майно - автомобіль «VOLVO XC 90», реєстраційний номер « НОМЕР_4 », і грошові кошти за це майно, що буде безпідставним збагаченням за рахунок Держави. По-друге: 26.06.2018 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/11154/18 (н/п 1-кс/640/6547/18) було накладено арешт на автомобіль «VOLVO CX90» р. н. НОМЕР_5 , та визначено місце зберігання автомобіля на території спеціального майдану зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107. З початком воєнного вторгнення країни агресора територія міста Харкова перебувала в зоні активних бойових дій. З самого початку вторгнення (з 24.02.2022) територія спец. майданчика неодноразово піддавалась артилерійським обстрілам та ракетним ударам. І навіть після влучення влучання (25.02.2022) ворожої ракети на територію спеціального майданчику, від влучення якої було частково зруйнований будинок охорони, охорона спец. майданчику не припинялась. Поліцейськими Центру забезпечення вчинялись всі можливі дії з охорони транспортних засобів (зачинення воріт, обхід території кожну годину). Охорона території спеціального майданчику поліцейськими належним чином здійснювалась до 13.03.2022, тобто до того моменту коли територію спеціального майданчика почали використовувати військові для розміщення людей та військової техніки, отже охорона була припинена виключно задля збереження життя поліцейських, що в розумінні Конституції України є найвищою соціальною цінністю. Одразу ж, після отримання доступу до майданчику тимчасового тримання транспортних засобів, наказом ГУНП в Харківській області від 02.05.2022 № 584 була створена комісія для проведення звірки транспортних засобів, яка проводилась в декілька етапів. При черговому етапі було виявлено відсутність транспортного засобу «VOLVO XC 90», реєстраційний номер « НОМЕР_4 », про що негайно було повідомлено рапортом, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні. Отже, факт зникнення автомобіля мав місце в період з 13.03.2022 по 06.05.2022, тобто в той момент коли охорона спец. майданчику поліцейськими ЦЗ належним чином не здійснювалась не у зв`язку з бездіяльністю (з власної ініціативи чи необережності), а з підстав, які не залежали від волі працівників Центру забезпечення (бо в цей час у зв`язку із введенням воєнного стану задля збереження територіальної цілісності на зазначеному майданчику були розміщені як військові так і військова техніка), що в свою чергу є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Отже, ГУНП в Харківській області, як орган державної влади не вчиняв жодних дій та не приймав жодних рішень, спрямованих на завдання шкоди Позивачу, а тому не є особою, яка завдала шкоду, дії ГУНП в Харківській області не є неправомірними, відсутній причинно-наслідковий зв`язок, а, відповідно і склад правопорушення. За відсутності підстав застосування до спірних правовідносин норм статей 1173 ЦК України та 1174 ЦК України завдана шкода повинна бути відшкодована на умовах, визначених 1166 ЦК України. Відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що визначена у звіті про оцінку транспортного засобу марки «VOLVO XC 90», реєстраційний номер « НОМЕР_4 », 2016 року випуску, з номером кузова НОМЕР_6 , вартість у сумі 1 714 040 грн без ПДВ викликає обґрунтовані сумніви щодо її відповідності реальній ринковій вартості аналогічних автомобілів в Україні. Зазначена сума є істотно завищеною у порівнянні з об`єктивними ринковими показниками. Крім цього, з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається безспірних доказів протиправності рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб ГУНП в Харківській області. Позивачем не надано доказів моральних страждань та не визначено чим обґрунтовується розмір моральної шкоди. Із позовної заяви вбачається, що моральна шкода визначається с особистих переконань, які не доведені жодними належними доказами. Отже, зауважуємо, що ні сума вимоги, ні факт моральної шкоди, нібито спричиненої ГУНП в Харківській області, не підкріплені належними доказами, що можуть підтвердити факт завдання Позивачу моральної шкоди.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2026 закрито підготовче провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Болдир Ю.Б. підтримав позовну заяву, просив її задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Тріска Д.О. заперечувала проти задоволення позовної заяви, підтримала відзив на позовну заяву.

В судове засідання представник Державної Казначейської служби не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

26.06.2018 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/11154/18 (н/п 1-кс/640/6547/18) було накладено арешт на автомобіль «VOLVO CX90» р. н. НОМЕР_5 , та визначено місце зберігання автомобіля на території спеціального майдану зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107.

Відповідно до доповідної записки від 31.05.2022 № 546/119-50/01-2022 «Про підведення підсумків звірки тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках ЦЗ ГУНП в Харківської області» начальника ЦЗ ГУНП в Харківської області Віталія Дубового, встановлено, що згідно наказу Головного управління національної поліції в Харківській області №584 від 02.05.2022 «Про проведення звірки тимчасово затриманих засобів на спеціальних майданчиках ЦЗ ГУНП в Харківської області проведено звірки та встановлено, зокрема виявлено зникнення тимчасово затриманого транспортного засобу зі спеціального майданчика за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, 107 автомобіля VOLVO, р. н. НОМЕР_5 . Матеріали щодо зникнення транспортних засобів були направленні до ХРУП №1 ГУНП в Харківської області для реєстрації та прийняття рішення згідно чинного законодавства.

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, Харківським районним управлінням поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022221130001135, за фактом того, що 06.05.2022 до ЧЧ ХРУП №1 ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника ВЗРСМ ЦЗ ГУНП в Харківській області щодо виявлення незаконного заволодіння невідомими особами транспортними засобами, які перебували на спеціальному майданчику ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107. Правова кваліфікація ч. 2 ст. 289 КК України.

Згідно висновку начальника ГУНП в Харківській області службового розслідування за фактом відсутності затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках ГУНП в Харківській області від 09.08.2022 №891, у рамках проведеного службового розслідування інформацію щодо вчинення окремими поліцейськими ГУНП в Харківській області дисциплінарних проступків підтвердити чи спростувати на теперішній час не надалось можливим; копію висновку службового розслідування направити до ХРУП №1 для вирішення питання щодо приєднання до матеріалів кримінального провадження від 07.05.2022 за №12022221130001135 за ч. 2 ст. 289 КК України та для вжиття відповідних заходів щодо встановлення автомобілів.

10.06.2024 ухвалою Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/23843/18 (н/п 1-кп/953/311/24) скасовано арешт на автомобіль VOLVO CX90, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_7 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 від 17.03.2018, два ключі від автомобіля VOLVO CX90, та визначено повернути це майно ОСОБА_1 . Ухвала суду набрала законної сили 08.08.2024.

Згідно листа Головного управління національної поліції в Харківській областівід 21.02.2025 №4-Б/119-50/01/2025, позивачу повідомлено таке. Тимчасово затриманий транспортний засіб «VOLVO CX 90», реєстраційний номер НОМЕР_2 був доставлений 16.08.2018 працівниками СУ ГУНП в Харківській області до штраф майданчика, який перебував на балансі ДП МВС України «Леформ Ресурс», за адресою: вул Григорія Сковороди (Пушкінська) 107, м. Харків. У зв`язку з ліквідацією ДП МВС України «Інформ Ресури» 31.07.2019 відповідно до акту приймання-передач даний транспортний засіб було передано для подальшого зберігання до ГУНП в Харківській області. Даний автомобіль поліцейськими відділеннями забезпечення роботи спеціальних майданчиків ЦЗ ГУНП в Харківській області нікому не видавався. У подальшому, 24.02.2022 Збройними Силами рф було здійснено пуск крилатих та балістичних ракет на територію суверенної держави України, тим самим розпочалось широкомасштабне вторгнення на територію нашої держави. Території спеціальних майданчиків ЦЗ ГУНП в Харківській перебували під обстрілами ворожих снарядів. Згідно наказу ГУНП в Харківській області «Про проведення звірки тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках 113 ГУНП в Харківській області» від 02.05.2022 № 584 3 02.05.2022 по 31.05.2022 була проведена звірка тимчасово затриманих транспортних засобів між фактичною наявністю тимчасово затриманих транспортних засобів та документально завіреною, які зберігаються на спеціальних майданчиках ЦЗ ГУНП в Харківській області. У ході проведення звірки комісією було виявлено зникнення тимчасово затриманого транспортного засобу «VOLVO CX90», реєстраційний номер НОМЕР_9 зі спеціального майданчика ЦЗ ГУНП в Харківській області, за адресою: вул. Г. Сковороди, 107, м. Харків про що складено рапорт та направлено для реєстрації з подальшим приєднаннями відомостей до матеріалів кримінального провадження від 07.05.2022 за № 12022221130001135 за ч. 2 ст. 289 КК України до ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області. Одночасно було проведено службове розслідування за фактом зникнення тимчасово затриманих транспортних засобів, які зберігалися на спеціальних майданчиках ЦЗ ГУНП в Харківській області, копію висновку службового розслідування за фактом відсутності затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках ГУНП в Харківській області 12.08.2022 було передано до канцелярії ХРУП №1 ГУНП в Харківській області для прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до звіту з оцінки майна від 19.08.2025, проведеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , вартість транспортного засобу VOLVO CX90 R-DESIGN, 2016 року випуску, кузов НОМЕР_7 , без врахування технічного стану та пробігу становить 1 714 040,00 грн.

29.08.2025 ОСОБА_1 звернулася Головного управління національної поліції в Харківській області про відшкодування їй як власнику автомобіля VOLVO CX90, реєстраційний номер НОМЕР_5 , речового доказу втраченого органом досудового розслідування ГУНП в Харківської області, його вартість у розмірі 1 714 040,00 грн.

Згідно листа Головного управління національної поліції в Харківській областівід 26.09.2025 №232110-2025, позивачу повідомлено таке. Слідчим СВ Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області Шевченком С.В. проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні, розпочатому за фактом незаконного заволодіння транспортними засобами, які перебували на спеціальному майданчику ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: вул. Г. Сковороди, 107, м. Харків, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Відповідно до постанови слідчого від 07.06.2022 автомобіль марки VOLVO CX-90 реєстраційний номер НОМЕР_2 поставлений на облік в інформаційній підсистемі «Гарпун» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» та присвоєно категорію «розшук у зв`язку з незаконним заволодінням». Питання з приводу відшкодування майнової шкоди за фактом втрати або знищення речового доказу визначається нормами Цивільного кодексу України.

Згідно листа Головного управління національної поліції в Харківській областівід 21.11.2025 №180504-2025, встановлено таке. Слідчим слідчого відділу Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №12022221130001135 від 07.05.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України. По вказаному кримінальному провадженню постановою старшого слідчого СВ Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області капітана поліції Орлова О.О. від 07 липня 2022 року транспортний засіб «VOLVO CX-90», д.н.з. НОМЕР_2 , оголошено у розшук, відомості про що внесено до ІП «Гарпун» ІНПН «Інформаційний портал Національної поліції». Власник автомобіля ОСОБА_1 по вказаному кримінальному провадженню показання не надавала, у зв`язку з чим авто-товарознавча експертиза не призначалась. На даний час місцезнаходження автомобіля «VOLVO CX-90», д.н.з. НОМЕР_2 не відомо. Жодній особі по даному кримінальному провадженню не було повідомлено про підозру. Досудове розслідування триває. Виконується необхідний комплекс слідчих дій, направлених на встановлення істини по кримінальному провадженню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Тож ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, пов`язував завдання йому майнової шкоди внаслідок тривалого порушення посадовими особам органів досудового розслідування його права на повернення належного йому майна, вилученого під час огляду, та його втратою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За невстановлення підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

За приписами частини першої 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України)

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Враховуючи те, що у цій справі немає підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини шостої статті 1176 ЦК України.

За приписами частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Згідно із частиною першою статті 1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Тобто за цими правовими нормами для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльність цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 81 ЦПК України) .

Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (ст. 614 Цивільного кодексу України).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у п. 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.

За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із ч. 2, ч. 4 ст. 100 КПК України, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Відповідно до ч. 4 ст. 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У пункті 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», передбачено, що, зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках Державтоінспекції МВС для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

В той же час, в Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним Наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, СБУ, Верховного Суду України та Державної судової адміністрації від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125, а саме в пункті 19 закріплені положення щодо зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу.

При вилученні, а також при передачі на зберігання транспортного засобу за обов`язковою участю співробітника Державної автомобільної інспекції або спеціаліста, а при можливості і за участю його власника складається документ про технічний стан транспортного засобу.

Отже, обов`язок органу, який вилучив майно, належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено, прямо передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що саме на відповідача - Головне управління Національної поліції в Харківській області законодавством покладено обов`язок щодо забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна та передання його власнику в разі прийняття уповноваженим органом рішення про повернення майна власнику.

Натомість, відповідачем - Головним управлінням Національної поліції в Харківській області після одержання тимчасово вилученого речового доказу автомобіля, що належить позивачу по справі та розміщення його на спеціальному майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107, не було забезпечено його належної схоронності та зберігання та в подальшому зазначений автомобіль позивача було викрадено, з огляду на що, його дії перебувають в безпосередньому причинному зв`язку із шкодою заподіяною позивачу неналежним зберіганням належного йому транспортного засобу.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовому висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 757/50534/17-ц, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, суд з урахуванням обставин справи за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до звіту з оцінки майна від 19.08.2025, проведеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , ринкова вартість транспортного засобу VOLVO CX90 R-DESIGN, 2016 року випуску, кузов НОМЕР_7 , без врахування технічного стану та пробігу становить 1 714 040,00 грн.

ОСОБА_1 належним чином проведені розрахунки розміру майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, розмір заподіяної матеріальної шкоди, відповідачем в результаті розгляду даної справи належними і допустимими доказами не було спростовано, іншого розрахунку відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету на його користь матеріальної шкоду у розмірі 1 714 040,00 гривень, завданої в наслідок неповернення належного їй арештованого майна транспортного засобу VOLVO CX90, реєстраційний номер НОМЕР_5 , підлягають задоволенню.

Таке рішення суду ухвалене із врахуванням практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Свіргунець проти України» від 30.04.2020 (Заява № 38262/10), відповідно до якого, « конфіскація майна та відмова держави повернути це майно заявниці чи відшкодувати їй його вартість після припинення застосування цього заходу становило втручання в її майнові права відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції; тривале позбавлення заявниці її майна та нездатність держави-учасниці відшкодувати його вартість було незаконним; цих міркувань достатньо для встановлення Судом порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. І хоча обставини у даній справі не є повністю релевантними до обставин, встановлених у рішенні Європейського суду з прав людини, їх сутність зводиться до того, що втручанням в майнові права відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є відмова держави повернути майно особі чи відшкодувати їй його вартість після припинення застосування заходів, що стали підставою для його утримання. Оцінивши усі обставини цієї справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачці завдану їй майнову та моральну шкоду у зв`язку із порушенням державними органами права власності позивачки. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. У ситуації, коли органи держави неналежно здійснюють свої повноваження у сфері досудового розслідування, внаслідок чого порушуються права громадянина, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо неефективності усього механізму державного управління стосовно позивачки в цілому, так і про неефективність досудового розслідування, в рамках якого були порушені права позивачки на володіння власністю».

Крім того, щодо посилання представника відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 950 ЦК України, професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Так, 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб та в подальшому неодноразово продовжено режим воєнного стану.

Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст.14,14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами (постанова Верховного Суду у справі № 912 3323/20 від 21.11.2021).

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідне яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)".

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону, ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 № 44(5), передбачено, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідно до рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Доводи відповідача про відсутність шкоди саме з боку поліцейських ГУНП в Харківській області у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України судом не приймаються, оскільки представником відповідача під час судового розгляду не доведено причинно-наслідкового зв`язку втрати транспортного засобу з спеціального майданчику ЦЗ ГУНП в Харківській області та введенням воєнного стану на території України.

Тобто, представником відповідачем не доведено неможливості виконання зобов`язань з збереження транспортного засобу, оскільки сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2023 у cправі № 910/8580/22 зазначено: «покликання скаржника на те, що збройна агресія російської федерації та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, що підтверджується листом ТПП України, не мотивує та не обґрунтовує як саме вказані обставини вплинули на виконання обов`язку з поставки товару саме за спірним Договором. Колегія суддів погоджується у цій частині з висновками судів попередніх інстанцій, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного Договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. При цьому позивач не був позбавлений можливості звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, саме за спірним зобов`язанням. Суд наголошує, що наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Суд підкреслює, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17)».

Крім того, посилання представника відповідача на наявність кримінального провадження №12022221130001135 від 07.05.2022, за фатом того, що 06.05.2022 до ЧЧ ХРУП №1 ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника ВЗРСМ ЦЗ ГУНП в Харківській області щодо виявлення незаконного заволодіння невідомими особами транспортними засобами, які перебували на спеціальному майданчику ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107, не спростовує висновків суду, зазначених вище, враховуючи також положення ч. 1 ст. 1191 ЦК України, згідно якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

При визначенні розміру завданої позивач моральної шкоди, суд виходить з наступних обставин.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд в контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує тривалість конфліктної ситуації, наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані втратою належного йому майна.

Зважаючи на ту обставину, що діями відповідача, які виразились у незбереженні належного позивачу майна - транспортного засобу, останньому було завдано шкоду, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, враховуючи обставини справи та тривалість у часі конфліктного випадку, справедливим у даній ситуації буде присудження позивачу 5000 гривень в рахунок моральної шкоди.

Щодо судових витрат.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 351, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 714 040,00 (один мільйон сімсот чотирнадцять тисяч сорок, 00) грн, завдану внаслідок неповернення належного їй арештованого майна транспортного засобу «VOLVO CX90, реєстраційний номер НОМЕР_5 та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 (п`ять тисяч,00) грн.

В іншій частині - позов залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне Управління Національної поліції в Харківській області, код ЄРДПОУ 40108599, місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд. 13.

Третя особа: Державна Казначейська служба України, код ЄРДПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Повне судове рішенння складено 24.04.2026.

Суддя О.М. Дяченко