Рішення № 136030863, 16.04.2026, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 610/156/26

Провадження № 2/610/962/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Феленка Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання Петрової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в м. Балаклія Ізюмського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Донецька селищна рада Ізюмського району Харківської області, про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

12.01.2026 ОСОБА_1 через свого представника адвоката Жмуркову В.Ю. звернулася до Балаклійського районного суду Харківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/3 частину житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що належить її сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана вище квартира належить на праві спільної сумісної власності позивачу, відповідачу та їхньому синові ОСОБА_3 , який був громадянином РФ, з 2005 року постійно проживав та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер на території РФ. За життя ОСОБА_3 з 2005 року у спірній квартирі не проживав, не користувався нею, не брав участі в її утриманні, комунальні послуги не сплачував, ремонтних робіт не здійснював. Відповідач, який доводиться позивачу колишнім чоловіком, у спірній квартирі не проживає та був знятий з реєстрації у 2009 році. Тобто більше 15 років (з 2009 року) позивач одноособово постійно, відкрито та добросовісно володіє і користується усією квартирою, зокрема увесь час використовувала квартиру для проживання, зберігала в ній особисті речі, меблі та інші предмети домашнього вжитку, сплачувала всі комунальні платежі, здійснювала поточні та капітальні ремонти житла, утримувала квартиру в належному стані, відкрито володіла ключами від квартири та не приховувала факт володіння і користування ними від інших співвласників та третіх осіб, не надавала квартиру в користування або оренду іншим особам, підтримувала квартиру у стані, що виключає можливість вважати володіння випадковим або тимчасовим. Оформити 1/3 частину квартири, що належить її померлому синові, у порядку спадкування позивач не може у зв`язку з неможливістю вчинення нотаріусами нотаріальних дій за зверненням особи, пов`язаної з державою-агресором. Отже позивач позбавлена можливості у будь-який спосіб оформити свої права після смерті сина. При цьому стверджує, що ОСОБА_3 у шлюбі не перебував, дітей не мав, був інвалідом дитинства, а тому вона та відповідач є єдиними спадкоємцями першої черги після його смерті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином. 12.03.2026 через електронний кабінет в системі "Електронний суд" представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, зазначила, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі (а.с. 55).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання ним 18.03.2026 судової повістки про виклик до суду на 13:00 год 16.04.2026 (а.с. 67).

24.02.2026 засобом поштового зв`язку до суду надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та визнання позову (а.с. 41). Проте ухвалою суду від 12.03.2026 у визнанні позову відповідачем було відмовлено (а.с. 58-59).

26.03.2026 засобом поштового зв`язку від відповідача надійшла нотаріально завірена заява про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 68-69).

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, 19.03.2026 через електронний кабінет в систему "Електронний суд" подав заяву, у якій просив розглядати справу за його відсутності (а.с. 64).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 19.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю залишено без руху (а.с. 30).

26.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Донецьку селищну раду Ізюмського району Харківської області, постановлено проводити судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12.03.2026.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 12.03.2026 відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 16.04.2026 (а.с. 58-59).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 25.09.2000 за розпорядженням № 84/в, квартира, загальною площею 38,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної приватної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Балаклійському бюро технічної інвентаризації (далі- Балаклійське БТІ), про що в реєстрову книгу № 13 внесено відповідний запис за № 2496 (а.с. 10).

З технічного паспорту на вказану вище квартиру, виданого начальником Балаклійського БТІ 21.09.2000, убачається, що кожному із співвласників належить по 1/3 частині цієї квартири (а.с. 11-12).

За даними звіту про незалежну оцінку нерухомого майна 2-х кімнатної квартири, об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , вартість вказаної квартири станом на 06.06.2025 складає 327 750 грн (а.с. 12-13).

Позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта та акта обстеження, складеного 11.06.2025 депутатом Донецької селищної територіальної громади Ізюмського району Середою М.І. у присутності свідків-сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 7-8, 16).

Із свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 07.10.2009, встановлено, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 розірвано, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області складено відповідний актовий запис № 32 (а.с. 14).

Відповідач ОСОБА_2 з 26.08.2009 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15 зворот, 29).

З довідки від 10.07.2025 №102, виданої ПЖКГ "ДОНЕЦЬКЕ", убачається, що у ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованості немає (а.с. 15). Наведене також підтверджується копіями квитанцій про сплату позивачем комунальних послуг за адресою знаходження спірної квартири (а.с. 24-26).

Згідно з наданою позивачем копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 08.04.2014, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином сторін (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. На підтвердження зазначеного позивачем надано копію свідоцтва про смерть, виданого 15.02.2024 органом реєстрації актів цивільного стану РФ (а.с. 14).

Позивачем також долучено до матеріалів справи медичну документацію ОСОБА_3 , виписки з амбулаторних карт, історій хвороб, результати досліджень (а.с. 19-22).

20.05.2025 на своє усне звернення до приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Іноземцевої Р.М. позивач отримала відповідь за вих. № 84/01-16. У вказаній відповіді приватний нотаріус зазначила, що до неї звернулася ОСОБА_1 з питання оформлення спадкових прав на 1/3 частку у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала її синові ОСОБА_3 , громадянину РФ, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та на час смерті був зареєстрований і постійно проживав в РФ. Разом з цим, підпунктом 1 пункту 1 постанови № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану", з урахуванням положень якої вчиняються нотаріальні дії в умовах воєнного стану, передбачено, що незавершені нотаріальні дії за зверненням особи, пов`язаної з державою-агресором, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації", зупиняються, а нові справи не заводяться (а.с. 22 зворот).

Норми права, які застосував суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до положень статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, крім іншого свобода договору ; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно з частинами другою, третьою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Мотиви суду.

Як було встановлено судом, спірна квартира на праві спільної сумісної власності належить позивачу ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 та їхньому померлому синові ОСОБА_3 .

Фактично у вказаній квартирі з 2009 року проживає тільки позивач. Вона самостійно утримує цю квартиру, сплачує за неї комунальні послуги, здійснює поточний ремонт тощо.

Сторони є колишнім подружжям, шлюб між ними розірвано у 2009 році та з того часу вони проживають окремо. Відповідач зареєстрований за іншою адресою з 26.08.2009 та у спірній квартирі не проживає.

Вказаний факт не заперечується самим відповідачем.

Син сторін ОСОБА_3 тривалий час проживав в Росії, набув громадянство вказаної країни та ІНФОРМАЦІЯ_3 помер на території РФ.

Після смерті сина позивач усно звернулася до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав на 1/3 частину спірної квартири та отримала відповідь, згідно з якою їй було відмовлено, як особі, пов`язаної з державою-агресором.

Вважаючи за неможливе в інший спосіб оформити право власності на 1/3 частину квартири, що залишилася після смерті сина, позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності на вказану вище частину квартири за набувальною давністю.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне зазначити, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних вище тобто передбачених чинним законодавством умов у їх сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння.

За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22) та від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23).

У даному випадку спір фактично виник щодо спадкового майна. Позивач є спадкоємцем першої черги після смерті свого сина, при цьому у встановленому законом порядку до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталася. Письмова відповідь нотаріуса на її усне звернення не є належним підтвердженням відмови нотаріуса у вчиненні відповідної нотаріальної дії.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину в судовому розгляді не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (п. 23).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19,пункт 14)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18,пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, підпункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22, підпункт 8.47)).

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, підпункт 8.46).

Натомість позивач, вважаючи неможливим набути право власності на 1/3 частину квартири, власником якої є її померлий син, в інший спосіб, пред`явила до суду позов на підставі ст. 344 ЦК України, мотивуючи його тривалим та безперешкодним користуванням вказаною квартирою.

Тобто позивач достовірно знала, що власник 1/3 частини квартири, право власності на яку за набувальною давністю вона просить визнати, відомий, та є її сином, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та який не відмовлявся від свого права власності на належне йому майно.

З огляду на викладене, враховуючи, що спірні правовідносини регулюються нормами спадкового права, а також відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на частину спірного майна за набувальною давністю, оскільки вона в контексті положень статті 344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю, судовий збір, сплачений позивачем при подані позову, розподілу не підлягає та повністю покладається на позивача.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу також відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 3, 11, 15, 16, 328, 344, 1216-1218, 1220, 1223, 1261-1265, 1269, 1296, 1297 ЦК України, статтями 12, 13, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Донецька селищна рада Ізюмського району Харківської області, про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Донецька селищна рада Ізюмського району Харківської області, місцезнаходження: 64250, Харківська область, Ізюмський район, с-ще Донець, вул. Центральна, буд. 40, код ЄДРПОУ 04397112.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року.

СуддяЮ.А. Феленко