Рішення № 136025949, 27.04.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/16985/25

Провадження № 2/369/6265/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батька ОСОБА_2 . Він є його сином та єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину в передбачений законом термін. Водночас, йому стало відомо, що нерухоме майно ОСОБА_2 перебуває під арештом, накладеним внаслідок примусового виконання. При з`ясуванні обставин, стало відомо, що арешт накладений ще в 2008 році, на даний час неможливо ні стягувачів, на по якому виконавчому провадженню накладений арешт. Через відсутність матеріалів виконавчого провадження, виконавча служба позбавлена можливості скасувати наявний арешт.

Відтак, вважав, що він не є боржником та стороною виконавчого провадження, його право на отримання свідоцтва про спадщину підлягає судовому захисту, а підстави для арешту, накладеного на спадкове майно, відсутні.

Просив суд:

зняти арешт з усього нерухомого майна та грошових коштів, які належать на праві приватної власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладений постановою державного виконавця Києво-Святошинського РУЮ від 11.11.2008 року за №362/11 (реєстраційний №8174342 у Державному реєстрі обтяжень).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву на виконання вимог ухвали.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 жотвня 2025 року відкрито позовне провадження у цивільній справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року витребувано у у Вишневої державної нотаріальної контори (адреса: 08134, Україна, Бучанський р-н, Київська обл., м. Вишневе, вул. Лесі Українки, буд. 86, каб. 4-5) належним чином завірену копію спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10 квітня 2026 року до суду від Вишневої державної нотаріальної контори надійшла належним чином завірена копія спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав. Просив задовольнити позов в повному обсязі.

У судове засідання відповідач не з`явивсь, представників не направив. Про час та місце розгляду повідомлений належним чином. Відзиву або письмових заперечень суду не подали, не повідомили про причини неможливості їх подати.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого Вишневою державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №234/2017.

Спадкоємцями, які прийняли спадщину є: син спадкодавця ОСОБА_1 . Дружина померлого ОСОБА_3 подала заяву про відмову від обовязкової частки у спадщині.

У ст. 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

З огляду на ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За ст. 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У ч. 5 ст. 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта; Номер інформаційної довідки: 440989187, реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України зареєстровано 11.11.2008 12:24:46 за № 8174342 обтяження: арешт нерухомого майна; підстава обтяження: постанова 362/13, 11.11.2008 ВДВС К-Святошинського РУЮ, Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 , у виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний номер; Заявник: Відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції, Код 34903037, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Вишневе, вул. Л.Українки, 86.

На звернення ОСОБА_1 щодо зняття аршету: 02 вересня 2025 року надано відповідь Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту. Вказали, що наданою інформацією взагалі неможливо встановити номер виконавчого провадження при здійсненні якого державним виконавцем накладено арешт.

Як убачається з відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про обтяження не був виключений, що свідчить про фактичне збереження арешту. Таким чином, на момент розгляду справи існує правова колізія між фактичним припиненням виконавчого провадження та наявністю запису про арешт у реєстрі речових прав на нерухоме майно, який порушує права позивача.

Станом на 24 квітня 2026 року з відкритих джерел, а саме перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень, судом не встановлено наявність відкритих виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 нвроддження.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», у відповідній редакції, встановлювалось, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається яке на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зняття арешту з усього рухомого та нерухомого майна, що належить на праві приватної власності померлому ОСОБА_2 , 1952 року народження, накладений постановою державного виконавця Києво-Святошинського РУЮ від 11.11.2008 року за №362/11 (реєстраційний №8174342 у Державному реєстрі обтяжень).

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні позову щодо зняття арешту з усього нерухомого майна, яке належать на праві приватної власності померлому ОСОБА_2 ,1952 року народження, накладеного постановою державного виконавця Києво-Святошинського РУЮ від 11.11.2008 року за №362/11 (реєстраційний №8174342 у Державному реєстрі обтяжень), унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з майна, оскільки чинне законодавство не передбачає механізму зняття обтяжень з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо власника.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (з 2008 року) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи, що позивач не є стороною у виконавчому провадженні, не є боржником, неправомірність дій не встановлено судом і не оспорювалось учасниками справи при розгляді даної справи, наявність арешту на майно є непропорційним та таким, що не відповідає принципу правової визначеності, тому позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту задовольнити повністю.

Зняти арешт з усього нерухомого майна, яке належать на праві приватної власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладений постановою державного виконавця Києво-Святошинського РУЮ від 11.11.2008 року за №362/11 (реєстраційний №8174342 у Державному реєстрі обтяжень),

в тому числі: реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України зареєстровано 11.11.2008 12:24:46 за № 8174342 обтяження: арешт нерухомого майна; підстава обтяження: постанова 362/13, 11.11.2008 ВДВС К-Святошинського РУЮ, Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 , у виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний номер; Заявник: Відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції, Код 34903037, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Вишневе, вул. Л.Українки, 86.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ