Ухвала суду № 136021101, 27.04.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/6226/17

Провадження № 4-с/361/28/26

27.04.2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року Броварський міськрайонний суд Київської області

у складі:

головуючого судді Савчака С.П.,

секретар судового засідання Красник В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бровари Київської області скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання

ВСТАНОВИВ:

До Броварського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання звернулася ОСОБА_1 за якою просить:

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП 73990545 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 73990545, які полягали в упередженому ставленні до стягувача та у порушенні принципів справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 73990545, які полягали у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 73990545, які полягали у незаконному встановленні факту виконання рішення суду у спосіб, що не відповідає змісту виконавчого документа, що фактично призвело до звільнення боржника ОСОБА_2 від відповідальності за невиконання рішення суду;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 73990545, які полягали у самовільній зміні способу і порядку виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 73990545, які полягали у залученні неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до вчинення процесуальних дій, а саме - прийняття від дитини письмових пояснень/заперечень у межах виконавчого провадження № 73990545;

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № 73990545, яка полягає у невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у не накладенні штрафу на боржника ОСОБА_2 за невиконання 21.03.2026 року рішення суду без поважних причин;

- зобов`язати старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну або іншу уповноважену посадову особу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути допущене порушення під час виконавчих дій 21.03.2026 вирішити питання щодо винесення постанови про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу, відповідно до вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за невиконання 21.03.2026 року рішення суду без поважних причин;

- встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду, постановленої за результатами розгляду скарги, зобов`язавши Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання про виконання ухвали суду.

Скаргу обґрунтовано тим, що Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17 ухвалено: «Із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень частини другої статті 159 СК України, суд вважає за необхідне визначити наступний графік побачень: - перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають із матір`ю ОСОБА_1 за адресою проживання матері.»

На виконання зазначеного рішення 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист № 361/6226/17. У провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Броварське ВДВС) перебуває виконавче провадження № 73990545 з примусового виконання вказаного виконавчого документа. Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей - ОСОБА_2 .

17.03.2026 ОСОБА_5 винесла постанову про призначення виконавчих дій на 21.03.2026 о 10:00 годині за адресою проживання боржника, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 . Акт старшого державного виконавця Мурашко О.В. від 21.03.2026 року та вчинені нею дії під час проведення виконавчих дій свідчать про відсутність будь якого реального виконання судового рішення і підтверджують, що створення так званої виконавчої (робочої) групи мало виключно формальний, декларативний характер та використовується як інструмент прикриття подальшого злісного невиконання судового рішення боржником і збереження протиправної практики Броварського ВДВС.

Під час вчинення 21.03.2026 року виконавчих дій старшим державним виконавцем складено акт. За актом старшого державного виконавця Мурашко О.В. складеного 21.01.2026

«Виходом державного виконавця за адресою боржника 21.03.2026 о 10.00 розпочато виконавчі дії за участю боржника стягувача. Постановою від 17.03.2026 було залучено до проведення виконавчих дій представника Броварського РУП - представник не з`явився про причини неявки не повідомили.

Постановою від 17.03.2026 було залучено до проведення виконавчих дій представника служби у справах дітей БМР. 20.03.2026 на електронну адресу відділу надійшов лист від 20.03.2026 номер 9.02-03/01/4993, яким повідомлено, що 20.12.2025 представник служби був присутній при зустрічі дітей однак діти вкотре, за її спостереженням висловили стійке та категоричне небажання спілкуватися з матір`ю. Боржником на виконання рішення суду та постанови державного виконавця забезпечено явку дітей для участі матері у їх спілкуванні та вихованні.

ОСОБА_6 відмовилась від спілкування з матір`ю повідомила, що їм після виконавчих дій стає гірше по здоров`ю з братом та наголосила, щоб вкотре просить стягувача не приїздити до них що вони з братом знають де вона проживає і якщо в них буде бажання то вони прийдуть до неї і так без рішення суду.

Євген повідомив, що в них зараз канікули і що він міг поїхати на відпочинок до Карпат але у зв`язку з виконавчими діями не зміг цього зробити так як мав бути присутній при зустрічі з матір`ю і виконати рішення суду. Діти кожен окремо відмовились спілкуватися з матір`ю проте на запитання державного виконавця відповідь щодо навчання, планів на канікули відповідь надали. Та залишили місце проведення виконавчих дій.

Боржником було повторно забезпечено явку дітей, але вони висловили своє небажання та пішли у двір. Боржником рішення суду виконано шляхом забезпечення явки дітей та сприянням для налагодження контакту для спілкування дітей між собою та матір`ю. Негативної чи агресивної поведінки боржника до державного виконавця та стягувачки не виявлено

Стягувач, як і попередні рази стояла на відстані від дітей окрім того що привіталася з дітьми, спитала, як їх справи, та те, що вона їх любить, більше ніяк не проявилася. На прохання дітей не приїздити повідомила, що є рішення суду і його потрібно виконувати. На слова боржника, щоб вона виконувала рішення суду шляхом їхнього спілкування (матері та дітей) відповіла, щоб державний виконавець проводила виконавчі дії у відповідності до рішення суду, а боржнику наголосила, щоб він виховував дітей у дусі любові та поваги до рідної матері, тобто до стягувачки. Виконавчі дії завершено 21.03.2026 о 10 год. 16 хв. Державним виконавцем проводилась відеофіксація виконавчих дій.»

Рішення суду є чітким та однозначним: воно прямо передбачає проживання дітей із матір`ю за місцем її проживання а не формальне та короткочасне «спілкування матері з дітьми біля паркану боржника». Дієслово «проживають» означає юридично визначений стан, який об`єктивно та фізично передбачає переміщення дітей до адреси матері та їх перебування там протягом визначеного судом часу з 10:00 год. суботи до 18:00 год. неділі. Без фізичного переміщення дітей до місця проживання матері «проживання» як правовий результат настати не може в принципі. Попри те, що 21.03.2026 діти фізично не перейшли до матері та не проживали за її адресою, старший державний виконавець Мурашко О.В. в акті від 21.03.2026 зафіксувала: «Боржником рішення суду виконано шляхом забезпечення явки дітей та сприянням для налагодження контакту для спілкування дітей між собою та матір`ю». Таким чином, державний виконавець самовільно змінила предмет і спосіб виконання судового рішення: підмінила «проживання дітей з матір`ю за адресою матері» поняттям «забезпечення явки дітей», протиправно констатувала факт виконання рішення та фактично звільнила боржника від відповідальності за його невиконання.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний забезпечити неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду у спосіб та порядок, визначений виконавчим документом, і не наділений повноваженнями змінювати його зміст або підміняти спосіб виконання на власний розсуд. «Забезпечити виконання» рішення означає вчинити всі дії, необхідні для того, щоб результат, визначений рішенням суду, проживання дітей з матір`ю за її адресою фактично настав. Якщо результат не настав виконання не відбулось, незалежно від того, які дії формально вчинялись.

Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про виконавче провадження» акт про проведення виконавчих дій повинен відображати фактичні обставини. Акт від 21.03.2026 цієї вимоги не відповідає.

По-перше, в акті зазначено: «Стягувач, як і попередні рази, стояла на відстані від дітей; окрім того, що привіталася з дітьми, спитала, як їх справи, та те, що вона їх любить, більше ніяк не проявилася».

Таке формулювання є упередженим та суперечить фактичним обставинам виконавчих дій. Фраза «стояла на відстані» описує фізичне розташування, але ОСОБА_5 використовує її для характеристики поведінки загалом, що є маніпулятивним узагальненням. Навіть якщо стягувач фізично не підходила впритул (зважаючи на реакцію дітей), вона проявляла батьківську турботу: неодноразово зверталась до кожної дитини особисто, цікавилась їхнім станом здоров`я, одягом, планами, пропонувала дітям поїхати разом.

Характеристика поведінки стягувача як «більше ніяк не проявилася» є оціночним судженням, спрямованим проти стягувача, і не відповідає принципу неупередженості та об`єктивності, закріпленому у ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження».

По-друге, в акті зазначено: «На прохання дітей не приїздити повідомила, що є рішення суду і його потрібно виконувати». ОСОБА_5 в акті приписує стягувачу слова, яких вона не вимовляла. Відповідь стягувача на слова доньки була емоційно теплою і зосередженою на любові до дитини: «Олюсь, я буду ходити, бо я тебе люблю, я твоя мама». ОСОБА_5 в акті підміняє цей зміст «формальним» посиланням на рішення суду, та формує образ матері, як байдужої людини, яка «прикривається» судовим рішенням.

По-третє, в акті зазначено: «Негативної чи агресивної поведінки боржника до державного виконавця та стягувачки не виявлено». Це твердження не відповідає дійсності. Під час виконавчих дій боржник систематично перебивав стягувача, не даючи їй закінчити думку, публічно висловлював звинувачення на її адресу, допускав зневажливі коментарі, а наприкінці демонстративно пішов з дитиною, ігноруючи пряме звернення матері щодо здоров`я дитини. Жодна з цих обставин в акті не відображена.

По-четверте, акт не відображає тривалість фактичного контакту дітей зі стягувачем. Загальна тривалість виконавчих дій склала 16 хвилин (з 10:00 до 10:16). Безпосередній контакт дітей зі стягувачем тривав значно менше половини цього часу. Решта часу була витрачена на виступи боржника ОСОБА_2 та старшого державного виконавця Мурашко О.В. під час яких стягувач зазнавала систематичного тиску, як з боку боржника так і державного виконавця Мурашко О.В.

Відповідно до статей 2, 8 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється на засадах об`єктивності, неупередженості та рівності сторін перед законом.

Фактичні обставини проведення виконавчих дій свідчать про систематичне порушення зазначеного принципу державним виконавцем Мурашко О.В. Під час здійснення виконавчих дій державний виконавець застосовувала різні стандарти поведінки щодо сторін виконавчого провадження, а саме: до боржника не висловлювалось жодних зауважень щодо його поведінки, тоді як до стягувача систематично висувались вимоги, зауваження та повчання, а також допускалось перебивання під час надання пояснень.

Зокрема, державний виконавець зверталась до стягувача з вимогою «налагоджувати контакт з дітьми», хоча рішення суду не покладає на стягувача такого обов`язку. Натомість обов`язок забезпечити виконання судового рішення, у тому числі шляхом вчинення активних дій, спрямованих на його реальне та повне виконання, покладено саме на боржника. Виконання рішення суду не може зводитися до формальних дій без досягнення його фактичного результату, зокрема до короткочасного виведення дітей без забезпечення реального контакту з матір`ю, оскільки такий підхід не відповідає змісту та меті судового рішення.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, зокрема до матері. Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому з батьків у спілкуванні з дитиною та зобов`язаний сприяти такому спілкуванню. Отже, на боржника покладено обов`язок не лише формально забезпечити участь дітей у виконавчих діях, але й реально сприяти виконанню рішення суду, у тому числі шляхом підготовки дітей до зустрічі з матір`ю та недопущення формування негативного ставлення до неї.

Водночас поведінка дітей під час виконавчих дій свідчить про відсутність такого сприяння, що вказує на неналежне виконання боржником своїх обов`язків. Жодних аналогічних вимог або зауважень боржнику з боку державного виконавця не висловлювалось. Крім того, на систематичне перебивання стягувача боржником державний виконавець не реагувала, водночас сама неодноразово переривала пояснення стягувача, що свідчить про нерівне процесуальне ставлення до сторін.

Окремо слід зазначити, що державний виконавець Мурашко О.В. є учасником судових проваджень, у межах яких оскаржуються її дії у цьому ж виконавчому провадженні, та обізнана з матеріалами справ, зокрема щодо встановлених обставин формування боржником негативного ставлення дітей до матері.

Незважаючи на це, під час виконавчих дій державний виконавець продовжує покладати на стягувача обов`язок «налагодження контакту», фактично ігноруючи встановлені обставини.

Таким чином, поведінка державного виконавця свідчить про відступ від принципів об`єктивності, неупередженості та рівності сторін, що виражається у застосуванні різних стандартів до сторін виконавчого провадження; сприянні інтересам боржника; перекладанні обов`язку виконання судового рішення на стягувача.

Зазначені дії суперечать завданню виконавчого провадження забезпеченню реального та своєчасного виконання судового рішення та свідчать про упереджений характер здійснення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 цього Закону. Наведена норма є імперативною і не передбачає жодного розсуду виконавця.

За результатами виконавчих дій 21.03.2026 рішення суду фактично виконано не було: діти не перейшли до матері та не проживали за її адресою протягом визначеного судом часу. Поважних причин невиконання з боку боржника встановлено не було.

Незважаючи на це, ДВ Мурашко О.В. не винесла постанову про накладення штрафу на боржника. Обмежившись складанням акту, який містить безпідставний висновок про виконання рішення, виконавець фактично створила механізм безкарності боржника та унеможливила застосування подальших примусових заходів, передбачених ч. 4 ст. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження».

Зазначена бездіяльність є прямим порушенням ч. 3 ст. 64-1, ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» та свідчить про фактичне сприяння боржнику у подальшому безкарному невиконанні судового рішення.

В акті від 21.03.2026 ДВ Мурашко О.В. зафіксувала висловлювання та поведінку дітей і фактично використала це як підставу для завершення виконавчих дій без вжиття будь-яких заходів примусового впливу на боржника. Саме таку модель ЄСПЛ у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19, рішення від 07.10.2021) визнав неприйнятним формалізмом, що не відповідає позитивним зобов`язанням держави за ст. 8 Конвенції.

Боржник послідовно використовує дітей як інструмент блокування виконання рішення суду, змінюючи тактику залежно від обставин. На попередніх виконавчих діях звинувачували матір у насильстві. Коли ця версія не дала результату з`явилась нова: дітям стає погано після виконавчих дій. Жодне з цих тверджень не підкріплене документально.

Твердження про погіршення стану здоров`я дітей під час виконавчих дій 21.03.2026 не підтверджене жодним медичним документом. Повідомлення Євгена про неможливість поїхати до Карпат також зафіксоване в акті в контексті, який формує враження про негативний вплив виконавчих дій на дітей. При цьому боржник жодним чином не повідомляв матір про Карпати мати дізналась про це вперше безпосередньо під час виконавчих дій.

ОСОБА_5 , замість спростування хибної причинно-наслідкової логіки, фактично підтвердила її дитині, заявивши: « ОСОБА_7 в Карпатах не передбачений виконавчими діями» тим самим закріпивши у дитини уявлення про те, що мати є причиною обмеження її можливостей.

Після завершення виконавчих дій стягувач самостійно запитала боржника про стан здоров`я сина. Відповіддю стало не співробітництво в інтересах дитини боржник повідомив про панічні атаки ОСОБА_8 , однак на пряме запитання щодо лікаря та медичного закладу відмовився надати будь-яку інформацію, заявивши що мати «дізнається згодом» та натякнувши на підготовку чергового процесуального документа.

Відмова надати матері інформацію про стан здоров`я спільної дитини є порушенням ст. 141 СК України, яка гарантує обом батькам рівне право на отримання такої інформації.

ДВ ОСОБА_5 , фіксуючи висловлювання дітей як беззаперечний факт і не вживаючи жодних заходів впливу на боржника, фактично сприяє цій моделі поведінки та забезпечує боржнику безкарність за систематичне невиконання рішення суду. Верховний Суд у постанові від 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12 прямо вказав: пасивна фіксація відмови дитини є протиправною бездіяльністю; думка дитини, особливо за наявності ознак відчуження, не є безумовним вето і не може використовуватися як механізм блокування виконання рішення суду.

Виконавчі дії 21.03.2026 є черговим свідченням системної протиправної бездіяльності Броварського ВДВС у виконавчому провадженні № 73990545. Протягом усього часу перебування виконавчого провадження у Броварському ВДВС державними виконавцями не вживаються реальні, ефективні та передбачені законом заходи примусового виконання.

Натомість діяльність Броварського ВДВС зведена до конвеєру ідентичних формальних актів без жодної зміни підходу, без застосування заходів впливу на боржника, без розробки комплексної стратегії виконання рішення. Формула «батько формально виводить дітей діти відмовляються рішення виконано» відтворюється раз за разом і перетворилась на механізм легалізації систематичного невиконання судового рішення та безкарності боржника.

Як і у справі «Вихованок проти України», дії Броварського ВДВС зводяться до формального складання ідентичних актів, що є неприпустимим формалізмом та прямою протиправною бездіяльністю. Державний виконавець не вжив жодного реального заходу впливу на боржника, незважаючи на очевидні ознаки батьківського відчуження, не розробив стратегію для подолання його наслідків.

Наприкінці виконавчих дій 21.03.2026 державний виконавець Мурашко О.В. запропонувала сторонам подати заперечення та зауваження до акту. Боржник ОСОБА_2 підтвердив намір подати заперечення та повідомив, що заперечення також подасть його неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після цього ОСОБА_6 вийшла разом з батьком для участі у складанні заперечень. Державний виконавець Мурашко О.В. цьому не перешкодила та фактично надала неповнолітній дитині можливість подати письмові заперечення у межах виконавчого провадження. Зазначені дії є грубим порушенням норм чинного законодавства з таких підстав.

По-перше, відповідно до ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є виключно стягувач і боржник. Стаття 14 цього Закону містить вичерпний перелік учасників виконавчого провадження: виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності. Неповнолітні діти, щодо яких здійснюється виконання рішення про встановлення графіку побачень, не є і не можуть бути учасниками виконавчого провадження.

Жодна норма ЗУ «Про виконавче провадження» не наділяє дитину правом подавати будь-які заяви, заперечення чи процесуальні документи у виконавчому провадженні. Таким чином, прийняття від неповнолітньої дитини письмових заперечень не має жодної правової підстави та суперечить статтям 14 і 15 ЗУ «Про виконавче провадження».

По-друге, залучення неповнолітньої ОСОБА_3 до складання процесуальних документів у провадженні, яке стосується конфлікту між її батьками, штучно втягує дитину у цей конфлікт та ставить її у травмуючц ситуацію вибору між батьками. Такі дії суперечать як засадам виконавчого провадження, закріпленим у ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження», так і ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, яка вимагає від усіх органів держави в першу чергу забезпечувати найкращі інтереси дитини.

По-третє, прийнявши письмові заперечення від неповнолітньої дитини, ДВ ОСОБА_5 фактично надала юридичного значення відчуженню дитини від матері, легітимізувавши його в рамках офіційних виконавчих дій. Тим самим виконавець не лише не виконала свого обов`язку щодо забезпечення виконання рішення суду, а й підсилила синдром відчуження, безпосередньо сприяючи утриманню дитини від спілкування з матір`ю.

По-четверте, будь-які документи, складені неповнолітньою дитиною у межах виконавчого провадження, позбавлені правової сили, оскільки дитина не є учасником провадження та не наділена правом вчиняти у ньому процесуальні дії. Такі документи не можуть братися виконавцем до уваги як підстава для будь-яких процесуальних рішень.

За відзивом на скаргу старший державний виконавець Мурашко О.В. просить залишити скаргу без задоволення. Відзив обґрунтовано тим, що порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, передбачений ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за якою виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення визначених державним виконавцем

В свою чергу державний виконавець має право застосовувати заходи примусового виконання та санкції, визначені статтями 10, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», що регламентують виконання рішень про встановлення графіку побачень на стадії примусового виконання, спрямовані на обмеження прав боржника з метою стимулювання до виконання рішення у спосіб, встановлений цим рішенням, шляхом вчинення боржником конкретних дій (способу поведінки), визначених резолютивною частиною рішення.

Частинами третьою, четвертою наголошеної статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, вимагає виконувати рішення та попереджає про кримінальну відповідальність - у разі невиконання боржником рішення без поважних причин.

В той же час, стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає відповідних дій державного виконавця у разі свідомого небажання дитини контактувати з одним із батьків, що очевидно є поважною причиною, позаяк примусити дитину під час проведення виконавчих дій дотримуватись встановленого графіку проти її волі не мають права навіть її законні представники (батько та мати), з огляду на ч. 4 ст. 150 СК України, згідно з якою батьки зобов`язані поважати дитину, а також ч. 1 та 2 ст. 155 цього ж Кодексу згідно яких здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

При проведенні примусових виконавчих дій 21.03.2026 державний виконавець не порушив принцип справедливості, неупередженості та об`єктивності, оскільки державний виконавець здійснив перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, внаслідок чого склав акт державного виконавця від 21.03.2026 яким встановив, що боржник забезпечив виконання рішення суду шляхом забезпечення побачення спілкування стягувача та дітей між собою з метою прийняття участі стягувача у вихованні дітей та подальшого їхнього проживання у визначений графік рішенням суду з урахуванням положень частини другої статті 159 СК України.

З вище викладено вбачається, що у державного виконавця відсутні підстави застосування заходів примусового характеру, які передбачені п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону № 1404-VIII та винесення постанови про накладення на боржника штрафу, оскільки боржник забезпечив побачення дітей із стягувачем, як визначено виконавчим документом.

Скаржниця у своїй скарзі фактично наполягає на зміні суті проведення виконавчих дій або застосуванні заходів не передбачених виконавчим документом, оскільки скарга містить вимоги в частині зобов`язання. Однак державний виконавець 21.03.2026 діяв виключно в межах рішення суду на підставі якого складено виконавчий документ та проводяться примусові виконавчі дії та самостійно не має право змінювати порядок чи спосіб його виконання (п.5 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Натомість, виконавчий лист №361/6226/17 від 19.02.2021 року передбачає забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі, кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень ч. 2 ст. 159 СК України, визначено графік побачень згідно рішення суду. Однак виконавчий лист не містить зобов`язань для сторін виконавчого провадження зокрема для державного виконавця. Рішення суду полягає у забезпеченні участі обох батьків у вихованні та не перешкоджанні спілкуванню дітей із ними.

З вище викладеного вбачається, що виконавчий лист № 361/6226/17 від 19.02.2021 виданий на підставі Рішення від 21.03.2026 справа № 361/6226/17 провадження № 2/361/109/19, яке набрало законної сили 09.12.2020, не передбачає заходів примусового виконання у вигляді усунення перешкод щодо виконання графіку побачень, а отже заходи примусового виконання, що застосовуються у межах даного виконавчого провадження не можуть бути спрямовані на встановлення та зобов`язанням вчинити певні дії державного виконавця, з огляду на положення ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» якими повноваження виконавця обмежуються виконуваним рішенням, а також ч.2 ст. 129 Конституції України за якою делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

21.03.2026 за результатами проведення примусових виконавчих дій було складено акт державного виконавця, з якого вбачаються встановлені фактичні дії та події, які відбулись під час проведення примусових виконавчих дій в повному обсязі, що також підтверджується відеозаписом проведення примусових виконавчих дій за 21.03.2026, що повністю виключає ознаки протиправності чи бездіяльності у діях посадової особи, а саме державного виконавця Мурашко О.В.

Державним виконавцем в повному обсязі виконані обов`язки з виконання судового рішення та вжиті всі можливі й необхідні заходи, передбачені Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень для належного виконання судового рішення з метою забезпечення відновлення порушених прав скаржниці про які сама скаржниця не вказує, також державний виконавець заохочував дітей до спілкування зі своєю матір`ю, однак діти висловили категоричне небажання спілкуватися та проживати з нею у встановлений судом графік.

Стягувачка була присутня під час складання Акта від 21.03.2026 та скористалася своїм правом на надання пояснень. Проте, жодних зауважень щодо порушення, викривлення обставин та фактів процедури проведення виконавчих дій або щодо достовірності зафіксованих у ньому фактів (зокрема, щодо відмови дітей) безпосередньо в самому Акті зазначено скаржницею не було, це свідчить про визнання Стягувачкою об`єктивності зафіксованих обставин на момент їх виникнення 21.03.2026.

Згідно зі ст. 12 Конвенції ООН про права дитини, держава має забезпечити дитині право вільно висловлювати свої думки з усіх питань, що її стосуються. Виконавчі дії безпосередньо стосуються особисто неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже позбавлення неповнолітньої дитини ОСОБА_3 можливості письмово висловити свою думку було б прямим порушенням міжнародного права.

Державний виконавець не «втягував дитину у конфлікт», оскільки дитина сама особисто наполягає на складанні пояснень письмово, а не тільки усно, що відповідає вимогам ст. 171 СК України. Дитина в даному випадку виступає не як «сторона» (боржник чи стягувач), а як суб`єкт, чиї інтереси є ключовими у даному виконавчому провадженні. Ігнорування письмово зафіксованої позиції дитини, яка має особисте бажання надати письмові пояснення щодо спілкування з матір`ю та обмеження дитини висловити свою думку призвело б до порушення принципу «найкращих інтересів дитини»

Скаржниця у своїй скарзі просить суд встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду. У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для свого захисту не зазначивши які її права, свободи чи інтереси при проведенні виконавчих дій порушені.

По своїй суті ініціювання справи щодо встановлення судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим, а стягувачка у скарзі не вказує яке її право порушене та з чого воно вбачається.

За відзивом на скаргу представник боржника Пшенична Л.І. просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскільки скарга є надмірно надуманою, не обґрунтованою, не містить належних та допустимих доказів, не містить обраного способу захисту, не містить дати, коли скаржниця дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця (п.7 ч.3 ст.448 ЦПК України), а вимоги є не зрозумілими та дублюються шляхом заміни декількох слів, також стягувачка керується практикою ЄСПЛ та Верховного Суду яку інтерпретує виключно на свою користь, оскільки у скарзі відсутні посилання на конкретну практику ВС із доказами щодо порушеного права на дії чи бездіяльність державного виконавця при проведенні примусових виконавчих діях 21.03.2026.

Скаржниця взагалі не вказує в чому конкретно полягає упереджене ставлення державного виконавця до стягувача, оскільки зі змісту скарги не вбачається обґрунтування про дане твердження також не вбачаються, які порушені принципи справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження державним виконавцем при проведенні примусових виконавчих дій 21.03.2026.

Стягувачкою не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами викладені без обраного способу захисту заявлені вимоги, відсутні обґрунтування про наявність причинно-наслідкового зв`язку між небажанням дітей спілкуватись та проживати із скаржницею у встановлені судовим рішенням періоди та конкретними діями (бездіяльністю) державного виконавця так, як на стадії примусового виконання виконавчого документу на користь скаржниці неповнолітні діти жодного разу зокрема і 21.03.2026 не погодились на спілкування та на проживання зі стягувачкою, більше того усвідомлений сталий характер взаємовідносин виник до відкриття виконавчого провадження починаючи із 2017 року, що підтверджене рішеннями судів та іншими доказами які долучені до відзиву з яких вбачається особиста чітка виражена думка неповнолітніх дітей відносно своєї матері яка не пов`язана з проведенням примусових виконавчих дій.

Акт державного виконавця є документом, у якому зафіксовано фактичні дії сторін виконавчого провадження. Державний виконавець відобразив в акті від 21.03.2026 відповідно до п. 8 розділу 1 реальні фактичні обставини проведення примусових виконавчих дій, що мали місце у визначений час за вказаною адресою, що також підтверджується відеозаписом. Скаржницею не вказано у скарзі у чому саме полягало необ`єктивне, неповне та викривлене складання акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій, порушення порядку складання акту державним виконавцем 21.03.2026, окрім суб`єктивної систематичної незгоди скаржниці з його змістом.

Акт державного виконавця від 21.03.2026 було складено у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а викладені у ньому фактичні обставини об`єктивно відображають хід проведення 21.03.2026 примусових виконавчих дій. Державний виконавець, діючи як неупереджена посадова особа, перевірив та зафіксував фактичне виконання боржником своїх обов`язків в частині забезпечення побачення та спілкування дітей з матір`ю та відсутність з його боку будь-яких перешкод у виконанні судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішення. Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, передбачений ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за якою виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку визначеному рішенням суду.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. 21.03.2026 боржник ОСОБА_2 забезпечив та створив умови для спілкування дітей зі стягувачем, однак діти кожен окремо висловили небажання спілкуватися із стягувачкою що є обставиною яка не залежить від сторін виконавчого провадження, оскільки примушувати дітей фізично або психологічно ніхто не має права за законом.

Стягувач необґрунтовано трактує фіксацію відмови дітей, як зміну способу виконання судового рішення, оскільки спосіб виконання рішення суду залишився незмінним та його виконання відбулось 21.03.2026 відповідно до його резолютивної частини. З вище викладеного вбачається, що державний виконавець ніяким чином не змінював резолютивну частину рішення суду чи його спосіб виконання.

Скаржниця обґрунтовує свої вимоги тим, що державний виконавець залучив неповнолітню ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до вчинення процесуальних дій, однак дана вимога не підлягає задоволенню оскільки є необґрунтованою, недостовірною та надуманою, скаржницею, не додано до скарги постанову державного виконавця про залучення неповнолітньої ОСОБА_3 до вчинення процесуальних дій як вказує скаржниця та як наслідок відсутні підстави визнання дії державного виконавця протиправними у даній частині, оскільки відсутній процесуальний документ з боку державного виконавця. Твердження скаржниці про те, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 «не є і не може бути учасником виконавчого провадження», прямо суперечить ст. 12 Конвенції ООН про права дитини та ст. 171 СК України.

Міжнародне та національне право гарантує дитині, яка здатна сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати їх з усіх питань, що стосуються її життя, оскільки виконавчі дії безпосередньо впливають на умови життя, безпеку та психологічний стан дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти мають безумовне право на висловлення своєї думки. Спроби скаржниці заборонить неповнолітній дитині письмово висловити особисту думку за рахунок державного виконавця є спробою приховати особисту висловлену думку дітей, що є порушенням найкращих інтересів дітей та підтвердженням того, що між дітьми та їхньою матір`ю не існує взаєморозуміння, що є обставиною яка не залежить від боржника чи державного виконавця.

Заперечення неповнолітньої дитини у вигляді не тільки усного супротиву, а й письмового є результатом її власного травматичного досвіду, а не «штучним втягуванням у конфлікт», як стверджує скаржниця. Неповнолітня дитина при досягненні 14-ти років при проведенні примусових виконавчих дій висловлює свою особисту думку, що є обставиною, яка не залежить від боржника чи державного виконавця.

Крім того, скаржниця не вказала норми закону, яка б забороняла дитині висловлювати свою особисту думку у 14 років в акті державного виконавця при проведенні примусових виконавчих дій 21.03.2026, які стосуються її життя, внаслідок чого дана вимога не підлягає задоволенню.

Категорична відмова дітей від спілкування з іншою стороною виконавчого провадження є обставиною, що не залежить від волі чи поведінки боржника та свідчить про необхідність урахування інтересів і психологічного стану дітей під час виконання судового рішення, зокрема під час проведення примусових виконавчих дій 21.03.2026. Боржником здійснюються усі необхідні та передбачені законом дії, спрямовані на забезпечення реалізації виконання рішення суду у спосіб, який не порушує права дітей, відповідає їхнім інтересам і не виходить за межі повноважень, визначених ЗУ «Про виконавче провадження».

При цьому скаржниця не надала суду належних і допустимих доказів (ст. ст. 77, 78 ЦПК України), які б підтверджували факти не виконання боржником рішення суду або наявності підстав для застосування до боржника заходів примусового впливу. Стаття 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачає відповідних дій державного виконавця у разі свідомого небажання дитини контактувати з одним із батьків, що очевидно є поважною причиною.

Примусити дитину під час проведення виконавчих дій з метою дотримання встановленого графіку проти її волі не мають права навіть її законні представники (батько та мати) з огляду на частину 4 ст. 150 СК України, згідно з якою батьки зобов`язані поважати дитину, а також частиною 1, 2 ст. 155 цього ж Кодексу передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності та батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У даній справі боржник самостійно, постійно зокрема і 21.03.2026 в добровільному порядку виконав рішення суду в наслідок чого відсутні підстави для задоволення вимоги щодо накладення штрафу на боржника чи вирішення питання щодо винесення постанови про накладення штрафу на боржника відповідно до вимог ст. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки неповнолітні діти кожен окремо у своєму розумінні категорично відмовились від спілкування та проживання у визначений період рішенням суду із своєю матір`ю.

Скаржниця у своїй скарзі просить суд встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду, однак зі змісту скарги не вбачається яке її право чи свободи 21.03.2026 порушено боржником чи державним виконавцем при проведенні примусових виконавчих дій, також скаржниця просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, яке виконується в повному обсязі, що свідчить про зловживання процесуальним правом, з метою тиску на боржника.

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для свого захисту не зазначивши які її права, свободи чи інтереси при проведенні виконавчих дій порушені.

По своїй суті ініціювання справи щодо встановлення судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим, а стягувачка у скарзі не вказує яке її право порушене та з чого воно вбачається.

В судове засіданні 23.04.2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник Служби у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради не з`явилися, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, про поважність причин не з`явлення суд не повідомили та їх неявка не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України.

В судовому засіданні старший державний виконавець Мурашко О.В. та представник боржника ОСОБА_9 заперечили проти задоволення скарги з підстав викладених у відзивах.

Заслухавши учасників та дослідивши докази у справі суд встановив.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17 ухвалено: «Із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень частини другої статті 159 СК України визначено наступний графік побачень:

- перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .»

На виконання зазначеного рішення щодо участі батьків у вихованні дітей 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист та у Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Броварське ВДВС) перебуває виконавче провадження № 73990545 з примусового його виконання. Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей - ОСОБА_2 , а стягувачем є матір дітей ОСОБА_1 .

За листом виконувача обов`язків міського голови виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області від 20.03.2026 року № 9.02-03/01/4993 з посиланням на попередню участь 20.12.2025 року представника служби у справах дітей у виконавчих діях, попереднє стійке та категоричне небажання дітей спілкуватися з матір`ю, неможливість впливу представника служби на налагодження стосунків між дітьми та матір`ю, відсутність законних підставі залучення працівника до проведення виконавчих дій у позаробочий час представника не буде направлено для участі у виконавчих діях.

За актом державного виконавця від 21.03.2026 року виходом державного виконавця за адресою боржника 21.03.2026 о 10.00 розпочато виконавчі дії за участю боржника, стягувача. Постановою від 17.03.2026 було залучено до проведення виконавчих дій представника служби у справах дітей БМР. 20.03.2026 на електронну адресу відділу надійшов лист від 20.03.2026 номер 9.02-03/01/4993, яким повідомлено, що 20.12.2025 представник служби був присутній при зустрічі дітей однак діти вкотре, за її спостереженням висловили стійке та категоричне небажання спілкуватися з матір`ю.

Боржником на виконання рішення суду та постанови державного виконавця забезпечено явку дітей для участі матері у їх спілкуванні та вихованні.

ОСОБА_6 відмовилась від спілкування з матір`ю повідомила, що їм після виконавчих дій стає гірше по здоров`ю з братом та наголосила, щоб вкотре просить стягувача не приїздити до них що вони з братом знають де вона проживає і якщо в них буде бажання то вони прийдуть до неї і так без рішення суду.

Євген повідомив, що в них зараз канікули і що він міг поїхати на відпочинок до Карпат але у зв`язку з виконавчими діями не зміг цього зробити так як мав бути присутній при зустрічі з матір`ю і виконати рішення суду. Діти кожен окремо відмовились спілкуватися з матір`ю проте на запитання державного виконавця відповідь щодо навчання, планів на канікули відповідь не дали. Та залишили місце проведення виконавчих дій.

Боржником було повторно забезпечено явку дітей, але вони висловили своє небажання та пішли у двір. Боржником рішення суду виконано шляхом забезпечення явки дітей та сприянням для налагодження контакту для спілкування дітей між собою та матір`ю. Негативної чи агресивної поведінки боржника до державного виконавця та стягувачки не виявлено

Стягувач, як і попередні рази стояла на відстані від дітей окрім того що привіталася з дітьми, спитала, як їх справи, та те, що вона їх любить, більше ніяк не проявилася. На прохання дітей не приїздити повідомила, що є рішення суду і його потрібно виконувати. На слова боржника, щоб вона виконувала рішення суду шляхом їхнього спілкування (матері та дітей) відповіла, щоб державний виконавець проводила виконавчі дії у відповідності до рішення суду, а боржнику наголосила, щоб він виховував дітей у дусі любові та поваги до рідної матері, тобто до стягувачки. Виконавчі дії завершено 21.03.2026 о 10 год. 16 хв. Державним виконавцем проводилась відеофіксація виконавчих дій.»

В додатку № 1 до акту ОСОБА_10 зазначила, що боржником ОСОБА_2 рішення суду не виконане, державний виконавець Мурашко О.В. заходів примусового виконання до боржника не вжила. Боржник ОСОБА_2 поводив себе зухвало, демонструючи усвідомлену безкарність, чинив тиск на матір та маніпулював процесом. При цьому державний виконавець Мурашко О.В. не реагувала та фактично діяла в його інтересах.

Фактично виконавчі дії носили формальний характер та виглядали, як узгоджений сценарій між Мурашко О.В. та боржником ОСОБА_2 спрямований на ухилення останнім відповідальності.

Діти демонстрували явні ознаки відчуження від матері (синдром відчуження), що свідчить про неналежне виконання боржником батьківських обов`язків. Реакція державного виконавця Мурашко О.В. відсутня.

Державний виконавець Марушко О.В. діяла упереджено, фактично в інтересах боржника. Під час виконавчих дій, як боржник, так і державний виконавець перебивали стягувача, не надали можливості висловитися. ОСОБА_5 своїми діями фактично сприяла невиконанню рішення суду та ухилення боржником відповідальності.

В додатку № 2 до акту ОСОБА_2 зазначив, що він як батьком дітей, як визначено рішенням суду та вказано у виконавчому листі забезпечив побачення матері з дітьми для їхнього спілкування та взяття матір`ю участі у виховані дітей.

Однак мати нічого не зробила для того, щоб налагодити своє спілкування з дітьми та забрати їх до свого місця проживання.

Після того, як діти повернулися на подвір`я після спілкування з матір`ю він неодноразово запитав ОСОБА_11 чи потрібно повторно забезпечити явку дітей для спілкування. ОСОБА_11 жодного разу не надала відповіді на його запитання та не виявила бажання щодо повторного побачення з дітьми.

На прохання державного виконавця (не матері) він повторно забезпечив явку дітей до матері. Однак матір знову нічого не намагалася зробити, а просто стояла осторонь і не підходила до дітей.

Рішення суду від виконав у повному обсязі, як визначено його резолютивною частиною, а саме шляхом спілкування дітей з матір`ю та їх передачі матері.

В додатку № 3 до акту ОСОБА_12 зазначила запитання про те, чому їх з братом ніхто не чує? Просить виконавчу службу не проводити виконавчі дії. ОСОБА_11 на них постійно психологічно тисне, насміхається на ними, постійно веде відео зйомку проти їх волі. Її просять припинити відео зйомку вона їх ігнорує. Після проведення виконавчих дій у них погане самопочуття, особливо в її меншого брата. Її брат сьогодні не поїхав із своїми однолітками по футболу на відпочинок у Карпати через ці виконавчі дії, бо вони постійно мають бути вдома через ОСОБА_11 . Будь ласка припиніть ці виконавчі дії, їх ніхто не змусить спілкуватися і йти до ОСОБА_11 .

За відеозаписами проведення виконавчих дій встановлено, що діти виведені боржником з подвір`я будинку на вулицю. Стягувачка весь час перебуває напроти дітей на певній відстані від них через дорогу. Стягувачка до дітей та діти до стягувачки не підходили.

Діти зайшли до подвір`я та знову були виведені боржником на вулицю. Діти не погодилися на поїздку до матері.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: - верховенства права; - обов`язковості виконання рішень; - законності; - диспозитивності; - справедливості, неупередженості та об`єктивності; - гласності та відкритості виконавчого провадження; - розумності строків виконавчого провадження; - співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; - забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ЗУ «Про виконавче провадження» для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі.

Відповідно до ст. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.

Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Відповідно до п. 6, 7, 8, 9 р. ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом МЮ України від 02.04.2012 № 512/5 при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування. За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

У разі якщо рішення неможливо виконати у зв`язку з виїздом за межі України боржника та/або дитини, стягувача, державний виконавець письмово роз`яснює сторонам право звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

В даному випадку суд вважає, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність щодо примусового виконання рішення суду, оскільки не здійснив відкладення проведення виконавчих дій для залучення експерта, спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування/проживання з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Так, дійсно саме відмова дітей від спілкування з матір`ю стала перешкодою для виконання рішення суду. Стаття 18 ЗУ «Про виконавче провадження» не надає прав державному виконавцю застосовувати фізичну силу до дітей для забезпечення їх участі у спілкуванні/проживанні з певним із батьків. Також, цього права не надають, а ні норми Сімейного кодексу України, а ні норми ЗУ «Про охорону дитинства» жодним фізичним особам.

Але враховуючи, що діти постійно проживають з боржником та відмовляються від спілкування/проживання з матір`ю, державному виконавцю слід було встановити чи це дійсна воля самих дітей і чи не здійснює вплив на дітей батько з метою перешкодити виконанню рішення суду.

Для цього державний виконавець мав залучити певних осіб з психологічною освітою та відкласти проведення виконавчих дій при тому, що залучення спеціалісти служби у справах дітей не з`явилися для участі у проведенні виконавчих дій 21.03.2026 року.

Участь психологів/експертів у попередніх виконавчих діях не знімає з державного виконавця обов`язку встановлювати кожен раз при наступних виконавчих діях дійсні причини відмови дітей у спілкуванні з матір`ю.

В даному випадку старшим державним виконавцем порушено право ОСОБА_1 на виховання та спілкування з дітьми у спосіб визначений рішенням суду, оскільки державним виконавцем не було встановлено чи це вільне волевиявлення дітей без впливу батька щодо їх відмови у спілкуванні та перебуванні з матір`ю у встановлений судом графік.

Не зазначення в скарзі ОСОБА_3 номерів статей Сімейного кодексу України (ст. 151, 153, 159 СК України тощо) не може бути підставою для відмови в задоволенні скарги.

Крім того, старший державний виконавець Мурашко О.В. протиправно зазначила в акті державного виконавця від 21.03.2026 року про виконання рішення суду, оскільки діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не залишили своє місце проживання та не пішли на проживання із матір`ю ОСОБА_1 за її адресою проживання відповідно до рішення суду/виконавчого листа. При цьому, державний виконавець не встановила відсутність впливу батька на формування думки дітей щодо відмови від спілкування та проживання з їх матір`ю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Відповідно до ст. 9, 10 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, медіа, засобів зв`язку (комп`ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю.

Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, медіа та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім`ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Суд погоджується з доводами скаржниці, що діти не визначені ЗУ «Про виконавче провадження» його учасниками/стороною, але в той же час діти не є речами чи предметами. Хоча діти і не названі сторонами/учасниками у ЗУ «Про виконавче провадження» з приводу спілкування матері чи батька з ними/участі у їх виховання, але в силу інших законодавчих актів мають певні права, в тому числі висловлювати свої думки коли справа стосується їх особисто. Також, діти мають бути вислухані представниками органів влади, яким також є державний виконавець, а відповідно вони мають висловлюватися не лише усно, але і письмово щодо питань, які їх стосуються. Отже, в даному випадку старший державний виконавець Мурашко О.В. не допустила порушень законодавства України надавши можливість ОСОБА_3 , яка досягла 14 років письмово висловити свою думку щодо під час примусового виконання рішення суду, яке стосується її спілкування з її матір`ю/стягувачкою у виконавчому провадженні. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» при виконавчому провадженні мають застосовуватися і інші законодавчі акти крім ЗУ «Про виконавче провадження».

Крім того, суд не погоджується з тим, що державний виконавець змінила спосіб і порядок виконання рішення суду від 17.12.2019 року. Зазначення державним виконавцем всупереч вимогам законодавства в акті від 21.03.2026 року констатації факту виконання рішення суду не може вважатися зміною його пособу і порядку виконання.

Одночасно, дослідженими судом доказами не доводиться факт перешкод боржника у виконанні рішення суду, хоча в той же час рішення суду виконане не було.

Станом на 21.03.2026 року у державного виконавця були відсутні підстави для повідомлення правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення та накладення на нього штрафу.

Спонукання боржника до пришвидшення проведення виконавчих дій та початку спілкування стягувача з дітьми з метою налагодження контакту в умовах не може вважатися перешкоджанням у виконанні рішення суду.

Отже, відсутні підстави для задоволення вимог скарги щодо притягнення боржника до відповідальності за невиконання рішення суду, не накладенні на нього штрафу з винесенням відповідної постанови.

Одночасно, суд не бере до уваги посилання державного виконавця, представника боржника на те, що стягувач не вживала певних дієвих заходів направлених на виконання рішення суду, встановлення контакту/спілкування з дітьми, оскільки законодавство не передбачає такого її обов`язку. Таке поведінка стягувача не може бути підставою для невжиття державним виконавцем заходів для виконання рішення суду та виявлення/встановлення причин відмови дітей від участі в спілкуванні з матір`ю.

Також, дослідженими судом доказами не доводяться обставини упередженого ставлення державного виконавця до стягувача та порушення принципів справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження. Висловлювання слів, фраз державним виконавцем до дітей, до стягувача не можна розцінювати, як упереджене ставлення державного виконавця до неї, оскільки цим вона намагалася встановити/створити початок спілкування дітей з матір`ю, наблизити їх один до одного.

Також, не можна розцінювати упередженістю державного виконавця до стягувача констатацією ним певних фактів, опис умов проведення виконавчих дій, вчинення чи не вчинення певними особами певних дій, які явно не виходять за фактичні дані/обставини.

В даному випадку цими висловлюваннями державний виконавець намагалася спробувати переконати дітей поспілкуватися з матір`ю, поїхати жити до неї на певний час.

Крім того, не дотримання державним виконавцем вимог законодавства при проведені 21.03.2026 року виконавчих дій щодо їх не відкладення, не залучення психолога, зазначення виконання рішення суду не свідчить, що це ним вчинено внаслідок упередженого ставлення до стягувача.

Також, судом не було встановлено протиправності дій старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни, які полягали у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій. Констатація факту виконання рішення суду на думку суду не була пов`язана з необ`єктивністю державного виконавця чи викривленні виконавчих дій. Суд не вважає, що ця констатація була допущена державним виконавцем саме через її необ`єктивність/упередженість до стягувача.

Отже, скарга в цій частині вимог також не підлягає до задоволення.

Одночасно, суд не бере до уваги докази надані представником боржника, як на підставу для встановлення дійсного волевиявлення дітей, а саме: - попередні акти державного виконавця щодо виконання цього рішення суду; - встановленні факти рішеннями судів в інших справах, в тому числі в Постанові Київського апеляційного суду від 21.11.2023 року; - актів проведення оцінки безпеки дитини; - висновків Центру соціальних служб щодо проведення індивідуальної роботи; - протоколів участі психолога у виконавчому провадженні тощо, оскільки цими доказами може доводитися лише дійсне волевиявлення дітей на дату їх складання, тобто до 21.03.2026 року.

Також, суд не бере до уваги наданий представника боржника протокол про вчинення адміністративного правопорушення щодо домашнього насильства стягувача по відношенню до дочки ОСОБА_3 , оскільки не час розгляду скарги відсутнє відповідне рішення суду, яке набрало законної сили щодо притягнення стягувача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Відповідно до ч. 1 ст. 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Отже, судовий контроль не встановлюється за виконанням ухвали суду внаслідок того, що самою нормою ч. 1 ст. 453 ЦПК України визначено про виконання ухвали суду за наслідками розгляду скарги на ді/бездіяльність державного виконавця.

На підставі зазначеного слід відмовити у задоволення скарги щодо встановлення судового контролю за виконанням цієї ухвали суду.

Керуючись ст. 258-261, 351-355, 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП 73990545 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень.

Зобов`язати старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП 73990545 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від спілкування/проживання з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень, яка відбулася 21 березня 2026 року.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 73990545, які полягали у незаконному встановленні факту виконання рішення суду у спосіб, що не відповідає змісту виконавчого документа.

У задоволенні іншої частини скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

На ухвалу може бути подано апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя С.П. Савчак