Рішення № 136017297, 27.04.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 рокусправа № 380/5882/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Галицької окружної прокуратури міста Львова (вул. Ак. Богомольця, 9, м. Львів, код ЄДРПОУ 02910031) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицької окружної прокуратури міста Львова, у якій позивачка просить суд:

- визнати протиправною відмову Галицької окружної прокуратури міста Львова у наданні публічної інформації;

- зобов`язати Галицьку окружну прокуратуру міста Львова надати позивачу запитувану інформацію у повному обсязі у строк не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням законної сили;

- стягнути з відповідача моральну шкоду 100 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.03.2026 звернулась до відповідача із запитом на публічну інформацію. Проте, відповідач листом відмовив у наданні публічної інформації, оскільки інформація не є публічною; її надання потребує створення нової інформації. Вважає, що відмова є незаконною та порушує право позивача, оскільки відповідач підмінив правову природу запиту та неправильно застосував закон. Водночас, відповідач зобов`язаний надати інформацію або надати її частково, але не відмовляти повністю.

Ухвалою суду від 03.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Стаття 263 КАС України регламентує порядок розгляду даної категорії справ. Так, згідно п.1 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) прави щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 23.03.2026 на електронну адресу окружної прокуратури отримано лист за темою: «ЗАПИТ НА ІНФОРМАЦІЮ Щодо всіх КП (ЗПЗ поданих потерпілою ОСОБА_1 ) Львівським РУП №1 ГУНП у Львівській області за період з 01.01.2015 по 01.01.2026 року».

Окружною прокуратурою розглянуто отриманий лист, за результатом чого, 27.03.2026 ОСОБА_1 надана відповідь, у якій роз`яснено положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», Кримінального процесуального кодексу України. Позивачу повідомлено, що упродовж періоду з 01.01.2015 до 01.01.2026 за заявами ОСОБА_1 Львівським РУН №1 ГУ НП у Львівській області зареєстровано та у ньому перебуває 32 кримінальних провадження, з яких у 12 провадженнях триває досудове розслідування, 20 проваджень закрито.

Стосовно запитуваних ОСОБА_1 інших відомостей у межах кримінальних проваджень, надходження кількості скарг на бездіяльність слідчих прокурорів та ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною, зазначено, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає приведення перевірок, вивчення матеріалів, у тому числі опрацювання відповідних матеріалів кримінальних проваджень, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними ОСОБА_1 критеріями, аналізу правових норм, стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, а відтак, вимагає створення нової інформації, що не погоджується з поняттям «публічна інформація» та не відповідає критеріями «відображеності та задокументованості». Відповідна запитувана інформація не створювалась та надати її в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» не видається за можливе.

Оскільки запитувана ОСОБА_1 інформація про: номер кримінального провадження (ЄРДР); дати внесення відомостей до ЄРДР, підстав; правової кваліфікації (стаття КК України); короткого змісту події (ознаки кримінального правопорушення); (ПІБ слідчого, підрозділу, який здійснює досудове розслідування; ходу досудового розслідування по кожному кримінальному провадженню: дати початку досудового розслідування; проведених слідчих (розшукових дій); прийнятих процесуальних рішень (повідомлення про підозру, закриття провадження, направлення до суду тощо); поточного стану провадження (триває, закрите, направлене до суду), кількість кримінальних проваджень, у яких строки досудового розслідування перевищують встановлені КПК України межі, безпосередньо стосується процесу розслідування кримінальних проваджень, то, відповідно, спірні правовідносини є кримінально-процесуальними, і така інформація не є публічною (відкритою).

Також відповідач вказує, що запитувана ОСОБА_1 інформація про кількість скарг на бездіяльність слідчих/прокурорів; кількість ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною не створювалась окружною прокуратурою в процесі виконання своїх обов`язків, в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», про що позивачу повідомлено у листі від 27.03.2026. Відтак, доводи позивача про те, що запитувана нею інформація є публічною (відкритою) не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відповідач зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації моральної шкоди лише через незгоду позивача з отриманою відповіддю. Право на відшкодування моральної шкоди - це процесуальна можливість позивача довести перед судом факт наявності моральної шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

У позовній заяві ОСОБА_1 відсутнє правове обґрунтування стягнення з оружної прокуратури моральної шкоди. Разом з тим, позивачем не наведено в чому саме полягає заподіяння їй моральної шкоди, не вказано, які втрати немайнового характеру, моральних, фізичних, душевних страждань, фізичного болю, чи душевних мук вона зазнала через отриману відповідь від окружної прокуратури. Незгода ОСОБА_1 з отриманою відповіддю не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди та наявності правових підстав для стягнення з окружної прокуратури 100 000 грн. Крім цього, позивачем не надано доказів, які б підтверджували доводи про заподіяння їй моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., а також не зазначено про наявність таких доказів згідно вимог п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України. Просить відмовити в задоволенні позову.

Відзив отримано позивачем 20.04.2026 згідно відстеження трекінгу відправлення №7900500364579, крім цього він міститься в матеріалах електронної судової справи, та надійшов до електронного кабінету позивача 21.04.2026.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

23.03.2026 позивач направила, зокрема, на електронну поштову адресу відповідача запит на інформацію (відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 55, 56, 220, 221 КПК України).

У вказаному запиті позивач, на підставі ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також з метою реалізації права на захист та контролю за дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, просила надати наступну інформацію:

- щодо всіх кримінальних проваджень (ЗПЗ поданих потерпілою ОСОБА_1 ), відкритих та зареєстрованих Львівським РУП № 1 ГУНП у Львівській області за період з 01.01.2015 року по 01.01.2026 року, а саме: номер кримінального провадження (ЄРДР); дата внесення відомостей до ЄРДР підстава; правова кваліфікація (стаття КК України); короткий зміст події (ознаки кримінального правопорушення); слідчий (ПІБ, підрозділ), який здійснює досудове розслідування;

- щодо ходу досудового розслідування по кожному кримінальному провадженню: дата початку досудового розслідування; проведені слідчі (розшукові) дії; процесуальні рішення (повідомлення про підозру, закриття провадження, направлення до суду тощо); поточний стан провадження (триває, закрите, направлене до суду);

- окремо зазначити: чи дотримано вимоги ст. 28 КПК України (розумні строки); у разі порушення розумних строків конкретні строки затримки; посадові особи (слідчий, прокурор), з вини яких допущено порушення; причини таких порушень;

- надати інформацію про: кількість кримінальних проваджень, у яких строки досудового розслідування перевищують встановлені КПК України межі; кількість скарг на бездіяльність слідчих/прокурорів за цей період; кількість ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною.

У запиті позивач посилалась на: ст. 28 КПК України досудове розслідування має здійснюватися у розумні строки; ст. 214 КПК України обов`язок внесення відомостей до ЄРДР; ст. 220, 221 КПК України право на отримання інформації про хід розслідування; Закон України «Про доступ до публічної інформації» право отримувати інформацію від суб`єктів владних повноважень.

Також позивач просила: надати відповідь у письмовій формі у строки, передбачені законом; та на ел. адресу; у разі відмови надати вмотивовану письмову відповідь із посиланням на норми закону; інформацію надати у структурованому вигляді (таблиця).

Листом від 27.03.2026 №14.50/85-39-22 відповідач надав позивачу роз`яснення, що дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відносини, що виникають при розгляді заяв, відкриття кримінального провадження, надання процесуальних документів та матеріалів кримінального провадження тощо, врегульовано спеціальним законом - Кримінальним процесуальним кодексом України. Згідно зі ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається кримінальним процесуальним законодавством України, яким регламентовано повноваження учасників процесу, у тому числі прокурорів щодо нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, установлено порядок проведення слідчих та процесуальних дій, а також порядок доступу до матеріалів кримінального провадження.

Позивачу повідомлено, що упродовж зазначеного періоду з 01.01.2015 до 01.01.2026 за заявами ОСОБА_1 Львівським РУП №1 ГУ НП у Львівській області зареєстровано та у ньому перебуває 32 кримінальних провадження, з яких у 12 провадженнях триває досудове розслідування, 20 проваджень закрито.

Стосовно запитуваних позивачем інших відомостей у межах кримінальних проваджень, надходження кількості скарг на бездіяльність слідчих прокурорів та ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною, відповідач зазначив, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає приведення перевірок, вивчення матеріалів, у тому числі опрацювання відповідних матеріалів кримінальних проваджень, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними критеріями, аналізу правових норм, стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, а відтак, вимагає створення нової інформації, що не погоджується з поняттям «публічна інформація» та не відповідає критеріями «відображеності та задокументованості». Відповідач вказав, що відповідна інформація не створювалась та надати її в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» не видається за можливе.

Крім цього, відповідач поінформував, що, оскільки позивач особисто направила цей запит на адресу ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області, то запит до вказаного державного органу для розгляду в межах компетенції не направлявся.

Відповідачем також роз`яснено позивачу право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до керівника розпорядника, вищого органу або суду у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Вважаючи протиправною таку відмову відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон № 2939-VI, відповідно до статті 2 якого метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Згідно з вимогами статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI закріплено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

За частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI та постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 583 «Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади» запитувач інформації має право на отримання запитуваної інформації, якою володіє розпорядник інформації, у спосіб, обраний запитувачем, протягом п`яти робочих днів з дня надходження запиту.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).

Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ).

Згідно з частиною третьою 3 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Суд вважає, що розпорядник публічної інформації має обов`язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована / відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні

Отже, норми Закону № 2939-VI регулюють відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагають у відповідь на запит створювати певну інформацію.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Тобто ключовою ознакою такої інформації є її попереднє існування в об`єктивно зафіксованому вигляді, що унеможливлює тлумачення обов`язку розпорядника як такого, що включає створення нової інформації на вимогу запитувача.

Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.04.2026 у справі № 240/12897/25.

З матеріалів справи суд встановив, що позивач 23.03.2026 звернулась до відповідача із запитом на інформацію, у якому просила надати інформацію щодо: щодо всіх кримінальних проваджень (ЗПЗ поданих потерпілою ОСОБА_1 ), відкритих та зареєстрованих Львівським РУП № 1 ГУНП у Львівській області за період з 01.01.2015 року по 01.01.2026 року; щодо ходу досудового розслідування по кожному кримінальному провадженню; кількість кримінальних проваджень, у яких строки досудового розслідування перевищують встановлені КПК України межі; кількість скарг на бездіяльність слідчих/прокурорів за цей період; кількість ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною.

Відповідач листом від 27.03.2026 №14.50/85-39-22 надав позивачу роз`яснення, що дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом, яким в даному випадку є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідач повідомив позивача, що упродовж зазначеного періоду з 01.01.2015 до 01.01.2026 за заявами ОСОБА_1 Львівським РУП №1 ГУ НП у Львівській області зареєстровано та у ньому перебуває 32 кримінальних провадження, з яких у 12 провадженнях триває досудове розслідування, 20 проваджень закрито.

Стосовно запитуваних позивачем інших відомостей у межах кримінальних проваджень, надходження кількості скарг на бездіяльність слідчих прокурорів та ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною, відповідач зазначив, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає приведення перевірок, вивчення матеріалів, у тому числі опрацювання відповідних матеріалів кримінальних проваджень, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними критеріями, аналізу правових норм, стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, а відтак, вимагає створення нової інформації, що не погоджується з поняттям «публічна інформація» та не відповідає критеріями «відображеності та задокументованості». Відповідач вказав, що відповідна інформація не створювалась та надати її в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» не видається за можливе.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Як визначено частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно із частиною сьомою цієї статті обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Частиною першою статті 8 Закону № 2939-VI визначено, що таємною інформацією є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Статтею 9 Закону № 2939-VI встановлено, що Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Відповідно до частини першої статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що досудовим розслідуванням є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

У частині другій статті 214 КПК України, зокрема, передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Таким чином, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано відповідачем у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Доступ до такої інформації мають учасники кримінального провадження та інші особи.

Ураховуючи наведене можна резюмувати, що інформація, яка створена або одержана у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, міститься у матеріалах кримінального провадження і є таємницею досудового розслідування. Доступ до такої інформації можуть мати учасники кримінального провадження та інші особи, який забезпечується їм шляхом ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку КПК України.

Порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього, регламентовані правовими нормами Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом ГПУ від 06 квітня 2016 року № 139 (далі - Положення № 139 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до розділу I «Основні засади ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань» Положення №139 Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення: реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі; інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.

Держателем Реєстру є Генеральна прокуратура України (в Положенні - Держатель).

Відповідно до вимог розділу II «Порядок формування та ведення Реєстру» Положення № 139 у Реєстрі автоматично фіксується дата обліку інформації та присвоюється номер кримінального провадження. Факт реєстрації кримінального правопорушення (провадження) настає з моменту підтвердження керівником прокуратури або органу досудового розслідування таких відомостей. Номер кримінального провадження обов`язково включає код органу, який розпочав досудове розслідування.

Відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК України, за формою, наведеною у додатку 6 до цього Положення.

До витягу з Реєстру включається інформація про: номер кримінального провадження; дату надходження заяви, повідомлення та дату і час внесення відомостей про заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Реєстру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, наслідок розслідування кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові потерпілого, заявника (найменування юридичної особи та ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР)); короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї; найменування, код ЄДР, юридичну адресу, розрахунковий рахунок, місце та дату державної реєстрації юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, а також анкетні дані її представника; орган досудового розслідування; прізвище, ім`я, по батькові слідчого (слідчих) органів досудового розслідування, працівника (працівників) підрозділів детективів та внутрішнього контролю Національного бюро, які здійснюють досудове розслідування, та прокурора (прокурорів), який (які) здійснює(ють) процесуальне керівництво.

Реєстратори самостійно формують (отримують) витяг з Реєстру у межах унесеної інформації та посвідчують його своїм підписом.

Держатель надає відомості з Реєстру з додержанням вимог КПК України та Закону України «Про захист персональних даних».

З огляду на викладені правові приписи Закону № 2939-VI, КПК України та Положення №139, суд виокремлює, що наказом Генерального прокурора України від 09.12.2020 № 578 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України.

Згідно з Переліком відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, до службової інформації належать, зокрема відомості, які містять оперативні дані правоохоронних органів про кримінальні правопорушення та причетних до їх вчинення осіб (пункт 4); відомості (за сукупністю), які зберігаються на матеріальних носіях інформаційної бази даних Єдиного реєстру досудових розслідувань (пункт 12).

Так, КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Інші особи, які не є учасниками кримінального провадження, можуть реалізувати своє право на отримання відповідної інформації за наявності підстав, передбачених частиною 1 статті 222 Кримінального процесуального кодексу України.

Відтак інформація, що містить таємницю досудового розслідування, може бути отримана виключно в порядку, визначеному КПК України.

До того ж внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є юридичним фактом, з яким процесуальний закон пов`язує початок досудового розслідування. Ці правовідносини регулює, зокрема, КПК України та підзаконні акти, видані на підставі та на його виконання. Тому отримувати доступ до інформації, яка здобута чи створюється у зв`язку зі здійсненням досудового розслідування можна з дотриманням вимог спеціального для цих правовідносин законодавства.

Подібна правова позиція також міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 826/7244/18 та у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року та від 21 січня 2021 року у справах № 806/3155/17 та № 160/7938/19.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що відповідач надав позивачу наявну (відображену та задокументовану) запитувану публічну інформацію щодо кількості кримінальних проваджень за період з 01.01.2015 до 01.01.2026 та правомірно повідомив, що дія Закону № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом КПК України.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що інформація про: номер кримінального провадження (ЄРДР); дати внесення відомостей до ЄРДР, підстав; правової кваліфікації (стаття КК України); короткого змісту події (ознаки кримінального правопорушення); (ПІБ слідчого, підрозділу, який здійснює досудове розслідування; ходу досудового розслідування по кожному кримінальному провадженню: дати початку досудового розслідування; проведених слідчих (розшукових дій); прийнятих процесуальних рішень (повідомлення про підозру, закриття провадження, направлення до суду тощо); поточного стану провадження (триває, закрите, направлене до суду), кількість кримінальних проваджень, у яких строки досудового розслідування перевищують встановлені КПК України межі, безпосередньо стосується процесу розслідування кримінальних проваджень, не є публічною (відкритою) у розумінні Закону № 2939-VI, оскільки безпосередньо стосується кримінальних проваджень.

Відповідач також правомірно вказав, що запитувана позивачем інформація у вигляді інших відомостей у межах кримінальних проваджень, надходження кількості скарг на бездіяльність слідчих/прокурорів та ухвал слідчих суддів про визнання бездіяльності протиправною не створювалась, а створення нової інформації шляхом проведення перевірок, вивчення матеріалів, у тому числі опрацювання відповідних матеріалів кримінальних проваджень, збору та надання виокремлених відомостей за наведеними позивачем критеріями, аналізу правових норм, стосовно конкретних обставин, повідомлених позивачем не відповідає критеріям «відображеності та задокументованості», визначеним Законом № 2939-VI.

Підсумовуючи викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для визнання протиправною відмови відповідача у наданні публічної інформації та зобов`язання відповідача надати запитувану позивачем інформацію у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

При цьому, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «…причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Оскільки в ході розгляду справи судом не встановлено порушень відповідачем вимог Закону № 2939-VI при розгляді запиту позивача від 23.03.2026, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн. Також відсутні підстави для постановлення окремої ухвали щодо порушення закону посадовими особами прокуратури.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької окружної прокуратури міста Львова про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 27.04.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович