Рішення № 136011723, 24.04.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/24583/25

Провадження № 2-а/638/74/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м.Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого Зінченка О.В., за участі секретаря судового засідання Плахотничої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харків адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Позивач в особі представника адвоката Компанієць О.А. звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення завідувача сектору оформлення документів Немишлянського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області Яни Белкіной №6323130100017921 від 07.03.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Азербайджанської республіку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтований тим, що позивачка з 07.07.2023 перебуває на території України. З 15.09.2023 одружена із ОСОБА_2 , з яким спільно проживають за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дитина - ОСОБА_3 гази, яка є громадянином України, що підтверджується довідкою № 6331-000030468 від 08.05.2024.

07.03.2025 перебуваючи із чоловіком в м. Харкові у справах позивача та її чоловіка запросили до відділу ДМС по вул. Харківських дивізій, 17 декілька чоловіків у цивільному одязі, які представилися працівниками ДМС.

Перебуваючи у відділку ДМС у позивача та її чоловіка забрали паспорти, позивачка стала хвилюватися, оскільки не зовсім розуміла що відбувається. Працівники ДМС розмовляли між собою українською мовою, яку вона не розуміє. Її чоловік, частково розуміє українську та він заспокоював її пояснюючи що нема про що турбуватися, що вони скоїли адміністративний проступок, що треба сплатити штраф, що зараз триває оформлення документів. Вона довірилася чоловіку, зайвих питань не задавала.

Водночас, працівники ДМС ошукали позивачку та її чоловіка, склали що до неї документи, суть яких на час складання була їй не відома, її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними нормами, були безпідставно знехтувані, тому що прі складанні документів в приміщені ДМС право на перекладача та на правову допомогу їй не роз`яснювались та не забезпечувались.

Крім цього, станом на 07.07.2023 позивачка до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувалась в розшуку не перебуває, метою перебування в Україні є влаштування особистого життя та працівниками ДМС не враховано обставин які характеризують її особу.

Всупереч викладеному, завідувачем сектору оформлення документів Немишлянського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області Яною Белкіною було винесено оскаржуване рішення №6323130100017921 від 07.03.2025 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

Крім викладених порушень щодо процедури прийняття рішення, а саме не забезпечення права на перекладача та правову допомогу, позивач вважає, що порушуються права її дитини всупереч вимогам Закону України «Про охорону дитинства», Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини від 20.11.1989.

Представник позивача в судовому засіданні поданий позов підтримав, просив його задовольнити.

Представником відповідача подано відзив на позов, в якому представник просить відмовити в його задоволенні, з огляду на наступне.

Позивачка з 07.07.2023 перебуває на території України, однак після закінчення передбаченого законом терміну перебування з території України не виїхала, для подальшого законного перебування на території держави позивачка до підрозділів ГУДМС у Харківській області не зверталась, заяви на отримання дозволу на імміграцію чи оформлення громадянства України не подавала, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не зверталась, та за продовженням терміну законного перебування на території України також не зверталась.

07.03.2025 спіробітниками Немишлянського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області було встановлено, що громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 знаходиться на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні», прибула 07.07.2023 через ПП «Маяки-Удобне» та перевищила встановлений законом строк перебування в Україні більш ніж на 30 днів.

В зв`язку з викладеним позивачка була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.2 статті 203 КУпАП (адміністративний протокол ПР МХК 004880 від 07.03.2025 та постанова ПН МХК 004879 від 07.03.2025), до неї застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень, який було сплачено.

07.03.2025 Головним управлінням ДМС України в Харківській області, в межах своїх повноважень на виконання вимог законодавства було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та встановлено строк до 05.04.2025 добровільно покинути територію України.

З текстом оскаржуваного рішення позивач була ознайомлена в повному обсязі про що свідчать її особисті підписи, проставлені на кожній сторінці рішення, та на третій сторінці рішення вказано, що з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений у рішенні строку до 05.04.2025 ОСОБА_1 ознайомлена.

В графі «перекладач» зазначено, що позивач його «Не потребує».

Чоловік позивачки знаходився разом з нею у приміщенні Немишлянського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, позивачка була ознайомлена під особистий підпис з рішенням про примусове повернення, проставивши підпис на кожній сторінці та жодних зауважень щодо перекладача не надавала.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи, Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, в судове засідання не з`явився, про дату та час судового розгляду повідомлявся завчасно та належним чином, ніяких заяв ані по суті справи, ані з процесуальних питань не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу без його участі.

Під час судового розгляду судом встановлено наступне.

Громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 з 07.07.2023 перебуває на території України. До органів Державної міграційної служби України для подальшого законного перебування на території держави, для отримання дозволу на імміграцію чи оформлення громадянства України, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за продовженням терміну законного перебування на території України позивачка не зверталась.

Постановою начальника Немишлянського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області Постольник С.С. серії ПН МХК № 004879 від 07.03.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн.

Рішенням завідувача сектору оформлення документів Немишлянського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області Яни Белкіної № 6323130100017912 від 07.03.2025, затвердженим начальником відділу Постольник С.С. примусово повернуто до країни походження або до третьої країни громадянку Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та зобов`язано її покинути територію України у термін до 05.04.2025.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачка у встановлений термін територію України не покинула.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 16 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Факт порушення ОСОБА_1 законодавства України в частині наявності законних підстав для перебування на території України представником позивача не оспорюється та підтверджується постановою начальника Немишлянського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області Постольник С.С. серії ПН МХК № 004879 від 07.03.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Таким чином, судом встановлено, що приймаючи рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, які визначені законом.

Надаючи оцінку доводам представника позивача щодо порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення в частині не забезпечення права на участь перекладача, суд виходить з наступного.

Право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13.12.1985 на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.

Дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

Разом із тим, позивачка сама відмовилась від свого права на залучення перекладача, зазначивши, що його не потребує, оскільки із нею при прийнятті оскаржуваного рішення, у тому числі і при його оголошенні, був присутній її чоловік, який частково володіє українською мовою. Дані обставини представником позивача не оспорювались.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150, рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

Отже, перекладач та/або законний представник надаються на вимогу особи (іноземця), як то передбачено пунктом 2 Інструкції, якої в даному випадку не було.

Залучення перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно іноземця є правом особи, а не його обов`язком. У разі реальної потреби залучати перекладача орган міграційної служби в такому випадку зобов`язаний його забезпечити.

Оскільки у спірних правовідносинах позивач сам відмовився від участі перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішення відносно нього, суд не вважає його право за такої обставини порушеним.

Висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Касаційного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 539/2085/22.

Водночас, згідно п. 3, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Крім того, згідно ст. 11 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган повинен дотримуватися принципу пропорційності під час: 1) прийняття адміністративних актів; 2) прийняття процедурних рішень і вчинення процедурних дій. Адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими. Адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.

Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.11.2023 позивач та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідки № 6331-000030468 від 08.05.2024, виданої т.в.о. першого заступника начальника ГУ ДМС у Харківській області Олексієм Довгополом, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України на підставі ч. 9 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

Статтею 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно преамбули до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 від 27.02.1991), сім`ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов`язання в рамках суспільства.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтями 11, 14 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд приходить до висновку про те, що відповідачем при його прийнятті не були з`ясовані обставини, яким чином таке втручання в права позивача вплине на інтереси дитини, не з`ясовано умови проживання позивача та її дитини тощо, а тому суд вважає, що оскаржуване рішення прийняте без урахування інтересів дитини, а тому не відповідає вимозі обґрунтованості, тобто прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, суд звертає увагу на те, що оскаржуване рішення не містить відомостей про те, що позивачка ОСОБА_1 становить небезпеку для держави або суспільства, допускала порушення закону, окрім безпосередньо порушення строку перебування у країні. Тобто таке втручання у права позивачки як примусове повернення до країни походження або третьої країни, яке також безумовно тягтиме за собою втручання у права її дитини, яка або буде позбавлена материнського піклування у дворічному віці, або буде вимушена разом із матір`ю покинути територію України, громадянкою якої вона є, суд вважає непропорційним меті оскаржуваного рішення, яка, як вбачається із матеріалів справи, полягає лише у поновленні законного статусу перебування позивачки на території України.

При цьому, суд приймає до уваги пояснення представника відповідача, надані в судовому засіданні про те, що фактично ОСОБА_1 має законні підстави для перебування на території України, оскільки перебуває у шлюбі із особою, яка має посвідку на проживання, а також є матір`ю дитини, яка є громадянином України.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд приходить до висновку, що рішення Немишлянського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про примусове повернення позивачки до країни походження порушує вказані вище принципи обґрунтованості та пропорційності, оскільки несприятливі наслідки для позивача, а також для дитини, яка має статус громадянина України, значно переважають над цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, особливо враховуючи, що позивач фактично має законні підстави для перебування на території України та вже була притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене порушення строку перебування на території Ураїни.

При цьому, суд також відхиляє доводи представника відповідача про те, що позивачка може виїхати разом із дитиною або залишити дитину разом із батьком, оскільки, по-перше, такий підхід створюватиме ситуацію прийняття органом державної влади України рішення, яке фактично матиме наслідком обов`язок для громадянина України покинути територію держави, що прямо заборонено ст. 25 Конституції України, по-друге, такий підхід суперечитиме завданням держави у надані необхідних захисту і сприяння сім`ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, встановлених Конвенцією про права дитини.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.

Керуючись ст.241-246, 255, 286, 292, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення завідувача сектору оформлення документів Немишлянського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області Яни Белкіной №6323130100017921 від 07.03.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Азербайджанської республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Представник позивача Компанієць Олексій Анатолійович, адреса: м. Харків, пр-т. Перемоги, буд. 65-Б, діє на підставі Договору-доручення про надання правової допомоги від 10.09.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №993.

Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ: 26489104, адреса: м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55, м. Харків.

Відповідач Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, ЄДРПОУ: 37764460; адреса: м. Харків, вул. Римарська, буд. 24.

Представник відповідача - Барабаш Світлана Володимирівна, РНОКПП: 2600821683, діє на підставі довіреності в порядку передоручення від 13.09.2024.

Представник відповідача Коваленко Леся Іванівна, РНОКПП: НОМЕР_2 , діє на підставі довіреності в порядку передоручення від 02.06.2025.

Суддя О. В. Зінченко